Листком осіннім я від вітки відірвусь, Полишу дім, як та пора довкола стане. Ні, моє дерево не було так погане, Але ж долоні хочу пестити комусь. У окулярах жовтих днина наджива, Хоча сумна і не така вже урочиста. Фарбує місто спокій мого падолиста, Воно прощається, та має ще дива. Гаряче тіло йде - ворота золоті, Долоня лагідна відкриє у них таїн. Вона листок торкає, він і оживає, Хоча від дерева назавжди відлетів. Олег Купрієнко (с) 20.10.2018р.

підписуйтесь на наш Телеграм канал https://t.me/poetsleep |