Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить. 

Высказывания известных людей о холокосте

• Холокост - это миф, ставший догмой, которая оправдывает политику Израиля и США на Ближнем Востоке и во всем мире.

Роже Гароди. "Основоположные мифы израильской политики".

• Холокост используется американским еврейским лобби, чтобы направлять внешнюю политику США в русло, выгодное для Израиля. Хороший пример этого – т. н. «война в Персидском заливе».

Ахмед Рами. Факты вместо пропаганды

• Холокост стал денежной «дойной коровой».

Джейн Гарденер. "На их месте я бы очень испугалась"

• Когда жрецы Холокоста утверждают, что он уникален, непознаваем и не­повторим, что он случился в XX веке и ничего такого в прошлом не было и ничего подобного в грядущем уже не будет, они лукавят, обманывая довер­чивых гоев, дабы ошеломить их таинственным величием новой религии, ко­торую умом не понять и в которую можно только верить.
• Холокост — это не только новая религия, пытающаяся заменить Христианство, но это ещё и новая история человечества, вытесняющая историю народов и государств.
• Холокост становится явлением мирового порядка. Это — трагедия, это — фарс, это — бизнес, это — политика, это — гламур, это — перформанс, это — «наше всё».
• Религия Холокоста впаривается во все извилины общественного сознания с гораздо большей энергией и изобретательностью нежели сталинская «История ВКП(б)» в советское время.
• Холокост без шести миллионов — это уже не Холокост, а обычное преступление, каких было много в XX веке и особенно в эпоху Второй мировой войны.
• Одним словом, Холокост, если вспомнить хэмингуэевскую формулу, это праздник, который всегда с тобой.

Станислав Куняев "Жрецы
Читать

В мифе о холокосте ключевой является легенда о газовых камерах, которых никто не видел. Т.е. некторые чудом выжившие утверждали что они их видели, но когда их просили конкретизировать детали - доходило до маразма.

Элиягу Розенберг был одним из многих чудом переживших лагерь Треблинка.
Вот его эскиз газовой камеры в Треблинке.

Красиво, правда?

...
Читать

Сегодня по версии творцов мифа про Бабий Яр в Киеве в 1941 году расстреляли равсстреляли евреев. Количество расстрелянных за один день евреев по количеству равно трем пехотным дивизиям, трем полкам и двум батальонам.

И вот якобы эти три дивизии и три полка собрались в 8 утра на углу двух маленьких улиц, потом пришли в Бабий Яр - и там их расстреляли с другой стороны яра из пулеметов с расстояния 80 м. До сих пор не нашли ни одного трупа, фамилии "расстрелянных" также неизвестны, хотя по видимому все их можно найти в эвакуационных списках.

Но так как сегодня еврейский Новый год и надо веселиться, торжества по поводу "расстрела" перенесли на 3 октября. 

Гои, и после этого вы продолжаете верить что в Бабьем Яре расстреляли кого-то из евреев? 

См. также:

Бабий Яр в вопросах и ответах - к годовщине воображаемых массовых расстрелов

 Польська інформаційна агенція під час війни розповсюджувала дуже цікаві речі про українців. Наприклад, саме поляки в першими ще в листопаді 1941 року із Львова повідомили що українці нібито десятками тисяч вбивають жидів у Києві. От і в цьому повідомленні розповідається як українці цілими ешелонами знищували жидів у таборі в Бельзеці: вони їх роздягали, заводили на металеву підлогу і вмикали ток високої напруги. За свою роботу вони отримували цінності що вони знаходили в жидівських кишенях, - повідомляють поляки.

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

Клаудио Моффа (Claudio Moffa), пламенный сторонник Ахмадинеджада, итальянский профессор политологии в университете Teramo, преподает студентам специальный курс, который называется: «Нет так называемому Холокосту – ложь и недостаток точности». Профессор подает студентам информацию, объясняющую, каким образом  евреи переписали историю. 

В своем рассказе, опубликованном в итальянской газете «Ла Република», Моффа утверждает, что не было ни газовых камер, ни крематориев. Он также подвергает сомнению количество жертв, убитых нацистским режимом. «Мы не нашли никаких документов, подписанных Гитлером, касающихся уничтожения евреев», – утверждает профессор. 

Я, звичайно, добре розумію, що після багатьох років активної, а за часів радянської імперії – просто таки масованої комуністичної пропаганди в дусі вимагання "негайної смерті скажених собак", які повтікали за кордон, не вельми просто добитися бодай толерантного розгляду перепитій долі таких людей, як колишній військовополонений із Вінниччини Іван Дем’янюк.

Ось почитавши першу частину моєї публікації, якась Ксенія Сергіївна з Полтавщини відверто пише: "А мені якось по-людськи Дем’янюк неприємний. Не знаю й чому…"
Та зрозуміло чому – роки масованої обробки не пройшли даремно.

...
Читать

По сообщению издания Jewish Chronicle, совет графства Западный Дунбартоншир намерен изъять из общественных библиотек на своей территории книги израильских авторов. Мера является частью кампании "бойкота Израиля".

Еврейские организации выразили свое возмущение планами совета, заявив, что тот действует наподобие правительств Ирана и Саудовской Аравии.

Члены совета пока не приняли окончательного решения и склоняются к "компромиссу", который выразится в рассмотрении судьбы каждой израильской книги отдельно.

========

Считаю, что в Украине тоже следует изъять из библиотек книги израильских авторов, как такие что разжигают украинофобию и антиукраинизм.

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Пропонована стаття може абсолютно змінити відношення до справи звинувачення Івана Дем'янюка, тих людей, які не хочуть вірити у його невинність. Це уривок із книги вдови адвоката Дем'янюка Елеонори Шифрін "Четвертий Вимір". Уривок опублікований на ізраїльському сайті 7kanal.com , який, до речі, чомусь блокується. Вдячний шановній Любі Раскін.

Предисловие автора

Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс, оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян.

Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом.
...
Читать