Авторизация
Меню

Календарь
 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Я й надалі буду називати жидів "жидами", бо для мене це пов'язано із національною ідентичністю.
Робер | 2012-12-01 15:31:02
Сообщение прочтено 1035 раз

Народний депутат від партії "Свобода" Ігор Мірошниченко назвав голлівудську зірку жидівку Мілу Куніс "жидівкою". Через це в інтернетах вже декілька днів точиться дискусія - здебільшого біля питання чи є слово "жид" образливим і чому українці вперто не хочуть називати жидів "євреями".

Особисто я й надалі буду вживати слово "жид", для мене це понятт принципове, адже відмова від нього буде означати втрату частини національної ідентичності. Нехай ті кому не подобаяться це слово, поважає українську мову і українські традиції, або йдуть на х.й разом із своєю мультікультурністю і толерантністю. (нещодавно ми знову бачили цю "толерантність" в Газі)

Я не вважаю, що в слові "жид" прихована якась образа, і це підтверджує близька нам польська мова. В польсько-українському середовищі назва "жид" ніколи не мала суто образливого характеру.  

Зрозуміло це відноситься і до творчості  тогочасних українських письменників,  зокрема, Т. Шевченка. Полякам пощастило: вони відбилися від жидобільшовиків і почали жити у власній незалежній державі - без червоного терору, розкуркулювання, голодоморів та репресій. І їм ніхто не нав'язував як треба казати "жид" чи "єврей".

За Радянської влади, керівництво якої складалося переважно з жидів, в період громадянської війни слова "жид" і "жидівська влада" застосовувались в антирадянській пропаганді білогвардійців.  

Природно, жидобільшовицькою владою найменування "жид"сприймалося тоді і після громадянської війни як контрреволюція з усіма, інколи дуже важкими, наслідками, що випливали звідси.

За часів жидобільшовизму і всі довгі роки радянської влади відбувалося  усунення найменування "жид" з української літературної мови і заміні його на "єврей".

Потрібно зазначити, що євреї в Україні завжди були російськомовними, вони орієнтувалися на російську окупаційну культуру , євреї навчали своїх дітей російській мові, зневажали українську культуру і були найвідданішими поборниками русифікації. Отже слово "єврей" - російське слово, воно внесено в Україну, воно зявилося тут внаслідок русіфікації.

Звідки в українській мові взялися "євреї", хто це слово сюди заніс і впровадив - дуже виразно сказав Жаботинський ще сто років тому. Не втримаюся від розлогої цитати.

"... Вже й тепер євреї в багатьох містах межі осілості, де великоросійського населення немає, є єдиними, так би мовити, представниками російської культури, тобто, кажучи точніше, одноосібно русифікують місцевість. Вільно (Вільнюс), наприклад, русифіковане лише єврейською інтелігенцією; і щось непомітно, щоб за цю послугу євреїв дуже любили тамтешні великороси, - втім поляки і литовці відкрито ставлять євреям цей подвиг у велику провину. Те ж саме в Малоросії. Українська преса взагалі і прогресивна, і демократична, але коли мова заходить про русифікаторську роль єврейської інтелігенції, ця преса виходить з себе і позитивно збивається на антисемітські ноти. І найгірше те, що не знаєш, якими словами протестувати. Бо ж дійсно правда, що міста України, де великоросів можна на пальцях перелічити, й наполовину б не носили того характеру, який носять тепер, якби єврейська інтелігенція не так старанно йшла назустріч адміністрації в сенсі насадження російської мови ... "

Ще одна цитата:

В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові.

Тому жиди, емігранти з СССР, вживають назву "єврей" теж в українській мові і за ними й чимало українців приймає таке вияснювання назв "жид" і "єврей".

Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".

Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота.

Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".

Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди".

На світлині  автор - в'язень концтабору Авшвіц, липень 1942 р.   

Др. Петро Мірчук - почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains  і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлю.

А тепер одна історія:

До петербурзького журналу “Основа”, редагованого П.Кулішем, надійшов анонімний лист, автор якого незаслужено дорікав редакції, що вона на означення євреїв вживає слово “жид”. Мовляв, це ім’я “сделалось нарицательным словом вообще всякого плута и мошенника”, а тому його вживанням робиться нібито спроба “пробудить средневековую вражду к еврейскому племени, вернуть свой народ ко временам Богдана”.

У червневій книжці “Основи” за 1861 р. редакція опублікувала цей лист під назвою “Недоразумение по поводу слова “жид”. Від себе вона пояснювала, що українці “называют евреев жидами не в презрительном, бранном, оскорбительном смысле”, а за традицією, яка існує давно і в багатьох країнах. Інша річ, що слово “жид” в устах українців “означает и человека, о котором народ невысокого мнения, — известный нравственный образ которого не возбуждает к себе особенной расположенности”. Але в цьому немає вини українців. Те, що український народ “смотрит на евреев не совсем дружелюбно”, є результатом “тех притеснений которые он когда-то вытерпел от них”.

“Основа” у свою чергу висловила цілком слушний докір євреям. Вона писала, що епоха Богдана давно минула, але єврейське плем’я живе й досі особняком серед українського населення. “До сих пор оно не имеет ничего общего с нашим народом и не сделало ни одного шага к сближению с ним, а напротив нередко действует противно духу и пользам нашего народа”. Стаття закінчувалася словами: “Для нации ничего не может быть вреднее, как существование посреди нее других народностей, которые держат себя в стороне и равнодушны к ее судьбам или — что еще хуже — стремятся подчинить ее своей власти и своему влиянию. Взаимное сближение, просвещение понятий, изменение вредных общественных отношений — вот то дело, которому с пользою и успехом могут посвятить себя люди, желающие послужить своему народу”.

На це місце статті, що й сьогодні звучить так актуально і злободенно, посипалися звинувачення. Єврейська газета “Сион”, що виходила в Одесі, в статті десятого номера (“Основа” и вопрос национальностей”) погодилася, що в слові “жид” справді немає нічого образливого. Але з вищенаведених слів робила несподіваний висновок, що “Основа” нібито проповідує “истребление и изгнание” євреїв.

--------------------
До речі, хто хоче дізнатися що сказала про Україну падлюка Міла Куніс - заходьте сюди:

Супереврейка Мила Кунис решила приобщиться к пропаганде мифов холокоста и разжиганию ненависти к украинцам