Интересное интервью вышло в "Знаке". Русский доброволец, из Екатеринбурга. Поехал сам. Воевал в ЛНР. Участвовал в штурме 32-го блокпоста. Парень, в общем-то, с мозгами, не окончательный гоблин, все своими глазами видит, а все равно - полный набор телевизора в голове. Кстати, набор баек - полностью из чеченской войны. Наемники, американцы, изнасилованные русские дети, вдесятером окружили блок-пост, подбили 22 танка, двести погибших в сутки, сто пятьдесят тысяч за голову - абсолютно весь набор.

Но если отодвинуть в сторону слухи, невладение информацией и откровенные байки, и оставить ядро, главное, что действительно имеет ценность, то интервью получается интересным. Там много чего интересного сказано. Судя по этому интервью, например, даже со всеми сносками на байки один черт получается, что в штурме 32-го блок-поста не принимал участие ни один доведенный до отчаяния шахтер. Только люди из России. 

Вот зачем они туда поехали? Зачем штурмовали чужую армию на чужой земле, в операции, которой сами местные не участвуют? Телевизор, телевизор…

Собственно, ответ на этот вопрос - и есть самое главное в этом интервью. У русского человека от тоски, чернухи и безнадеги, которая его окружает и той беспросветности, в которой он живет, выхода только два - алкоголизм и война. Война не важно где, не важно с кем, не важно за что. А в девяноста процентов случаев война еще и совмещенная с алкоголизмом.

Ведь тот мужик, фотограф, который безногий теперь - он же воевать не против укропов поехал, и не за русских - ему эти русские и у себя дома-то сто раз не нужны, не то что где-то на Донбассе. Он поехал по той простой причине, что из своего Камышлова больше бы никогда никуда за всю свою жизнь и не уехал бы. Я служил в Камышловском районе, я знаю какой это депрессивный регион. И те дни, когда ему оторвало ногу - до самой его смерти от церроза - судя по всему, уже очень недалекой - будут лучшими в его жизни. 

И в Чечне таких людей было дофигища. Просто дофигища. Кругом говно, смерть, живет в крысиной норе под обстрелом, месяцами солнца не видит, на роже уже пять сантиметров грязи, а - доволен. Спрашиваешь его - чего ты лыбишься, дурак? А он: слава Богу в армию попал, хоть мир посмотрел. Когда бы я еще горы увидел?

 И понимаешь, что да. Что в своей деревне где-нибудь под Липецком - никогда. Что эта крысиная дыра в Чечне - для него и вправду "посмотреть мир".

А жизнь его в этой деревне и так ни копейки не стоит. Столетия алкоголизма и рабства - это так сразу не исправить. Поэтому и на смерть и на увечья ему изначально плевать. И так и так подыхать, так хоть побывал где-то. Хоть на войне. Поучавствовал в чем-то. Хоть какие-то перемены в том депрессняке, который его окружает. Хоть что-то можно вспоминать.

Я все это видал и слыхал уже не раз. Именно в такой армии я и служил. И именно с такими контрактниками/добровольцами/казаками полгода в одном окопе просидел. 

И ничего с этим не поделаешь. 

И от этого становится реально страшно. Потому что понимаешь - в этой стране никогда не будет светло, хорошо и весело. Никогда. 

Как по мне - это главное, что есть в этом интервью.

Вот эти штришки про продажу автомата своим же перед дембелем - они ж воообще до фига о чем говорят. Это же край. Понимаете? Край.

Интервью то получилось не про Украину. И не про войну.

Оно про Россию.

Аркадий Бабченко, 
Читать

Я хотел бы четко обозначить свою позицию по поводу всех этих гуманитарных вбросов о гуманитарной катастрофе на Луганщине и необходимости скорейшего восстановления инфраструктуры. 

Видите ли, гуманитарная катастрофа - это не отсутствие воды или электричества. Гуманитарная катастрофа - это белые носки в спортивных тапочках. Да что там белые - любые. 

Ничего восстанавливать не нужно. Во-первых, деньги, выделенные на восстановление, всё равно спиздит вездесущий коллективный Ефремов. А во-вторых, промышленную часть Луганщины давным давно превратить в милитаризированную промзону. Людей отправлять туда работать исключительно вахтовым методом. 

И если совсем уж конструктивно, то Луганщину и Донеччину нужно напрочь ликвидировать как административные регионы. Их необходимо порвать между Днепром, Запорожьем и Харьковом, дать возможность развиваться сельскому хозяйству, а все эти уебищные склепы устаревших на пару столетий предприятий разобрать и построить из них свою линию Маннергейма на границе с Россией.

Возрождение Донбасса невозможно. Нужно дать ему возможность сдохнуть если не красиво, то хотя бы тихо.

Сергей Иванов
http://uapress.info/uk/blog/show/PxOwHN0EQbxcC3V 

Депутат Луганської обласної ради Родіон Мірошник не мав на меті принижувати українську мову і розпалювати національну ворожнечу, коли українців назвав недорасою, а українську мову «якоюсь нещасною». Такого висновку дійшов експерт відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України В.Б.Фадєєв.

В експертизі зокрема зазначається: «Власне кажучи, виступ Мірошника Р.В. на сесії Луганської обласної ради являє собою типовий зразок привертання уваги до мовного питання і відображає позицію з цього питання, що є домінантною в місцевих радах сходу і півдня України. Специфічним для неї є прагнення зберегти наявне становище у мовній сфері та невизнання проблеми у розвитку української мови. Не випадково, що цей виступ спрямований на підтримку Закону України «Про основи державної мовної політики», положення якого викликали в суспільстві чергову дискусію навколо «мовного питання».
Разом з тим самий характер цього виступу, його спрямованість і політичне забарвлення не дозволяють стверджувати, що депутат Луганської обласної ради Мірошник Р.В. мав на меті розпалювати національну ворожнечу та принижувати українську мову. Наявні у виступі висловлення, на кшталт, «Да что же это за язык-то такой несчастный, если его нужно защищать от всего?» слід вважати, радше, полемічними мовними зворотами, безпосередньо не спрямованими на приниження української мови».

...
Читать

Партия регионов и Коммунистическая партия Украины создали позорный прецедент мирового масштаба. Об этом заявил депутат Верховной Рады от ВО "Свобода" Анатолий Витив, комментируя обращение 148 депутатов ВР к сейму Польши с просьбой осудить действия Украинской повстанческой армии в 1943 году на Волыни.

По его мнению, просьбу 148 депутатов от ПР и КПУ можно трактовать как государственную измену. "Партия регионов и коммунисты создали позорный прецедент мирового масштаба: никогда парламентарии одного государства не просили парламентариев другой осудить собственный народ", - подчеркнул А.Витив. Он отметил, что обращение ВР в сейм играет на руку польским шовинистам и всем враждебным к независимости Украины силам.

"Заявления такого содержания - это нож в спину всем украинцам. Это надругательство над памятью наших предков, которые веками вели борьбу за свободу и независимость Украины с различными оккупантами", - подчеркнул представитель ВО "Свобода". По его словам, мало того, что Партия регионов и коммунисты не считают голодомор 1932-1933 годов геноцидом, так теперь они обвиняют в геноциде собственный народ.
...
Читать

о-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.

По-друге, Друга світова війна розв´язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?

По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.

Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?

Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам´яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заходи під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України…

Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?

Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної аціональної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.

http://bukvoid.com.ua/digest/2013/05/08/233640.html

Говнотьма на меті, або очевидність речей!

(філософська трагікомедія)

Дійові особи:

spyglass - людина овоч, у вигляді тєрпіла

Прикол - просто поц

leginaest - неопріделенноє непріятно пахнущеє картавоє тело

ORION - людина-світло

Родіна Мать - символічна і велична статуя

Чан з дротами - тара, символічний винахід цивілізації

Сцена зображає собою переважно темну неосвітлену панораму. На задньому плані вісить невелике, ледь підсвічене простирадло, на якому зображена фотофіксація міста. Праворуч на сцені знаходиться дерев'яний, поточений термітами стіл. Біля нього стоїть стуло у вигляді савдепівської табуретки. На столі горить карасінова лампа. Праворуч сцени стоїть Родіна Мать - це величезний пам'ятник що на піднятих руках тримає дерев'яного гроба.

Голос з темряви:

-Макулатуру здал, бутилкі,

Бомжей пивком я угостил,

Собдрал за ето с пьяні філкі,

Іх телок так же закадріл...

До столу з темряви виходить Прикол. Це нєвзрачний мужик з м'якими канцелярськими руками й величезною дупою. Він вдягнений у рвану сорочку, затерту на місті локтей, та савдепівські сині спортівки з бретельками під п'яти. На драних носках надіті домашні тапочки. Прикол сідає до столу й дивиться на глядачів.

Прикол (в пів голоса по наростаючій):

-А гідність, честь, і людські ідеали,

Любов до ближнього свого,

Духовність, святість - їх ми не пізнали,

Не мозку справи то мого.

Патріотизм сміття, розвага ідіотів,

Навіщо це піднесення - ЗАЧЄМ?

Во мраку не відать тих патріотів,

Бо тінь не сочітаєца з вогнем...

(на мить задумується та кривиться, через деякий час продовжує):

Живу я стільки років на землі,

Читать

Депресивними ці регіони визнали уже й самі регіонали. Але виходить, що для влади такий стан найвигідніший. Люди, залежні, забиті й неосвічені – це скарб, який влада плекає, підкидаючи кістки й огризки з панського столу лише перед самими виборами. Кого з високопоставлених регіоналів не запитували, за кого вони голосували, усі відповідали, як по писаному: «за будущєє». Звичайно, у кожного воно своє: Азаров, Пшонка і завгар голосували «за будущєє» своїх синів, Льовочкін – «за будущєє» сестри, Допа і Клюєв – «за будущєє» братішків. І навіть перша леді завгара – теж «за будущєє». Правда, ще додала зі смутком: «Хлєбушек шоби бил і до хлєба...»

Я ледь не заридав. Ну, це ж треба: подарувати народові двох синочків-мільярдерів і мріяти про «хлєбушек». Що й казати: якщо отаке будущєє у перших ледів і є, то хіба в африканських племенах. Ну, та ще в білорусів.

Зате синочки сміливо дивляться у майбутнє і готові перейняти від баті бразди правлєнія. Та й пора, бо батя, будучи в передпенсійному віці, вже плутає слова, наголоси і букви, і все більше нагадує незабутнього Лєоніда Ілліча...

А тим часом вісті з дільниць скидаються на зведення з фронтів. Іде справжня битва. Віце-президент ПА ОБСЄ Вальбурга Габсбурґ Дуглас заявила, що «з огляду на зловживання владою та занадто велику роль на цих виборах грошей, схоже, що демократичний процес почав іти зворотнім шляхом в Україні». Те саме чути і від голови місії спостерігачів від ПАРЄ Андреаса Ґросса: «Ці вибори не привели до реалізації того демократичного потенціалу, що має українське суспільство. Ми вважаємо, що український народ заслуговує на краще, аніж на це спотворення волі українського народу». Але невтомна Ганна Герман, навіть не почервонівши, протьохкала: «висновки ОБСЄ продемонстрували, що ми йдемо правильним шляхом». Штатні наперсточники мають таку саму думку: «Ці оцінки дають нам великий кредит довіри і можливість сказати, що ми йдемо правильним шляхом». Плюй такому в очі – скаже: дощик падає. «Влада організувала процес і не допустила масових фальсифікацій», – заливається Костя Бондаренко.

А був же ж, був колись нормальним пацаном. Разом у «Поступі» працювали. А як у Києв поїхав, так і зхрунився, до окупантів подався. Здавалося б, цинічнішого лизуна від Погребинського і Піховшека вже не знайти. Аж ні – такі фрукти не переводяться.

А у мене знаєте, який настрій? Кожному опозиціонеру, який голосував за цей виборчий закон, плюнути в писок. Хіба неясно було, чим усе завершиться? А як уже конче мала бути мажоритарка, то чому не в два тури, як у цивілізованих країнах?

Таке враження, що нас просто тупо кинули. Бо хитрий кролик націлився на президентські вибори. Навіщо йому більшість? Навіщо відповідальність за стан економіки напередодні нової кризи?

До того ж у випадку перемоги опозиції з’явився б шанс випустити на волю тих, що за ґратами. А кому це треба? Новоспеченим вождям і вождикам уже точно не треба. Нехай і далі сидять. Тому розпачливе волання Юлі про голодування само собою розчиниться у повітрі, бо ніхто його не підтримає. Якщо хтось і буде боротися за голоси, то самі мажоритарники, а вождики хутенько хляпнуть на лаври і заспокояться. Усе ж пішло за планом.

Здивувала мене реакція американської та ізраїльської преси: «Антисемітська партія під назвою «Свобода» буде ґрунтовно представлена в українському парламенті»,
Читать