Скандал в США : Америка оказалась прибежищем фашистов 

Отто фон Болшвинг

 В США разгорается очередной скандал, связанный с двойными стандартами этой страны в международной политике. Газета «Нью-Йорк таймс» опубликовала выдержки из секретного доклада министерства юстиции США о том, как американские спецслужбы в послевоенное время прятали от международного правосудия сотни нацистских военных преступников и их пособников. Среди названых имён - сотрудник ведомства Адольфа Эйхмана, который непосредственно участвовал в разработке плана чистки Германии от евреев, Отто фон Болшвинг. После войны он был тайно переправлен в США и стал работать на ЦРУ. В NASA долгие годы работал бывший руководитель фашистского военного завода, где использовался рабский труд военнопленных, Артур Рудольф. Власти США на это пятно в биографии Рудольфа закрыли глаза и доставили его в Америку, скрыв от правосудия, мотивируя это тем, что нацист многое знал о производстве ракет. Действительно, Рудольф славно потрудился на этом поприще в США. NASA отметило его заслуги наградой. Рудольфа называют отцом ракеты Saturn 5. ЦРУ приютило и небезызвестного Ивана Демьянюка, обвиняемого в убийствах узников лагеря Треблинка.

«Америка, которая гордилась тем, что была в годы второй мировой войны надежным прибежищем для преследуемых фашистами, стала надежным прибежищем также и для преследователей», - говорится в публикации «Нью-Йорк таймс». 

Артур Рудольф

 О том, как США уводили от уголовной ответственности нацистских преступников и вывозили их из Европы, до сих пор нет полных достоверных сведений. Имеются лишь свидетельства отдельных разведчиков, политиков и журналистов. Одна из наиболее реальных версий связана с засекреченной на беспрецедентный срок в 75 лет операцией англо-американских спецслужб под кодовым названием «Санрайз» («Восход»). В ее основе были закулисные переговоры между США и представителями Гиммлера. Встреча американского эмиссара Аллена Даллеса с доверенным лицом Гиммлера генералом Вольфом, на которой обсуждалось заключение сепаратного мира за спиной Москвы, была полностью вскрыта советской разведкой. Сталин предотвратил этот вариант развития событий. Но у операции «Санрайз» имелось и второе дно, сведения о котором до сих пор засекречены. О нем можно судить по тому, что в результате конспиративных переговоров между представителями США и фашистской Германии в конце марта 1945 года немецкие армии на Западном фронте фактически прекратили боевые действия против Англии и США, без боя сдавая крупные города и пропуская союзников к Берлину. А те, в свою очередь, тоже не оставались в долгу. Именно после тех переговоров резко активизировала свою деятельность так называемая ODESSA (к нашему славному южному городу никакого отношения не имеет) - организация, созданная верхушкой СС для оказания помощи своим членам в послевоенном обустройстве. По некоторым данным, в общей сложности с её помощью из Германии в 1945 году скрылись более 30 тысяч гитлеровцев. Разумеется, не через советскую зону оккупации. Трудно поверить, что такая масса нацистских чинов была переправлена в заранее подготовленные «гнездышки» без ведома и участия наших союзников.

Один из каналов, по которым уходили от возмездия нацисты, заканчивался в Латинской Америке. В конце войны правительство Германии приобрело в Аргентине, Уругвае, Чили обширные участки земли (кстати, до сих пор площадь немецких владений в Аргентине по площади равняется Баварии). Туда и потянулись в апреле-мае 1945 года суда, груженные пассажирами с новенькими документами
Читать

Скандал в США : Америка оказалась прибежищем фашистов

Отто фон Болшвинг

В США разгорается очередной скандал, связанный с двойными стандартами этой страны в международной политике. Газета «Нью-Йорк таймс» опубликовала выдержки из секретного доклада министерства юстиции США о том, как американские спецслужбы в послевоенное время прятали от международного правосудия сотни нацистских военных преступников и их пособников. Среди названых имён - сотрудник ведомства Адольфа Эйхмана, который непосредственно участвовал в разработке плана чистки Германии от евреев, Отто фон Болшвинг. После войны он был тайно переправлен в США и стал работать на ЦРУ. В NASA долгие годы работал бывший руководитель фашистского военного завода, где использовался рабский труд военнопленных, Артур Рудольф. Власти США на это пятно в биографии Рудольфа закрыли глаза и доставили его в Америку, скрыв от правосудия, мотивируя это тем, что нацист многое знал о производстве ракет. Действительно, Рудольф славно потрудился на этом поприще в США. NASA отметило его заслуги наградой. Рудольфа называют отцом ракеты Saturn 5. ЦРУ приютило и небезызвестного Ивана Демьянюка, обвиняемого в убийствах узников лагеря Треблинка.

«Америка, которая гордилась тем, что была в годы второй мировой войны надежным прибежищем для преследуемых фашистами, стала надежным прибежищем также и для преследователей», - говорится в публикации «Нью-Йорк таймс».

Артур Рудольф

 О том, как США уводили от уголовной ответственности нацистских преступников и вывозили их из Европы, до сих пор нет полных достоверных сведений. Имеются лишь свидетельства отдельных разведчиков, политиков и журналистов. Одна из наиболее реальных версий связана с засекреченной на беспрецедентный срок в 75 лет операцией англо-американских спецслужб под кодовым названием «Санрайз» («Восход»). В ее основе были закулисные переговоры между США и представителями Гиммлера. Встреча американского эмиссара Аллена Даллеса с доверенным лицом Гиммлера генералом Вольфом, на которой обсуждалось заключение сепаратного мира за спиной Москвы, была полностью вскрыта советской разведкой. Сталин предотвратил этот вариант развития событий. Но у операции «Санрайз» имелось и второе дно, сведения о котором до сих пор засекречены. О нем можно судить по тому, что в результате конспиративных переговоров между представителями США и фашистской Германии в конце марта 1945 года немецкие армии на Западном фронте фактически прекратили боевые действия против Англии и США, без боя сдавая крупные города и пропуская союзников к Берлину. А те, в свою очередь, тоже не оставались в долгу. Именно после тех переговоров резко активизировала свою деятельность так называемая ODESSA (к нашему славному южному городу никакого отношения не имеет) - организация, созданная верхушкой СС для оказания помощи своим членам в послевоенном обустройстве. В общей сложности с её помощью из Германии в 1945 году скрылись более 30 тысяч гитлеровцев. Разумеется, не через советскую зону оккупации. Трудно поверить, что такая масса нацистских чинов была переправлена в заранее подготовленные «гнездышки» без ведома и участия наших союзников.

Один из каналов, по которым уходили от возмездия нацисты,  заканчивался в Латинской Америке. В конце войны правительство Германии приобрело в Аргентине, Уругвае, Чили обширные участки земли (кстати, до сих пор площадь немецких владений в Аргентине по площади равняется Баварии). Туда и потянулись в апреле-мае 1945 года суда, груженные пассажирами с новенькими документами в карманах. Тех, кого легализовать не удавалось
Читать

Окупаційні назви у Києві

Вулиці Києва, що прославляють убивць, катів, садистів, організаторів голодомору та активних борців проти української
незалежності

...
Читать

Поскольку эта тема с одной стороны заезжена, с другой так или иначе всплывает, не мешало бы сформулировать мою собственную позицию по поводу сабжа здесь. Так или иначе, мнения историков разделились. Одни считают, что "холокост" был, другие нет. Я не собираюсь здесь доказывать абсурдность локохоста, а лишь пробегусь по поводу самого подхода к истории и поясню свою "предвзятую" точку зрения.

Во-первых, любое историческое событие так или иначе трактуется, основываясь на каком-то фактологическом материале. Во-вторых, сам материал отбирается по какому-то критерию. В-третьих, необходимо учитывать отношение к самому материалу исследователя. Хотя история не может претендовать, как гуманитарная наука, на звание полноценной научной дисциплины (см. подробнее К. Поппера, Л. Витгенштейна, И.Лакатоса или Б. Рассела, кому надо - дам полные названия соответствующих трудов), тем не менее, она все-таки имеет свою методологию, которую можно назвать научной, поскольку альтернатив нет и не предвидится. Таким образом, некоторые гносеологические критерии (верифицируемость, к примеру) к ней применимы только номинально, фактически же нередко приходится наблюдать лишь уверенность в какой-либо гипотезе. Многие факты, разумеется, сложно отрицать, поскольку методика рассмотрения различных точек зрения на одно и то же событие вполне работоспособна. Например, можно рассматривать историю становления Руси лишь из несторовских летописей, в то время как "не замечать"/"не знать" из каких-нибудь соображений историков, изучавших Русь извне, и для которых события в ней были менее значимы, и тем более не рассматривать в таком исследовании археологический материал. Те или иные фактические данные позволяют выстроить теоретическую модель взаимоотношений и сделать попытку найти причины тех или иных событий. Именно рассмотрение различных источников, в том числе заведомо ложных, дает возможность объективно подойти к изучению материала. Но поскольку науку иногда делают совершенно не сознательные лица, то и к науке они подходят безответственно, в гуманитарных науках безответственность еще может пройти, а вот в т.н. точных, такая безалаберность не проходит незамеченной (хотя есть и там свои случаи, но это выходит за рамки этого сообщения). Гуманитарные науки, правда, накладывают свой отпечаток на образ мышления, но это не должно быть оправданием фальсификации событий.

Приближаясь к теме, отмечу, что лохокост - даже не подвергаемая сомнению теория, а именно набор сомнительного фактологического материала. Именно в таком случае при неизвестности (а чрезмерная перегруженность противоречивыми деталями фактологического материала дает информативность близкую к нулю), можно строить абсолютно любые в рамках данного материала гипотезы. Их можно принимать к сведению, их можно отбрасывать, в них, в конечном итоге, можно просто верить. Последнее в науке у меня вызывает больше всего недоумения. Точнее, мне давно известно, что многие ученые (кандидаты, профессора и пр.) не особо интересуются эпистемологией (по разным причинам), поэтому для себя уже сформировали какой-то взгляд на мир, и вера в единственную трактовку факта может в формировании точки зрения играть решающую роль. Что уж говорить о гуманитарных дисциплинах? Ведь сомнение в фактах уже не позволяет сформулировать сколь угодно прогнозируемую модель. Можно что-то как-то объяснить и попытаться связать, но вот прогнозов из нее уже сделать вряд ли получится. Примеры слишком распространены, чтобы их приводить, это из той же серии, что и "предсказания" Нострадамуса, которые трактуются по факту происшествия какого-то события...

Однако спор ревизионистов и сторонников холокоста дошел уже до той стадии, когда некоторые лица с обоих сторон начинают пользоваться демагогическими приемами, не замечая спорных вопросов и с того, и с другого лагеря. Сторонники "холокоста" выдергивают из
Читать

Жидівська поліція - так називалась «Служба порядку» (польською - Żydowska Służba Porządkowa, в просторіччі policja żydowska,  нім. Judischer Ordnungsdienst) — органу для забезпечення порядку, який утворювався у кожному єврейському гетто під час німецької окупації.  Існувала у 1939—1943 роках.

Жидівська поліція підпорядковувалась юденратам — жидівським радам, які очолювали відповідні гетто і складалися з поважниї євреїв та рабинів. Зброї жидівська поліція не мала — членам полиції дозволялось носити тільки гумові кийки. На чолі поліції варшавського гетто стояв вихрест, колишній полковник польської поліції Юзеф Шерінський.

Єврейська поліція мала наступні функції:
...
Читать

Заява Івана Дем`янюка

з приводу рішення продовжити судовий процес в нинішній Німеччині, спадкоємиці Третього райху, винесений без жодних на те юридичних підстав аморальними суддями - з порушенням засад справедливого судового розгляду, супроти правди, законнності, а навіть самих основ правосуддя

У Нюрнберзі, як і в пізніших судових процесах, які відбувалися в Німеччині, жоден прокурор, жоден суддя не наважився б так спотворювати закон й факти, як це нині чинять тут (у Мюнхені). Дійсно, відмова німецької влади взяти на себе відповідальність за тортури і смерть мільйонів радянських військовополонених, за нелюдські умови, в яких ми перебували, це – відмова німців від повної відповідальності за Голокост.

Я звинувачую суддів Aльта, Ленца і Пфлудера за:
...
Читать

Герберт Тидеманн 

ЗАГАДКА БАБЬЕГО ЯРА

(критические вопросы и замечания) 

Herbert Tiedemann Babi Jar – Kritische Fragen und Anmerkungen in Ernst Gauß (Hg.) Grundlagen zur Zeitgeschichte, Grabert-Verlag, Tübingen, 1994

Перевод с немецкого: Виталий Крюков, Киев, 2003

Предисловие переводчика:

Данная статья была опубликована в сборнике Эрнста Гаусса “Основы новейшей истории”, изданной в 1994 году издательством Граберт-Ферлаг в г. Тюбинген, Германия. Свободная продажа этой книги в Германии до сих пор запрещена. Переводчик выражает искреннюю благодарность швейцарскому автору Юргену Графу (1) и бельгийскому книготорговцу Зигмунду Фербеке, приславшему мне эту замечательную книгу. Несмотря на некоторую тенденциозность статьи, она будет интересна всем любителям современной истории, тем более что о ревизионистском взгляде на эту проблему мало что известно. Перевод статьи несколько сокращен.

Мне, с другой стороны, пришлось дополнить статью несколькими примечаниями, касающимися тех аспектов истории Бабьего Яра, которые не могли быть известны немецкому автору более 9 лет назад. Они обозначаются цифрами в скобках и приведены в конце статьи. Хотелось бы, чтобы эта статья подхлестнула действительно независимое и свободное изучение этой трагедии, которое во многом смогло бы помочь  улучшению взаимопонимания нас, восточных славян, с нашими немецкими соседями. 

                                      “Мужество - это искать правду и говорить о ней”

                                                                         (Жан Жорес) 

1. Предисловие. 

Случай Бабьего Яра запутан во многих отношениях. Для лучшего обзора я уже здесь кратко перечислю основные проблемы. 

1. Массовое убийство в Бабьем Яру произошло почти за 4 месяца до совещания (конференции) в Ванзее, где якобы впервые было спланировано проведение политики геноцида.
2. В разных источниках называются разные даты массовых убийств.
3. Количество жертв в разных источниках тоже колеблется в пределах двух порядков.
4. Называются самые различные методы и инструменты убийства.
5. Точно так же нет и единства касательно места трагедии.
6. Свидетели и сообщения дают противоречивые сведения и о других обстоятельствах случившегося.
7. Число якобы убитых евреев намного превышает общее количество евреев, оставшихся в Киеве после проведения советскими властями массовой эвакуации.
8. До сего времени не была проведена ни одна криминалистическая экспертиза места убийства и орудий убийства. Никто не позаботился о сохранении следов и вещественных доказательств.
9. Другая загадка - почему Советы использовали место, в котором во время Великой Отечественной войны заклятым врагом было убито бесчисленное количество  невинных людей, как свалку, где сжигался городской мусор.
10.  И, наконец, утверждения о массовых казнях были опровергнуты недавно найденными материалами аэрофотосъемки времен войны.

При исследовании вышеупомянутых проблем мы будем пользоваться обычными приемами научного исследования. После введения, облегчающего общее понимание проблемы, конкретные
Читать

Ге́тто це райони міст, де добровільно або примусово проживають етнічні меншини. Під час Другої світової війни словом «гетто» називалися ті житлові зони куди німці збирали євреїв для компактного мешкання. Найбільш відоме Варшавське гетто, а в Радянському Союзі і пострадянському просторі Мінське гетто. Були закриті і відкриті гетто. Відкриті гетто виникали в містечках зі значним єврейським населенням, де було недоцільно його виселяти і потім охороняти. Крім того, гетто виникали і в дрібних населених пунктах, де німецька влада не могли організувати охорону закритого гетто. У відкритих гетто євреям наказували лише не залишати свого населеного пункту та не відвідувати громадських місць. У цих гетто євреї, також як і в закритих гетто, виконували примусові роботи, зобов'язані були носити єврейські розпізнавальні знаки, платити контрибуцію. У всіх гетто утворювалися юденрати або призначалися старости.

Юденра́т (нім. Judenrat — «єврейська рада» (жидівська рада) — єврейський адміністративний орган самоврядування, який за ініціативою німецької окупаційної влади в 1939 році створено при Генерал-губернаторстві Польщі (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete) у кожному єврейському гетто, на окупованих нацистами територіях, і пізніше на території СРСР. На території Європи діяв 101 юденрат.  Окремий юденрат міг відповідати за певне гетто, окрему територію, регіон або навіть за цілу країну. До повноважень Юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір різних грошових коштів, а також виконання розпоряджень і наказів окупаційної влади. Юденрати складалися з впливових людей і рабинів.

Юденрату підпорядковувалась єврейська (жидівська) поліція (нім. Judischer Ordnungsdienst), але про неї ми поговоримо іншим разом.

Тобто жили собі євреї в таких містечках відокремленним життям і майже всі пережили війну, навіть збройні повстання там підіймали. Потім, через багато років вони почали говорити, що "дивом пережили голокост" і пройшли через "пекло гетто". Пекло, напевно тому, що потрібно було працювати, а не гендлювати.

Отак починалась Варшавське гетто. Просто відокремили для євреїв половину міста.

На вулицях було чисто, охайно, будинкі були комфортні для проживання

Люди ходять, життя кипить, підлітки скрізь однаково кучкуються, пекла не помітно

Продуктова картка - хліб, м'ясо, мармелад, різне, цукор - непогано харчувались.

Групове фото шести єврейських жінок, які засмагають у Варшавському гетто, в цей день вони склали іспити в школі зрілості. Тепер вони жертви голокосту.
Липень 1942

Мінськ. Діти є діти,  граються. Ніхто нікого не знищує, всі веселі.
...
Читать

07 березня 2007 року Німеччина нарешті відкриває архіви концтаборів. Природне запитання: що за архіви могли опинитися в переможеної Німеччини, яка може їх якось закрити, то відкрити для вивчення. Відомо, що найбільш великі концтабори були звільнені Червоною Армією і всі архівні документи повинні знаходитися у Росії. Це припущення підтверджується і довідниками: Російський державний військовий архів має документи німецьких концтаборів, зокрема, Освенціма. Архіви табору Освенцім при звільненні захопили радянські війська, потім вони зберігалися у Центральному державному особливому архіві СРСР, доступ до якого був закритий, число відвідувачів обмежувалося двома-трьома десятками наділених особливими повноваженнями осіб. Під час перебудови в цей архів допустили журналістів.

Елла Максимова, спеціальний кореспондент газети "Известия", у лютому 1990 року надрукувала п'ять репортажів з Особливого архіву, в яких, зокрема, говорилося про те, що у сховищі - маса трофейних документів, ввезених навесні 1945 року із звільнених від гітлерівців країн. Автор репортажів підкреслювала, що Особливий архів практично не вивчений: "Поодинічної обробки фондів не було ... Склали короткі анотації - тема, предмет ... Тут якщо обізнана людина "пірне", можливі самі несподівані знахідки". В репортажі Елла Максимова закликала до відкриття Особливого архіву. Вона також повідомила: «Але дожили ми, слава богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, правда з превеликими труднощами, освенцімські Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, які загинули в таборі знищення». Тобто, за п'ять років існування в усій системі трудових таборів Освенціму померло 70 тисяч чоловік всіх національностей - це в межах природної смертності міста з населенням близько 1 млн. чоловік. З того часу до архивів Освенціму з відомих причин нікого не підпускають, адже будь-якому досліднику стане зрозумілим, що нікого в цьому великому трудовому таборі не знищували і газом не труїли, на кожного ув"язненого заведена особиста картка, в якій вказані навіть суми табірних коштів, отриманих за роботу. Саме педантичного німецького обліку і бояться розповсюджувачі міфу про голокост.

Отже, що за архів зібраний в Німеччині? Аналізуючи різні джерела, зокрема, Deutche Welle - World від 27.07.06, можна скласти таку картину, яка описана нижче в термінах джерел. Після поразки Німеччини в 1945 р. до рук союзників потрапили документи, що містять відомості про в'язнів концтаборів і про осіб, вивезених на роботу. Архів збирався з 1943 р. британським Червоним хрестом і з часом став базою даних Міжнародної пошукової служби (International Tracing Service). Технічними власниками архіву є: США, Великобританія, Бельгія, Ізраїль, Італія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Польща, Греція і Люксембург, представники яких утворюють міжнародний архівний комітет, який при одностайному рішенні і відкривають доступ до архіву. До 2007 року ситуація була така: за «неясної позиції» Бельгії та Італії під тиском США, Великобританії та Ізраїлю уряд ФРН підписав міжнародний протокол про відкриття архіву, для найменування якого використовуються два терміни: архів Міжнародної пошукової служби і так званий архів Голокосту.
...
Читать

Олексій Токар, PhD. 

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК:
СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ 

 «Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, балети, його екранізували в Голівуді – цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк». 

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

 У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку
6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими дверима
Читать