«Ти завжди тримав при собі свою втому. Давай, зупиняйся і засинай». Вночі він виходив на берег з дому, й дивився, як ніч пливе на Синай.
Прострочений паспорт без фотографії. Іранські візи, мальтійські хрести. І небо рухалось звідкись з Аравії через затоку на блок-пости.
І теж дивилось на нього мабуть, перетікаючи між споруд. Він знав, що тут його точно не знайдуть. Де завгодно, лише не тут.
Можуть винюхувати в повітрі мову, дихання і сліди. Але всі вони виморочені і нехитрі, щоби прийти за ним сюди.
Він буде вирощувати терпіння і прикладати собі до ран. Буде збирати на пляжах каміння і викидати його в океан.
Буде згадувати все, що втратив, і забувати усе, що вмів. Буде рибалкам давати поради, щоранку чіпляючись до їх човнів.
Любов формує маршрути наші. Господь стоїть із нами на пляжі. Стоїть між сухих, як пісок, арабів. Виловлює з хвиль дітей і крабів. Сергій Жадан

|