Днями лідер Лівії Муаммар Каддафі отримав принципову дипломатичну перемогу. У той момент, коли вірні йому війська брали під свій контроль декілька стратегічно важливих населених пунктів на півночі країни, зі США прийшла воістину сенсаційна звістка: офіційний Вашингтон категорично відмовився озброювати лівійських повстанців. Більше того, американські сенатори виступили за припинення повномасштабних контактів з так званим Перехідною національною радою Лівії. Таким чином, перший етап операції з «примусу Муаммара до миру» зазнав остаточної поразки. Каддафі вистояв.

Ці кадри, зняті журналістами французького телебачення, обійшли, напевно, весь світ. Група озброєних до зубів лівійських опозиціонерів чи то з жахом, чи то з відчаєм спостерігає за грандіозною пожежею на найбільшому бензосховищі Лівії в районі міста Рас-Лануф. Величезні клуби чорного диму застеляють небо в цілому і сонце, зокрема, від чого виникає враження, що опівдні над пустелею нависла ніч. «Ми пропали!» - заламує руки обвитий патронташем бойовик, а його приятель, не знайшовши підходящих арабських слів, по-англійськи лається матом.

І є від чого. На території, контрольованій повстанцями, це була єдина паливна база, яка забезпечувала бензином і соляркою практично всю техніку, що є в розпорядженні «бунтарів». Причому, за гіркою іронією долі, горезвісні бунтарі стали заручниками, якщо так можна висловитися, власної дурості. Залишаючи Рас-Лануф, вони самі підірвали сховище в надії на те, що Євросоюз пришле танкери з пальним в контрольовані ними порти. Але ЄС обіцянки не дотримався - нині в об'єднаній Європі виникли набагато більш насущні проблеми й тому реалізацію програми допомоги Перехідній національній раді Лівії довелося призупинити.

Важко сказати, як довго протримаються повстанці на резервному пальному, і вже тим більше неможливо передбачити, як довго протримається авторитет їхніх командирів, враховуючи, що початковий революційний дух у більшості «бунтарів» потроху сходить нанівець. На підконтрольних повстанцям територіях Лівії панує анархія, в багатьох регіонах, крім, природно, портових, відчувається брак продовольства і медикаментів, а окремі бойові загони відкрито ворогують між собою.

«Головна проблема ПНР полягає у відсутності будь-якого досвіду керівництва державою, - сказав в інтерв'ю агентству «GolosUA" емісар ЄС Ханс ван Реє. - У його представників поки не виходить відновити зруйновану інфраструктуру і навести хоча б щось подібне до порядку. Без іноземної підтримки в даному разі їм не обійтися».

Але от саме надія на західну підтримку «в даному разі» тане буквально на очах. У минулий понеділок влада Франції заявили, що Париж готовий піти на контакти з полковником Каддафі і «обговорити з ним подальшу долю Лівії». Фактично це означає, що уряд Ніколя Саркозі, як один з головних союзників ПНР, робить крок назад. І саме в цій непослідовності - вся суть того, що відбувається: Євросоюзу просто набридло мати справу з революціонерами-дилетантами, витрачати шалені за нинішніми кризовими часами кошти на забезпечення їхнього приходу до влади і гарантувати створення химерної демократичної лівійської держави. Своєрідною ілюстрацією до цієї картини можуть стати слова президента Росії Дмитра Медведєва, який в одному з телевізійних коментарів щодо лівійської дійсності сказав в контексті діяльності лівійських повстанців: «А з ким там говорити?».

І справді, серед керівників «бунтарів» навряд чи можна знайти людину, яка так чи інакше представляє собою якщо не творця нової держави, то вже, щонайменше, харизматичного лідера.
Читать

Американський журналіст Уейн Медсен, який провів журналістське розслідування, прибув у Тріполі у складі групи зі з'ясування реальних фактів про стан справ в Лівії.

В інтерв'ю телеканалу Russia Today він повідомив, що деякі повстанці переходять на бік Муаммара Каддафі.

«Є деякі повстанці, які повертаються на бік Каддафі. Ми чули повідомлення про удари НАТО по колоні повстанців. Але є і інші повідомлення, які говорять, що це могли бути повстанці, які намагалися повернутися до Тріполі, щоб приєднатися до Каддафі. Каддафі дав амністію цим людям», — розповів Медсен.

«Багато колишніх бунтівників, з деякими з них я розмовляв, говорять:

«Послухайте, ми не були щасливі з Каддафі. Але, коли ми побачили НАТО, включаючи Італію, наших колишніх колоніальних окупантів, склали це… (ми подумали), гаразд, він диктатор, ми з ним вже більше 40 років, але, хай йому біс, він лівійський націоналіст, і він зумів створити нам найвищий рівень життя в Африці», — сказав він.

За його словами, західні ЗМІ не відображають того, що дійсно відбувається в Лівії.

Медсен також сказав: «те, що повідомляють основні газети, не має нічого спільного з тим, що я побачив на місці під час розслідування, проведеного в Лівії разом з колишнім членом Конгресу Синтією Маккинні».

«Журналісти Washington Post і New York Times в Тріполі знаходяться в альтернативному всесвіті», — сказав він, пояснивши, що ці видання є власністю корпорацій-підрядчиків Міністерства оборони, які «не хочуть розповсюдження цієї інформації».

Днем раніше лівійський лідер Муамар Каддафі погрожував перенести війну на територію тих країн Заходу, які беруть участь в бомбардуваннях країни.

«Якщо ви не припините військових дій і не залишите лівійський народ у спокої, то на вас чекає катастрофа, — цитують Каддафі новинні агентства. — Ми здатні проникнути до Європи як сарана або бджоли і відповісти агресорам їх же методами», — заявив він в своєму телефонному зверненні, яке транслювалося в прямому ефірі державним телебаченням.

«Цей народ почне битву в Європі, і тоді законними мішенями стануть ваші будинки, офіси і сім'ї», — заявив Каддафі, також порадивши своїм політичним супротивникам «вибачитися перед народом та залишити країну».

Під Берестечком 30 червня 1651 р. відбулась славнозвісна битва між військами Богдана Хмельницького та польськими військами короля Яна ІІ Казиміра. На стороні запорозьких козаків приймали участь в битві і кримські татари хана Іслам-Гірея ІІІ, які під натиском артилерії покинули поле бою, втікаючи захопили в полон самого гетьмана Хмельницького. Наказному гетьману-полковнику Іванові Богунові вдалося вивести з оточення козацькі війська, щоправда, зазнавши серйозних втрат на переправах через болота. На правому березі річки Пляшівки польські війська зупинили загін з 300 козаків, які цілий день вели нерівний бій з поляками. Всі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, із презирством відмовившись від пропозиції здатися. Вцілілий із козаків, загнаний у воду, відбивався до останнього подиху. Вже потонув пробитий кулями човен, усі боєприпаси давно закінчилися, не витримала і загартована в боях козацька шабля. Він, отримавши за свідченнями польських очевидців 14 куль, усе ще відбивався однією лише косою. Сам король, побачивши відважного воїна, запропонував йому пощаду, але той вибрав смерть, а не неволю. Два німецькі солдати і шляхтич убили його, для чого їм довелося зайти у воду по самісіньке горло.

За традицією, основні заходи проходитимуть 25-26 червня у Національному меморіальному музеї-заповіднику «Поле Берестецької битви», що у селі Пляшева Радивилівського району.  Характерною особливістю цьогорічних урочистостей є те, що до їх організації офіційно не причетна влада області, а проведення основних заходів взяли на себе численні козацькі товариства Рівненщини, сусідніх областей, історико-краєзнавчі організації з Польщі та інших країн. Всього на урочистостях були присутні більше 20.000 людей, серед них багато дітей.

У 1991 р. на Козацьких Могилах урочисто відзначалися 340-і роковини битви. Тоді ж на місці козацького бойового табору відкрито пам’ятник її учасникам, а постановою уряду територію битви оголошено державним заповідником.

Щорічно, у Неділю всіх святих землі української, у Свято-Георгієвському монастирі на Козацьких Могилах (с.Пляшева Рівненської області) відбувається вшанування пам’яті українських козаків, котрі загинули під Берестечком у нерівному бою проти Польської шляхти. Цьогоріч церковно-державні урочистості припали на 26 червня. Традиційно святкове Богослужіння очолив предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

В 1908 році архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко запропонував увіковічити пам''ять полеглих козаків. Було вибране місце на острові Журавлиха в заплаві р.Пляшева й оголошений збір кошт на зведення храму-пам’ятника. Гроші надавались всіма прошарками суспільства. Навіть цар Микола ІІ пожертвував на цю справу 25 000 карбованців.

Побудована в стилі українського бароко Георгіївська церква ніде не має аналогів, оскільки має три престоли, розташовані один над одним, що є унікальним
Читать

Ливия проигравает информационную войну западным СМИ. В этом признается даже официальный Триполи.