Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно, по-судейски.
Все молча здесь кричит, и, шапку сняв,
я чувствую, как медленно седею.
И сам я, как сплошной беззвучный крик,
...
Читать

Винницкая трагедия  (The Tragedy of Vinnytsia) — массовая этническая чистка  в Винницкой области, которая проводились НКВД в 1937—1938 годах, часть Большого террора, одно из ужаснейшых преступлений коммунистического режима. Расстрелы и захоронения проводились в трех местах Виннице: в центральном парке культуры и отдыха, на православном кладбище и в саду по ул. Подлесной.

С самого начала немецкой оккупации Винницы горожанам стало известно о массовых расстрелах, произведенных в городской тюрьме в 1941 году при отступлении советских войск (жертвами были главным образом арестанты НКВД — как местные, так и пригнанные из Западной Украины). Зная об этом, люди начали обращаться к новым властям с просьбами выяснить ситуацию в городе по поводу тайных захоронений НКВД.

...
Читать

Преступления без срока давности…

О трагедии в Новых Алдах, как и вообще о всей чеченской трагедии нужно кричать диким голосом на всех перекрёстках! Фильм об Алдах и другие фильмы о преступлениях русских военных в Чечне нужно прокрутить широким экраном во всём мире, в том числе в Гаагском и Страсбургском судах!

А когда в Чечне, наконец, наступит мир, нужно, по крайней мере, в течение этого столетия, вновь и вновь возвращаться к этой теме, как мы возвращаемся к ГУЛАГУ и Холокосту! Ибо не только количеством жертв определяется значение для человечества того или иного массового преступления. Главное здесь — степень нравственного падения той части человечества, которая к этому преступлению причастна, и степень равнодушия к нему (нас, мол, это не коснулось!) другой его части, которая косвенно к этому преступлению всё равно также причастна.

Вглядитесь в эту фотографию, сканированную из журнала спецслужб России. Отборное «войско» ФСБ, больше похожее на бандитскую группу, кем, собственно, и являются эти «бойцы». Наймиты кремлевского фашиста — ублюдки, собранные по просторам России, пришедшие жечь, красть и убивать. Нужно помнить лица этих мародеров, мерцавцев и убийц, и как зеницу ока, хранить фотографии и их имена. Рано или поздно, придет время Суда. Такие преступления без срока давности.

GULAG. Barbed wire
Светлой памяти Виктора Алексеевича Попкова
посвящается…

Уходите!
За нами идут звери!
У них приказ — убивать!

К сожалению, 5 февраля в России мало кто помнит (да, наверное, мало кто, к сожалению, и знает) о том, что это необычный день. Очередная годовщина страшного преступления, совершённого федеральными войсками в чеченском посёлке Новые Алды (пригород Грозного). В этот день сотня российских военных (по свидетельству селян, — контрактников), без знаков различия и с лицами, перемазанными для камуфляжа сажей, вошла в посёлок и приступила к методическому уничтожению жителей, убивая их в своих домах и на улице, и оставив после себя десятки трупов. Нет, это не были немотивированные убийства. Формальный мотив, внешний предлог для расправы был. Пьяные, часто еле державшиеся на ногах солдаты, без стеснения вымогали у селян деньги. Если денег не было или их было мало, вполне годились кольца, серьги, золотые зубы… Если не было и этого, человека убивали. Не помогали ни увещевания, ни мольбы: «Ребята, не убивайте! У меня маленькие дети!»Однако был и другой, истинный мотив жесточайшей расправы над жителями Новых Алдов. Во время штурма Грозного посёлок оказался в тылу чеченских сил сопротивления в двух километрах от их позиций, и, естественно, боевики не раз проходили через него, а когда, отступая, им пришлось покидать свои позиции, некоторые из них нашли себе в этом посёлке недолгий приют. В течение всего декабря и января федералы нещадно обстреливали посёлок из тяжёлых орудий и бомбили его. Жители с детьми и стариками прятались в подвалах, совершая редкие вылазки к роднику за водой. Эта дикая ситуация доводила стариков до инфарктов и инсультов; в сырых подвалах люди гибли от пневмонии; немало тех, кто пытался доставить своим семьям воду, остались под российскими бомбами. За два месяца в посёлке появилось 75 свежих могил…Но федеральному командованию, в частности генералам Владимиру Шаманову, Геннадию Трошеву, Валерию Манилову и конечно же ответственному за всё, что происходило тогда в Чечне командующему Объединённой Группировкой Войск Виктору Казанцеву, это показалось мало. Когда 4-го февраля в посёлке шла проверка документов, солдаты, листая паспорта, произносили какие-то странные для селян слова: «Уходите! За нами
Читать

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать

«Доклад Международного комитета Красного Креста об условиях содержания в немецких концлагерях во время войны» (фр. «Documents sur L'activité du CICR en faveur des civils detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939-1945») - часть 3-х томного 1600-страничного отчета «Доклад Международного комитета Красного Креста о своей деятельности во время Второй мировой войны» (англ. «Report of the International Committee of the Red Cross on its activities during the Second World War, September 1, 1939-June 30,1947»), изданного в Женеве в 1948 году.

Политика Красного Креста

Во введении к первому тому группа авторов под руководством Фредерика Сиорде (Frederic Siordet) объясняет, что их девизом является полная политическая нейтральность и служение каждому. Международный Красный Крест (МККК) был противоположностью национальных обществ Красного Креста, основной целью которых была помощь их собственным гражданам. Нейтральность МККК была четко выражена ее двумя главными руководителями во время войны - Максом Хубером (англ. Max Huber) и Карлом Буркхардом (англ. Carl J. Burckhardt). МККК считает, что во время войны его наибольшим достижением стало успешное применение Женевской военной конвенции 1929 года для получения доступа к гражданским лицам, интернированным в лагерях в различных частях центральной и западной Европы. Однако Красному Кресту не удалось получить доступ в лагеря Советского Союза, который отказался ратифицировать конвенцию 1929 года.

На протяжении всей войны МККК сообщал в разные государства и семьи имена, адреса и другие сведения о миллионах военнопленных - не только немецких и итальянских, но и польских, французских, бельгийских, голландских, норвежских, югославских, греческих, британских, американских и др.

Ревизионисты сообщают, что всю войну Красный Крест работал в тесном сотрудничестве с представителями Ватикана и, так же как и Ватикан, отказался принимать после войны участие в безответственных обвинениях национал-социалистов в геноциде.

Содержание доклада

Согласно докладу, контакты Красного Креста с немецкими лагерями для интернированных начались 23 сентября 1939 с визита в крупнейший немецкий лагеря для польских военнопленных. Немецкое правительство разрешило Красному Кресту наблюдать за поставками продовольствия в лагеря во всех случаях, которые не затрагивали немецких граждан. Вскоре Красный Крест установил контакт с комендантами и персоналом лагерей и развернул свою собственную программу продовольственной помощи, которая действовала до последних хаотичных дней войны 1945 года. Вскоре от еврейских интернированных посыпались благодарственные письма за посылки с продовольствием. Стало возможным также осуществлять неограниченные анонимные поставки продовольствия в лагеря. Заключенные, которые работали, ежедневно получали пищу калорийностью 2750 ккал - эта норма более чем у два раза превышала паек для немецких жителей в оккупированной Германии после войны. В докладе отмечено, что заключенные имели доступ к медицинскому обслуживанию, больные отправлялись в госпиталь.

В докладе говорится, что "целых 9.000 посылок собиралось ежедневно". С осени 1943 года до мая 1945 года, около 1.112.000 посылок общим весом 4500 тонн было отправлено в концентрационные лагеря" (т. III, стр. 80. ). В дополнение к продовольствию, там содержались одежда и медикаменты. "Посылки были отправлены в Дахау, Бухенвальд, Зангерхаузен, Заксенхаузен, Ораниенбург, Флоссенбург, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Равенсбрюк, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Терезиенштадт, Освенцим, Берген-Бельзен, в лагеря рядом с Веной и в Центральной и Южной Германии. Основными получателями
Читать

 Я тут как-то опубликовал один интересный список:

Як ви вважаєте, в чиїх руках була преса в Російській Імперії?

Итак, кого же поставил Ильич и его соратники по ВКПБ(ж) на должности финансовых воротил России? Данные 1925 года.

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ БАНК СССР.
Правление: Канцемеленбаум З.С., Хрущев А.Г., Шлезингер А.Д., РескеН.А., Шер В.В., Михельман Д.Д., Аркус Г.К., Левин И.Д., Мануйлов А.А., Блюм А.А., Берхацкий Б.М.
Иностранный отдел: Бельгард С.К., Нейман Ф.А ., Файнберг А.И., Мендельс А.И.

ТОРГОВО-ПРОМЫШЛЕННЫЙ БАНК.
Правление: Аксельрод, Вейцман, Данаивенский, Фушман, Гейне и др.
Валютно-фондовый отдел: Феррейн И.З., Эпштейн И.М., Шатров П.П., Лурье М.А.

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЙ БАНК.
Правление: Шефлер М.Е., Шнайдер А.Д., Лущицкий А.О. и др.

БАНК ДЛЯ ВНЕШНЕЙ ТОРГОВЛИ СССР.
Председатель: Фрумкин М.И. Члены Совета: Бегге И.М., Золотцев А.И.,Идельсон И.Р., Калманович М.И., Лурье E.G., Нихельман Д.Д., Сыромолотов Ф.Ф., Кер В.В., Шлезингер А.Д.
Экспортно-импортный отдел: Кампнер В.Ф., Ерман Г.М.
Валютно-фондовый отдел: Кнорре Е.К.

МОСКОВСКИЙ ГОРОДСКОЙ БАНК.
Совет: Басиас Ф.А., Бежас А.Ф., Вульфсон С.Д. и др.

МОСКОВСКОЕ ТОРГОВО-ПРОМЫвЛЕННОЕ ОБЩЕСТВО ВЗАИМНОГО КРЕДИТА.
Правление: Гуревич Л.И., Эфромсон Е.Е., Донде А.М.
Управляющий делами: Левенталь Б.Г.

ГОСТРУДСБЕРКАССЫ.
Управляющий: Каганович А.С.
Общий отдел: Айбиндер С.М.

Как вы, видимо, догадываетесь, православных людей в этой компании было немного... Из всех - один лишь Сыромолотов Ф.Ф. ... 

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать