|
Авторизация
Меню
Категории
Календарь
|
Среда 21 мая 2014
Сообщение прочтено 1233 раз
 |
Я, як спраглий в пустелі... Ти, як міраж оази... Знаю, що з марева не напитись... Та не позбутись ніяк... зарази...  |
Настроение у меня: творческое
Слушаю музыку: горобці за вікном
Четверг 11 апреля 2013
Сообщение прочтено 2920 раз
 |
1596 року за Лубнами на Солониці
Живу — назад. Я — Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраїну.
Наш чорний вус у чорний гнів тече,
І юний меч наш розгинає спину.
Не прапор-раб, не прапор-порохня
Нам обпожежив душу, товариство.
Не встанемо, братове, із коня,
Доки не стане в полі нашім чисто.
В суцільних ворогах пройшли роки-рої,
Руїна захлинається руїною.
Ми на Вкраїні хворі Україною,
На Україні в пошуках її...
Забудьмо все у цю священну мить.
Забудьмо наші розбрати і чвари.
Я вас веду — і воля нам горить,
Вона горить нам вічно, як Стожари. "Остання сповідь Северина Наливайка" М.Вінграновський (уривок) 1966р. |
Среда 3 апреля 2013
Сообщение прочтено 833 раз
|
Це було десь —
Байдужі пожежі, ніч, канонада.
Доблесть, як епос. І зрада.
І ліс, просякнутий кулями ввесь.
Це було десь.
Шмигнули в деревах чужі силуети,
Блиснуло, свиснуло вістря багнета.
А клич, мов ракета, звивавсь до небес.
Це було десь.
Ревла, стугоніла смертельна темрЯва.
Де впала зоря — народилася слава
В здриганні осяяних рідних берез.
Це було десь. Олесь Гончар 7 січня 1943 р
|
Понедельник 1 апреля 2013
Сообщение прочтено 979 раз
|
Ані хвали, ні пишних нагород,
Ні ювілейних величань не треба, -
Даруй мені, природо, клаптик неба,
Де владне Слово поселив народ.
Там чесні душі обминає тлін,
Там вічність пломеніє малиново...
Дозволь мені ввійти у тебе, Слово,
Отак, як входить било в мідний дзвін.
Чи боляче - ніколи не питай.
Не дай згадати про біду та хворість.
Ти мною бий об ковану прозорість
І мною над землею калатай.
Дай прорости у ярих зернах рим
І знов посіятись у землю Словом,
Щоб стати пастушком білоголовим
Десь у лугах над річищем старим.
Нехай шукають кам'яні лоби
В нещирих лестощах примарну втіху.
В торбинці повно сліз і повно сміху, -
І заздрить Сонце на мої скарби.
І, відшмагавши батіжком зорю,
Чесноти замісивши із гріхами,
Обліплений рудими реп'яхами,
Я заново цю землю сотворю... Микола Руденко
|
Пятница 29 марта 2013
Сообщение прочтено 599 раз
|
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся, -
А то мені моя мама
Гладила волосся.
Снилась мені ягідочка,
Як мед солоденька,
А то мене цілувала
Мама дорогенька.
Снились мені Ангелки,
Що в рай мене несли,
А то мене мами ручки
До серця притисли.
Снилося мені, що на крилах
Я в гору несуся, -
А то мене із постелі
Піднесла матуся. Марія Ленерт
|
Понедельник 25 марта 2013
Сообщение прочтено 450 раз
|
На синім обрії, на синім
Червона крайка прогляда.
Та все відчутніше осінні
В обличчя дишуть холода.
І темну вежу лісосмуги
Вже вітер вищербив наскрізь…
Чекає снігу степ моругий,
Та сніг щось нині забаривсь.
Я жду також його щоденно, –
Так у дитинстві батька ждав,
Коли було надворі темно,
А він десь довго пропадав.
Та ось крізь присмерки кудлаті
З порога кашляв глухо він –
І враз світлішало у хаті
Від ранніх батькових сивин.
І як було мені, малому,
Коли на довгі роки зник...
А повернувсь уже додому
Не батько - сніжний чоловік.
Увесь зав’южений, сутулий...
І не його у тім вина.
Той сивий сніг вітри не здули,
Не змила хвиля весняна.
Тому й пішов од нас він скоро –
У вічній далечі розтав.
А я все жду в таку ось пору –
Так наче батько снігом став. Іван Білий 2000р. |
Среда 20 марта 2013
Сообщение прочтено 375 раз
|
О, як люблю я рідний край
І в щастя мить і у негоду!
Дунай, Дунаю мій, Дунай,
Ти у піснях мого народу.
...
Читать |
Понедельник 18 марта 2013
Сообщение прочтено 173 раз
|
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи лунають
По рідній коханій моїй стороні.
І, може, де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні. І, може, заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її
Знайдуть послухання у світі пильніше;
І буде та кобза — гучна,
Та тільки не може вона
Лунати від струн моїх тихих щиріше.
Л.Українка 1890р.
|
Воскресенье 24 февраля 2013
Сообщение прочтено 504 раз
|
Всюди наші українські лиця,
але де не йди чи де не стань,
по-російськи чтокає
столиця,
наче це не Київ, а Рязань.
Чтокають нащадки
гречкосіїв
і нащадки козаків довкруж.
Витравила все святе Росія
з українських легковірних
душ,
аби нас тримати
за тубільців,
дворових індиків — не орлів.
Меншає свідомих українців,
більшає задурених хохлів…
Я іду, прибитий, по майдану
між чужими нашими людьми,
і кричати хочеться —
Богдане,
злізь з коня, манкуртів
врозуми! Володимир Сіренко
|
Категории:
Патріотизм , вірш
Воскресенье 13 января 2013
Сообщение прочтено 662 раз
|
Говнотьма на меті, або очевидність речей! (філософська трагікомедія) Дійові особи: spyglass - людина овоч, у вигляді тєрпіла Прикол - просто поц leginaest - неопріделенноє непріятно пахнущеє картавоє тело ORION - людина-світло Родіна Мать - символічна і велична статуя Чан з дротами - тара, символічний винахід цивілізації Сцена зображає собою переважно темну неосвітлену панораму. На задньому плані вісить невелике, ледь підсвічене простирадло, на якому зображена фотофіксація міста. Праворуч на сцені знаходиться дерев'яний, поточений термітами стіл. Біля нього стоїть стуло у вигляді савдепівської табуретки. На столі горить карасінова лампа. Праворуч сцени стоїть Родіна Мать - це величезний пам'ятник що на піднятих руках тримає дерев'яного гроба. Голос з темряви: -Макулатуру здал, бутилкі, Бомжей пивком я угостил, Собдрал за ето с пьяні філкі, Іх телок так же закадріл... До столу з темряви виходить Прикол. Це нєвзрачний мужик з м'якими канцелярськими руками й величезною дупою. Він вдягнений у рвану сорочку, затерту на місті локтей, та савдепівські сині спортівки з бретельками під п'яти. На драних носках надіті домашні тапочки. Прикол сідає до столу й дивиться на глядачів. Прикол (в пів голоса по наростаючій): -А гідність, честь, і людські ідеали, Любов до ближнього свого, Духовність, святість - їх ми не пізнали, Не мозку справи то мого. Патріотизм сміття, розвага ідіотів, Навіщо це піднесення - ЗАЧЄМ? Во мраку не відать тих патріотів, Бо тінь не сочітаєца з вогнем... (на мить задумується та кривиться, через деякий час продовжує): Живу я стільки років на землі,
Читать |
Категории:
проза , Патріотизм , притча , вірш , гумор , барыги , громада , куточок душі. , Добрі новини , гої , дегенераты , бандити , антиукраїнізм , бидло , недоумки , от души... , філософська повість , пісні , символізм , філософське , класика
|
МетаКонтакт
Блог
Фото
Чат
Знакомства
Форум
Почта
ЛС
