<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Справжня історія
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Июль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Бабин Яр і звіти айнзатцгруп: брехня і фальсифікація.

Робер | 2011-01-18 00:50:37  
Сообщение прочтено 521 раз

Олексій Токар PhD

 

Бабин Яр і звіти  айнзатцгруп: брехня і фальсифікація

 

Офіційно німецькі "оперативні групи охоронної поліції та служби безпеки" ("Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD") були створені для здійснення завдань з бойової охорони в глибокому тилу окупованих східних територій, насамперед для боротьби з диверсантами і партизанами. Німецький уряд видав наказ, згідно з яким політичні комісари Червоної Армії проголошувалися відповідальними за ведення совєтами бойових дій, які суперечать нормам міжнародного права, і оголошувалися нестройовими особами, що підлягають розстрілу на місці. Крім того, за  правом військового часу проводилися каральні акції проти цивільних осіб, котрі допомагали партизанам-диверсантам.

Було створено чотири айнзатцгрупи, які розділили між собою фронт за географічною ознакою: А - країни Прибалтики, Б - Смоленськ, Москва, Ц - район Києва, Д - південна частина Україні. Кожна айнзатцгрупа складалася із штабу, спеціальних команд (зондеркоманд) і оперативних команд (айнзатцкоманд). Айнзатцгрупи комплектувалися із службовців гестапо, поліції і СД. До моменту вторгнення на територію СРСР кожна з айнзатцгруп налічувала до 600 чоловік1.

Оперативні команди, які проводили каральні акції, доповідали оперативній групі, а оперативна група надсилала донесення до головного управління імперської безпеки особисто начальнику Головного управління імперської безпеки обергрупенфюреру СС і генералу поліції Гейдріху2.  В Берлині звіти ейнзацгрупп спочатку потрапляли  у відділ IV A1 в РСХА. Після сортування звіти прямували доктору Кноблоху, інспекторові таємної поліції, який на основі інформації, що надходила, складав щоденний дайджест (нім. «Ereignismeldung») під назвою "Оперативний звіт про ситуацію в СРСР". Після цього звіти відсилалися керівництву РСХА. Де сьогодні перебувають оригінали оперативних звітів - нікому не відомо, в Бундесархіві можна побачити лише фотокопії. В подальшому ми оперативний звіт про ситуацію в СРСР будемо скорочено називати «ЗА» із відповідним номером.

 

Звіти із Києва

Після захоплення Києва німцями, в місті залишалася чимала кількість диверсантів і підпільників, що діяли дуже активно. 28 вересня 1941 р. в ЗА 97 Айнзатцгрупа Ц (Einsatzgruppe C) повідомляє:

«Зондеркоманда 4а [діє] одразу зі вступом військ до Києва від 19 вересня. Штаб Айнзатцгрупи прибув 24 вересня. Він зайняв призначений для нього будинок НКВД по вул. 24 жовтня (тепер Жовтневий палац м. Києва,  насправді вулиця 25 Жовтня - на честь Жовтневого заколоту 1917, тепер Інститутська – О.Т.). Цього ранку будинок залишено, щоб переїхати до запасного помешкання в колишньому царському палаці. Після вступу військ місто майже зруйноване. На головній вулиці зведено численні барикади та протитанкові загородження. Крім того, є потужні оборонні споруди на терені міста. 20 вересня вибухнула цитадель, і було вбито командувача артилерії та його начальника штабу. 24 вересня — потужні вибухи в штабі польової комендатури; пожежу, що виникла потому, не можна загасити. Пожежа в центрі міста. Багато цінних будинків зруйновано. Досі пожежогасіння не має жодного ефекту. Відсічними вибухами вдалося взяти пожежу під контроль. Пожежа безпосередньо, поблизу цієї канцелярії. Тому довелося евакуюватися. Від вибухів будинок зазнав великих пошкоджень зовні та всередині. Вибухи тривають. Пожежа також триває. Досі виявлено 670 мін в будинках за планом мінування, який розкрито: всі громадські будинки та квартали міновано, серед них, ймовірно, також будинок, призначений для майбутнього розміщення канцелярії. Будинок обшукано більш ретельно. Під час ці пошуків виявлено та вилучено 60 вибухівок «коктейль Молотова». В Музеї Леніна виявлено 3,5 тонни динаміту, що мали вибухнути за радіосигналом. Неодноразово помічено, що пожежі миттєво перекидаються з будинку на будинок. Як виявилося, євреї зіграли важливу роль. Вважається, що тут мешкає 150.000 євреїв. Перевірка цих даних ще неможлива, 1600 [осіб] заарештовано в ході першої акції, вирішено затримати все єврейське населення. Запланована страта щонайменше 50.000 євреїв. Вермахт вітає ці заходи ті вимагає рішучих дій. Начальник гарнізону підтримує публічну страту 20 євреїв. Більшість працівників НКВД, політкомісарів, партизанських ватажків та партизанів заарештовано. Згідно надійної інформації в Києві [є] винищувальний батальйон НКВД та значна кількість енкаведистів. Цим ранком ворожі плани розкрито. Встановлено контакт з Вермахтом та владою. Взято участь переважно в створенні міської адміністрації. Призначені інформатори. Прибули керівники Зондеркоманди СС та поліції. Докладні повідомлення надійдуть».2

В історичних дослідженнях, публікаціях ЗМІ і промовах політиків часто зустрічається «точна» цифра нібито розстріляних в Бабиному Яру євреїв – 33.771. Саме в «Донесенні  айнзатцгрупи Ц  про ситуацію в СРСР»  № 101 від 2 жовтня 1941 р. ця цифра зустрічається вперше:

«29 і 30 вересня 1941 в Києві зондеркоманда 4-а у співпраці зі штабом айнзатцгрупи Ц і поліцейським полком «Південь» стратила 33771 єврея».2

В оперативному донесенні (звіті) № 106 вже від 7 жовтня  1941г. про діяльність айнзатцгрупи Ц ця цифра дублюється і повідомляється наступне:

 «Через руйнування будинків […] близько 25 тисяч людей залишилися без даху над головою.

Населення розлютоване і вкрай вороже налаштоване до євреїв, через їх пільговий економічний статус за часів радянської влади. Також може бути доведено, що євреї брали участь у підпалах. Населення очікує адекватної помсти з боку німців. З цією метою, у згоді з міським військового командування, всім євреям Києва було наказано з'явитися в певне місце в понеділок, 29 вересня, на 6 годин. Цей наказ був оприлюднений на плакатах по всьому місту членами знову організованої української міліції. Одночасно усно було повідомлено, що всі євреї Києва будуть перевезені в інше місце. Зондеркоманда 4а спільно зі штабом айнзатцгрупи та двома підрозділами поліційного полку «Південь» стратила 33.771 єврея в Києві 29 та З0 вересня 1941 р.»2  

Звіт № 111 з Києва від 12 жовтня 1941р.;

«Зондеркоманда 4а в даний час стратила загалом понад 51 000 осіб. Крім спеціальних акцій в Києві 23 і 29 вересня, в яких брали участь два батальйони  поліції полка «Південь», всі страти здійснювалися зондеркомандою без сторонньої допомоги. Страчені були в основному євреями; була невелика кількість політичних діячів, а також шкідники і грабіжники».

В цьому донесенні Берліну вчетверте поспіль нагадують про подію 29 вересня і несподівано (через три тижні) згадують що 23 квітня відбувалась утаємничена масштабна акція в якій брали участь аж  два батальйони  поліції полка «Південь». Попередні звіти  №97  та № 106 досить детально описують що відбувалося в Києві в останню декаду вересня, але навіть натяку не містять про якусь акцію 23 вересня. Цікаво, як  в Берліні оцінили таку інформацію?

Цифра 31.771 втретє повторюються  також і в підписаному нібито шефом гестапо Генріхом Мюллером  “Донесенні № 6 про обстановку і діяльність Айнзатцгруп охоронної поліції і СД в СРСР (за звітний період з 1 - 31.10.1941)”:

«Озлоблена ворожість українського населення до євреїв надзвичайно велика, адже вважається, що вони несуть відповідальність за вибухи в Києві. Вони [євреї] також розглядаються як інформатори і агенти НКВС,  які розв'язали терор проти українського народу. Всі євреї були арештовані в помсту за підпал в Києві, а всього 33 771 євреїв були розстріляні 29 і 30-го вересня».4

Звіт № 128 з Києва від 3 листопада  1941 р.:

«Щодо питань страт, айнзатцгрупою до теперішнього часу були ліквідовані приблизно 80 000 людей.  Серед них приблизно 8 000 осіб, визнаних винними у вчиненні антинімецьких або більшовицьких дій.

Інші були ліквідовані у каральних акціях.

Під час найбільш масштабної дії, яка відбулася  негайно після заняття Києва, були страчені винятково євреї і повністю їх сім’ї. Утруднення, які виникали через значні масштаби цієї акції, особливо щодо реєстрації [євреїв], були подолані в Києві за допомогою стінних плакатів, які оповіщали, що всі євреї повинні зареєструватися для переселення. Спочатку очікувалося, що зголоситься лише від 5000 до 6000 євреїв, втім прибули понад 30.000 євреїв, які в результаті надзвичайно розумної  організації вірили, що вони будуть переселені аж до часу поки не були страчені.

 Навіть при тому, що приблизно 75 тисяч євреїв були ліквідовані у такій спосіб, тим не менш, стало очевидним, що цей метод не може забезпечити вирішення єврейського питання».6

 

  «Розумна організація» 

Плакат невідомого походження, який неодноразово згадується в ЗА.

В ЗА 97 ми читаємо: «Запланована страта щонайменше 50.000 євреїв». Проте з ЗА 128 виявляється,  що німці очікували  «на акцію» лише від 5000 до 6000 євреїв. Тобто, німці знали, що в місті знаходиться не менше 50.000 євреїв, видали їм наказ під страхом розстрілу з’явитися в певний час в певне місце і сподівалися що наказ виконає лише кожен десятий єврей? Навіщо тоді була потрібна така «розумна організація»? Цікаво, що тоді німці планували в подальшому робити з тими 45-ма тисячами євреями, що не виконали наказ і не з’явилися? Адже після страти першої партії, вони б неодмінно розбіглися і заховалися – і для того щоб їх зібрати знов, вже потрібно було б зняти з фронту не менше як дивізію.

В цьому з звіті зазначено, що розстріляні не лише євреї, але й «повністю їх сім’ї». Тобто, відповідно до цього звіту серед страчених 33.771 осіб не всі були євреями, адже існувала певна кількість змішаних сімей.

Інформація про «повністю страчені сім’ї»  здається сумнівною, позаяк плакати  вимагали   з’явитися лише євреям, також показання уцілілих свідків переконують нас в тому, що німці відпускали тих, хто підтверджував  своє несемітське походження документами або не був схожий на євреїв .

В звіті № 128 повідомляється, що плакати «оповіщали, що всі євреї повинні зареєструватися для переселення». Але звіт № 106 стверджує, що  на плакатах був оприлюднений лише наказ про збір і  «одночасно усно було повідомлено, що всі євреї Києва будуть перевезені в інше місце».

До речі, хто і як за один день повідомив в палаючому місті  не менш як 50.000 євреїв «усно»?

Важко не помітити, що на протязі місяця в звітах п’ять  разів згадується «розумно організована акція» 29 вересня - і кожного разу із суперечливими подробицями.  Цікаво, що після цього подумав про невідомого автора звітів той, хто читав їх в Берліні?

Впадає в очі, що в донесенні від 28 вересня лише повідомляється про наміри «затримати все єврейське населення», але нічого не говориться що такий наказ вже відданий, адже з логіки розвитку подій в часі – він  вже повинен був відданий,  позаяк саме цього дня містом нібито були розклеєні плакати, де євреям наказано зібратися з речами вже наступного дня - 29 вересня о  6 годині ранку (!). Невже німці могли за кілька годин написати і підписати наказ, набрати і надрукувати його в типографії, розклеїти містом і потім розраховувати що за ніч євреї всього Києва зберуться з речами на розі двох вулиць? Ви  можете уявити собі 33 771 єврея з речами на розі двох невеликих вулиць? Ви можете уявити як євреї  з усім своїм золотом і діамантами, дістаються туди напівзруйнованим, напханим диверсантами містом? До речі, мало хто звертає увагу на те, що в місті вже з перших днів окупації діяла комендантська година, тобто на читання плакату і пересування в євреїв часу взагалі не залишалося…

Ця логістична операція та підготовка до неї аж ніяк не нагадують хвалений німецький підхід…

В донесенні від 28 вересня також зазначається «Вважається, що тут [в Києві] мешкає 150.000 євреїв. Запланована страта щонайменше 50.000 євреїв». Втім через 10 днів донесення  № 106 уточнює «В даний час немає точних даних щодо національного складу населення Києва. Кажуть, що число євреїв було близько 300 тисяч… Остаточні результати будуть доступні в десять днів. Тимчасово призначена міська адміністрація почала відразу ж реєструвати всіх жителів Києва». Коли 10 днів з лишком минулося, в донесенні № 6 від 28 жовтня було повідомлено:  «всі євреї були арештовані, … а всього 33 771 євреїв були розстріляні». До кінця вересня євреїв не арештовували, але 33 771 вже розстріляли. Чому не повідомляється скільки євреїв було зареєстровано і скільки  заарештовано?

Виходить, в жовтні євреїв лише заарештовували і не розстрілювали, чим був порушений наказ  про страту «щонайменше 50.000 євреїв»? Чи 33 771 – це всі євреї що залишалися в Києві? Тоді яких «всіх євреїв» заарештовували? Де їх утримували, адже це більше 10 тисяч осіб?

Чому в донесенні командир айнзатцгрупи поміж іншим інформує свого безпосереднього начальника про те що заплановано стратити «щонайменше 50.000 євреїв», але навіть не вважає за потрібне вказати  хто саме наказав йому полишити боротьбу із диверсантами і здійснити масове вбивство мирних людей, якого ще не було в історії людства? Чи можливе таке в  управлінні імперської безпеки? Втім, судячи з того, що німці щодня надсилають в Берлін з міста, де ще не вщухли бої і орудують загони диверсантів, стос надсекретних і незашифрованих документів – там й не таке можливе…

Якщо уважно продивитися ці дивні повідомлення – то можна знайти ще багато нелогічних і незрозумілих речей. Наприклад, в  донесенні № 6: «Всі євреї заарештовані, загалом — 33.771 єврей — і страчені 29 та З0 вересня. Золото, коштовності та одяг зібрано та передано в розпорядження об'єднання Націонал-соціалістичного постачання для забезпечення фольксдойчів, а частину віддано призначеній міській адміністрації для роздачі бідному населенню». Кількість страчених євреїв вказана до єдиного (що дуже дивно за такої жахливої логістики), а от кількість захоплених в євреїв цінностей не вказується навіть приблизно: «щось зібрали,  а потім дещо тим віддали, і трошки іншим вручили…». Скільки саме? Хто вирішував куди передавати трофеї, що коштують не один мільйон дойчмарок? Хіба так могли вдіяти і звітувати педантичні німці?

Спростування того що «всі євреї були заарештовані» ми знаходимо  в інших джерелах: "Роботи було багацько, – зазначалося у звіті Ярославської райполіції (до війни Кагановичський р-н Києва – О.Т.)  – Жиди мстили німецькому та українському народу, палили окремі будинки та різали телефонні дроти – треба було ловити та нищити гадів. Довелося працювати день і ніч... Період часу від 15 жовтня до 1-го січня 1942 року – це період напруженої роботи, як організаційної, так і практичної по боротьбі з жидо-більшовицькою агентурою й остатками жидів, які весь час на шляху нашої роботи активно шкодували й намагалися зірвати нашу роботу"23.

ЗА 97: «Запланована страта щонайменше 50.000 євреїв. Вермахт вітає ці заходи та вимагає рішучих дій. […] Цим ранком ворожі плани розкрито. Встановлено контакт з Вермахтом». Спочатку хтось розповідає «Вермахту» про надсекретні заходи СД, той їх «вітає», і лише сьогодні з «Вермахтом» встановлюють контакт. І хто такий «Вермахт» - його звання, посада? Чи міг таке написати скрупульозний німець?

ЗА 97: «Згідно надійної інформації в Києві [є] винищувальний батальйон НКВД та значна кількість енкаведистів. […] Більшість працівників НКВД, політкомісарів, партизанських ватажків та партизанів заарештовано». Яким чином автор звіту зробив висновок про «більшість», якщо в Києві орудують «значна кількість енкаведистів», цілий винищувальний батальйон НКВД та ще й жидо-більшовицька агентура, яку аж до 1942 р. ловили і нищили «день і ніч»? Чому автор не вказує точну кількість заарештованих?

Судячи із ЗА, знищення євреїв було основною функцію айнзацгрупп, але як не комічно це виглядає, знов таки з ЗА випливає, що таємна поліція так і не зуміла розібралися скільки євреїв перебувало у місті…

Кидається в очі досить дивна кількість  копій для цих надсекретних і незашифрованих  ЗА. На донесеннях  айнзатцгруп шефу СД Мюллеру стоїть гриф «Цілком таємно», але вони видані в кількості аж  півсотні екземплярів кожний, а донесення Мюллера (кому?) з грифом  «Таємниця державної важливості!» видані накладом 100 екземплярів! Хто ті 100 осіб, яким призначалися копії з грифом  «Таємниця державної важливості!» і яким ці документі потрібні в роботі? Всі працівники центрального апарату РСХА? Навіщо ЗА більшості з них? Зазвичай на таких важливих документах вказується кожний одержувач і вказівка що з ним робити після прочитання (знищити, повернути, залучити до справи, здати в архів), адже існує певний порядок встановлення таємниці державної важливості, і хто як не німці мали би його дотримуватись…

Можливо в німців насправді  все було як завжди гаразд із логістикою, секретністю та з реєстрацією населення і цінностей - а всіх цих вражаючих нестиковок припустилися зовсім не німці?

 

Надлюдини з айнзатцгруп

У 1949 році німецький генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн постав перед британським військовим трибуналом, оскільки, як командувач 11-ї німецької армії, він був звинувачений у співучасті у вбивствах, скоєних у Криму айнзатцгрупою "Д". Адвокат Манштейна, британський юрист Реджинальд Пейджет, пише в своїх мемуарах наступне:

"Мені здавалося, що твердження СД [у звітах айнзатцгруп] були абсолютно неправдоподібними. Підрозділи зі ста чоловік з вісьмома автомобілями доповідали про вбивство 10-12 тисяч жидів за два-три дні. Вони не могли посадити в одну вантажівку більше, ніж 20-30 жидів, які - не варто забувати - думали, що їх переселяють, і брали з собою свої речі. Навантаження, шлях довжиною як мінімум 10 кілометрів, розвантаження і зворотна дорога відняли б години півтори-два. Взимку в Росії дні короткі, а вночі вони не їздили. вбивство 10 тисяч жидів зайняло б щонайменше три тижні.

В одному з випадків нам вдалося перевірити ці цифри. СД стверджувала, що в листопаді вони вбили 10.000 сімферопольських жидів, а в грудні вони доповідали, що Сімферополь очищений від жидів. Шляхом ряду перехресних перевірок нам вдалося встановити, що вбивство сімферопольських жидів мало місце в один-єдиний день, 16 листопада. У Сімферополі був лише один підрозділ СД. Місце страти знаходилося в 15 кілометрах від міста. Розстріляних не могло бути більше 300 чоловік, причому, швидше за все, не всі 300 людей були жидами; це була різношерста група людей, яких підозрювали у підривній діяльності. Подія в Сімферополі набула широкого розголосу, оскільки про неї повідав [...] свідок звинувачення, австрійський капрал на ім'я Гаффі, який стверджував, що, коли він був ординарцем, він чув, як на одному зібранні інженерів говорили про антижидівські заходи, і що він проходив повз місця розстрілу під Сімферополем.

В результаті ми [адвокати Манштейна] отримали велике число листів і змогли викликати кількох свідків, які жили в одному кварталі з жидівськими родинами і які говорили також про богослужіння у місцевій синагозі і роботі жидівського ринку, де вони купували ікони і всякі дрібнички - як до відходу Манштейна з Криму, так і після.

Не було жодних сумнівів, що жидівська громада в Сімферополі продовжувала діяти цілком відкрито, і хоча деякі з наших свідків чули чутки про ексцеси, скоєних СД в Сімферополі по відношенню до жидів, було очевидно, що тамтешня жидівська громада не знала про якусь особливу ​​небезпеку".

Чисельність айнзатцгруп спочатку становила лише 3,000 чоловік, втім це не завадило німецькому історику Хайнцу Хене глибокодумно зауважити: "Посланці смерті Гейдріха приступили до своєї страшної місії: три тисячі людей почали полювання за п'ятьма мільйонами радянських євреїв".

Ізраїльський "мисливець за нацистами" Ефраїм Цурофф також зробив серйозні підрахунки:

"Айнзатцгрупи [...] складалися в цілому приблизно з трьох тисяч осіб [...] Цим підрозділам потрібно було покривати величезну територію, що простягалася від передмість Ленінграда на півночі до Азовського моря на півдні, - фронт протяжністю в сотні кілометрів [...] Засоби для виконання цієї мети [знищення всіх євреїв], що були у них в наявності, складалися в більшості випадків зі звичайного вогнепальної зброї -. автоматів, гвинтівок і пістолетів. [...] Тим не менш, незважаючи на таку обмеженість [в засобах], а також на те, що на такій великій географічній території доводилося діяти відносно невеликій кількості людей, айнзатцгрупи за 15 місяців вдалося знищити приблизно 900,000 євреїв ".

Необхідно зазначити, що в айнзатцгрупах на 1 тис. чоловік доводилося приблизно 350 есесівців, 150 шоферів і механіків, 100 членів гестапо, 80 співробітників допоміжної поліції, 130 співробітників поліції порядку, 40-50 працівників кримінальної поліції і 30-35 співробітників СД. Туди входило  також певне число перекладачів, радистів, телеграфістів, господарчо-управлінських працівників і жіночий персонал, який був потрібен для якихось оперативних потреб (від 10 до 15 на групу). Керівний персонал складався, природно, з гестапівців і невеликої кількості співробітників СД і кримінальної поліції.

Напевно, ортодоксальні  історики уявляють собі членів айнзатцгруп такими собі надлюдинами, які  встигали в короткий термін знищувати сотні тисяч євреїв і успішно воювати з десятками тисяч добре підготовлених радянських диверсантів. А потім ці надлюдини в невідомий сучасний науці спосіб зуміли в надзвичайно короткий термін знищити будь-які сліди масових вбивств.

Ще в 1988 році один з найвідоміших експертів з айнзатцгруп, зовсім не ревізіоніст, німецький офіційний  історик Ганс Генріх Вільгельм, заявив, що він не впевнений в тому, що цифри з ЗА, відправлених до Берліна, відповідають істині. Ці звіти - єдиний існуючий доказ, тому саме їх і використовують при підрахунках числа вбитих євреїв. Вільгельм попередив своїх колег:

"Якщо нестатична надійність [цих звітів] не вище [ніж їх низька надійність щодо цифр], що може бути підтверджено тільки шляхом порівняння з іншими джерелами з того ж регіону, то буде дуже розсудливо, якщо в майбутньому історичні дослідження стануть поменше використовувати джерела СС".

Які існують «інші джерела» щодо підтвердження зазначеного в звітах айнзатцгруп числа  33771 розстріляних євреїв? Дослідник Г.Тідеманн в своїй книзі «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі» провів велику роботу із дослідження всіх наявних джерел, зокрема показань свідків (яких насправді існує небагато, хоча події відбувалися в величезному місті) і повідомлень ЗМІ. Він прийшов до висновку, що вони надто суперечливі,  інколи попросту неймовірні, а присутні там значні  розбіжності не дозволяють їх сприймати як правдиві. Г.Тідеманн зауважує, що ніколи не проводилися криміналістичні експертизи і що  не існує жодного «матеріального» доказу існування передбачуваної «трагедії  Бабиного Яру» - залишків тіл, боєприпасів, кам’яних пліт, яких нібито будували груби для спалювалися трупи, попелу тощо. Втім існує беззаперечний доказ, що за часів німецької окупації в Бабиному Яру не робилося ніяких захоронень – це аерофотозйомка «Люфтаффе», яка чітко показує відсутність будь яких слідів масових страт.

В своїй  роботі Ганс Генріх Вільгельм також звертає увагу на те, що один зі звітів айнзатцгруп про виконану роботу був грубо підроблений шляхом додавання одного нуля, що збільшило кількість жертв від 1134 до 11034 чоловік. Якщо відкинути одиничку від цифри 33.771, то отримана цифра  - три тисячі – дивним чином спливає в (можливо, апокрифічних або зовсім фальшивих) матеріалах допитів  автора звіту №6 шефа Гестапо Генріха Мюллера  :

"- Хіба не було 30 000 жидів, вивезених за місто і розстріляних СС?

- Ні. Українська поліція, дозвольте мені повідомити вам, заради власної розваги розстріляла близько 3000 жидів. Хтось додав зайвий нуль. Начальник поліції був пізніше нами розстріляний.

- За вбивство жидів?

- За не узгоджені з владою вбивства" 22  

А тепер знову повернемося до звітів.

Звіт № 97:

«Неодноразово помічено, що пожежі миттєво перекидаються з будинку на будинок. Як виявилося, євреї зіграли важливу роль».

Звіт № 106:

 

В наказі відсутня дата, як його виконати? Знову фальшивка? Що за «жидівський табір» на вул. Керосінній?

«Населення розлютоване і вкрай вороже налаштоване до євреїв, через їх пільговий економічний статус за часів радянської влади. Також може бути доведено, що євреї брали участь у підпалах. Населення очікує адекватної помсти з боку німців».

Донесення № 6:

«Озлоблена ворожість українського населення до євреїв надзвичайно велика, адже вважається, що вони несуть відповідальність за вибухи в Києві. Вони [євреї] також розглядаються як інформатори і агенти НКВС,  які розв'язали терор проти українського народу.

В цьому місці варто згадати про практику масових розстрілів НКВС політичних в'язнів у тюрмах України перед відступом в 1941 році. Лише на Західній Україні протягом кінця червня - початку липня 1941 року було страчено близько 24 тисяч вбитих. Як завжди, радянська пропаганда намагалися  "повісити" всі ці злочини на нацистів, але місцеве населення добре знало виконавців і причетних до злочинів осіб. Після того як Червона Армія залишала міста німцям, місцеве населення зазвичай приступало до безжальних погромів, в яких загинули тисячі євреїв.  Як правило погроми починалися після побачених в тюрмах гір трупів, що залишали після себе НКВС.  Німці ставали на сторону  жидів, доволі жорстко спиняли вияви народного гніву і намагалися якомога швидше сховати євреїв в охоронюваних гетто.

Штаб Айнзатцгрупи Ц  в Києві спочатку квартирувався в колишній будівлі НКВС.  Німці відчинили там підвали, які були вщерть заповнені скривавленими трупами, що розкладалися. Кияни мали страшну нагоду побачити "роботу" радянських катів (відсоток євреїв серед яких був непропорційно високим). В останні дні панування енкавеесівці знищили ув'язнених і після того як підвали були переповнені, скинули трупи у наспіх викопану поруч яму. Німецькі власті оголосили, щоб люди приходили впізнавати трупи. Прийшло багато киян — знаходили й ховали своїх розстріляних радянськими катами рідних.

Можна припустити, що родичі тисяч закатованих в підвалах НКВС і 25 тисяч «розлютованих і вкрай вороже налаштованих до євреїв»  безхатченків намагалися повторили в Києві погромний сценарій Львова, Кремінця та багатьох інших міст України.

Можливо саме тому євреї, «яких розглядали як інформаторів і агентів НКВС,  які розв'язали терор проти українського народу»,  котрих  підозрювали в підпалах будинків і які вже отримали «усне повідомлення», дружно, швидко і без примусу (це відмічають всі) прямували в  бік залізничної станції «Лук’янівка-Товарна», звідки німці обіцяли вивезти їх подалі від гніву людського?

Чи не для попередження помсти, розправ та мародерства поліція охороняла підходи до станції? Цілком можливо, що в ніч з 28 на 29 вересня не всі євреї дісталися місця збору, тому слід більш уважно віднестися до  інтерв’ю  Генріха Мюллера  щодо знищення 3000 євреїв.

До речі, академік В.Литвин пише, що «з 28 вересня по 3 жовтня були розстріляні 3 тис. євреїв-військовополонених (напевне комісарів – О.Т.), яких зібрали у таборі на вул. Керосинній»23.

Щодо розстрілу  військовополонених і приписування нуля, не можемо не навести цитату з книги агента КДБ і за сумісництвом письменника-фантазера А.Кузнецова «Бабин Яр», на яку люблять посилатися ортодоксальні історики: «Стали водити за межі яру: в сусідній протитанковий рів метрів двісті довжиною. Він виявився доверху набитий трупами командирів Червоної Армії - це ув'язнені зрозуміли за формою, польовим сумкам, біноклям. Їх було, напевно, тисяч двадцять п'ять – тридцять».

 

 

 

50 тисяч мірних радянських євреїв

Дослідниця Т.Тур наводить інформацію, що в ті дні німці вивезли з міста 50.000 людей (чи це не ті 50.000 євреїв із ЗА 97 і 111?). Вона заявляє, що наприкінці вересня 1941 р. євреїв вивезли з Києва з залізничної станції «Лук'янівка-Товарна», яка знаходиться неподалік від Бабиного Яру і вважає першочерговим завданням істориків - знайти місця, куди німці вивезли з Києва єврейських жителів і дослідити їх подальшу долю.

16 листопада 1941 Жидівська телеграфна агенція JTA  передала загадкове повідомлення:

"Десь у Європі [...] від бездоганного джерела, 52000 жидівських чоловіків, жінок і дітей [...] були безжально і планомірно вбиті [...] відповідно до холоднокровної нацистської політики знищення [... ]"45 (згадаємо ЗА 111 від 12 жовтня  – «страчено загалом понад 51 000 осіб»)

Вже 19 листопада 1941 р. московська газета "Известия" на останній сторінці серед другорядних повідомлень написала: "Як повідомляє кореспондент агентства "Оверсис Ньюс" з одного пункту в Європі, з достовірних джерел отримані відомості, що німці в Києві стратили 52 тисячі євреїв - чоловіків, жінок, дітей"46.

26 листопада 1941 року друкований органі Наркомату оборони газета «Красная звезда» в статті «Що відбувається в Києві» повідомляє: «радянські громадяни, що вирвалися з Києва, повідомляють про страшну різанину і погроми, вчинені тут німецькими загарбниками. […] За деякі дні вбито і розшматовано 52.000 чоловіків, жінок, старих і дітей. Це - не лише євреї». Звідки радянські громадяни отримали цифру з секретних звітів таємної поліції? За радянських часів будь-яка публікація в центральній пресі набувала значення документа.

         31 грудня 1941 року Жидівське телеграфна агенція JTA пише:

«… на додаток до знищення практично всього жидівського чоловічого населення Києва за звинуваченням у тому, що жиди, які залишилися в місті були "радянськими шпигунами і партизанами", нацистське військове командування наказало ув'язнити тисячі жидів на замінованій ділянці кладовища. Жертви, більшість з яких жінки, були підірвані вибухами мін. Ті, хто вижив, були добиті німецькими солдатами з кулеметів. (Попередні повідомлення оцінювали, що 52000 жидів вбили в Києві як тільки нацисти захопили місто)».

В офіційній ноті народного комісара (міністра) закордонних справ СРСР В.Молотова від 6 січня 1942 року повідомлялося, що в Києві «за кілька днів німецькі бандити вбили та розшматували 52 тис. чоловіків, жінок, старих та дітей, безжально розправляючись з усіма українцями, росіянами, євреями, які чимось виявили свою відданість радянській владі».44

Цифра 52.000 спливає і в доповіді  Надзвичайної комісії з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території:

«Страшна різанина і погроми були учинені німецькими загарбниками в українській столиці - Києві. За кілька днів німецькі бандити вбили і розшматували 52 000 чоловіків, жінок, старих і дітей, безжально розправляючись з усіма українцями, росіянами, євреями, чим-небудь проявили свою відданість радянській владі». Євреї знаходяться лише на третьому місці, але особливу  увагу зверніть на сакраментальну фразу «чимось виявили свою відданість радянській владі». (навіть радянська пропаганда з якихось підстав визнає, що німці не розстрілювали «за етнічною ознакою»39 Ми вже знаємо із ЗА, що в ці дні німці саме розстрілювали диверсантів, комісарів, нквдістів, злочинців.

Інколи складається враження, що сакраментальна цифра в 52 тисячі, яка майже одночасно з’явилася в ЗА,  JTA і СРСР мала єдине джерело…

Повертаючись до звітів, для декого є загадковою поява числа 33.771 знищених євреїв в матеріалах Надзвичайної комісії з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території,  яка почала свою роботу одразу ж після визволення Києва в 1943 р. - коли про звіти айнзатцгруп нічого не було відомо.  Для голови Жидівської ради України (об’єднання жидівських товариств в Україні) І.Левітаса такий неймовірний збіг є «загадкою в загадці».  Ілля Левітас в 1993 р. статті «Нерозгадані таємниці Бабиного Яру» в тижневику «Еврейские вести»  так пише про своє збентеження:

«Як бачимо, кількість жертв зростає. Однак Надзвичайна комісія з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території, яка почала свою роботу одразу ж після визволення Києва, знову подала кількість жертв з німецькою точністю — 33771 осіб. Як це число потрапило 1943 року до Надзвичайної комісії — теж загадка. Те, що ця цифра знову збіглася з точністю до однієї людини в наших даних і в даних окупантів, — це вже «загадка в загадці».

Разом з ним дивується київська газета «Факти»:

«Дані про страчених у Бабиному Яру євреїв з повідомлення Надзвичайної державної комісії про руйнування і звірства, скоєні фашистськими загарбниками у Києві від 29 лютого 1944 року, дивним чином збіглися з даними оперативних донесень Айнзатцгрупи "Ц" - 33 771 осіб». 9

В газеті «Известия» від 19.11.,  де вперше була надрукована ця доповідь Надзвичайної комісії, ми цієї цифри не знайшли, але не виключаємо що вона могла з’явитися в інших редакціях доповіді або в доповідях інших комісій, наприклад Республіканської надзвичайної комісії із встановлення збитків та злочинів заподіяних німецько-фашистськими загарбниками.

 

Де знаходяться оригінали звітів?

Спірною є не лише достовірність інформації, що міститься у звітах, але й  справжність самих звітів, адже деякі дослідники прямо говорять, що таємні звіти Einsatzgruppen, з яких взяте «магічне число», є  однією з багатьох совєтських або союзницьких підробок.  Підробити звіти було дуже просто – машинописний текст, використання  паперу без бланків і підписів надає широкі можливості для написання будь-яких текстів. В переможців  після 1945 року існувала маса можливостей для підробки, а також кваліфікований персонал, який мав на руках справжні документи РСХА і друкарські машинки.  Ніхто й ніколи не бачив оригіналів тих звітів, які нібито виготовлялися  сотнями екземплярів кожний, - в архівах існують лише фотокопії на негативних плівках. Але й на тих фотокопіях відсутні бланки та підписи – лише друкований текст.

Ці "звіти" є фотокопіями "завірених копій", складених невідомими особами на звичайної папері без будь-яких штампів і підписів і нібито знайдені совєтами в якісь соляній шахті10.

 

Так виглядають копії з копій ЗА в архівах

Сумніви викликають не лише повідомлення з Києва. Так, згідно із звітами, в Катинському злочині винні німці34. У звітах стверджується, що німці вбили там чи то двадцять дві тисячі (XXII 238 [270]), чи то дванадцять тисяч (XXII 312 [356]) людей.

Звіти Айнзазгруп далекі від того, щоб бути "оригіналом" – це лише негативні фотокопії без фірмового бланка, печаток, підписів, або рукописних маркувань будь-якого виду. Дослідник Карлос Портер зауважує, що  в них жодного разу не зустрічається  «ß»  (так звана гостра «S» ) -  стандартна буква в німецькому алфавіті, тому багато слів у звітах написано «не як в німців». Наприклад,  "Einfluss" повинен бути написаний як "Einfluß", а "Massnahmen" повинен бути написаний  як "Maßnahmen"11. Він пише:

«важко уявити носія мови німецької мови, що ніколи не використовує гострий S [тобто  ß] за будь-яких обставин взагалі. Однаково важко уявити друкарську машинку обладнану умляутами, але не гострим “S”. Згадаємо, що посвідчення особи Джона Дем'янюка було також без гострого “S”».

Місцезнаходження так званих "оригіналів документів" є повною таємницею для всіх. Документи, що використовувалися на Нюрнберзькому процесі як докази, складалися, здебільшого, з "фотокопій" зроблених з "копій". Багато з цих "оригінальних документів" були цілком написані на звичайному папері невідомими особами, без будь-яких штампів чи позначок від руки. Зрідка на них можна виявити нерозбірливі ініціали або підписи маловідомих осіб, які "засвідчують", що відповідний документ є "вірною копією". На деяких з документів проставлені німецькі печатки, на деяких печаток немає. Багато з документів були "виявлені" радянською стороною або ж були "визнані справжніми" радянською комісією з розслідування військових злочинів.

Портер, який десятки років шукає оригінали  У вашингтонському Національному архіві кажуть, що оригінальні документи МВТ зберігаються в Гаазі. У Гаазі ж кажуть, що оригінальні документи зберігаються у Вашингтоні.  Втім, у  Гаазі зберігаються фотостатні негативні копії цих документів, виконані на вкрай ламкому папері і зшиті скобами. Для того щоб зробити фотокопію фотостатів, скоби необхідно зняти. Після фотокопіювання, при повторному зшиванні, утворюються нові дірки. В Бундесархіві в Кобленеці, на якій часто посилаються дослідники, відсутні первинні документи (принаймні Нюрнберзькому процесу), там також зберігаються лише фотокопії представлених трибуналу фотокопій, що зроблені із завірених копій.

Переважна більшість документів  вперше з'явилося саме на Нюрнберзькому процесі. Їх готувало для суду паризьке відділення документації Секретаріату Начальника Ради США (СНР) - організацією, що відносилася до лондонського відділу зі збору та аналізу доказів Бюро стратегічних служб (БСС). Іншими словами, багато (якщо не всі!) документів, що використовувалися на Нюрнберзькому процесі, походили від Бюро стратегічних служб - попередника ЦРУ часів війни.

У дійсності стос "доказів" на користь голокосту походить з масиву документів, спеціально сфабрикованих Бюро стратегічних служб і Секретаріатом Начальника Ради в 1945-1946 роках з метою інкримінування в Нюрнберзі лідерів колишнього німецького уряду. Процедура була приблизно такою: паризьке відділення документації створювало "копії" (лише  англійською), завіряло їх як справжні і надсилало звинуваченню в Нюрнберзі, в той час як оригінальні документи (якщо такі взагалі коли-небудь існували) більше ніхто в очі не бачив і нічого про них не чув. Після цього оригінальні англійські тексти перекладалися на німецьку мову і з затримкою відсилалися захисту, щоб у того не було часу на перевірку їх справжності13 (проте  адвокату Майнштейна в 1949 р. надали час на перевірку справжності ЗА).

Незважаючи на те, що чимало документів явно були сфабриковані, паризьке відділення документації не мало потреби підробляти документи, адже трибунал Нюрнберзі надавав доказову цінність звичайним "копіям" і тому необхідності в оригінальних документах не виникало. Водночас захисту не надали права вимагати оригінальні документи13.

Трибуналу представлялися лише 2 або 6 "фотокопій", всі інші копії отримували на мімеографі за допомогою трафарету, тому у стенограмах засідань слово "оригінал" використовується для позначення фотокопій.

К. Вернерхофф вважає, що історики сьогодні позбавлені можливості побачити будь-які оригінальні документи - щоб не виникло суперечностей між  справжніми документами і підробками. Саме так може статися із звітами айнзатцгруп, які, можливо й існують в природі, але зовсім в іншому вигляді і з зовсім іншим змістом. Не виключено, що  і підробки і оригінали знищені.  На думку того ж Вернерхоффа, оригінали  також можуть приховувати через скандальну  інформацію, яка може там міститися, наприклад, про співпрацю деяких фірм та сіоністів із нацистами11.

Хоча це має лише побічне відношення до теми нашого дослідження, зауважимо, що матеріали МВТ нещадно фальшувалися десятки років після закінчення процесу. Сфальсифіковані документи  легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр..

Під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого  детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 світлин відібрали і підготовили для використання у якості доказів. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають жодного стосунку до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Найбільш зухвалі фальсифікації стосувалися Освенціму, так званих «газових камер» і циклону.  Документи і свідки  беззаперечно підтвердили, що в Освенцімі не знаходилося і не могло знаходитись мільйонів ув'язнених, не проводилися масові вбивства і не існувало газових камер.  Незважаючи на ці факти, радянські упорядники збірки документів Нюрнберзького процесу запхали до збірки зміст газети "Правда" від 7 травня 1945 р. з вигаданими цифрами мільйонів загиблих в Освенцімі та газовими камерами.

Документи, які використали для звинувачення на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207".  Радянські фальсифікатори в т. 4 придумали розділ під назвою "Переслідування євреїв", в який внесли масу підроблених документів. Про підробку свідчить той факт, що на жодному документі немає ні реєстраційного номера трибуналу, ні номера звинувачення. До збірки внесли також документи, які не розглядалися на Нюрнберзькому процесі. Це в першу чергу Імперський закон про громадянство від 15 вересня 1935 р., за яким євреї в Німеччині не мали права займати державні посади. Звинувачувати німецьке керівництво за те, що німці не дозволяли євреям перебувати у верховній владі Німеччини, в компетенцію суддів Нюрнберзького трибуналу не входило.

У цю главу радянські фальсифікатори  включили й протокол Ванзейської конференції від 20 січня 1942 (нібито про плани знищення 11 млн євреїв Європи). Причому, розміщуючи цей документ, укладачі збірки (Марк Рагинський тощо) спотворили  його зміст. Остаточне рішення єврейського питання передбачало не поголовне знищення євреїв, а "витіснення євреїв з окремих сфер життя німецького народу" (так дослівно записано в цьому документі). Наводяться цифри переселення по роках.

Також безглуздо виглядає і зміст якоїсь "Доповіді польського уряду", в якій розповідається, як німці мільйонами знищували євреїв. Невідомо, хто робив цю доповідь, перед ким і коли. Всі необхідні реквізити на документі відсутні. Неозброєним оком видно, що і цей документ був також сфальсифікований, насамперед дивує  примітивний підрахунок жертв, в якому без будь яких вагомих підтверджень  вказується що "3 млн. євреїв загинуло в Польщі".

Документи МВТ (і не лише МВТ) відтворюються у вигляді книги, але без опису документів  (ксерокопія, мімеограф, завірена копія, оригінал, і т.д.)  або навіть будь-яких вказівок на те, чи були вони підписані.

 

Звіти айнзатцгруп і сучасність

Звіти айнзатцгруп допомагають також по-іншому поглянути на виступи деяких політиків.

Єврей М.Бродський з трибуни Верховної Ради Україна стверджував, що УПА і дивізія «Галичина» брали участь у розстрілах євреїв у Бабиному яру в Києві17.

Єврей Є.Червоненко, перебуваючи в 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу розповсюдив заяву в якій сказано, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру».

7 травня 2010 на телеканалі «Україна» єврей Табачник заявив про нелюдів з Буковинського куреня, які чинили злодіяння у Бабиному Яру і акцентував увагу на тому, що це був оунівський курінь. 25 червня 2010 на телеканалі «Інтер» Табачник заявив, що в Бабиному Яру есесівські айнзатцгрупи нікого не розстрілювали, а все було зроблено «українською поліцією».

Після таких заяв недовго залишилося чекати, коли випуск загадкового плакату «Всім жидам міста Києва та його околиць зібратися…» припишуть українцям. Утім, ми не ставимо за мету спростування цих брехливих заяв і не станемо робити висновки щодо давно спланованої  антиукраїнської провокації, але хочеться дізнатися, чому ці люди, особливо «історик» Табачник, зухвало не визнають офіційний документ МВТ – звіти айнзатцгруп? Якщо вони вважають їх підробленими -  їм потрібно бути послідовними і заявити, що число 33.771 знищених в Бабиному Яру євреїв є фальсифікованим. 

В цьому огляді через брак місця ми не будемо аналізувати хто і як маніпулює взятою із звітів цифрою «33.771 знищених євреїв» і залишаємо проведення цього огляду читачам для самостійного дослідження. 

«Неймовірно, але факт: понад шість десятиліть минуло від часу трагедії у Бабиному Яру, але й досі не з’явилося комплексних, цілісних, побудованих на достовірному матеріалі досліджень часу, обставин і топографії розстрілів гітлерівцями населення Києва в Бабиному Яру. Незнання правди й напівправда під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи. Вочевидь, настав час сказати правду про те, що ж сталося на тодішній околиці Києва в період із 1941 по 1943 рік.  Цьому нелегкому завданню прислужився нещодавно виданий перший том праці колективу київських істориків та журналістів «Бабин Яр: людина, влада, історія. Документи і матеріали у 5 кн. Кн. 1. Історична топографія. Хронологія подій» - зазначає в 2005 році «Дзеркало тижня» 16.  

Поважний авторський колектив широко розрекламованого видання, до видання якого долучилися багато організацій, за майже десять років спромігся на випуск лише одного тому. На наш погляд, головною помилкою стало намагання авторів підігнати джерела, факти та їх тлумачення під єдину «канонічну» версію. Всі інші факти і версії були відкинуті і проголошені «зловмисною ​​фальсифікацію», чим був порушений принцип історизму, об’єктивності, всебічності. Укладачі 1-го тому, які  вже при спробі означити хронологію подій явно заплуталися у вкрай суперечливих свідченнях і повідомленнях, не ставили собі гострих питань і не шукали на них відповіді. Тому цю працю не можна вважати серйозним історичним дослідженням - вона більше нагадує нагромадження суперечливих  джерел і сумнівних фактів, яки ще більше посилили недовіру до «офіційної» версії.  Книга не надала жодної конкретної відповіді, втім запитань з’явилося ще більше. Чи то через брак доказів трагедії, чи то через повний провал першого тому, виданого тиражем всього в 1000 екземплярів, автори, які з жаром намагалися написати історію Бабиного Яру, сьогодні відверто не ризикують приступатися до наступного тому і в ЗМІ більше не піаряться. 

Мі згадали це видання тому що в ньому серед вторинних джерел присутні документи сумнівної справжності — донесення айнзатцгрупп. Іншим ненадійним джерелом, яким знехтує будь-який поважний історик, є  неправдива і українофобська книга «Бабий Яр»,  що написана агентом КДБ А. Кузнецовом. Ця зіткана з неправдоподібних чуток і небилиць художня книга ображає мільйони українців і ще чекає своєї належної оцінки.

Цікаво, що ЗА спростовують україноненависницькі вигадки агента КДБ Кузнєцова. В своїй книзі Кузнєцов розписує, як в акції 29 вересня найактивнішу участь брали «українські поліцаї у чорній формі з сірими обшлагами»15. Втім, звіти №№ 101, 106, 111 тричі (!) нагадують, що 29 і 30 вересня 1941 в Києві зондеркоманда 4-а у здійснювала цю акцію «у співпраці зі штабом айнзатцгрупи Ц і поліцейським полком «Південь»». Поліцейський полк «Південь» (командир - підполковник поліції Рене Розенбауэр (Rosenbauer)) у складі 45-го (командир - майор поліції і штурмбанфюрер СС Мартін Бессер (Besser) і 303-го (командир - майор поліції і штурмбанфюрер СС Генріх Ганнібал (Hannibal)) поліцейських батальйонів, відносився до SIPO (Sicherheitspolizei, «Зіпо») поліції безпеки, яка входила до складу Головного управління імперської безпеки (РСХА). В Зіпо не служило місцеве населення, яке брали лише до "Шуцполіції" (Імперська охоронна поліція, Schutzpolizei, «Шупо», шуцмани). Поліційний батальйон 45 був зведеним батальйоном, сформованим з молодих поліцаїв та поліцаїв-резервістів, ремобілізованих під час війни. Він складався з німців з різних місцевостей, з великою часткою судетських німців — етнічних німців, які мешкали в колишній Чехословаччині56.

Таке протиріччя між офіційно визнаними МВТ ЗА і написаною в 1966 році книгою «Бабин Яр» розкриває замовну мету цієї книги – по-перше, скомпрометувати як співучасника нацистських каральних акцій ОУН і весь український національно-визвольний рух, а по-друге, сприяти подальшому розбрату між жидами й українцями через звинувачення усіх національно-свідомих українців у розстрілах у Бабиному Яру.

До речі, 1-й том та ЗА схожі безліччю суперечностей. Коли в одній статті автор робить висновок: «Після розтину поховань і знищення трупів розстріляних, тобто їх спалення на спеціально побудованих печах залишки кісток дробляться і разом з обгорілими могильними плитами і гратами огорож розносяться територією яру на великому її протязі» іншій автор в другій статті наводить таку цитату кореспондента газети «Правда» Бориса Полевого:

«Ми ввійшли в Київ з першими радянськими частинами … Ми приїхали на Бабин Яр і обмерли. Величезні глибоченні рови. Напередодні бомбили місто, і одна з бомб влучила в укіс яру. Вибух відколов внизу шматок схилу. І ми побачили незбагненне: як геологічне залягання смерті - між шарами землі спресований моноліт людських останків».

Далі автор пише: «Тоді ж, у листопаді 1943 р. в Бабиному Яру побували і іноземні кореспонденти, а 29 листопада 1943 р. про трагедію Бабиного Яру писала газета «Нью-Йорк таймс»».

Так що нам тепер думати - всі трупи спалили чи не всі? Кому вірити? Б. Полевому? Здається автори не помічають кричущих протиріч, проте підкреслюють  що поважна  газета «писала про трагедію». Вони сором’язливо  обходять той факт, що кореспондент «Нью-Йорк таймс» У.Лоуренс не побачив жодних слідів страт (лише через десять днів після Б.Полевого!), уважно вислухав давно знайому версію «про 50 тисяч знищених євреїв» і написав в «Нью-Йорк таймс» статтю під назвою "Кажуть, що 50000 київських жидів вбиті" з підзаголовком "Решта доказів мізерні".

Вражають в цій книзі і коментарі до світлин, наприклад, зроблених німецьким фотографом 637-го німецького відділу пропаганди 6-ї армії Вермахту  Іоганном Хехле (Johannes Hahle)  -  того самого відділу, якому видана в 1990 р. в  Нью-Йорку Енциклопедія Голокосту приписує авторство загадкового плакату «Всім жидам міста Києва» (але із ЗА нам відомо, що насправді плакат, на якому (напевно з метою конспірації) не зазначений орган або особа, що його видали, є «розумним» рішенням айнзатцгрупи Ц, яка дуже їм пишається і в подробицях не раз розповідає про нього берлінському керівництву, напевно для повідомлення про цей досвід на Ванзейській конференції - яка ще тільки повинна відбутися через декілька місяців, а в Києві вже самотужки щосили остаточно вирішують єврейське питання).

Наприклад, підпис під фото сповіщає: «Есесівці риються в речах розстріляних євреїв». По-перше, на фото не есесівці, адже на рукавах вояків відсутні відповідні шеврони. По-друге, чому автори вирішили що це речі євреїв? Хіба такий коментар надав фотограф відділу пропаганди? Врешті-решт, чому автори вирішили що євреї розстріляні - на фото навпаки не помітно будь-яких слідів масових страт, там просто лежать речі, які, можливо викинули перед відправкою людей із залізничної станції, що знаходилась неподалік. Якби фотограф відділу пропаганди пропагував масові вбивства – він би зробив зовсім інші фото. До речі, знаходження цих речей на дні яру повністю спростовує всіх свідків, які дивом врятувалися і стверджують що нібито людей примушували роздягали ще далеко до яру! В жодному показанні немає й натяку на те що речі скидали в яр! За дивною логікою авторів кустарного дослідження євреїв спочатку розстріляли, а потім зверху на них покидали речі. цього опусу

Такі постійні явні пересмикування та замовчування фактів «під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи» і зводять цінність першого тому до нуля.  І якщо автори все ж таки насміляться приступитися до наступного тому - для  розгляду фактів у їхньому взаємозв’язку та причинно-наслідковій взаємозумовленості, більш глибокого і всебічного вивчення подій, а також для збільшення  репрезентативності  кола джерел, рекомендуємо опрацювати наукові праці Герберта Тідемана та Удо Валенді. Їх добре відомі на Заході ще з початку 1990-х років твори присвячені подіям навколо Бабиного Яру і називаються «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі» (Герберт Тідеманн)  та «Бабин Яр - ущелина "з 33 771 убитими євреями"?» (Удо Валенді)55.

Ми вже згадували книгу Г.Тідеманна, що ж стосується роботи Удо Валенді, там крім стандартного наукового аналізу джерел, ретельних розвідок кіно- і фотодокументів та результатів аерофотозйомки, розгляду ходу судових процесів, вивчення наукових праць та виступів   політиків, особлива увага приділяється саме ЗА. Валенді старанно досліджує походження цих документів, особливості оформлення,  стиль написання (наприклад, вживання слів та фразеологічних оборотів, які не властиві військовикам або німцям), історію їх використання на процесах і переконливо доводить що вони є грубою фальшивкою.

На відміну від невдалої в науковому плані 1-го тому видання «Бабин Яр: людина, влада, історія», де автори спочатку збирають лише факти певного спрямування, а потім на їх основі роблять заздалегідь відомий висновок, в роботах Г.Тідеманна і У.Валенді  присутній  досконалий науковий аналіз, за допомогою якого дослідники визначають проблемні питання, розглядають їх з усіх боків і шукають на них відповіді. Відповідей щодо Бабиного Яру вони в багатьох випадках не  знаходять, проте, це не знижує наукової цінності їх розвідок, адже означені ними питання допоможуть іншим дослідникам, тим більше Тідеманн і Валенді  в спірних випадках не висувають сумнівних гіпотез.

Однак, ми цілком розуміємо серйозність проблем із достовірністю джерел щодо  Бабиного Яру,  яких напевне зазнали і укладачі 1-го тому згаданої книги. Для прикладу процитуємо вкрай поважний документ під назвою «Доповідь Надзвичайної державної комісії про руйнування і звірства, скоєні фашистськими загарбниками у Києві від 29 лютого 1944 року», яка вперше була оприлюднена 29 лютого 1944 р. в газеті «Известия», а потім була повністю зачитана на МВТ в якості доказового матеріалу88.

«У Сирецькому таборі орудували п'яниця, садист штурмбанфюрер Радомський і його помічник Рідер. Радомський і Рідер всіляко ухитрялися у винищуванні радянських людей. Вони, наприклад, «винайшли» наступний спосіб вбивства: одних радянських людей змушували залазити на дерево, а інших підпилювати його. Люди падали разом з деревом і розбивалися.

Гітлерівські бандити зігнали 29 вересня 1941 на ріг вулиць Мельника і Доктерєвської тисячі мирних радянських громадян. Присутніх кати повели до Бабиного Яру, відібрали у них всі цінності, а потім розстріляли. [...]

Свідки показали: "В якості військовополонених ми перебували в Сирецькому концтаборі, на околиці Києва. 18 серпня нас в кількості 100 чоловік направили до Бабиного Яру. Там нас закували в кайдани і змусили виривати і спалювати трупи радянських громадян, знищених німцями.

Німці виділили спеціальні команди людей, які знімали з трупів сережки, каблучки ...

За час з 18 серпня по день нашої втечі - 29 вересня - було спалено, приблизно, сімдесят тисяч трупів"».

 

В доповіді Надзвичайної комісії в назвах вул. Мельникова і Дегтярівська  ті ж самі помилки що  і в плакаті невідомого походження. Описання страти в Бабиному Яру займає менше місце ніж страта за допомогою дерева.

В цьому уривку вражають не стільки найвитонченіший метод вбивства, не стільки цінності, які знімають двічі, не стільки відверта маячня про те як сотня голодних, босих в’язнів в кайданах викопала і без сліду спалила 70 тисяч трупів… В цьому документі найбільше вражають назви вулиць - Мельника і Доктерєвськая! Справа в тому, що правильні назви тих вулиць Мельникова і Дегтярівська, вони так позначені на всіх радянських картах, а саме Мельника і Доктерєвськая вони чомусь називаються в тому загадковому анонімному плакаті, якій згадується в ЗА 106 і 128!

Дивні збіги на цьому не закінчуються. Кожен може подивитися на фото плаката і переконатися що в німецькому тексті замість "ß" надруковано "ss", так само  замість "ö", "ä"  надруковано "oe", "ае"… Невже друкувальний станок 6-ї армії не мав умляутів в своїх шрифтах? А тепер згадайте про повну відсутність "ß" в ЗА…

Тідеманн зауважує, що  в ЗА 128 вживається термін «настінні афіші» (Мaueranschlag), який є досить незвичним в німецькій мові і видається більш припустимим для росіян, що не досконало володіють німецькою.79

Час збору в плакаті– 8-а година ранку. В ЗА 106 час збору – 6 годин. Наскільки нагальною була потреба через 10 днів після події інформувати Берлін не просто про точний час збору?  Чому про це не повідомляється в попередніх повідомленнях і чому ця інформація є настільки важливою?

Отже, де, ким і коли був надрукований плакат?

Висновки

По сьогодні ніхто не знає де знаходяться оригінали звітів і чи існують вони взагалі.

Звіти складали невідомі люди.

В звітах не вказано де саме відбувалися страти.

Звіти айнзатцгруп існують лише в копіях, які не містять необхідних реквізитів які дозволяють назвати їх достовірним документом.

Суперечності, стиль написання і оформлення звітів айнзатцгруп викликають великі підозри щодо їх справжності.

Хоча і достовірність звітів, напевно, вже ніколи не буде встановлена, звіти можна цілком законно підозрювати в тому, що вони повністю сфабриковані.

Можливо не всі звіти айнзатцгруп  про події були підроблені і фальсифіковані - лише деякі вибрані місця або сторінки.

Інформація із звітів щодо страт у Києві не підтверджена матеріальними доказами.

Історики, політики, письменники, журналісти в залежності від переслідуваної мети або взагалі  не приймають до уваги звіти айнзатцгруп, або,  коли потрібно, посилаються на них.

В Україні ніколи не проводилися комплексні всебічні дослідження ні самих звітів ні так званої «трагедії Бабиного Яру».

Запитання

Чи набереться нарешті хоробрості хтось з професійних українських істориків щоб заявити, що оригінальні і тільки оригінальні документи кваліфікуються як доказ?

Чи набереться хоробрості хтось з професійних українських істориків щоб заявити, що «офіційна» версія Бабиного Яру не витримує жодної критики і не підтверджена  жодними матеріальними доказами?

Чи набереться хоробрості хтось з українських політиків щоб надати  належний опір українофобам, які свідомо використовують Бабин Яр для провокацій і розпалювання міжнаціональної ворожнечі?

Чи наберуться викладачі історії чесності, щоб розповісти про сумніви щодо Бабиного Яру своїм студентами і учнями?

 

Примітки

1. Чуев С. Г. Спецслужбы Третьего Рейха.- СПб.: Нева; М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003.

2. Зі стенограми засідання МВТ від 3 січня 1946. Допит свідка Олендорфа Отто.

2. Копії звітів айнзацкоманд можна побачити в Бендесархіві Кобленеца, відповідно за номерами , … їх копії також присутні номерами у доказовій базі МВТ із номерами …

04 "Лубянка в дни битвы за Москву": Лубянка. 1941 год

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены