Роль Петра та Павла у становленні і розповсюдженні хрестиянства важко переоцінити. Щоб усвідомити, наскільки потужними були ці дві постаті, потрібно осягнути масштаб географії яку вони подолали розширюючи Хрестове вчення. Важливо й те що Апостолам, коли вони стали свідками діяльності Ісуса, було лише по 28 років (приблизно). Та легкість та ясність, з якою вони тримали проповідь, була просто неймовірною, оскільки класичним старечим мудрецям потрібні були покоління собі подібних щоб розповсюдити певне вчення на окремій території.  Молоді ж Апостоли, в своїй безмежній талановитості в Дусі Святому, за якихось декілька десятків років підкорили півсвіту. Матвій з Яковом дійшли до земель Грузії ще в першій половині 1 століття. Тоді ж Андрій, брат Петра, проповідував у грецьких колоніях Криму. Фома засновував церкву в Індії. Неймовірно, але в Тибеті зберігся напис на кам’яній брилі з іменем Ісуса Сина Божого, датований 50ми роками 1століття, очевидно й там побували посланці Господа.

Історія виділила саме Петра з Павлом, поміж інших Апостолів (відзначимо ще Івана), саме за їх активність у найнебезпечніших регіонах - Європі та передній Азії. Тобто там де вороги Хрестові – левіти, мали великі перспективи та вплив на місцевих чиновників Римських колоній.

Петро (Симон, Кифа – скеля) був галілейським рибалкою з міста Віфсаїда (можливо Капернаум). У своєму ясному молодечому розумі, він разом із братом, стали першими хто зрозумів ким був Ісус. Сам Син Божий, побачивши що старці просочені язичницькими стереотипами (в т.ч. Яхвізмом) що сиділи по синагогам-зібранням, не здатні були вмістити Слова Божого, і тому Він обрав саме енергійну та рішучу молодь для Вчення Правди. Ісусу очевидно імпонувала невимушеність Його учнів, які мандруючи по Юдеї зривали в суботу колоски в полі, за що їх могли засудити на побиття камінням левіти за Законом Яхве. Вони не омивали інколи рук перед їжею, що фарисеї вважали ледь не смертним гріхом. Але молодих Апостолів та Ісуса веселила така зашореність старечих послідовників Яхве в Юдеї. На укори від юдейського священства Ісус відповідав коротко і геніально, при чому останні ніколи не могли нічого заперечити. Так матеріалістична і битовушна «мудрість» старих начитаних буквоїдів книжників, ставала відвертою нісенітницею перед Хрестом та його молодими послідовниками. Ісус поважав своїх учнів та любив їх. Він називав їх «своїми друзями» а не рабами. Кифа був уособленням енергійності в апостольському середовищі. Він став першим хто відповів на Ісусове питання «Ким ви вважаєте Мене?». Ісус всіляко намагався приховати те що Він є Сином Божим та Богом. Пам’ятаємо що про більшість видінь та див Він наказував не розповідати, розуміючи що світ диявола може завчасно Його стратити. Але на питання за кого Мене вважаєте, власне Петро відповів – «τον χρηστον του θεου» (Лк.9:20) – «за Хреста Бога». На що Ісус його похвалив і заборонив розповідати це іншим.

 Петро був єдиним хто супроводжував (на відстані) Ісуса коли юдеї Його вели до першосвященників-фарисеїв яхвістів. Кифа був єдиним хто пройшов до Ісуса по морю. Але через свою молодість почав сумніватись і ледь не пішов під воду. Молодий Апостол підпав також під серйозне випробування, коли юдеї його оточили щоб спіймати на осуд (як галілейського послідовника Хреста), він відрікся тричі від Господа (але вперше і в останнє), що безумовно не осуджував
Читать