о-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.

По-друге, Друга світова війна розв´язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?

По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.

Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?

Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам´яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заходи під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України…

Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?

Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної аціональної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.

http://bukvoid.com.ua/digest/2013/05/08/233640.html

Чому треба звільнити Добкіна та не варто чекати Кирила на святкування річниці Хрещення Руси «Коментарям» розповів Леонід Кравчук

- Заявлялося, що в Україні в 2010-2011 роках вже проведено реформу судової системи, водночас Конституційна Асамблея знову говорить, що потрібно реформувати ту саму судову систему…

- Судової реформи в Україні ще не відбулося. На жаль, на рівні Конституції – Основного закону – немає виписаних норм, які дають можливість проводити реальну судову реформу. Є принцип верховенства права. І він полягає в тому, що з конституційної реформи починаються всі інші реформи. Якщо всі інші норми не мають засадничих норм у Конституції, то вони не є легітимними.

- Хіба може бути так, що в Конституції записано одне, а в законах – щось інше?

- Чомусь у 1996 році не виписали в повному обсязі норми, які торкаються судової системи, місцевого самоврядування, прокуратури… І тому зараз виникло кардинальне питання – якщо ми не внесемо зміни судової системи в Конституцію, то судової реформи не відбудеться. Реформа має полягати зокрема в тому, що судова система має бути справді незалежна.

- Закон про референдум відповідає Конституції?

- Ні. У діючому законі про референдум перевищені повноваження, бо він стає вище ХІІІ розділу Конституції. А такого бути не може. Це моя думка, як політика, а не як голови Конституційної Асамблеї. Ми це питання не розглядатимемо, бо це не наші повноваження розглядати закони прийняті ВР. Прийняті закони на предмет їх конституційності чи неконституційності може розглядати тільки КСУ.

- Зараз говорять про нову Конституцію, але вже ніхто не говорить про те, що діюча Конституція не виконується, у першу чергу, вищим керівництвом держави?

- Не виконуються. Тому ми в Асамблеї думаємо й про те, як записати в саму Конституцію розділ охорони самої Конституції. І як виписати пряму відповідальність посадових осіб за невиконання Конституції. Наприклад, у Конституції має бути прописана відповідальність за неособисте голосування. Не голосуєш особисто – позбавляєшся мандата. І має бути прописано так, щоб не було ні вашим, ні нашим.

- 9 травня – це День перемоги, з одного боку. А з другого боку, це день пам’яті, день скорботи чи свято?

- Це дуже делікатне питання. Мій батько загинув на фронті, захищаючи землю, на якій я живу. Його один рідний брат теж загинув, другий прийшов з війни інвалідом і помер дуже швидко. Тобто майже всі чоловіки, які були в родині, загинули на війні. Мільйони людей, які загинули захищали нашу землю і захистили її від страшенного ворога. Нехай це буде день пам’яті, день скорботи за тими, хто загинув. Але для тих, хто ще живий і бився за перемогу, цей день – день пам’яті за їхніми друзями, родичами, водночас і день перемоги. Тому я проти тих, хто хоче відзначати цей день тільки чорними стрічка. Хочу, щоб там були й світлі стрічки.

- Однак, у Західній Україні наполягають, що це виключно день скорботи…

- Не треба втручатися! Якщо обласна рада прийняла рішення, що це День пам’яті, хай відзначають День пам’яті, але не заважає тим, хто хоче відзначити цей день як День перемоги. Бо в Івано-Франківській і у Львівській області є люди, які заслужили відзначати цей день як День перемоги. Сталін – ворог, правда, ворог. А мільйони людей, які загинули, теж вороги? Це визволителі.

-
Читать

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать