За последнюю неделю в гражданской войне в Сирии обозначился поворот, приближающий ситуацию к закономерному финалу.

Обозначенный американцам курс «воспитательную бомбежку» Сирии повторяет ливийскую схему, которая, впрочем, мало чем отличается от иракской или югославской.

Суть. Когда силы повстанцев истощились и Асад начал медленно побеждать, используя перевес в авиации и бронетехнике, вмешивается Верховное божество, которое сравнивает потенциалы. Поскольку ресурсы Асада ограничены, а Верховного божества в целом безграничны, то схватка принимает характер веселого спорта со стороны Запада и битвы за выживание со стороны Асада.

Вообще, война в Сирии является яркой иллюстрацией эволюции мировой системы, идеология которой прекрасно показана в фильме «Голодные игры». Собственно, сирийская ситуация есть демонстрацией мира «голодных игр» и его жестких правил.

Как полагается, здесь у всех свои роли согласно иерархии в мировом раскладе.

Наверху пирамиды веселые западные парни, которые с 8-00 до 16-00 бомбят орков, а вечером бухают в барах, выкладывают фотки на фейсбук с охоты, а ночью трахают своих женщин. Те, кто не участвуют в охоте, каждый вечер болеют за свои команды орков, чью жизнь и смерть показывают по телику.

Россия и Китай балансируют между миром цивилизованых охотников и миром орков. Их задача сохранить статус-кво, чтобы не свалиться в мрачную бездну орков.

Относительно мотиваций России в этой ситуации я вряд ли напишу лучше Пастухова:

«Сохранять выгодный статус-кво Путина становится все труднее. Постепенно внутри страны складывается такая же взрывоопасная обстановка, как и сто лет назад, накануне Первой мировой войны. Стремясь «перебить» карту революции, правящий режим решил выложить на «игровой стол» все свои патриотические козыри. Тут и одержимое православие, и вставание с колен, и собирание растраченных земель, и жидомасонский заговор в облегченной форме (как заговор иностранных агентов), и враг у ворот, конечно. Такой винегрет легко настрогать, но трудно съесть, не подавившись. Кремль становится заложником своей псевдомессианской политики. Великодержавие обязывает – оно заставляет кипятить в мозгах неуместные амбиции, под которыми давно уже нет никакой амуниции. Давно превратившись по уровню своего технологического развития, да и по ресурсам тоже, в страну «третьего мира», Россия агрессивно блефует, разыгрывая из себя мировую сверхдержаву, интересы которой простираются повсюду. Она снова стремится стать затычкой в каждой «мировой бочке»: от Ближнего Востока до Латинской Америки. И она вроде совсем не боится, что пупок развяжется…». Конец цитаты. Советую прочитать всю статью.

С миром орков все ясно. Как во всяком шоу-бизнесе, орки есть плохие, есть хорошие. Статус может измениться в любой момент согласно правил глобального шоу. А правила таковы, что они меняются в зависимости от настроения и интересов белых людей. Как говорится, проблемы индейцев волнуют только идейцев. Смысл существования орков доставлять им радость людям. Самые счастливые
Читать

Сенсационным заявлением разродился иранский президент Махмуд Ахмадинеджад в интервью  каирской газете «Аль-Ахрам»  во время государственного  визита в Египет.

В частности Ахмадинеджад заявил, что Иран уже обладает ядерным потенциалом, который предназначен исключительно для обороны.

Он сказал, что международное сообщество должно теперь относится к ИРИ как к ядерной державе.

Отдельно он отметил, что его государство не стремится к войне с Израилем  и не собирается на него нападать.

По мнению Ахмадинеджада, Израиль хотел бы напасть на ИРИ, но теперь опасается последствий
«Те, кто помог создать Израиль, перестали его поддерживать, и это свидетельствует о скором окончании оккупации», — заявил он в Каире.

Президент Ирана уверен, что руководство Израиля боится за будущее своей страны, потому агрессивно действует в Сирии.

«Они понимают, что Иран им не по зубам», — сказал он.

Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить. 

Высказывания известных людей о холокосте

• Холокост - это миф, ставший догмой, которая оправдывает политику Израиля и США на Ближнем Востоке и во всем мире.

Роже Гароди. "Основоположные мифы израильской политики".

• Холокост используется американским еврейским лобби, чтобы направлять внешнюю политику США в русло, выгодное для Израиля. Хороший пример этого – т. н. «война в Персидском заливе».

Ахмед Рами. Факты вместо пропаганды

• Холокост стал денежной «дойной коровой».

Джейн Гарденер. "На их месте я бы очень испугалась"

• Когда жрецы Холокоста утверждают, что он уникален, непознаваем и не­повторим, что он случился в XX веке и ничего такого в прошлом не было и ничего подобного в грядущем уже не будет, они лукавят, обманывая довер­чивых гоев, дабы ошеломить их таинственным величием новой религии, ко­торую умом не понять и в которую можно только верить.
• Холокост — это не только новая религия, пытающаяся заменить Христианство, но это ещё и новая история человечества, вытесняющая историю народов и государств.
• Холокост становится явлением мирового порядка. Это — трагедия, это — фарс, это — бизнес, это — политика, это — гламур, это — перформанс, это — «наше всё».
• Религия Холокоста впаривается во все извилины общественного сознания с гораздо большей энергией и изобретательностью нежели сталинская «История ВКП(б)» в советское время.
• Холокост без шести миллионов — это уже не Холокост, а обычное преступление, каких было много в XX веке и особенно в эпоху Второй мировой войны.
• Одним словом, Холокост, если вспомнить хэмингуэевскую формулу, это праздник, который всегда с тобой.

Станислав Куняев "Жрецы
Читать

Днями лідер Лівії Муаммар Каддафі отримав принципову дипломатичну перемогу. У той момент, коли вірні йому війська брали під свій контроль декілька стратегічно важливих населених пунктів на півночі країни, зі США прийшла воістину сенсаційна звістка: офіційний Вашингтон категорично відмовився озброювати лівійських повстанців. Більше того, американські сенатори виступили за припинення повномасштабних контактів з так званим Перехідною національною радою Лівії. Таким чином, перший етап операції з «примусу Муаммара до миру» зазнав остаточної поразки. Каддафі вистояв.

Ці кадри, зняті журналістами французького телебачення, обійшли, напевно, весь світ. Група озброєних до зубів лівійських опозиціонерів чи то з жахом, чи то з відчаєм спостерігає за грандіозною пожежею на найбільшому бензосховищі Лівії в районі міста Рас-Лануф. Величезні клуби чорного диму застеляють небо в цілому і сонце, зокрема, від чого виникає враження, що опівдні над пустелею нависла ніч. «Ми пропали!» - заламує руки обвитий патронташем бойовик, а його приятель, не знайшовши підходящих арабських слів, по-англійськи лається матом.

І є від чого. На території, контрольованій повстанцями, це була єдина паливна база, яка забезпечувала бензином і соляркою практично всю техніку, що є в розпорядженні «бунтарів». Причому, за гіркою іронією долі, горезвісні бунтарі стали заручниками, якщо так можна висловитися, власної дурості. Залишаючи Рас-Лануф, вони самі підірвали сховище в надії на те, що Євросоюз пришле танкери з пальним в контрольовані ними порти. Але ЄС обіцянки не дотримався - нині в об'єднаній Європі виникли набагато більш насущні проблеми й тому реалізацію програми допомоги Перехідній національній раді Лівії довелося призупинити.

Важко сказати, як довго протримаються повстанці на резервному пальному, і вже тим більше неможливо передбачити, як довго протримається авторитет їхніх командирів, враховуючи, що початковий революційний дух у більшості «бунтарів» потроху сходить нанівець. На підконтрольних повстанцям територіях Лівії панує анархія, в багатьох регіонах, крім, природно, портових, відчувається брак продовольства і медикаментів, а окремі бойові загони відкрито ворогують між собою.

«Головна проблема ПНР полягає у відсутності будь-якого досвіду керівництва державою, - сказав в інтерв'ю агентству «GolosUA" емісар ЄС Ханс ван Реє. - У його представників поки не виходить відновити зруйновану інфраструктуру і навести хоча б щось подібне до порядку. Без іноземної підтримки в даному разі їм не обійтися».

Але от саме надія на західну підтримку «в даному разі» тане буквально на очах. У минулий понеділок влада Франції заявили, що Париж готовий піти на контакти з полковником Каддафі і «обговорити з ним подальшу долю Лівії». Фактично це означає, що уряд Ніколя Саркозі, як один з головних союзників ПНР, робить крок назад. І саме в цій непослідовності - вся суть того, що відбувається: Євросоюзу просто набридло мати справу з революціонерами-дилетантами, витрачати шалені за нинішніми кризовими часами кошти на забезпечення їхнього приходу до влади і гарантувати створення химерної демократичної лівійської держави. Своєрідною ілюстрацією до цієї картини можуть стати слова президента Росії Дмитра Медведєва, який в одному з телевізійних коментарів щодо лівійської дійсності сказав в контексті діяльності лівійських повстанців: «А з ким там говорити?».

І справді, серед керівників «бунтарів» навряд чи можна знайти людину, яка так чи інакше представляє собою якщо не творця нової держави, то вже, щонайменше, харизматичного лідера.
Читать

Американський журналіст Уейн Медсен, який провів журналістське розслідування, прибув у Тріполі у складі групи зі з'ясування реальних фактів про стан справ в Лівії.

В інтерв'ю телеканалу Russia Today він повідомив, що деякі повстанці переходять на бік Муаммара Каддафі.

«Є деякі повстанці, які повертаються на бік Каддафі. Ми чули повідомлення про удари НАТО по колоні повстанців. Але є і інші повідомлення, які говорять, що це могли бути повстанці, які намагалися повернутися до Тріполі, щоб приєднатися до Каддафі. Каддафі дав амністію цим людям», — розповів Медсен.

«Багато колишніх бунтівників, з деякими з них я розмовляв, говорять:

«Послухайте, ми не були щасливі з Каддафі. Але, коли ми побачили НАТО, включаючи Італію, наших колишніх колоніальних окупантів, склали це… (ми подумали), гаразд, він диктатор, ми з ним вже більше 40 років, але, хай йому біс, він лівійський націоналіст, і він зумів створити нам найвищий рівень життя в Африці», — сказав він.

За його словами, західні ЗМІ не відображають того, що дійсно відбувається в Лівії.

Медсен також сказав: «те, що повідомляють основні газети, не має нічого спільного з тим, що я побачив на місці під час розслідування, проведеного в Лівії разом з колишнім членом Конгресу Синтією Маккинні».

«Журналісти Washington Post і New York Times в Тріполі знаходяться в альтернативному всесвіті», — сказав він, пояснивши, що ці видання є власністю корпорацій-підрядчиків Міністерства оборони, які «не хочуть розповсюдження цієї інформації».

Днем раніше лівійський лідер Муамар Каддафі погрожував перенести війну на територію тих країн Заходу, які беруть участь в бомбардуваннях країни.

«Якщо ви не припините військових дій і не залишите лівійський народ у спокої, то на вас чекає катастрофа, — цитують Каддафі новинні агентства. — Ми здатні проникнути до Європи як сарана або бджоли і відповісти агресорам їх же методами», — заявив він в своєму телефонному зверненні, яке транслювалося в прямому ефірі державним телебаченням.

«Цей народ почне битву в Європі, і тоді законними мішенями стануть ваші будинки, офіси і сім'ї», — заявив Каддафі, також порадивши своїм політичним супротивникам «вибачитися перед народом та залишити країну».

Під Берестечком 30 червня 1651 р. відбулась славнозвісна битва між військами Богдана Хмельницького та польськими військами короля Яна ІІ Казиміра. На стороні запорозьких козаків приймали участь в битві і кримські татари хана Іслам-Гірея ІІІ, які під натиском артилерії покинули поле бою, втікаючи захопили в полон самого гетьмана Хмельницького. Наказному гетьману-полковнику Іванові Богунові вдалося вивести з оточення козацькі війська, щоправда, зазнавши серйозних втрат на переправах через болота. На правому березі річки Пляшівки польські війська зупинили загін з 300 козаків, які цілий день вели нерівний бій з поляками. Всі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, із презирством відмовившись від пропозиції здатися. Вцілілий із козаків, загнаний у воду, відбивався до останнього подиху. Вже потонув пробитий кулями човен, усі боєприпаси давно закінчилися, не витримала і загартована в боях козацька шабля. Він, отримавши за свідченнями польських очевидців 14 куль, усе ще відбивався однією лише косою. Сам король, побачивши відважного воїна, запропонував йому пощаду, але той вибрав смерть, а не неволю. Два німецькі солдати і шляхтич убили його, для чого їм довелося зайти у воду по самісіньке горло.

За традицією, основні заходи проходитимуть 25-26 червня у Національному меморіальному музеї-заповіднику «Поле Берестецької битви», що у селі Пляшева Радивилівського району.  Характерною особливістю цьогорічних урочистостей є те, що до їх організації офіційно не причетна влада області, а проведення основних заходів взяли на себе численні козацькі товариства Рівненщини, сусідніх областей, історико-краєзнавчі організації з Польщі та інших країн. Всього на урочистостях були присутні більше 20.000 людей, серед них багато дітей.

У 1991 р. на Козацьких Могилах урочисто відзначалися 340-і роковини битви. Тоді ж на місці козацького бойового табору відкрито пам’ятник її учасникам, а постановою уряду територію битви оголошено державним заповідником.

Щорічно, у Неділю всіх святих землі української, у Свято-Георгієвському монастирі на Козацьких Могилах (с.Пляшева Рівненської області) відбувається вшанування пам’яті українських козаків, котрі загинули під Берестечком у нерівному бою проти Польської шляхти. Цьогоріч церковно-державні урочистості припали на 26 червня. Традиційно святкове Богослужіння очолив предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

В 1908 році архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко запропонував увіковічити пам''ять полеглих козаків. Було вибране місце на острові Журавлиха в заплаві р.Пляшева й оголошений збір кошт на зведення храму-пам’ятника. Гроші надавались всіма прошарками суспільства. Навіть цар Микола ІІ пожертвував на цю справу 25 000 карбованців.

Побудована в стилі українського бароко Георгіївська церква ніде не має аналогів, оскільки має три престоли, розташовані один над одним, що є унікальним
Читать

Ливия проигравает информационную войну западным СМИ. В этом признается даже официальный Триполи.

Раніше не міг зрозуміти - звідки в Червоної армії під час громадянської війни бралася та навіжена незламність і несамовита одержимість? Адже щойно Росія вийшла із світової різанини , де розквітало дезертиство ("штики у землю!"), всі втомилися від війни.

І ще більше було незрозуміле - за яку саме ідею так само шалено билися на боці жидобільшовиків оці "інтенаціональні полки", що складалися з десятків тисяч китайців, угорців, чехів, латишів, естонців, вірмен, поляків, звільнених каторжників, випущених із в'язниць кримінальних злочинців, злодіїв, вбивць і розбійників? І все це міжнародне ошмаття відрізнялося крайньою жорстокістю. У Миколаєві чекіст Богбендер (жид), що мав своїми помічниками двох китайців і одного каторжника-матроса росіянина, замуровували живих людей в кам'яних стінах. У Пскові всі полонені офіцери, в числі близько 200 чоловік, були віддані на розтерзання китайцям, які розпиляли їх пилками на шматки. Таких прикладів можна навести безліч. Сучасник Вершинін розповідає: "Інтернацiональний полк у Харкові творив "такі жорстокості, перед якимбліи днe те, що прийнято називати жахом". Білоруський дослідник В. Бешанов пише: "Китайців широко використовували для проведення каральних акцій, розстрілів, як фахівців із тортур". Було цих китайців-найманців у Червоній армії понад 40 тисяч – число стабільне, бо весь час на місце загиблих приходили добровольці, які там само спокійно й безсторонньо робили свою справу фахових карателів".
...
Читать