<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе UA-RU
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (1)
ZOG (1)
бабло (18)
влада (21)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (1)
гены (1)
гетто (15)
гниды (14)
гої (16)
гра (4)
діти (3)
жиди (4)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (5)
КГБ (3)
Київ (2)
Крим (1)
Крым (2)
лохи (14)
маца (2)
міфи (8)
мова (2)
НАТО (1)
НКВД (2)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (1)
рыги (1)
СБУ (1)
секс (1)
СРСР (2)
суд (1)
сша (3)
фарс (1)
ФБР (1)
фото (1)
ФСБ (1)
Хрень (15)
царь (1)
цены (3)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Среда 28 мая 2014

"Радует, что Путин войдет в историю как Хуйло.

Он же реально впервые вошел в настоящее политическое поле и моментально выгреб. Его сразу же обоссали, десакрализировали и назначили петушком. Всё что в его жизни было до этого - это походы маленького обоссанца по гостям с мамкой, да поездки по заграницам с папкой. Там всякие правила задротские и никто не обидит. Так положено.

А все эти голосисечные фотосессии, полеты во сне со стерхами после поедания бабушкиного йогурта - это все выебосы пятилетки перед мамой, которая тоже пиздить не станет. А если и отпиздит, то потом все равно любимым назначит. Ведь кто Хуйла в Рашке обидит? Да никто. Он там сам по себе овца в политическом вакууме - сам бздит, сам нюхает. Всё остальное - большое окружающее ничто. И вот его из-под теплого одеяла, из-под родительской подмышки да в школу. В обычную районную школу. Политическую. Не в хуйовую, не в охуенную школу. В обычную - по месту жительства.

И в первый же день у него погоняло Хуйло. Четкое такое погоняло - на всю жизнь. Пацаны так решили. Обычные районные пацаны - с соседнего дома. И теперь Хуйлу всю жизнь Хуйлом ходить. Вот и весь уровень Вована. Дома типа национальный лидер, король горшка, повелитель над маминым нефтяным молоком из сиси, да папиными газами, а в школе среди пацанов - Хуйло. И главная моя радость, что это наши пацаны сделали. Не пацаны из универа (поляки там, фины). Не пацаны с работы (пиндосы, бритиши), а пацаны с младшей школы, самые близкие и искренние, зрящие в корень и назначающие твое политическое дао. Дао Хуйла. Хуйло, ты войдешь в историю как Хуйло. И Хуйлом тебя назвали украинцы. Пишаюсь блядь:)"

Иван Оберемко

Пятница 4 октября 2013
Сообщение прочтено 292 раз
Робер | 2013-10-04 16:15:17

В УПЦ Московського патріархату вже давно існують самостійницькі настрої, однак до відкритої конфронтації з РПЦ справа не доходила. Принаймні, досі.

Однак євроінтеграційний поворот вектора української зовнішньої політики може покласти початок процесам, що приведуть УПЦ до автокефальності.

Лист на підтримку європейського вибору України, складений главами найбільших українських церков, серед інших був підписаний і главою УПЦ МП митрополитом Володимиром (Сабоданом). Цей підпис – зрідні ляпасу Москві.

Мова перш за все про тон листа, за стриманістю і зваженістю якого прослідковується чіткий месседж: Україна йде до Європи, це доконаний факт і Москві з цим доведеться змиритися. «Сподіваємося, що російський народ і держава будуть визнавати і поважати право України як незалежної держави, вибирати свій шлях у майбутнє - так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет РФ», - йдеться у посланні.

Путіну недвозначно натякнули, що його думка більше не є визначальною. Причому зробив це той, хто керує найбільшою в Україні церквою, в назві якої навіть стоїть додаток «МП».

І Путіну доведеться мовчки проковтнути цю образу. По-перше, тому що УПЦ МП неможливо оголосити «митну війну» чи перекрити газ. По-друге, УПЦ МП має незрівнянно більший вплив на душі і серця сотень тисяч своїх прихожан, аніж Путін і його команда разом взяті. І по-третє – якщо російська влада необачно розкритикує вчинок митрополита Володимира, то тим самим вона лише підштовхне УПЦ МП до автокефалії.

Окрім тону самого листа, підпис Володимира різко контрастує з риторикою, властивою главі РПЦ Кирилу – той не приховує свого скепсису щодо євроінтеграції, виступаючи носієм перш за все російської великодержавної ідеї. «Брязкальця дуже привабливі. І не тільки в часи Миклухо-Маклая», - заявляв Кирило з приводу ЄС.

Тому позиція Володимира – це, по суті, відверте, неприховане порушення субординації. УПЦ, яка завжди йшла у фарватері російського курсу, несподівано вийшла з-під контролю.

Мотивація Володимира невідома: чи то він справді схилився до цивілізаційного вибору на користь ЄС, чи то просто бажання Януковича для митрополита важливіші за бажання Путіна і Кирила – але у дражливому питанні української євроінтеграції Росія втратила союзника, на якого розраховувала.

А для глави РПЦ Кирила додатковим ударом стало те, що підпис Володимира стоїть поряд з підписом глави УПЦ КП Філарета, якого було піддано анафемі ще у 1997 році за розкольництво. Це не просто неповага, це виклик.

І цей виклик може слугувати ще одним доказом на користь того, що в УПЦ МП посилилися автокефальні настрої. Причому потенційно мова може йти не просто про вихід УПЦ з-під влади Москви, а й про об’єднання двох українських патріархатів в єдину помісну церкву. Цю ідею у свій час відстоював Віктор Ющенко. Щоправда, протиріч і проблем на цьому шляху буде безліч, однак початок зрушенням покладено.

Але Москва не буде сидіти, склавши руки, і спостерігати, як одна з найбільших релігійних громад дрейфує у бік автокефалії і ненависного Євросоюзу. Увесь останній рік проти Володимира велася активна пропагандистська робота, але не тільки.

Користуючись хворобою глави церкви, у лютому митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел спробував скликати Синод – з тим, щоб внести зміни до Статуту УПЦ МП і надати Кирилу право затверджувати ієрархів української церкви. Не виключено, що Агафангел і сам був не проти посісти місце Володимира за підтримки Москви.

І хоче змова зазнала невдачі, все ж робота з усунення Володимира триває і далі. Це дає підстави у тяжінні Володимира до автокефалії
Читать

Понедельник 22 июля 2013

Газети починають дедалі активніше висвітлювати прийдешнє святкування Дня Хрещення України, вправно каналізуючи людей лише на ті заходи, які проходитимуть під патронатом Путіна – Кирила. Так в суботу регіоналіше беобахтер "Сегодня", розлого інформуючи про урочистості, навіть кривим словом не згадала про те, що свято якимось чином стосується Київського Патріархату. Сьогоднішні "Вести" в статті детально розповідають про московський сценарій відзначення річниці і лише десь у підверстці хоча б згадує, що УПЦ КП теж запланувала Літургію та Хресний ход.

РПЦ та УПЦ МП, які в попередні роки, попри потужну підтримку влади та ТБ, збирали на День Хрещення менше людей, ніж Київський Патріархат. То цього разу ставку роблять на зірок. Пишуть, що на Майдан привезуть мощі святого рівноапостольного князя Володимира, і влаштують над ними рок-концерт, що, як на мене, якось неетично чи що поєднувати. Ну а пропагувати "Русский мир" та Тайожний союз Кирило буде дуетом із самим Володимиром Володимировичем.

Український світ святкуватиме скромніше. У нас 28 липня – традиційна служба у Володимирському кафедральному соборі, а потім Хресний хід до пам'ятника князеві Володимиру. Впевнений, що і цього разу нас буде, як і раніше, настільки багато, скільки треба для того, що Кирило та Путін могли побачити, що в Україні є своя Помісна Православна Церква – Київський Патріархат.

Прошу небайдужих приходити 28 липня до Володимирського собору на бульварі Шевченка. Служба о 9-00, приблизно о 12-00 – початок Хресного ходу.

Дуже важливо проривати інформаційну блокаду і максимально поширювати цю інформацію.

Приєднуйтеся до групи Київська християнська традиція на ФБ

Олег Медведєв

Політтехнолог, віце-президент Української PR-Ліги

Воскресенье 12 мая 2013
Скуративский констатирует наличие советского мышления у значительной части украинцев. Фото: micto.cz
Скуративский констатирует наличие советского мышления у значительной части украинцев. 

Известный украинский историк, искусствовед и филолог Вадим Скуративский констатирует наличие советского мышления у значительной части граждан Украины, а нахождение при власти таких чиновников, как министр образования Дмитрий Табачник и мэр Харькова Геннадий Кернес не способствуют преодолению "совка".

Об этом историк рассказал в интервью"Главкому".

"Советское прошлое остается в сознании и поведении людей. Это быстро не устранить, хотя за последние двадцать лет что-то сделать можно было. Но кто бы это делал - доктор исторических наук Табачник? Который сначала написал цикл работ, как сталинизм уничтожал украинскую интеллигенцию. А вслед за тем, спустя годы, я увидел, как оно шло под плакатами Сталина рядом с тем, кто нес портреты этого же Сталина 9 мая в Киеве. Что происходит с этим самым персонажем, он же просто мерзавец и карьерист, который всегда ко всему приспосабливается", - считает Скуративский.

При этом историк вспоминает мэра Харькова Геннадия Кернеса, который в последнее время выступил ярым защитником памятников Ленину.

"Но у какого-то харьковского мэра это выглядит более органично. У последнего гуманитарный кругозор на уровне "учащегося начальных классов Харьковской гимназии" каких-то 1880-х годов. Поэтому имеем то, что имеем. Понимаете, украинский чиновник - это мерзавец, который обустраивает свою карьеру. Может, есть какие-то другие чиновники, но пока я их видел не много. И для этой карьеры годится все - памятники Ленину, марксистско-ленинская мифология, советское прошлое в представлении СССР", - рассказал историк.

"Вот и имеем ситуацию - ультрабуржуазный мэр Кернес, но ему подавай памятник Ленину. Как ты собираешься творить новую формацию и тот же неуклюжий памятник? Ничем, кроме скандала, это не кончится", - подытожил Скуративский.
Джерело: http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_tabachnik-merzavec-i-karerist-kotoryj-vsegda-ko-vsemu-prisposablivaetsya-istorik/496578

Суббота 20 апреля 2013
Сообщение прочтено 314 раз
Робер | 2013-04-20 21:41:55

Олег Кашин о неизбежной ревизии сегодняшних культов

Иван Ургант порубил зелень как красный комиссар жителей украинской деревни. Черт его дернул за язык обозначить географическую принадлежность деревни - украинский МИД делает заявление, украинские политики тоже что-то говорят, да и не только политики - я читал интервью украинской певицы Ани Лорак, у которой тоже есть какая-то позиция по поводу украинофобской шутки Урганта.

Не сказал бы Ургант, что деревня украинская, ничего бы этого, конечно, не было, но дело совсем не в том, что русские, в отличие от украинцев, чужды этого странного поклонения нерелигиозным святыням. Нет, просто у нас немного другая иерархия святынь. Деревня никого бы не смутила, а попробовал бы Ургант сказать что-нибудь о Великой отечественной войне или о ветеранах, и вот тогда бы мы узнали, что такое настоящее общественное порицание, и кто бы поручился за то, чтобы Урганта не уволили бы с Первого канала за такие шуточки.

Герман Садулаев заметил когда-то, что практически всем «древним чеченским традициям», культивируемым сегодня властями Чечни, на самом деле не больше пяти лет. Все, что рекламируется сегодня как возвращение к истокам, на самом деле придумано нашими современниками для решения вполне утилитарных текущих политических задач. Принцип Садулаева вообще-то легко применить и ко всей России, не только к Чечне. То, что считается сегодня духовными скрепами, исторической памятью, национальными святынями, в действительности имеет все необходимые черты политтехнологического новодела. И главный новодел - это, конечно, культ 9-го мая и Великой Отечественной войны.

Это совсем не тот культ, который возник при Брежневе. Фильм «Белорусский вокзал» или, скажем, песня «Мой милый, если б не было войны», а тем более книги Василя Быкова или Виктора Астафьева были бы восприняты сегодня российским обществом как непозволительная вольность в трактовке истории. Российской традиции отмечания победных годовщин сейчас не больше десяти лет. Датой рождения нового культа стоит, очевидно, считать 2005-й год, когда накануне 60-летия Победы журналисты РИА «Новости» придумали георгиевскую ленточку как материальный знак новой-старой духовной скрепы. К ленточке быстро добавилось все остальное - эстрадные звезды в старой военной форме, исполняющие фронтовые песни, надписи «Спасибо деду за победу» на автомобилях, возрождение ветеранских организаций, слово которых в какой-то момент приравнялось к закону (вспомним потешный по нашим временам скандал с «Антисоветской» шашлычной), и, наконец, абсолютная, какой никогда у нас не было, нетерпимость к любым непочтительным высказываниям о Победе и о том, что ей предшествовало.

Это именно новый, совсем не советский культ, корни которого - не в середине сороковых, а в середине нулевых. Поиски исторических доказательств своей легитимности - любимое занятие любой власти во все времена, даже большевики в это играли, а теперь играет нынешний Кремль. Быть наследниками дедушки Ельцина скучно и неинтересно, быть наследниками великой Победы гораздо круче, и это настолько очевидно, что даже говорить об этом неловко.

Но, жестко привязывая себя к истории и «духовным скрепам», власть, которая в любом случае не будет вечной, программирует уже будущие отношения общества
Читать

Суббота 6 апреля 2013

К началу XX-го столетия от Рождества Христова глобальный геополитический сценарий масонов подошел к той черте, когда, понимая неизбежность обращения человечества к Арийскому мировоззрению, былинному прошлому, религии, культуре, традиции, возникла крайняя необходимость дискредитировать эти понятия в сознании миллионов людей. Подменить и дискредитировать само слово “Арий”.

В этот момент и появился в Германии (разгромленной иудо-демократическими странами Антанты) идеолог и талантливый организатор национал-социалистского толка. Австриец по отцу (Шикльгрубер) и еврей по умершей при родах матери (Гитлер) Адольф Алоизевич. Воспитанный в антисионистском духе обманутым евреями отцом и мачехой (замечательной женщиной-немкой), Адольф Гитлер создал на обломках рабочего движения мощную национал-социалистскую немецкую рабочую партию.

Как блестящий аналитик, он не только указал, но и безукоризненно обосновал тот бесспорный и нескрываемый факт, что именно транснациональный, финансово-промышленный (в основном сионистский) капитал и талмудо-масонские социально-культовые структуры, создавая видимость демократии и свободы, сокрушая национальное единство и самобытность других народов, ввергают человечество в пучину разврата, духовного разложения, нищеты и рабства. Т.е. являются той силой, через которую демоны все больше и больше захватывают нашу Планету. Именно из-за безукоризненной аргументации его книга “Maшn Kampf” запрещена во всех, так называемых, демократических странах, изо всех сил борющихся за свободу передачи и получения каждым гражданином любой информации.

В отличие от большинства будущих постсоветских оппозиционеров, он понимал, что идеологию национально-освободительной борьбы Германского народа необходимо формулировать на фундаментальной мировоззренческой, методологической и политологической базе. Но опыт “научно-коммунистической” революции, уже состоявшейся к тому времени в России, и приведшей к полнейшему покорению страны сынами израилевыми, блестяще показал ему, что иудо-масонская философия немецкого еврея Карла Маркса для освободительной борьбы Германского народа не годится. У Гитлера было больше ума, чем у всех постсоветских политиков вместе взятых. Поэтому, он не стал изобретать сам новое мировоззрение и не прибег к услугам “ученых-системщиков”, пытающихся на псевдонаучной основе выстраивать какие-то концепции. Он отправился в Тибет за Знаниями, данными Богами.

Разумеется, в результате короткого обучения, фундаментальных мировоззренческих Ведических Знаний он не приобрел. Но, все же принял для себя, как незыблемый закон, четыре основных регулирующих принципа:

— Отказ от употребления в пищу продуктов убийства.

— Отказ от неупорядоченной половой жизни.

— Отказ от любых видов допингов (наркотики, алкоголь, никотин).

— Отказ от азартных игр.

В качестве символа своей партии, он принял древнеарийский Божественный Знак “Свасти-аста” и начал оперировать отдельными положениями Ведического мировоззрения, но уровня тонких материальных энергий. Более того, Гитлер однозначно заявил:
“Я пользуюсь идеей нации по соображениям текущего момента. Но я знаю временную ценность этой идеи. Придет день, когда даже у нас в Германии, мало останется от того, что мы называем национализмом”.

Глобальные по времени планы Гитлера, основанные на полученном в Тибете мировоззрении, не были им концептуально сформулированы и не стали неотъемлемой частью массового сознания, и в этом его слабость. Но что он сделал правильно, так это то, что бескомпромиссно провел черту между Арийской цивилизацией и демонической, иудо-масонской.

А причина его поражения так проста — лишь человек, следующий высшему уровню Ведических Знаний, Вишну-ит, в состоянии выйти из-под влияния материальной природы. Ибо Богиня Майа подчиняется только Вышню. Гитлер Вишну-итом не был. И Вышеy не сказал Майе: “Оставь его. Это
Читать

Четверг 28 февраля 2013
Сообщение прочтено 287 раз
Робер | 2013-02-28 16:26:05

На Софийской площади в Киеве неизвестные злоумышленники совершили надругательство над парковой скульптурой - отрубили голову - древнеславянского божества Световида, который был частью памятного паркового комплекса, установленного в ознаменование 1500-летия Киева.

Киевская скульптура была копией всемирно известного Збручского Световида, уникального памятника, найденного в 1848 г. в реке Збруч (оригинал в настоящее время хранится в Археологическом музее г. Кракова, Польша). Скульптура широко известна как памятник славянского культового искусства во всем мире, в частности в славянских и европейских странах. За последние два десятилетия статуя приобрела еще и сакральное значение для официально зарегистрированного Религиозного центра Объединения родноверов Украины, стала местом паломничества родноверов других славянских стран, святыней, известной не только в Украине, но и далеко за ее пределами.

Автор скульптуры - заслуженный художник Украины, член Национального союза художников Украины Инна Коломиец (1921-2005). Творчество художницы И.Коломиец является примером аутентичного национального искусства в ХХ веке.

В официальном заявлении родноверов, в частности, отмечается: «... В течение нескольких лет подряд случаи разрушения родноверских святынь в Украине стали систематическими. На предыдущий святотатский акт в Киеве относительно деревянной скульптуры Перуна на территории Национального музея истории Украины (1 ноября 2012 г.) 8 ноября 2012 г. религиозный центр ОРУ получил ответ Шевченковского РУ ГУ МВД Украины об «отсутствии состава преступления» в настоящем акте, где, в частности, сообщается: «Согласно ч. 2 ст. 11 УК Украины, не является преступлением действие или бездеятельность, которая формально содержит в себе состав преступления, предусмотренного УК Украины, но в связи с малозначимостью не несет общественной опасности, то есть не повлекло или не могло повлечь значительный ущерб физическим или юридическим лицам, обществу и государству».

Неоднократные обращения родноверов в правоохранительные органы до сих пор были безрезультатными: виновники ни разу не были привлечены к ответственности. Таким образом, отечественные язычники говорят, что отсутствие наказания за преступление влечет за собой дальнейшие преступления. «Прослеживается тенденция к игнорированию правоохранительными органами обращений граждан, попытки «спустить» эти заявления на самые низкие инстанции. Таким образом, наши заявления попадают к тем органам, которые сами хорошо знают злоумышленников (если не сказать, побуждают их к подобным действиям). Это наше предположение не является безосновательным, оно основывается на том факте, что в 2007 году служители незаконно построенной на территории Национального музея истории Украины часовни Московского патриархата совместно с нанятыми милиционерами Шевченковского районного отделения милиции осуществили вооруженное нападение на родноверов», - говорится в заявлении.

В прошлом году славянские родноверские центры Польши, Словении, Сербии, Хорватии, Болгарии, России, Беларуси, США, Канады и других стран выразили обеспокоенность состоянием сохранения памятников древности в Украине.

Родноверы Украины обратились к Президенту, председателю Верховной Рады, министру внутренних дел, председателю Службы безопасности, министру культуры Украины с просьбой «установить виновников и привлечь к уголовной ответственности лиц, виновных в совершении преступления; возместить родноверам Украины нанесенный моральный ущерб путем восстановления культового памятника за средства виновников совершенного преступления или государства».

http://kievnews.glavcom.ua/news/8849.html
Воскресенье 17 февраля 2013
Сообщение прочтено 316 раз
Робер | 2013-02-17 23:29:13

Отрывок из книги Дюка Дэвида «Еврейский вопрос глазами американца» 

Однажды, когда я уже заканчивал помогать с разбором почты, приходящей на адрес Совета, я наткнулся на несколько бульварных газет правого толка под названием «Здравый смысл». Эта была консервативная газета, созданная по образу и подобию листовок Томаса Пейна; но содержание материалов резко отличалось от того, что обычно можно было найти в листовках Пейна. Один из заголовков номера гласил: «Коммунизм — детище евреев!». Я нашёл также несколько старых номеров этого издания. Огромный заголовок в одном из них предрекал: «Красная диктатура к 1954 году!». Однако, это предостережение не казалось таким уж убедительным и правдоподобным, когда об этом читали в 1965 году! Я нашёл нелепыми заголовки типа «Национальный опросник», но трудно было удержаться от того, чтобы не прочитать что-либо скандальное, даже всего лишь затем, чтобы можно было посмеяться над этим.

Резкие слова Матти Смит 

Одна из постоянных добровольных помощниц, Матти Смит, пожилая дама в платье в цветочек и нелепой шляпе, увидела меня, когда я хихикал над этими сенсационными заголовками и сказала совершенно спокойно и просто: «Я знаю, что это — правда».

— Красная диктатура к 1954 году? — ответил я с улыбкой.
— Нет, — сказала она. — Коммунизм — еврейское детище. Именно они стоят за этим.
Я подумал, что смогу ублажить старую леди, если немного вежливо поспорю с ней.
— Мэм, как это может быть? — спросил я. — Коммунисты являются атеистами, они не верят в Бога. Евреи же верят в бога, так, как же они могут быть коммунистами?
— Ты знаешь, кто такой Герберт Аптекер? — спросила она, отвечая вопросом на вопрос.
...
Читать

Пятница 18 января 2013
Сообщение прочтено 297 раз
Робер | 2013-01-18 22:55:43

З Литви надійшла новина, яка має важливе значення для Західної Україні, та й держави в цілому. За рішенням Апеляційного суду у Вільнюсі колишній співробітник держбезпеки СРСР 84-річний Вацловас Кояліс повинен провести півроку в місцях позбавлення волі за участь у депортації литовців до Сибіру в роки після Другої світової війни.

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать

Вторник 7 августа 2012

Біля Соловецького каменя у Росії нині відбувається траурний мітинг та панахида за загиблими на Соловках. 

Незадовго до цього священики Російської православної церкви проігнорували прохання української делегації освятити український пам’ятний знак загиблим у таборах. За даними кореспондента, священики відслужили традиційний молебень, освятили польський  пам’ятник, а на прохання української делегації освятити також український пам’ятний знак не відреагували.

На Соловках є три пам’ятних знаки: якутський, польський та український.

Українська делегація поїхала на Соловки, щоб вшанувати пам’ять українців та вихідців з України, розстріляних 75 років тому у складі «соловецького етапу» в урочищі Сандармох. Серед убитих капітаном Матвеєвим та його помічниками –  письменники Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Григорій Епік, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, режисер Лесь Курбас, урядовці УНР, громадські й церковні діячі, вчені, військові.

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його якісно іншим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвєєва — виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади — змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який втратив 2—3% найактивніших людей, — переможений. Ми ж, українці, в 30—40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як «постгеноцидний». Процес інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого зросійщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші сучасні біди — це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.

Під час відвідин Соловецького монастиря виявилась досить цікавою історія про роль монастирів та монашества в захопленні територій корінних народів та включенні їх до складу спочатку Московської держави, а пізніше – Російської імперії, у витісненні або й фізичному знищенні корінних народів на прикладі прадавніх (до 7 тисяч років існування!) етносів саамів та поморів, котрі заселяли Соловецькі острови й сусідню Карелію… Репресії, як виявляється, почалися тут задовго до приходу сюди совєцької влади, а при ній вони лише набрали найбільш потворних і жахливих форм та перетворились на справжній конвеєр смерті.

 

Назад123Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены