#
Бабин Яр: Критичні питання та коментаріБабин Яр: Критичні питання та коментаріГерберт Тідеманн «Мужність означає вжиття заходів заради істини і проголошення її!» Жан Жорес 1. ПреамбулаТема "Бабин Яр" бентежить з багатьох причин. Тому для загального огляду коротко окреслимо основні проблеми:
Для дослідження вищезазначених проблем ми будемо використовувати стандартні наукові методології. Після вступної інформації, яка полегшить спільне розуміння теми, окремими розділами будуть представлені перші повідомлення, свідчення очевидців, інші джерела; також будуть обговорені конкретні питання, що виникають з контексту. Окремий розділ присвячений основним питанням [1]. 2. ВступІз взяттям німцями 19 вересня 1941 р. Києва безлади в місті не припинилися. Після вступу німецьких військ, в Києві «потужні вибухи відбувалися один за іншим». [2] 24 вересня був висаджений в повітря готель "Континенталь" разом із штабом польової комендатури 6-ї армії. 25 вересня місце охопили пожежі, повністю запалав Хрещатик. Заздалегідь встановленими мінами були знищені майже всі громадські будівлі після розташування там німецьких військ, котрі внаслідок вибухів зазнали значних втрат2. Наприкінці вересня були знайдені радянські мапи з місцями установки радіокерованих мін, де були позначені близько 50 підготовлених для підривання об'єктів. Також виявлено величезну кількість мін, вибухових речовин і "коктейлів Молотова". Значну частину центру міста було спалено і близько 50000 осіб залишились безхатченками. Сотні німецьких солдат загинули при гасінні пожеж. В місті перебувало чимало надісланих совєтами організованих диверсантів і партизанів - Київ залишався полем бою. Згідно з представленим Міжнародному військовому трибуналу (МВТ) документом, що має досить підозріле походження, в Києві начебто заарештували всіх жидів і 33 771 з них знищили 29 і 30 вересня - помстившись таким чином за "підпал" [3]. До евакуації в Києві жило близько 175 000 [4] або навіть всього 160 тисяч [5] жидів. Проте, Звіт айнзатцгрупи про події № 106 від 7 жовтня 1941 року, стверджує: "Вважається, що число жидів становить 300000 [...]." [6] 28 вересня 1941 нібито за допомогою плакатів жидам наказали [7] взяти своє майно і зібратися наступного дня 29 вересня на певному розі вулиць. Звідти вони начебто повинні були йти до Бабиного Яру, що на північно-західній околиці Києва. "Бабин Яр" перекладається приблизно як «яруга старих жінок». Втім, це не яруга, а, скоріше, розгалужена система яруг від ерозії грунту - від 10 до 900 м в поперечнику і від нуля до приблизно 30 метрів глибини. Західна ділянка цього комплексу яруг сягала максимальної ширини 25 м і глибини - 10 м. Східною частиною, що довжиною близько 400 м і шириною не більше 10 м, яр зі сходу на 60 м наближався до жидівського цвинтаря, який мав розмір приблизно 400 х 300 м. Найширша яруга знаходилася приблизно в 400 м далі на захід. З півдня від жидівського цвинтаря знаходиться вулиця Мельникова, а на південному сході розташований великий військовий табір, який вже відображається на фотографії з повітря, датованої 17 травня 1939 року. [8] Не лише яруга біля жидівського кладовища, але й вся місцевість з широкими яругами називалася Бабин Яр. Стверджують, що 29 і 30 вересня 1941 року незліченне число жертв - більшість з яких жиди - були вбиті там. Втім, щодо цього інциденту ніхто не потурбувався про підтвердження різних звинувачень і показань свідків за допомогою детальної судово-медичної експертизи. Тому потрібен об'єктивний аналіз. 3. Перші повідомлення1. 21 жовтня 1941 лондонське бюро Жидівського Телеграфного Агентства (JTA) повідомило, що пронімецька українська газета "Краківські Вісті", що видавалася в Кракові, написала: "[...], одразу після окупації міста [Києва], всі жиди, включаючи чоловіків, жінок і дітей різного віку, були вигнані зі своїх будинків і зігнані за встановлені на околиці Києва дротяні огородження. Звідти їх пішки погнали в невідомому напрямку." [9]
2. 13 листопада секретний радіопередавач польського підпілля у Львові (Лемберг), надіслав інше повідомлення [11], яке було ретрансльовано Варшавою і 17 листопада прийняте та розшифроване в Лондоні через 819 Селім - секретний польський радіоприймач в Стамбулі: [12] "Німці і українці вбивають тисячі жидів: у Києві розстріляли 35000, близько 3000 маленьких дітей українці вбили кийками [...]"
3. Затим 16 листопада 1941 JTA запропонувало наступне загадкове повідомлення: [13] "Десь у Європі [...] від бездоганного джерела, 52000 чоловіків, жінок і дітей [...] були безжально і планомірно вбиті [...] відповідно до холоднокровної нацистської політики знищення [... ]".
4. Станом на 31 грудня 1941 року JTA звіщає: [14] "[...] Останнє повідомлення з Києва, яке сьогодні отримане секретними каналами, дає жахливу картину того, що сталося з жидами в тому окупованому нацистами місті. Повідомлення викриває, що на додаток до знищення практично всього жидівського чоловічого населення Києва за звинуваченням у тому, що жиди, які залишилися в місті були "радянськими шпигунами і партизанами", нацистське військове командування наказало ув'язнити тисячі жидів на замінованій ділянці кладовища. Жертви, більшість з яких жінки, були підірвані вибухами мін. Ті, хто вижив, були добиті німецькими солдатами з кулеметів. (Попередні повідомлення оцінювали, що 52000 жидів вбили в Києві як тільки нацисти захопили місто)." І наступний пункт: "[...] Нацистські збройні сили [...] в середині грудня видали наказ, що вимагає на певну дату всім жидам, що залишилися у Києві, зареєструватися в комендатурі. Оскільки було відомо, що наказ означав нову різанину жидів, багато жидівських матерів вбили своїх дітей і покінчили із собою, в той час як літні жиди стрибали з відкритих вікон назустріч смерті [...]."
Там знадобилося би багато десятків тисяч протипіхотних мін, замість їх більш важливого використання у війні. Мінування території займає багато часу і зусиль. Яким чином після вибухів вилучили трупи із замінованої території?
5. 6 січня 1942 В'ячеслав Молотов, комісар радянського наркомату закордонних справ, оголосив урядам союзних з СРСР держав: [15] "Велику кількість жидів, включаючи жінок і дітей різного віку, зібрали на жидівському кладовищі Києва. Перед розстрілом їх всіх роздягнули догола і били. Першу відібрану для розстрілу групу примусили лягти долілиць на дно яру і розстріляли з автоматів, потім розстріляних німці злегка присипали землею, на їх місце другим ярусом вкладали наступну партію страчуваних і знову розстрілювали з автоматичних гвинтівок".
6. З повідомлення JTA від 15 березня 1942 р.: [17] "Гестапо стратило в Україні 240 тисяч жидів" "На одній великій ділянці землі під Києвом німці поховали жидівські жертви ще живими [...] земля рухається хвилями". Патек також коментує цю подію: [18] "Бертран С. Якобсен, головний представник Американського жидівського об'єднаного розподільного комітету "Джойнт", [...] цитував одного угорського солдата, який бачив поруч з українською столицею Києвом як [на] одній великій ділянці земля рухалася хвилями. За його словами німці щойно здійснили масові розстріли жидів і поховали свої жертви ще живими"
7. 20 липня 1942 підпільна прес-служба Варшавського гетто (Podziemna Obsluga Prasy Pozagettowej), заявила: [19] "Жодного жида не залишилося в Києві, оскільки німці втопили в річці Дніпро все жидівське населення Києва".
8. 28 жовтня 1942 JTA повідомило: [20] "[...] Вбивство жидівських жертв німцями на місці колишнього цегельного заводу Зайцева в Києві, потім трупи вивозили возами і скидали їх річку Дніпро".4
9. У тому ж випуску з’являється ще один варіант вбивства: [20] "[...] 32 жидівські сироти пошикували в лісі, а потім нацисти умисно наїхали на цих дітей танками, розчавили їх усіх, і змусили супроводжуючих 118 нежидівських сиріт поховати їх".
10. У. Х. Лоуренс звітував з Києва: [21] "Повідомлено, що 50000 київських жидів вбиті". Замість описання місця, дати, знаряддя вбивства та інших доказів, «Нью-Йорк таймс» сповістила: "Решта доказів мізерні". 11. Увечері 28 лютого 1944 Московське радіо повідомило про німецькі звірства в Києві. Вони знайшли інший спосіб вбивства: [22] "Більше 195 тисяч радянських громадян були замучені до смерті, розстріляні або отруєні у фургонах-душогубках німцями під час окупації Києва".
4. Свідчення очевидців1. У листопаді 1943 року професор Альошин розповів репортеру "Нью-Йорк таймс" У.Х.Лоуренсу: [21], [23] "[...] Німецькі війська [...] наказали йти в яр, де їм звеліли віддати цінні речі. Частково їх роздягнули. [...] Потім їх розмістили на платформі, розстріляли з кулемета і скинули в яругу."
2. Вілкіс, жид, що народився в Одесі, повідомляє: [13], [27] "[...] Із сусіднього жидівського кладовища взяли мармурові надгробки і принесли до Бабиного Яру, де з них склали грубі печі [...] але (трупи) горіли погано бо не вистачало тяги."
Для досягнення мінімально достатньої, але все ж таки лише часткової кремації 200000 тіл, потрібно не менше 23 мільйонів кілограм дров - штабель півтори метри висотою, один метр шириною і довжиною 55 кілометрів. Хто і де напиляв ці дрова? Яким чином цю гігантську кількість палива транспортували? Хто тягав незліченні трупи до місця спалення? Хто видаляв залишки? Де свідки з числа цілої армії робітників? Твердження, що колосники для кремації були зроблені з поручнів від могил, заслуговують ще меншої довіри, адже такі грати майже відразу зруйнувалися би через жар. 3. Неназваний зять такого собі Хаїма Шапіро, котрого забрали в Бабин Яр підраховує: [13] "Біля цвинтаря жидів змусили роздягнутися. Вбили п'ятдесят шість тисяч (56000) жидів. Тих, хто не помер моментально, поховали живцем. [...] [...] На десятий день [після розстрілу] нас погнали в Лук'янівську яругу [Бабин Яр]. Ми стояли уражені панікою. З-під свіжонасипаної землі розливалися потоки крові, крові 56 000 убитих жидів. Вона кликала нас з-під землі. Того ранку я посивів".
"Ось голос крові брата твого кличе до мене з землі".7
4. У книзі Є.Р.Віна, Л. Левітас [28] розповідає про таку собі Ріву Когут, яка пізніше стала відомою як Раїса Генріхівна Дашкевич: "Рано вранці 29 вересня київські жиди йшли безперервним потоком в напрямку Сирця на залізничну станцію[...] Спочатку забирали документи і [...] кидали на купу, в наступному пункті забирали багаж, [...] вже на території жидівського кладовища людей кийками примушували роздягнутися і потім гнали в яругу. Це була яруга Бабиного Яру. Далі людей заганяли [... ] схилом яруги донизу [...] де вже були підготовлені вузькі, схожі на тераси місця [...] З протилежного боку лунав гуркіт кулеметів. Там [...] розстріляли сотні жидів . [...] Все відбулося так швидко, [...] удари [...] укуси собак [...] люди божеволіли, багато хто посивів від жаху [...] сильний холод і біль в голові змусили мене рухатися, я почала підніматися вгору. [...]"
5. Дмитро Орлов, один з сумнівних свідків на якого посилається "Чорна книга" з «Бібліотеки Голокосту» 1980 р., [29] показав: "Просто неба була влаштована ціла канцелярія зі столами. Натовп очікував за бар'єрами, що німці збудували в кінці вулиці, і не бачив столів. Від тридцяти до сорока людей одночасно відокремлювали від натовпу і доставляли під озброєною охороною для «реєстрації». Документи і цінні речі конфісковували. Документи негайно кидали на землю і свідки підтвердили, що площа була вкрита товстим шаром викинутих паперів, розірваних паспортів та профспілкових квитків. Потім німці змусили всіх роздягтися догола: дівчат, жінок, дітей, старих [...] Їх одяг зібрали і акуратно склали. Каблучки зривали з пальців оголених чоловіків і жінок і цих приречених примусили стати на край глибокої яруги, де розстрільна команда розстріляла їх впритул. Тіла падали з обриву, а маленьких дітей кидали живими. Багато хто божеволів коли досягав місця страти".
6. За словами Орлова, [13] інші свідки розповідали, що німці "розбивали малюків об камені"8. Усякий, хто уважно читає Біблію побачить, що голокостні історії не є новиною для жидів (Буття 6, Буття 19:24, Вихід 11, Джошуа 6, Матвія 2:16). Крім того, побожні люди черпають натхнення, зокрема, з Писання. Псалми 137:9: "Блажен, хто візьме і розіб'є немовлят твоїх об камінь".9 7. Тамара Михасева: [7], [13], [32] "[...] Молода російська жінка, чий чоловік жид був командиром Червоної Армії [...] залишила місце страти з етнічним німцем, який був одружений з жидівкою. [...] Цей зросійщений німець (“фольксдойче”) пішов з місця страти (з Тамарою Михасевою) лише після того як ще раз узяв хлопчика [сина] на руки, поцілував його в очі і попрощався з дружиною і тещею".
8. Жидівка Неся Елгорт повідомляє нам: [7], [13], [34] "Дивом врятувалася із своїм маленьким сином Іллею [...] незаймана кулями [...] вибралася з під купи теплих закривавлених тіл [...] сотень і тисяч трупів, що громадилися один на одного. [...] Мені тепер важко зрозуміти, як я вибралася з тієї ущелини смерті, але я виповзла, керована інстинктом самозбереження."
9. Жидівка Олена Бородянська-Книш прибула в Бабин Яр [7], [13], [35] "[...] [коли] вже стемніло. [...] Вони відібрали наш одяг [...] і провели далі метрів на п'ятдесяти, де відібрали наші документи, гроші, кільця, сережки. Вони хотіли видалити золотий зуб в одного старого, але він пручався. [...] Близько опівночі нам пролунала команда німецькою шикуватися в шеренгу. [...] Через секунду тіла почали падати на мене. [...] Ми були затиснуті між трупами. [...] Німецький солдат перевіряв багнетом, аби переконатися, що ніхто не залишився живий. Випадково він став на мене, таким чином удар багнета пройшов повз мене. [...] Я звільнилася, встала і взяла свою непритомну дочку на руки. Я йшла уздовж ярів. [...] Видершись схилами ярів, я прямувала до села Бабин Яр". На додаток вона розповіла іншу кошмарну історію, що відбувалася осторонь від місця жаху: [36] "Я ніколи не забуду дівчину Сару, їй було близько п'ятнадцяти років, неможливо описати, якою прекрасною вона була. Її мати [...] вбили прикладом гвинтівки [...]. п'ять чи шість німців роздягнули [дівчину] догола, але я не бачила, що сталося після цього. Я не бачила".
10. Лише єдиному свідку совєти дозволили (або наказали) надати свідчення за кордоном. У 1968 році Діна Пронічева свідчила у Дармштадті на судовому процесі проти 11 членів айнзацкоманди 4а. Ця справа зберігається під замком і є недоступною для дослідникив! Філіп Шабесофф, репортер «New York Times», писав: [38] "Коли стрілянина припинилася, стіни яру підірвали і уламки засипали тіла чоловіків, жінок і дітей, що лежали там. Деякі з них були ще живими". Те що А. Кузнєцов дізнався від Пронічевої і включив у свій роман "Бабин Яр" [39] не узгоджується з показаннями інших, наприклад: "[...] Німецькі солдати розстрілювали жидів з кулеметів з протилежного боку яруги Бабиного Яру протягом всієї ночі в напівтемряві, освітленій невеликим багаттям". Але справа стає ще більш заплутаною, коли читаєш записи Діни Пронічевої в опусі Віна [40]. Значні розбіжності в її записах із заявою на суді Дармштадта додані в дужках, з поміткою П (протокол): "28 вересня 1941 року по всьому місту розмістили наказ німецької влади [...] близько 8 години ранку [П: о 8 годині] біля вулиць Дехтяревська і Мельника [П: Дяхтеровська і Мельникова] [...] мої батьки і моя сестра рушили до місця збору [...] [П: Було дуже жарко] Я супроводжувала їх, а потім мала на меті повернутися в свою сім'ю [...] великі групи людей [...] разом із українцями, росіянами і громадянами інших національностей [...]. [...] вулиці, що ведуть до території кладовища були повністю переповнені людьми. Коли ми наблизилися до місця збору ми помітили облогу з німецьких солдатів і офіцерів [...] також поліцейських [П: танкових вершників]. [П: Ми пішли в гору] [...] привели нас групами по 40-50 в так званий «коридор», близько трьох метрів завширшки, який був сформований з німців, що стояли з обох боків близько один до одного з палицями, гумовими кийками та собаками [...]. Німці жорстоко побили кожного [П:. Багато хто впав і був розтоптаний в тонку м’якоть] [в] місці в кінці «коридору» [...] поліцейські роздягли їх [...] до нижньої білизни [П: ... догола] Побитих і роздягнутих людей гнали групами в Бабин Яр [...]. Вони привели нас на виступ над яром і почали стріляти в нас з автоматів [П: кулеметів.]. [П: в протоколі абсолютно інша версія: німецький солдат запропонував їй свободу в обмін на секс. Вона розповіла їм що є росіянкою і довела це за допомогою трудової книжки та профспілкового квитка, тоді за наказом німецького офіцера її відправили нагору і до вечора не заганяли в яр з іншими людьми] [...] коли настала моя черга я кинулася в яр живою [П: .. стрибнула у яму] [...]. Тут ходили німці і поліцейські і стріляли або били до смерті всіх, хто був ще живий [...]. Якійсь поліцейський або німець перевернув мене ногою, [...] став мені на руку і груди [П: він побив мене] [.. ..] Потім вони почали [...] засипати трупи землею та піском [П: .. Я залишилася лежати під землею] я не могла вже дихати, звільнила себе від землі однією рукою, [П: моя права рука, на якій стояв солдат, була пошкодженою] і видерлася на край яру [...]. Другого дня я побачила німців, які гналися за старою і хлопчиком років 5 чи 6 років, що тікали з яру. Бабу застрелили, а хлопця зарізали ножем. Близько 10 метрів від цього місця сім німців прийшли разом, ведучи двох молодих дівчат. Вони зґвалтували їх там, а потім зарізали."
11. Ернст Клеє, Віллі Дресен і В. Рісс [41] відібрали свідчення трьох свідків - Хьофера, Курта Вернера та Антона Хайдборна - з документів, що знаходяться в Центральному юридичному бюро з розслідування нацистських військових злочинів у Людвігсбурзі; ці документи, однак, не доступні для критичних дослідників. Згідно Хьоферу, жиди повинні були роздягнутися і акуратно скласти одяг у місці за 150 м від яру (згідно з Вернером там був кілометр). Потім голих жертв вели в яругу, яка згідно Хьоферу мала 150 м довжини, 30 м ширини і 15 м глибини, в той час як Вернер стверджує, що яруга мала 400 м довжини, 80 метрів ширини згори, 10 м ширини внизу і 10 м глибини. За Хьофером, в яругу вели два або три вузькі проходи, за даними Вернера жертв вели до краю яруги і далі вони самостійно збігали схилом вниз. Хьофер стверджував, що з кожного кінця яруги знаходився лише один стрілець; Вернер каже в цілому 12. Хефер сказав, що з кожного кінця стояв "пакувальник" і вкладав кожну жертву на трупи, яку потім поліцейський вбивав пострілом в потилицю з автомата. Дітей розстрілювали разом із матерями. Вернер повідомив, що "жидів клали обличчям до землі на схили яруги", а потім вбивали кулею в потилицю. Наступні жертви укладали вже на трупи. Через три дні після страти купи трупів почали засипати землею. За Хайдборном, через три дні помітили руку, що розмахувала серед трупів.
12. Тепер щодо Адальберта Рюкерла. Його анонімним свідком, здається, є Вернер з попереднього сценарію. Свідок повідомляє: [45], [46] "[...] Розстріляли [...] все жидівське населення Києва. Страчували [...] [...] до п'яти-шести годин. [...] Всі вони були голими". В іншій публікації [46] ми знаходимо, що Рюкерл залучає без змін Звіт про події № 106 [3]. Він наводить цитати щодо облоги місця страти, заповнення ями після знищення, а також цитує кількох окремих радянських громадян, які таємно спостерігали за стратою. Він вважає, що нейтральних свідків майже не існувало, і що їх свідчення, як правило, не придатні для засудження обвинувачених. Як приклад він цитує заяву свідка Н.Т.Горбачової з Києва: [47] "[...] Я жила у Києві, на вулиці Тіраспольс-Кая, 55, під'їзд 2. [...] Поруч із місцем під назвою Бабин Яр 22 вересня 1941 року я бачила своїми очима, як протягом усього дня до Бабиного Яру прямувало понад 40 вантажних машин, переповнених жидівським населенням — чоловіками, жінками й дітьми. Декотрі жінки тримали на руках малят. Я та ще декілька жінок, щоб не бачила німецька охорона, підійшли до того місця, де зупинялися машини і людей вивантажували... Ми побачили, що за 15 метрів від початку Бабиного Яру німці змушували роздягатися привезених жидів і наказували їм бігти вздовж яру, розстрілюючи їх з автоматів і кулеметів. Я особисто бачила, як німці кидали малят у яругу. У ярузі знаходилися не лише розстріляні, а й поранені та живі діти. Проте німці засипали яругу; тонкий шар ґрунту помітно рухався". Рюкерл піддає сумніву лише дату і використання вантажівок для всіх жертв. Він вважає, що їх надавали тільки тим, хто не міг ходити. Рюкерл замовчує повідомлення Горбачової: [48] "Вбивства жидів тривали декілька днів."
13. У Бабиному Яру в березні 1942 [49] Адальберт Хартл, експерт гестапо з питань церкви, зауважив: «Невеликі вибухи викидали в повітря грудки землі. Це весняна відлига вивільняла газ, що виділявся з тисяч трупів».
5. Інші джерела1. Лікар на ім'я доктор Густав Вільгельм Шюббе особисто вбив поодинці 21000 осіб ін'єкціями морфіну. Від 110000 до 140000 жертв були таким чином страчені в "Німецькому Інституті Знищення" в Києві. [50], [51]
2. Після визволення Києва, московські газети і «New York Times» повідомили, що 40 тисяч (!) жителів Києва написали Йосипу Сталіну листи і повідомили, що кількість жертв Бабиного Яру перевищує 100 000 [52].
3. У 1963 році Микита Хрущов піддав різкій критиці літературних захисників "жидівського мучеництва", особливо Євгена Євтушенка, який рік тому уславився своїм віршем про Бабин Яр15: [53] "Я закликаю товариша Євтушенка та інших молодих літераторів цінувати довіру більшості [людей], не прагнути дешевої сенсаційності [і] не потурати настроям і смакам обивателів. Не соромтесь, товаришу Євтушенко, визнавати свої помилки. [...] Коли вороги нашої справи починають хвалити вас за приємні історії, то люди будуть справедливо вас критикувати." Причиною посилання Хрущова на "сприятливі історії" стали публічні читання Євтушенком віршу "Бабин Яр". Різкі слова Хрущова значать дуже багато, з кількох причин:
"У Києві практично вся жидівська молодь покинула місто з Червоною Армією. Залишилися тільки літні люди." [54]
"Похилий вік Сари Евенсон не зробив її евакуацію з Києва неможливою".
"[...], жертви були застрелені в потилицю в той самий момент, коли вони зі схилу яруги входили до печери".
4. У статті "Бабин Яр" Жидівська енциклопедія (Єрусалим, 1972) присвячує 92% обсягу (55 кв см тексту) поемі Євтушенка, але тільки 8% (5 кв см тексту) стосується різанини. [13] Енциклопедія стверджує, що у Бабиному Яру загинули 100 тисяч людей, 33 771 з них в останні дні вересня.
5. Видана в 1988 році в Торонто Енциклопедія України [61] вказує, що тільки 3000 жидів були розстріляні у вересні17 і називає загальну кількість жертв "більше 150 тисяч". 6. Енциклопедія Голокосту [5] (Нью-Йорк, 1990) надає широкий діапазон відомостей, які для економії місця ми розглянемо у вигляді таблиці:
7. В кінці 1943 року, приблизно через два тижні після визволення Києва, запрошеним західним журналістам [21] сказали, що шість тижнів тому німці підірвали, ексгумували та спалили просто неба 70000 трупів, подрібнили кістки, що не згоріли, і закопали залишки в ярузі.
8. На п'ятдесяту річницю (1991) німецького "нападу" на Радянський Союз, ZDF (німецьке телебачення) транслювало серію фільмів Гвідо Кноппа, який підготував їх у співпраці з Держтелерадіо - державним совєтським підприємством, яке вже тоді було під строгим контролем КДБ. 18 червня 1991 транслювали серію, де також обговорювався Бабин Яр. Жінка на ім'я Шейла Поліщук розповіла там майже те саме, що зазначено вище у розділі 4 цієї глави. Її матір кинулася з дитиною, Шейлою, в яругу. Матір і дочка все більше і більше вкривалися трупами. Матір підставила кулаки під шию дочки, щоб вона не потонула в крові. Солдат нібито став на матір і тому не проштрикнув її багнетом. Матір встигла вилізти з-під цієї гори трупів разом із зомлілою донькою.
· В зафільмованому ще за сталінських часів уривку було показано, як допитуваний зізнався що застрелив 120 осіб. Тоді шестеро людей були охоронцями і шість - виконавцями страти. Він стверджував, що розстріляв близько 120 чоловік протягом 36 годин. Враховуючи швидкість вбивств з показань підозрюваного, заявлених в ефірі ZDF, 33771 страт виконувались би приблизно 10 131 годин.
Кому, незважаючи на найвищу таємність, вдалося сфотографувати вишикуваних для розстрілу жертв? Кому, зрештою, вдалося зробити це з добре помітної точки огляду і навіть в потенційному секторі обстрілу кулемета? Чому нечітке фото настільки схоже на безліч інших фальсифікованих пропагандистських фотографій? Чому люди одягнені? За словами свідка, шість чоловік були в розстрільній команді і шість в якості охоронців. Звідки взялися "люди із багнетами"? Яку кількість ув'язнених або груп можуть охороняти шість осіб? 9. Романіст Гвідо Кнопп [66] пише в лівій колонці сторінки 132 своєї книги: "[...] Стояли багато солдатів з автоматами. [...] Вони привели нас до яру, де стояли великі коробки, в які збирали документи та інші речі. [...] Потім розстрільна команда зайняла позицію. Мати не чекала команди вона кинулася разом зі мною в западину і впала на мене. Спецкоманди почали завалювати нас за трупами. Потім вони розстріляли іншу групу. [...] солдата став на мою матір і вдарив пораненого, що лежав поруч з нею. Коли вони пішли щоб розділити трофеї, мати витягла мене непритомну і понесла". Втім, у правій колонці цієї ж сторінки ми читаємо: "Коли після побиття вони досягали яру, вони повинні були невеликими групами лягти рядами на землю. Відтак розстрільна команда приступала до справи. Кулеметні черги, кілька лопат землі, що ледве покривала трупи, потім в яр гнали наступну групу ".
"Тоді російські військовополонені, яких розташували по обидві сторони яру з лопатами [...] мусили засипати жертв піском".
10. Професор д-р Вольфганг Бенц: [67] У яру "[...] знаходилося 3 групи стрільців, в цілому близько 12 стрільців. [...] Вони ставали по одному за кожним жидом і вбивали їх пострілами в потилицю".
11. 18 лютого 1946, радянський обвинувач Смирнов заявив на МВТ: [68] "За неповними даними у Києві понад 195 тисяч радянських громадян були замучені до смерті, розстріляні і отруєні в «душогубках», зокрема в Бабиному Яру більше 100 тисяч чоловіків, жінок, дітей і людей похилого віку."
12. Н. Ф. Петренко і М.Т.Горбачова свідчили: [70] "[...] Німці кинули до могили немовлят разом з убитими і пораненими батьками та поховали живцем. "[71]
13. У книзі Кларка ми читаємо: [72] "Німецькі танки після окупації гуркотіли у великому жидівському кварталі, висаджуючи в повітря все живе що потрапляло на очі, а потім спалюючи жидів живцем в палаючих будівлях і вбиваючи їх у лісах над викопаними жертвами масовими могилами, в той час як деяких жидів прив'язували до дерев і розстрілювали або заколювали багнетами".
14. У своїй книзі, виданій в 1987 році в Ізраїлі, Лені Яхіль писала: [73] "30 тисяч жидів зібрали [в Києві] доставили в ліс і вбили протягом двох днів".
15. Як зазначалося в розділах 4 і 6, жидів Києва і околиць плакатами поінформували, що їм необхідно зібратися з усіма своїми речами в певному місці. Плакат з’явився лише за день до збору. Цей організаційний момент має ключове значення і повинен бути вивчений більш уважно, оскільки відповідними міркуваннями можливо скористатися mutatis mutandis (з відповідними змінами) для всіх інших версій різанини. Плакат був надрукований російською, українською та німецькою мовами і нібито проголошував [переклад німецького тексту]: [7] «Всі жиди міста Києва і його околиць повинні з’явитися у понеділок 29 вересня до 8-ї годині на ріг вулиць Мельника і Доктерівській (біля кладовищ). Взяти з собою документи, гроші і коштовності, а також теплу одежу і т.д.. Кожен, хто не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Кожен хто увірветься в залишені помешкання або привласнить собі речі, буде розстріляний» Основні питання:
Щодо тексту німецькою мовою:
Щодо російського тексту:
Щодо українського тексту:
16. 6 жовтня 1991 з нагоди роковин Бабиного Яру, середніх років ортодоксальний жид у нічний час сказав на українському телебаченні в Києві: [81] "150 тисяч жидів були вбиті німцями протягом двох днів за активної участі меншості українців з Києва та пасивної згоди більшості".
17. Жид Володимир Познер - агент КДБ, що народився в Парижі в родині агента НКВС, стверджував, що було страчено 200 тисяч. [82]
18. 23 квітня 1990, Віталій Коротич - агент КДБ, громадянин Росії, що народився в Україні, назвав число жертв у Бабиному Яру 300 тисяч. [83]
19. 5 вересня 1991 р. «The Washington Times» опублікувала промову українського представника в ООН Геннадія Удовенка, який стверджував, що 50 тисяч жидів, більшість з яких діти, були вбиті протягом першого тижня жахливої різанини в Бабиному Яру.22 [84]
20. У своїй книзі [86] київський автор і поет Докія Гуменна, що була свідком всього часу окупації Києва, присвячує менше половини речення уявним вбивствам в Бабиному Яру. Вона називає їх чутками і розповідає, що передбачуваними методами вбивства були страта з кулемета, ураження електричним струмом, ручні гранати і поховання поранених жидів живцем.
21. Читачі Великої Радянської енциклопедії 1950 р. будуть марно шукати статтю про Бабин Яр. [87] У виданні 1970 вказано від 50000 до 70000 жертв. [88]
22. Видання Української енциклопедії 1955 і 1971 років нічого не знають про Бабин Яр. [89], [90] 23. Бабин Яр не згадується у наступних поважних енциклопедіях:
Останнє видання 1987 р. Енциклопедії Брокгауза вже згадує про Бабин Яр. [97] В ній зазначено, що в ярузі на півночі Києва німцями з поліцейського батальйону були вбиті більше 30.000 жидів. Вірш Євтушенко і 13-а симфонія Шостаковича згадуються, але читач не знайде більш точних даних. Останні новітні відкриття Енциклопедії Брокгауза, ймовірно, є результатом співпраці з Енциклопедичним Словником Мейерса. [98] Останній містить аналогічну інформацію, а також посилання на роман-документ А.В.Кузнєцова. Сторони світу відносно Бабиного Яру вказані невірно в обох енциклопедіях. 24. У своїй книзі [99] жид Й.Г.Бург (насправді Йосип Гінзбург), який разом зі своєю родиною пережив депортацію на Схід, повідомляє, що після втечі Червоної Армії з Чернівців, місцеве населення розпочало численні жидівські погроми, яким поклало край лише жорстке втручання Німеччини та її союзних військ.
25. К. Науманнс і Дж. Хір в книзі "Злочини Вермахту 1941-1944" стверджують, що на фото 1 і 2 на стор. 78 "жертви на шляху до Бабиного Яру" показані яскравого, сонячного дня [100] .
"Нам невідомо чому на цьому фото пунктом призначення вказаний Бабин Яр". 26. І останнє, але також важливе: на меморіальній церемонії в Бабиному Яру в жовтні 1991 року президент Бундестагу (парламент Німеччини), професор доктор Рита Зюссмут, звинуватила німців у вбивстві наступним чином: "П'ятдесят років тому 33 771 жидів були вбиті тут протягом двох днів, і як мінімум стільки ж за два наступні роки; незліченну кількість інших людей така ж доля спіткала пізніше. Станом на кінець німецької окупації України, яр став братською могилою".
6. Основні питання6.1. Число жертв"Точне" число 33771 убитих жидів з'являється в Звіті про події 106 від 7 жовтня 1941 року. [3] Надалі ми лише коротко покажемо, чому навіть дуже стислі дані, наведені в Звіті про події 106, доводять, що ми маємо тут незграбну вигадку. Інші докази для спростування були надані У.Валенді [24] та іншими. Ймовірно, знищення жидів очолювали німецькі фахівці. Він [7] підкреслює, що айнзацкоманди очолювали інтелектуали (стор. 17). Втім, для експертів є непростимою помилкою стверджувати, що у Києві перебувало близько 300 тисяч жидів, особливо за два з половиною тижні після окупації міста – коли вже повинен був виконаний відносно достовірний огляд ситуації. В 1928-1931 в Києві жило 140256 жидів. [102] Відомо, що перед Другою світовою війною жидівське населення України скоротилося приблизно на одну третину через еміграцію до менш антисемітських північного і східного регіонів Радянського Союзу. [103] Цей показник для Києва був дещо нижчим через урбанізацію жидів. Також було відомо, що населення Києва зменшилося приблизно з 850000 - 930000 осіб до 305 тисяч через евакуацію [104], [105] Тобто, якби 7 жовтня в Києві перебували 300 тисяч жидів, ті «експерти» практично не знайшли би в місті нікого крім жидів - і лише глупі експерти не могли цього не помітили. Таким чином, згадане в Звіті про події № 106 «нежидівське населення Києва», що очікувало від німецької влади помсти через скоєні жидами підпали, практично повністю складалося з привидів. Тоді й Енциклопедія Голокосту [5] також вигадувала примар, говорячи про нежидівські верстви населення Києва, що допомагали жидам ховатися або кошиками писали викривальні листи. Література [31], [54] - [58] показує, що менше 40 тисяч жидів, серед яких більшість літніх людей, залишалися в Києві до прибуття німецьких військ. Райтлінгер [106] стверджує, що на початку 1946 року - коли велика рееміграція депортованих та евакуйованих з Сибіру тільки починалася, 100 000 жидів вже повернулися до Києва. У 1959 році їх було 154 000 [107]. За Віном, в 1959 році 15% жителів Києва, тобто близько 166 500, назвали ідиш своєю рідною мовою. [108] На додаток до цього, існувала значна кількість неврахованих жидів, адже радянський перепис не перевіряв інформацію про релігію або етнічне походження, до того ж значна кількість російських жидів в той час вважали за краще приховувати свою національність. Тому, багато хто з них не потрапив до звітів через змішані шлюби. Таким чином, можна сміливо припустити, що принаймні, чимало жидів жили в Києві в 1959 р. з тих що жили там в 1939 р.. Нарешті не можна заперечувати, що багацько жидів загинуло в сибірських таборах і що народжуваність була помітно нижче норми. Що вчинив би неупереджений суд, якщо б за результатами розслідування злочину кількість стверджуваних жертв настільки різко відрізнялася? 6.2. Час вбивстваЗгідно Енциклопедії Брокгауза [109] "наказ на остаточне вирішення жидівського питання" був виданий 31 липня 1941 (Документ № 2586-E МВТ) і оголошений на "Ванзейській конференції" (20 січня, 1942). [110] Навіть відсторонившись від давніх марних пошуків істориками та іншими зацікавленими особами наказу про масове знищення, видається більш ніж дивним, що декілька десятків тисяч осіб стратили в Бабиному Яру ще навіть до того як стало відомо про існування наказу. Тому давайте уважніше розглянемо відповідні документи. У 26 січня 1942 року, в листі начальника поліції безпеки та служби безпеки (Гейдріх) до заступника державного секретаря в Міністерстві закордонних справ (Лютер), ми читаємо: "Тепер, коли визначена основна лінія щодо практичного остаточного вирішення жидівського питання і причетні органи дійшли повної згоди, я просив би вас [...]" і далі: "[...] Призначити посадову особу відповідальну за формування плану, якого вимагає рейхсмаршал23, в котрому повинні бути визначені організаційні, фактичні і матеріальні передумови для практичної реалізації завдань щодо вирішення, і для обговорення конкретних деталей. Маю намір провести перше обговорення цього питання 6 березня 1942 [...]." Іншими словами, обговорення всіх організаційних, фактичних і матеріальних передумов практичної реалізації пов'язаних з вирішенням завдань, навіть не розпочалося приблизно до середини березня 1942 року. Гейдріх лише повідомив про особисту присутність на обговоренні підготовки до остаточного вирішення. Це знову підтверджує наші попередні аргументи. Засадничі питання ще належало врегулювати. Потрібно зробити значний крок від урегулювання засадничих питань до планування деталей і наступний крок до реалізації детальних планів. Гейдріх нагадує: "витіснення [жидів], прискорення [їх] еміграції" а також: "Метою було очищення німецького простору від жидів легальним чином. Після попереднього схвалення фюрером, евакуація жидів на схід як подальше можливе вирішення замінить еміграцію". (Виділено нами). Наскільки масові вбивства є ймовірними за декілька місяців навіть до попереднього схвалення евакуації жертв? Частковою метою евакуації було також здобуття досвіду "щодо майбутнього остаточного вирішення жидівського питання". Таким чином, на той час не існувало навіть загальної концепції. Для підготовки остаточного вирішення (документ визначає це поняття як евакуацію і використання жидів в якості робочої сили) пропонуються консультації між експертами з Міністерства закордонних справ, Поліції безпеки і Служби безпеки. Знову немає нічого певного. Звідси виникає гостре запитання: за чиїм наказом здійснили "33771 вбивства", що вчинені 29 і 30 вересня 1941 - за чотири місяці до конференції в Ванзеє і майже за п'ять місяців до того як спірні копії протоколів Ванзейської конференції, нарешті, надійшли учасникам? Певна річ, масові вбивства без дозволу вищих інстанцій є неймовірними. Тим більше, враховуючи, що навіть пізніше, тобто після Ванзейської конференції, гітлерівська судова система засудила чималу кількість комендантів концтаборів - і деяких з них навіть стратили - за жорстокості та інші порушення. [111] Отже, коли у дійсності відбувалися вбивства? 6.3. Місце злочинуДе був скоєний злочин?
6.4. Знаряддя вбивстваЯкі знаряддя вбивства вказуються в обговорених джерелах?
Можливо, німці скористалися радянським методом страти - пострілом в потилицю? Що зробив би неупереджений суд при розгляді справи передбачуваного масового вбивці, якщо показання свідків настільки розбігаються? 6.5. Логістичні та організаційні питанняЩоб розстріляти протягом двох днів 33771 або навіть набагато більше людей і знищити всі сліди (що неможливе за сучасних можливостей криміналістики!) потрібна неабияка організація та чудова логістика. Деякі аспекти цього вже обговорювалися в контексті конкретних питань, і через брак місця ці питання надалі не розвиватимемо. Втім, потрібно підкреслити, що упоратися з тими проблемами було неможливо за тих екстремальних умов, що виникли зараз же після взяття Києва - через пожежі, вибухи і партизанську діяльність з одного боку і триваючі бої на фронті, що потребували людських і матеріальних ресурсів, а восени 1943 року ще й перед обличчям смертельної загрози створеної наступом радянської армії. 6.6. Забезпечення доказівЧому ніхто ніколи не намагався забезпечити докази для доведення факту масового вбивства? На противагу цьому, нещодавно після подвійного вбивства двох поліцейських, німецька поліція присягнулася, що перекопає весь військовий гірський полігон заради знаходження вбитих24. Коли в 1993 р. в Федерального управління кримінальної поліції Німеччини виникли неприємності у зв'язку з невдалим арештом терористів в Бад Кляйнені (один терорист був за сумнівних обставин застрелений поліцейським, інший арештований, через що міністр подав у відставку, а високопоставленого чиновника звільнили з посади), докази на місці події вичісували майже гребінцем, а експертизи для цього розслідування доручили провести вітчизняним і зарубіжним інститутам. Допитали всю антитерористичну спецгрупу, речові докази порівняли з показаннями свідків - зробили практично все можливе, щоб виключити будь-які сумніви. Але у разі Бабиного Яру досі сліпо вірять свідкам (ще від славних сталінських часів!), не звертаючи уваги на те що їх заяви сповнені протиріч і найдурніших неможливостей. Чому ніхто навіть не поворушив пальцем для збереження трупів і останків, речей, знарядь вбивства і т.д., навіть за великих сумнівів щодо наявності незліченних жертв? Чи відповідають такі дії влади обов'язковим міжнародно-правовим принципам? Ніхто навіть не визначив перелік питань для проведення криміналістичної експертизи високопоставленою, безкорисливою, непідкупною міжнародної експертною комісією! Проте й звинувачувальні документи також повинні бути переглянуті дуже уважно, хоча б тому що їх спростовують результати аерофотозйомки. [16] Так звана доповідь Герштейна, [112] і суд в Єрусалимі у справі Джона Дем'янюка [113] знову доводять, що прихильники певної конкретної «наукової школи» не соромляться вдаватися до гротескних фальсифікацій, навіть через багато десятиліть після закінчення війни. Деякі приклади: Незважаючи на чіткі і недвозначні висновки міжнародної комісії, що оприлюднені після виявлення масових поховань в Катині, злочинна пропаганда Іллі Еренбурга та Васілія Гроссмана продовжує - не тільки під час Нюрнберзького процесу, але й навіть декілька років тому - приписувати німцям сталінські масові вбивства [114]. Втім, пригадуються не лише Катинь і Бабин Яр але й масові страти, що відбувалися також у Львові, Харкові, Биківні, Білгородці, Дарниці і Вінниці – там загинули сотні тисяч людей, здебільшого за часів епохи репресій Лазаря Мойсейовича Кагановича. [115] Катинь є лише поодиноким випадком, коли совєти (наприкінці 1991 року) визнали свій злочин! 6.7. Бабин Яр: від місця масових убивств до смітникаПісля закінчення війни совєти перетворили яруги Бабиного Яру на міське сміттєзвалище, а потім на місце спалювання сміття. [116] Чому совєти збиралися побудувати спортивний комплекс на місці невимовного злочину - є не менш незрозумілим25 ... [117], [118] Наскільки відомо автору, догана Хрущова Євтушенку ніколи не була оприлюднена на Заході. Можливо ця небагатослівна догана відображує прості і зрозумілі істини?
Тільки те, що є само собою зрозумілим про Бабин Яр?
Примітки перекладача:1. У книзі "Велика брехня ХХ століття" Юрген Граф так пише про Бабин Яр: "Російським та українським читачам буде особливо цікаво дізнатися, що ревізіоністи викрили брехню про вбивство в Бабиному Яру понад 33 000 жидів. Їх нібито розстріляли і потім скинули у яругу в кінці вересня 1941 року як відплату за вибухи, влаштовані жидами, борцями Опору. Потім німці, мовляв, засипали яругу. Через два роки, а саме 19-28 серпня 1943 року, коли фронт доступив надто близько, німці нібито змусили киян вирити трупи і спалити їх. Ось чому жодних слідів не залишилося. Як завжди, доказом служать тільки показання свідків. Валенді пункт за пунктом розбив цю легенду в "Хісторіше Татзахен" № 51. Його висновки підтвердила німецька аерофотозйомка, виявлена в США. На знімку від 26.9.1943 - коли трупи нібито викопували і спалювали, видно, що жодних робіт у яру немає: ні розкопок, ні багать, ні складів пального. Це доводить, що різанина в Бабиному Яру винайдена пропагандою жахів. Хоча цілком можливо, що восени 1941 року жидів розстрілювали під Києвом". 2. Олексій Виноградов в книзі "Таємні битви ХХ століття" стверджує, що радянська диверсійна група Івана Кудрі використовувала для підриву Михайлівського Собору в Києві "сатанинський" радіокод "666". Після війни і цей вибух зіпхнули на німців. 3. Всупереч незліченним радянським та американським фільмам німецька армія зовсім не вся була озброєна автоматичною зброєю, особливо в перші 2-3 роки Другої світової війни. Основною зброєю були магазинні гвинтівки, карабіни Маузера і самозарядні гвинтівки Вальтера. Автоматичних гвинтівок у вермахті 1941 попросту не було. Крім того, в німецькій військовій термінології взагалі не існує поняття "автоматична гвинтівка". Навіть сучасні АВТОМАТИЧНІ гвинтівки бундесверу G3, G36, G11 називаються просто "Gewehr", тобто "Гвинтівка". 4. Цікаво, що цегляний завод (власника-жида) Зайцева не вперше випливає у жидівській історії. Він згадувався у справі про ритуальне вбивство Андрюші Ющинського ("Справа Бейліса"). Вважають, що хлопчика вбили саме на території цього заводу. 5. Здається ідіотизмом не лише використання танків у лісі, а й взагалі відволікання танкових підрозділів для подібних заходів, особливо в ті дні, коли німці намагалися максимально розвинути успіх свого наступу. Нечисленні танкові війська вермахту, що вже зазнали значних втрат, мали на війні зовсім інші завдання, ніж гонки по лісах за жидівськими дітьми, де їх цілком могли б підстерегти партизани з гранатами. 6. Німецькою мовою слова Gaswagen, Gasenwagen, Vergasungswagen означають не "душогубку", а "газовий автомобіль". Під час і після війни сотні тисяч так званих "Газогенераторних автомобілів", що працювали на дровах, які перетворюються газогенератором на газове паливо, функціонували у всій Європі і в СРСР. Жодного автомобіля-"душогубки" не знайдено, такі автомобілі існували лише в чутках, які потім роздмухувались військовою пропагандою. З іншого боку, є відомості, що "душогубки" існували в реальності і використовувалися в невеликих масштабах для ліквідації ув'язнених в СРСР ще в кінці 30-х років. Винайшов їх якийсь Ісай Давидович Берг, інженер на службі НКВД. Ім'я не зовсім німецьке, чи не так? 7. Ця ж біблійна цитата написана на пам'ятнику "Мінора", встановленому в Бабиному Яру в 1991 р. 8. Де набралося стільки каменів у піщаному і глинистому Бабиному Яру? 9. Типовий приклад біблійного "гуманізму"! 10. У німецькому тексті стоїть слово Panzerreiter. Цього слова просто немає в словниках. Схоже, що автор статті і сам не знає, хто це такі. В американській та англійській арміях під бронекавалерістамі (броньована кавалерія) розуміють розвідувальні частини, оснащені легкими танками і броньовиками і провідні розвідку боєм. Німці називають такі війська "танкорозвідувальними", але для конвою полонених вони не могли застосовуватися - нагадую, німцям потрібно розвивати наступ і для танків і броньовиків була зовсім інша робота! Може бути, мова йде про самих звичайних кавалеристів, що начепили на груди кіраси? Але ця форма часів Наполеонівських воєн виглядає в 1941 році дуже гротескно. 11. Автомати (вірніше, пістолет-кулемети) перебували на озброєнні зовсім не всіх частин вермахту, а, перш за все парашутистів, танкістів, лише пізніше - мотопіхоти та інших родів військ. У 1941 році їх було порівняно мало, і вони були потрібні на фронті. Повторюся - всі німці з автоматами - це картина з фільмів, а не з військової історії. І як щодо постійної нестачі ресурсів у Німеччині? Як це узгоджується з безцільним з військової точки зору величезною витратою боєприпасів? 12. А за згвалтування - військовий трибунал і смертна кара. 13. Не можна не згадати не так давно поставлений пам'ятник "Дітям, які загинули в Бабиному Яру", що зображає саме ЛЯЛЬОК! Що це - підсвідомий натяк на казку, на театр, одним словом - на міф? 14. Тираспольська вулиця знаходиться поблизу залізничної станції «Сирець» приблизно за 1,5 км від місця, де стоїть пам'ятник загиблим у Бабиному Яру. Неозброєним оком з Тираспольської нічого в Бабиному Яру бачити не можна. З одного боку, може, все відбувалося набагато ближче до станції «Сирець», а зовсім не в Бабиному Яру? З іншого боку - станцію «Сирець» не можна бачити з території кабельного заводу. Ніяк не виходить визначити місце страт, яке повинно задовольняти взаємовиключним вимогам - бути видимим і з Тираспольської вулиці і з кабельного заводу, а до того ж якось прив'язуватися до Бабиного Яру. До речі, а до чого тут згаданий раніше Лук'янівський Яр? Це зовсім інше місце! поет 15. "Візьмемо для прикладу нашого крикливого поета Євгена Євтушенка. Віршописець він нікчемний, але горлатий, нахабний і брехливий. Прославився він, в основному, своїм спірним віршем "Бабин Яр". В "Бабиному Яру" гітлерівці розстріляли 200 тисяч радянських людей, у тому числі 34000 жидів. Див. "Книгу про російське жидівство (1917-1967)" під. ред. Я. Фрумкіна. Нью-Йорк, 1968, стор 82. А Євтушенко у своєму вірші підносить справу так, ніби в Бабиному Яру лежать одні жиди - і вимагає їм пам'ятник. Типово по-юдейському: 1/6 жидів - це люди, а 5/6 - жидів - це гої, нелюдь. За це Євтушенка трошки покритикували в радянській пресі. Але тут за нього заступилася міжнародна преса, якою заправляють жиди. І в результаті вийшов неприємний міжнародний скандал "(Григорій Климов," Протоколи радянських мудреців "). До речі, Клімов був одружений на племінниці Вадима Майковського - начальника російської поліції Києва при німцях. Климов стверджує, що "господар Бабиного Яру" Майковський був напівбожевільним і напівжидом. 16. "А таких що мали броню, серед жидів було безліч, що не залишалося непоміченим усією країною і викликало далеко не дружні почуття по відношенню до жидів". "А так як переважна більшість цих відповідальних працівників були жиди, які при евакуації рятували і свої сім'ї, то виходило, що евакуюються саме жиди, займаючи поїзда і автотранспорт. Крім того, уряд СРСР, з огляду на небезпеку знищення жидів, які потрапили до німців, зі свого боку насамперед намагався евакуювати жидів. Ця остання обставина - всебічне сприяння уряду СРСР справі порятунку жидів перед наступаючими німцями - замовчується або навіть деякими жидівськими дослідниками цього питання взагалі заперечується" (Андрій Дикий, "Жиди в Росії і в СРСР" Нью-Йорк. 1976 рік.). «Багатьох і багатьох врятувала від знищення евакуація 1941 і 1942 років. Низка жидівських джерел воєнного та повоєнного часу не піддає сумнівам енергійність заходів для цієї евакуації. Наприклад, у збірці «Жидівський світ» 1944 року читаємо: «Радянська влада повністю давала собі звіт в тому, що жиди є найбільш уразливою частиною населення, і, незважаючи на гостру потребу армії в рухомому складі, тисячі потягів були надані для їх евакуації. ... У багатьох містах ... жидів евакуювали в першу чергу», хоча автор вважає перебільшенням «твердження жидівського письменника Давида Бергельсона, ніби [загалом] 80% жидів були благополучно евакуйовані». - «У Чернігові до війни жидівське населення обчислювалася в 70000 чоловік, з яких до приходу німців залишилося 10000 .... У Дніпропетровську з 100000 жидівського населення до приходу німців залишилося тільки 30000». У Житомирі з п'ятдесяти тисяч жидів виїхали не менше сорока чотирьох. - У бюлетені «Хайаса» влітку 1946 року Є.М. Кулишер писав: «Не викликає сумнівів, що радянська влада вживала спеціальні заходи для евакуації жидівського населення або для полегшення його стихійної втечі. Поряд з державним персоналом і промисловими робітниками і службовцями всім жидам надавалася перевага [при евакуації] ... Радянська влада надала тисячі поїздів спеціально для евакуації жидїв»; Для забезпечення безпеки при бомбардуваннях евакуювали жидів і на багатьох тисячах підвід, що споряджалися від колгоспів і радгоспів глибше до залізничного вузла. Б.Ц. Гольдберг, зять Шолом-Алейхема, що був кореспондентом нью-йоркської жидівської газети «Дер Тог», «після чергової поїздки в Радянський Союз взимку 1946/47 року надрукував статтю "Як під час війни евакуювали жидів в Радянській Росії"» («Дер Тог» , 21 лютого 1947): кого він про це розпитував на Україні, «жидів і християн, військових і евакуйованих, всі відповідали, що політика влади полягала в тому, щоб надати жидам перевагу при евакуації, намагатися вирвати їх чим більше, щоб наці не могли їх знищити» І колишній радянський партизан Моше Каганович у своїх потім (1948) закордонних спогадах підтверджує, що радянська влада надавала для евакуації жидів всі наявні транспортні засоби, понад потягів - і возові обози, і було наказано евакуювати «з областей, яким загрожував ворог, в першу чергу громадян жидівської національності». У матеріалах Жидівського Антифашистського Комітету міститься повідомлення: «В Узбекистан, Казахстан та інші середньоазіатські республіки евакуювалися на початку Вітчизняної війни близько півтора мільйона жидів» Ця цифра - без Волги, Уралу, Сибіру. У той же час «жидівських колоністів у Криму евакуювали настільки завчасно, що вони були в змозі вивести всю худобу, і все землеробське знаряддя»; «відомо, що навесні 1942 року жидівські колоністи з України створили колгоспи на Волзі, за «іронією долі» на місцях німців Поволжя, висланих декретом радянського уряду від 28 серпня 1941 р. … У 1943 р. з семи повідомлень Надзвичайної Державної Комісії з розслідування гітлерівських злодіянь (за окремими місцями, а також щодо винищення радянських військовополонених, про руйнування культурних цінностей нашої країни) тільки в одному говорилося про винищення жидів - у Ставропольському краї, поблизу Мінеральних Вод. - А в березні 1944 Хрущов, виступаючи в Києві з промовою про страждання, перенесених України під окупацією, взагалі «жодним словом не згадав про жидів» (А. Солженіцин «Двісті років разом» В 2 т. Т. 2. — М.: Русский путь. 2002) 17. Ця ж цифра - три тисячі - спливає в (можливо, апокрифічних або зовсім фальшивих) матеріалах допитів шефа Гестапо Генріха Мюллера (Грегорі Дуглас, "Шеф Гестапо Генріх Мюллер Вербувальні бесіди."): "- Хіба не було 30 000 жидів, вивезених за місто і розстріляних СС? - Ні. Українська поліція, дозвольте мені повідомити вам, заради власної розваги розстріляла близько 3000 жидів. Хтось додав зайвий нуль. Начальник поліції був пізніше нами розстріляний. - За вбивство жидів? - За не узгоджені з владою вбивства "(стор.242-243). 18. Виходить, що німці розбирали в своєму власному тилу залізну дорогу, щоб витягти рейки для кремації давно померлих людей? Навіщо вони тоді охороняли свої комунікації від диверсій партизан, якщо тут перед наступом Червоної Армії, коли шляхи сполучення особливо важливі для перекидання резервів або для організованого відступу, вони ламають свої залізні дороги? Навіть і без цього, розбирання колій вимагає багато часу і сил, використання транспорту і є небезпечними - саме через партизанів. 19. Причому вбивали ж пострілами з пістолета! Як можна розстрілювати в потилицю з автомата, а тим більше - з кулемета? А в пістолетної обоймі німецького Вальтера П-38 всього вісім патронів, так що темпи розстрілу не могли бути високими. Вбити таким чином 33 тисячі чоловік за три дні не можна. І якщо в Бабиному Яру дійсно лежать люди, вбиті пострілами в потилицю, чи не слід припустити в них російських і українських політв'язнів, розстріляних у порівняно недалеко розташованій Лук'янівській в'язниці або привезених звідти в Яр? І хто в такому разі їх вбивав? Відомо, що на український батальйон «Нахтігаль» спихнули вбитих НКВС у Львові перед приходом німців ув'язнених львівських тюрем. Але навіть зараз малюнок, що зображає розстріляних червоними чекістами українців у багатьох книгах видається за жертв «жидівського погрому, влаштованого у Львові українцями з німецького батальйону« Нахтігаль». На цю фальшивку попався навіть такий великий знавець історії спецслужб як Теодор Гладков («Таємниці спецслужб Третього Рейху», 2004). Хоча правда відома вже близько 40 років. 20. Після скасування "смуги осілості", окремого жидівського району - яким при Царя був Поділ, в Києві вже не було. Жиди жили в усьому місті. Використання не прикритих піхотою танків в палаючому ворожому місті, повному партизанів - дурна і ризикована операція. 21. На цих заходах, так само як і в 2001 році, майже не згадувалися ні радянські військовополонені, ні убиті священики, ні розстріляні українські націоналісти. Схоже, що коли в районі пам'ятника буде будуватися Жидівський меморіальний центр, то змусять прибрати і простий дерев'яний хрест, поставлений в пам'ять Олени Теліги та інших страчених українських націоналістів. Хрести декому точно не сподобаються. Так відбувається в Освенцімі, де поляків змушують прибирати хрести, оскільки це місце визнано "жидівським" (і лише жидівською) святинею. Про це писав, зокрема, Юрій Вороб’євський. 22. Як відомо, потім Удовенко був міністром закордонних справ, а опісля очолив Народний Рух, який чомусь вважається "патріотичним", - чергову псевдонаціоналістичну партію "кишенькової опозиції". Заклинання про жидівські страждання добре допомагають робити кар'єру. 23. Герман Герінг. 24. Як відновлюють цивілізовані країни пам'ять своїх загиблих громадян у дуже схожому на Бабин Яр випадку демонструє Польща. В листопаді 2010 р. українська влада дала згоду на проведення розкопок у селищі Биківня під Києвом для пошуку розстріляних НКВС в 1940 році громадян Польщі. Україна таким чином відповіла на неодноразові прохання польської влади, які озвучував, зокрема, Президент Польщі Броніслав Коморовський під час візитів до України у вересні та жовтні 2010 року, та під час візиту українського прем’єра до Польщі. Розкопки будуть вести польські та українські експерти. Пошуки розстріляних громадян Польщі будуть проводитися в одній із частин поховального меморіалу в Биківні, де спочивають останки понад 100 тис. жертв комуністичних репресій. Поляки вважають, що у Биківні можуть бути поховані близько 3,5 тис. поляків, в тому числі військових, які були взяти в полон після захоплення Польщі 17 вересня 1939 р. На території нинішньої України полонених поляків розстрілювали також у Харкові. 25. Дивно, що деякі автори не просто бачать у цих планах прагнення влади приховати від громадськості трагедію Бабиного Яру (скоріше варто поставити питання - може і справді приховували, щоб ніхто не знав, ХТО там вбивав насправді КОЛИ і КОГО?). Вони навіть оголошують Куренівську трагедію (селевий потоп 13 березня 1961 з численними людськими жертвами) відплатою за спроби будівництва хоч чого-небудь на місці юдейських (і тільки юдейських!) страждань. Чи не простіше було б з їхнього боку чесно назвати цей потоп помстою старозавітного бога Яхве?! До речі, в районі Бабиного Яру все ж проходило інтенсивне будівництво. Будували телевежу, пізніше - телецентр. Не так давно була побудована станція метро. Чому в процесі всіх цих робіт нічого не викопали, що могло б послужити доказами? І чи будівництво Жидівського меморіального центру не закриє назавжди можливість незалежного розслідування? Адже під центром не покопати...
Примітки[1] Для іншого більш ретельного критичного дослідження передбачуваних масових вбивств у Бабиному Яру з ще більшої кількістю документів і повідомлень про цю подію, наприклад, не підписаної копії документа без фірмового бланку, переданої до Bundesarchiv - Militärarchiv, rev. RH 26-454/28, (дивне повідомлення про невідому "Військову раду" від 2 жовтня 1941), cf. esp. U. Walendy, "Babi Yar - Die Schlucht 'mit 33,771 ermordeten Juden'?", in Historische Tatsachen No. 51, Vlotho 1992. [2] General Jodl, on June 4, 1946, in Nuremberg before the International Military Tribunal, Trial of the Major War Criminals, IMT, Nuremberg 1947, v. XV, p. 329. [3] Документ R-102 in IMT v. XXXVIII, pp. 292f. [4] Encyclopaedia Judaica, Keter Pub. Ltd., Jerusalem, and Macmillan, New York 1971, v. 10, p. 994. [5] Yisrael Gutman (chief ed.), Encyclopedia of the Holocaust, Macmillan, New York 1990, v. 1, pp. 133f.; cf. E. Jäckel, P. Longerich, H. J. Schoeps (eds.), Enzyklopädie des Holocaust, Argon, Berlin 1993, v. 1, pp. 144ff. [6] Bundesarchiv [Federal Archives] Koblenz, R 58/218; J. Mendelsohn (ed.), The Holocaust, Garland, New York 1982, v. 10, pp. 51ff. [7] E. R. Wiehn (ed.), Die Schoah von Babi Yar, Hartung-Gorre, Constance 1991, pp. 7f., 84, 86, 137, 141, 143f., 166f., 195f., 477. [8] US National Archives, Record Group No. 373, exposure no. 45. [9] Копію цієї газети можна отримати від польського історичного товариства, PO Box 8024, Stamford, CT 06905. Доповідь була підготовлена лідерами Центрального українського благодійного комітету (Краків), які прибули до Києва 29 вересня 1941 року, у перший візит до «визволеної» столиці України. Лідер цієї місії професор Кубійович - редактор Української Енциклопедії (cf. note 61). Я повинен надати цю інформацію д-ру Мірославу Драгану [10] Цит. за Володимиром Кательницьким в "Вечірньому Києві", Березень 16-19, 1996; Кілька днів по тому цю статтю нібито передрукувала "За вільну Україну" (Львів). 10 липня 1997 тіла Кательницького і його матері були знайдені з численними ножовими пораненнями в їх скромній квартирі. Це неперевірена інформація була надана Мирославом Драганом. [11] Радіограма No. 346/KK. [12] M. Wolski, Fact Sheet on the Occasion of the Fiftieth Anniversary of the Babi Yar Massacre, Polish Historical Society, PO Box 8024, Stamford, CT 06905, Oct. 1991, pp. 2f.; cf. M. Wolski, Revue d'Histoire Révisionniste 6 (1992), pp. 47-58 (online: www.lebensraum.org/french/rhr/Babiy.pdf). [13] J. Patek, Memorial Services Commemorating the 50th Anniversary of Babi Yar Could be Attenuated by Aerial Photos Showing Absence of Mass Graves There (unpub. MS). [14] JTA Daily News Bulletin, v. VIII no. 316, Wed., Dec. 31, 1941: "Retreating Nazi Armies Intensify Anti-Jewish Terror in Ukraine", Jewish Telegraphic Agency, New York. [15] V. M. Molotov, The Molotov Notes on Nazi Atrocities, The American Council on Soviet Relations, New York Jan. 6, 1942, p. 14. [16] J. C. Ball, Air Photo Evidence, Ball Resource Services Ltd., Delta/BC, 1992, pp. 106ff.; cf. his chapter, this volume. [17] Jewish Telegraphic Agency, Daily News Bulletin, March 15, 1942, p. 1, JDC Representative Reports. [18] J. Patek, op. cit. (note 13); cf. E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 102. [19] "Kijow", in Podziemna Obsluga Prasy Pozagettowej; cf. Archives of the Jewish Historical Institute in Warsaw, Ringelblum-I file, p. no. illegible, July 18, 1942. [20] JTA Daily News Bulletin, "Systematic Execution of Jews in Nazi-Occupied Russia Reported by Partisans", by JTA from Kujbishev; JTA New York edition, Oct. 28, 1942, p. 3. [21] H. W. Lawrence, "50,000 Kyiv Jews Reported Killed", New York Times, Nov. 29, 1943, p. 3. [22] J. Patek, op. cit. (note 13), p. 9. [23] The Black Book, Nexus Press, New York 1946 (repub. 1981), p. 360. Літературна комісія радянського антифашистського комітету на чолі з Іллею Еренбургом, навела різні свідчення очевидців, в період між 1944 і 1980 роками. Ці заяви були включені в різні "Чорні Книги", видані в Радянському Союзі, Румунії та Ізраїлі. Наприклад, цитата Гутмана. (прим. 5, т. 1, стор. 135), взята з «Чорної книги радянського жидівства» Еренбурга і Гроссмана, виданої в Нью-Йорку в 1981. [24] Більш детальна критика всіх звітів щодо Бабиного Яру,cf. U. Walendy, op. cit. (note 1), pp. 22-32. [25] U. Walendy, ibid., p. 30. [26] E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 20. [27] The Black Book, Nexus Press, New York 1946, p. 361. [28] E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), pp. 252f. [29] I. Ehrenburg, W. Grossmann (eds.), The Black Book, Holocaust Library, New York 1980, p. 7; cf. J. Patek, op. cit. (note 13) as well as E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 147 [30] Cf. E.R. Wiehn, ibid. [31] W. N. Sanning, The Dissolution of Eastern European Jewry, Institute for Historical Review, Torrance, California 1983; German ed.: Die Auflösung des osteuropäischen Judentums, Grabert, Tübingen 1983, ch. 2 and 4. [32] I. Ehrenburg, W. Grossmann (eds.), op. cit. (note 29), pp. 3, 8. [33] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 148. [34] I. Ehrenburg, W. Grossmann (eds.), op. cit. (note 29), pp. 8f. [35] Ibid., pp. 9f. [36] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 149. [37] Ibid., p. 146. [38] "At Babi Yar Trial only Four Spectators", by Philip Shabecoff reporting from Darmstadt, The New York Times, Feb. 14, 1968, p. 11. [39] А. В. Кузнєцов, Бабин Яр, Farrar Straus and Giroux, New York 1970, стор. 109. [40] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 175ff.; cf. also P. Longerich (ed.), Die Ermordung der europäischen Juden. Eine umfassende Dokumentation des Holocaust 1941-1945, Piper, Munich 1989, pp. 124-127. [41] E. Klee, W. Dreßen, V. Rieß (eds.), "Schöne Zeiten", Judenmord aus der Sicht der Täter und Gaffer, S. Fischer, Frankfurt/Main 1988, pp. 66ff. [42] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 161. [43] E. Klee et al., op. cit. (note 41), p. 67. [44] G. Reitlinger, The Final Solution, A. S. Barnes & Co. Inc., New York 1961, p. 263; German ed.: Die Endlösung, Colloquium, Berlin 1992. [45] A. Rückerl, NS-Verbrechen vor Gericht, Versuch einer Vergangenheitsbewältigung, C. F. Müller, Heidelberg 1984, pp. 43ff. [46] A. Rückerl (ed.), NS-Prozesse nach 25 Jahren Strafverfolgung: Möglichkeiten - Grenzen - Ergebnisse, C. F. Müller, Karlsruhe 1972, pp. 86f. [47] In: Verbrecherische Ziele - verbrecherische Mittel!, Verlag für fremdsprachige Literatur, Moscow 1963, pp. 177f. [48] E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 82. [49] Ibid., p. 138. [50] "German Doctor Admits Killing 21,000 Himself", The New York Herald Tribune, May 1, 1945; this article does not mention Babi Yar specifically. [51] "Murder of 140,000 Upheld by Germany", The New York Times, May 1, 1945. [52] «Київ Налічує Більше Жертв, Листи Сталіну Повідомляють, що 100,000 Були Знищені Нацистами», телеграма з Москви в New York Times, The New York Times, Dec. 4, 1943. [53] N. S. Khrushchev, in Erhabener Ideengehalt und künstlerische Meisterschaft - Die große Kraft sowjetischer Literatur und Kunst, Moscow, March 8, 1963, p. 207; также "Правда" від 8 березня, 1963. [54] Institute of Jewish Affairs (ed.), Hitler's Ten Year War, New York 1943, p. 186. [55] Encyclopedia Judaica, op. cit. (note 4), v. 11, p. 57. [56] R. Hilberg, The Destruction of the European Jews, Holmes & Meier, New York 1973, p. 192; 1st ed.: Quadrangle Books, Chicago 1961; 2nd ed. 1967; later ed.: Holmes & Meier, New York 1985. [57] G. Reitlinger, op. cit. (note 44), pp. 227, 237. [58] Encyclopaedia Judaica, op. cit. (note 4), v. 10, p. 994; Encyclopedia of Ukraine, University of Toronto Press, Toronto 1988, v. 1, p. 154. [59] E. R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 133. [60] Ibid., p. 137. [61] Encyclopedia of Ukraine, University of Toronto Press, Toronto 1988, v. 1, p. 154. [62] Cf. introductory information and General Jodl, in op. cit. (note 2). [63] U. Walendy, op. cit. (note 1), pp. 29, 37. [64] J.-F. Steiner, Treblinka, la révolte d'un camp d'extermination, Fayard, Paris 1966, pp. 17ff.; German ed.: Treblinka, die Revolte eines Vernichtungslagers, Stalling, Oldenburg 1966, pp. 338f. [65] Regarding Schindler's List cf. the contribution of Udo Walendy in this volume. [66] G. Knopp, Der verdammte Krieg - Unternehmen Barbarossa, Bertelsmann, Munich 1991, p. 132. [67] W. Benz (ed.), Legenden, Lügen, Vorurteile... Ein Lexikon zur Zeitgeschichte, dtv, Munich 1990, p. 44. [68] Document USSR-9, Extraordinary State Commission on the Atrocities Perpetrated by the German Fascists in City of Kyiv, para. 5, col. 1, IMT v. VII, p. 556. [69] Amtliches Material zum Massenmord von Winniza, Franz. Eher Nachf., Berlin 1944. [70] Н.Ф.Петренко, Н.Т.Горбачова, свідчення очевидців, Документ СССР-9, МВТ т. VII, 1948, с. 541. [71] Див. також A. Rückerl, op. cit. (note 46), pp. 86f. [72] C. Clarke, Eichmann - The Man and His Crimes, Ballantine Books, New York 1960, p. 62. [73] L. Yahil, The Holocaust, Oxford University Press, New York 1990, p. 257; first pub. in Israel. [74] Wien, op. cit. (note 7), p. 137. [75] Ibid., p. 143. [76] Ibid., p. 167. [77] Ibid., p. 195. [78] Zentrales Staatliches Archiv der Oktoberrevolution, Verzeichnis, 65th ed. Chr. 5., Moscow. [79] Wien, op. cit. (note 7), p. 477. [80] Deutsch-russisches Wörterbuch, Sowjetische Enzyklopädie, Moscow 1971, p. 577. [81] Українське телебачення, Київ, 6 жовтня, 1991. [82] V. Posner, H. Keyssar, Remembering War: a US-Soviet Dialogue, Oxford University Press, New York 1990, стор. 206. [83] V. Korotych, Lecture in Toronto, Canada, at the Canadian Institute of Internal Affairs, April 23, 1990. [84] R. Grenier, "Infectious Nationalism", The Washington Times (from New York), September 5, 1991, p. G4. [85] Cf. E.R. Wiehn, op. cit. (прим. 7), pp. 114f. [86] D. Humenna, Kreshchaty Yar, Association of Ukrainian Authors and Journalists, New York 1956, p. 195. [87] Большая Советская Энциклопедия, Москва 1950, т. 4, с. 1. [88] Большая Советская Энциклопедия, Москва 1970, т. 2, с. 501. [89] Енциклопедія України, Shevchenko Scientific Society, Paris / New York 1955, v. II, pp. 5-33. [90] Ukrainian National Association (ed.), Ukraine, a Concise Encyclopedia, University of Toronto Press, Toronto 1971, v. II, p. 1271. [91] Grand Larousse Encyclopédique, Librairie Larousse, Paris / New York 1960, v. 1, p. 817. [92] Brockhaus Enzyklopädie, Wiesbaden 1967, v. 2 and supp. v. 22. [93] Enciclopedia Europea, Garzanti, Rome 1976, v. 1, p. 934. [94] Enciclopedia Universal Nautea, Ediciones Nauta, Madrid 1977, p. 192. [95] Encyclopaedia Britannica, Encycl. Brit. Inc., Chicago, editions from 1945 to 1984. [96] Academic American Encyclopedia, Grolier Inc., Danburry 1991, v. 3, p. 7. [97] Brockhaus Enzyklopädie, Mannheim 1987, v. 2, p. 446. [98] Meyers Enzyklopädisches Lexikon, Bibliographisches Institut Mannheim, Mannheim 1971, v. 3, p. 274. [99] J. G. Burg, Schuld und Schicksal, Schütz, Preußisch Oldendorf 1990, p. 50. [100] Johannes Heer, Klaus Naumann (ed.), Verbrechen der Wehrmacht 1941-1944, Hamburger Edition, Hamburg 1995. [101] Letter of the Hessische Staatsarchiv of April 15, 1997, to the author. [102] Brockhaus Enzyklopädie, op. cit. (note 92), 1970, v. 9, p. 516. [103] W. N. Sanning, op. cit. (note 31), English ed. pp. 85ff. [104] Ibid., Table 6, English ed. p. 101. [105] Zentralblatt des Reichskommissars für die Ukraine, Rowno, year 2 no. 2, Jan. 9, 1943, pp. 8-20. [106] G. Reitlinger, op. cit. (note 44), p. 500. [107] W.N. Sanning, The Dissolution..., p. cit. (note 31), p. 119. [108] E.R. Wiehn, op. cit. (note 7), p. 112. [109] Brockhaus Enzyklopädie, op. cit. (note 92), v. 9, p. 514. [110] Cf. Roland Bohlinger, Johannes P. Ney, Zur Frage der Echtheit des Wannsee-Protokolls, 2nd ed., Verlag für ganzheitliche Forschung und Kultur, Viöl 1992, 1994; Roland Bohlinger (ed.), Die Stellungnahme der Leitung der Gedenkstätte Haus der Wannsee-Konferenz zu dem von Bohlinger und Ney verfaßten Gutachten zur Frage der Echtheit des sogenannten Wannsee-Protokolls und der dazugehörigen Schriftstücke, Verlag für ganzheitliche Forschung, Viöl 1995. [111] K. Koch (Buchenwald) and H. Florstedt (Majdanek); cf. A. Rückerl, op. cit. (note 46), pp. 126f. [112] H. Roques, Faut-il fusiller Henri Roques?, Ogmios Diffusion, Paris 1986; cf. the chapter by F. P. Berg, this volume. [113] Cf. the chapter by A. Neumaier, this volume. [114] Cf. F. Kadell, Die Katyn-Lüge, Herbig, Munich 1991. [115] Brockhaus Enzyklopädie, op. cit. (note 92), 1970, v. 9, p. 602; and R. Conquest, The Harvest of Sorrow, Oxford University Press, Oxford / New York 1986, p. 328. [116] Semit - Das deutsch-jüdische Meinungs- + Zeitungsmagazin, Dreieich 1991, no. 4, p. 68. [117] Neue Zürcher Zeitung, Zürich, Jan. 20, 1963, p. 6. [118] В. Некрасов, Литературная газета, Москва, Окт. 10, 1959. Бабин Яр вікіпедія Бабий Яр википедия Бабий Яр Кузнецов Бабий Яр правда Бабий Яр трагедия Бабий Яр история Бабий Яр карта смотреть он лайн Бабий Яр евтушенко Бабий Яр книга Бабий Яр фильм Бабий Яр фотографии Бабий Яр фото Бабий Яр на карте Бабий Яр немці Бабий Яр памятник онлайн Бабий Яр вики Бабий Яр адрес Бабий Яр анатолий кузнецов Бабий Яр аудиокнига Бабий Яр документальный фильм Бабий Яр евтушенко Бабий Яр скачать Бабий Яр реферат Бабий Яр роман Бабий Яр розенбаум Бабий Яр смотреть Бабий Яр читать Бабий Яр Киев Бабий Яр человек Бабий Яр власть Бабин Яр людина Бабин Яр історія Бабин Яр дивитися Бабин Яр Babi Yar Baby Jar Blobel, Бабий Яр методичнеские указания Бабий Яр для учителя Бабий Яр методичні вказівки Бабин Яр для вчителя Бабин Яр правда
Категории:
Історія,
Голодомор,
влада,
ізраїль,
брехня,
міфи,
бабло,
друга світова війна,
Гроші,
мудаки,
Табачник,
Брехня голокосту,
Лохокост,
Бабин Яр,
Добрі новини,
євреї,
ревізіонізм голокосту,
Індустрія голокосту,
гої,
документи,
гетто,
гендлювання,
світлини,
гонево,
окупанти,
гниды,
маніпуляції,
українофобія
Это сообщение написано также в:
ЖИЗНЬ, КАК ОНА ЕСТЬ (0 комментариев)
, Freedom (0 комментариев)
, УН-ДА (Українська Націонал-Демократична Асамблея) (0 комментариев)
, Тайное сообщество "Клуб вольнодумцев" (0 комментариев)
, жизнь как она есть (0 комментариев)
, Доска позора (0 комментариев)
, Славянская история. (0 комментариев)
, Добрі новини з Аушвіцу (0 комментариев)
|