Мы являемся свидетелями одной из последних пролетарских революций в Белом Мире – в Донбасе. Там индустриальный пролетариат и деклассированные элементы борются против мелкобуржуазно-крестьянского и олигархического классов. Но в Донбасе нет революционной партии, боевой пролетариат не нужен и России – потому революция там обречена проиграть.

Российский пропагандистский аппарат придумал несколько мемов-обманок о ситуации, происходящей на Востоке Украины. Первый – «русская весна»; второй – «сторонники федерализации». Ну и третий – «народное волнение».

Первый мем предполагает, что в Донбасе происходит национальное освобождение. Второй – борьба за расширение самоуправления (гражданский протест). Третий – всеобщую заинтересованность жителей Донбаса в переменах («весь народ»).

Все три мема взаимоисключают друг друга, но пропагандистов это не смущает. Потому что обманка страшнее правды – на самом деле на Востоке Украины происходит пролетарская революция в классических декорациях индустриальной цивилизации первой половины ХХ века, диковинное движение для Белого Мира, где рабочий класс и минимален по численности, и размыт «пограничными» классами.

Для начала кратко о тех самых «декорациях» Донбаса. Здесь одна из самых высоких концентраций рабочего класса в Первом и Втором мире – около 40% от всех занятых. Для сравнения: в среднем в России эта цифра около 25%, на Западе – 10-15%. Причём Восток Украины это не современные сборочные заводы или вторичный пролетариат (занятый на стыке сферы обслуживания – логистика, транспорт, ремонт). Это угольные шахты, металлургические и химические предприятия, оборудованные по последнему слову техники первой половины ХХ века (вплоть до нескольких доменных печей в регионе – атрибута металлургии столетней давности). Т.е. работает там самый что ни на есть настоящий пролетариат, о котором ещё писали Ленин и Сталин.

Вторая значительная страта в этом регионе – это деклассированные элементы. Статистика не даёт точной цифры по ним, но ряд наблюдателей оценивают её в 20-30%. Эти люди заняты криминалом (в Донецкой области уровень убийств в 4 раза выше, чем на Западе Украины), нелегальной добычей угля, мелкой торговлей и т.п.

Две эти страты в совокупности дают классический набор начала ХХ века для той же территории, ставшей позднее Восточной Украиной. Именно здесь, кроме Москвы и Подмосковья, отмечались самые ожесточённые столкновения с властью в Революцию 1905 года. В 1917-1920 годах регион бурлил от активности большевиков, анархистов и лихих людей.

Сегодня мы видим повторение картины начала ХХ века в Донбасе. Активное сопротивление Киеву возглавили деклассированные элементы – типа «народного мэра» Пономарёва или ныне содержащегося в застенках «народного губернатора» Губарева. Силовое сопровождение осуществляют такие же потерянные люди, очень легко их представить почти век назад в отрядах батьки Махно. Массовку сопротивления и вспомогательные действия осуществляет местный пролетариат.

Противостоит же им мелкобуржуазно-крестьянская стихия из Центра и с Запада Украины, а также олигархический капитализм. Первые, как учит история, крайне реакционны, а потому сегодня они представляют крайне—правый пласт местной политики (нередко переходящий в неонацизм как у «Правого сектора») и неолиберальный у капитализма (как у почти всех глобализированных элит современного мира). В союзники к ним можно причислить и чиновничество – в
Читать

Голова Харківської облдержадміністрації етнічний жид і українофоб Михайло Добкін обізвав відомого українського мовознавця Юрія Шевельова "пособником" фашистів".

Про це чиновник написав у своєму Twitter , коментуючи інформацію про наміри влади Харкова зняти дошку Шевельову.

"Юрій Володимирович Шевельов - зрадник, дезертир, пособник фашистів в окупованому Харкові. Ось він кумир Жадана, Варченок, Авакова та інших", - написав він.

Коментуючи той факт , що в Харкові, незважаючи на перешкоди, відкрили дошку Шевельову, він написав: "Мерзотники фашистські своєму фашистському мерзотникові дошку прибили. Похапцем і в темряві, як і личить зрадникові".

Як відомо, у Харкові на два дні раніше запланованого відкрили меморіальну дошку мовознавцю - славісту, історику літератури та громадському діячеві Шевельову.

Офіційне відкриття дошки планувалося на 5 вересня, але подія відбулася ввечері 3-го , "в надзвичайному і позаплановому режимі".

Юрій Шевельов (Шерех) (1908-2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації.

Народився у Харкові у дворянській родині німців Шнейдерів. У Першу світову батько змінив прізвище на Шевельов. У 1933-43 роках - доцент Харківського університету. Викладав у Олеся Гончара. З 1944 року - на еміграції.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США.

Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу "Сучасність".

Автор 17 книг і фундаментальних наукових праць про історію слов'янських мов, української мови та літератури.

Українська правда

Тридцять членів ізраїльського Кнесету підписали лист на ім'я президента Європарламенту Мартіна Шульца, в якому висловили глибоке занепокоєння з приводу зростання ультраправих тенденцій в Україні. Депутати закликали європарламентаріїв бойкотувати Всеукраїнське радикально-націоналістичне об'єднання "Свобода".

"Вже більше ніж півроку ми отримуємо тривожні повідомлення про те, що націоналістичні настрої в Україні зростають, що підігріваються неонацистським об'єднанням "Свобода", яке отримало більше ніж 10 % голосів на останніх парламентських виборах", - говориться в зверненні членів Кнесету.

Автори документа заявляють про свою стурбованість наклепом і загрозами свободівців на адресу єврейського і російського населення України, а також на адресу інших національних груп.

«Це люди, що черпають натхнення в нацистських ідеях і відкрито звеличуючи масові вбивства, що здійснювалися українськими дивізіями СС в роки Великої Вітчизняної війни", - підкреслюють жиди в листі.

Це перший провокаційний документ такого роду, в якому акцентується проблема російського населення України.

Члени Кнесету, що підписалися під листом, висловили надію, що Європарламент вживе відповідних заходів "заради кращого і більш безпечного майбутнього Європи і всього світу".

Нагадаємо, 3 грудня 2012 року Європарламент прийняв єдину поправку до тексту резолюції щодо ситуації на Україні. У ній говориться про те, що Європарламент стурбований зростанням націоналістичних настроїв на Україні, вираженим в підтримці партії "Свобода", що стало однією з двох нових партій, які увійшли у Верховну Раду. У ЄП закликали демократичні партії українського парламенту не взаємодіяти, не підтримувати і не формувати коаліцій з ВО «Свобода».

Уривок з книги Богдана Богослова "Сіонізм проти українців": 

Народ, про який далі піде мова, називають жидами, євреями, юдеями. Слово "жид" вживають в Руси-Україні та з усіх інших країнах світу, за винятком Московії та її колоній, де більше прийнята назва "єврей". Остання пішла від Біблії, таким чином, "євреї" мало б означати давньобіблійний народ семітського походження. На нашу мову "єврей" перекладається як "зайда", "заброда", "приблуда", що добре відповідає суті справи, бо колись одне з племен кочівників забрело у населену ханаанським народом землю Палестини. Нижче буде показано, що сучасні "євреї" до тих зайд ніякого відношення не мають. В усіх Західних країнах цей народ позначається словом, яке у нас звучить як "жид". 

Слово "жид" вживалось в усій українській класичній літературній спадщині, зокрема у наших геніальних мислителів та поетів Тараса Шевченка та Івана Франка. Образливий смисл слова "жид" в Русь-Україну принесли москвини, які познайомилися з цим народом через Біблію. Після 1917 р. колоніальним народам з Москви було наказано: для означення назви владного народу вживати слово "єврей"; слово "жид" вважати образливим (Указ керованого жидом В.Бланком-Лєніним Совєта народних комісарів від 9 серпня 1918 р.). За вказівкою Лазаря Кагановича, одного з провідників правлячої юдейської кліки, в Україні навіть був введений закон, згідно з яким за слово "жид" можна було отримати три роки в'язниці, але ще до закінчення цього строку жиди-"товаріщі" могли і розстріляти. У наш час малоросам немає чого боятися, бо цей закон уже не діє. 

Словом "юдей" (власне, від нього походить "жид") називають тих віруючих, які сповідують юдаїзм, а у більш широкому значенні також і тих безбожників, які виховувались на традиціях юдаїзма та Талмуда і вважають себе належними до жидівського народу. 

Тепер, слава Богу, ми живемо у певній мірі незалежній від Москви державі, отже можемо повернути в українську мову для широкого вживання слово "жид". Але юдеї вважають, що їх треба називати "євреями", а слово "жид" має образливий відтінок. З цим погодитись не можна, бо вважаючи слово "жид" за образливе, ми таким чином: 

- змушені підсвідоме засуджувати свою класичну літературну спадщину; 
- продовжуємо використовувати і погоджуватись з нав'язаною нам імперською термінологією; 
- у встановленні термінології і для позначення тих чи інших понять на своїй землі зважаємо на думку релігійної меншини, а не на свої 
...
Читать