Зрозуміло / Понятно
Шановний користувач!
На жаль, ми вимушені закрити цей проект і з 30 листопада 2020 він перестане працювати. Просимо свої вибачення за можливі незручності.

Уважаемый пользователь!
К сожалению, мы вынуждены закрыть этот проект и с 30 ноября 2020 он перестанет работать. Приносим свои извинения за возможные неудобства.
<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Возможна ли жизнь без книг?
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Пятница 23 января 2009
Сообщение прочтено 1939 раз
barcarola | 2009-01-23 10:33:30
Антон Санченко "Баркароли", Факт, Київ 2008.

Якось по справах я перетнувся з людиною, яку не бачив багато років. Порозмовляли, поринули в спогади, трішечки похизувались своїми успіхами, серед яких, як водиться серед людей інтелектуальної праці, не останню роль відіграють всілякі дипломи, сертифікати, якими ми пообростали за роки радикальних змін роду занять, перекваліфікацій та переміщень по службових східцях. Зайшла тема, що ж з цього вантажу найцінніше і найкорисніше. "Знаєш", – казав я. "Найдорожчим для мене серед усіх цих свідоцтв і дипломів є диплом третього помічника механіка з електрообладнання". Того диплома я отримав від виїзної комісії одного з сибірських пароплавств перед початком навігації наприкінці радянської доби. Мій співбесідник подивився на мене як на ідіота. Не переконали навіть пояснення, що з цим дипломом мені довелося пройти по майже всіх основних річках Східного Сибіру, а в умовах неймовірної нестачі кадрів у сибірських пароплавствах (і з додаванням діжки солоних сибірських оселедців, виставленої капітаном судна інспектору Регістру), навіть виходити у північні моря, де побачити неймовірної краси пейзажі, дихати найчистішим повітрям, неможливим на курортах в інших місцях, нарешт отримати відчутті повної відповідальності не за папірці чи якісь виссані з пальця "обов'язки", а за реальну роботу судових систем, поломка яких у разі виходу в море можестати причиною загибелі судна з екіпажем.



Читать
Четверг 11 сентября 2008
Сообщение прочтено 1249 раз
barcarola | 2008-09-11 11:16:06
<P style="PADDING-RIGHT: 0px; PADDING-LEFT: 0px; PADDING-BOTTOM: 0px; MARGIN: 0px; PADDING-TOP: 0px">Дуже гарний <A href='http://blog.meta.ua/redirect.php?url=M2ovMXSPM1%2Fnu5linLluRmqHYpSd1lz11KrR%2FnSM1h76ZCnC3MDpxQyQ' target="_blank" rel="nofollow">сайт літературної критики "Літакцент"</A>&nbsp;. Роки з два-три тому мені дуже муляла відсутність критики в українському сегменті мережі. Тобто щось було, але здебільшого щось контркультурне й випендрьожне, яке до того ж власне Україні уваги майже не приділяло, все більше про якихось кислотників заморських писало. &nbsp;Рік тому з'явився "Літакцент", все стало на свої місця. Читаю із задоволенням, іноді щось з рецензованого купую. І це я пишу зовсім не тому, що вчора друзі прислали мені лінк на рецензію Галини Романенко на "Баркароли"<BR><BR><BR><STRONG><A href='http://blog.meta.ua/redirect.php?url=M2ovMXSPM1%2Fnu5linLluUsbMKw%3D%3D' target="_blank" rel="nofollow">Галина Романенко : Текст плюс контекст плюс море</A></P>
<HR style="BORDER-TOP: #d1d1d1 2px solid">

<P style="PADDING-RIGHT: 0px; PADDING-LEFT: 0px; PADDING-BOTTOM: 0px; MARGIN: 0px; PADDING-TOP: 0px"><STRONG>Галина Романенко : Текст плюс контекст плюс море</STRONG>&nbsp;<BR><BR>«Юнак та море» - так хочеться для себе називати збірку оповідань Антона Санченка «Баркароли», щоби об’єднати у назві і мудрість повісті-притчі Гемінгвея (адже як не бути мудрим, коли ти стільки разів бував у морі), і романтичний ореол молодих героїв Жуля Верна. Недарма саме з творами цього класика пригодницької літератури вже порівнюють в рецензіях твори Санченка. Можна зробити припущення, що тут річ не стільки у якихось ідейних чи стилістичних паралелях, а насамперед – у читацькій рецепції. Адже «У пошуках капітана Немо», «Незаселений острів» та інші романи Жуля Верна для багатьох читачів стали знайомством із «нетуристичном» морем, судноплавством, пригодами та небезпеками моряків. Хтось із нас обмежився цим, хтось далі «перейшов» на твори Рафаеля Сабатіні, Миколи Трублаїні чи Олександра Гріна. Важливо те, що для багатьох романтика моря та судноплавства залишилася двічі у минулому: по-перше, в особистому читацькому минулому, адже зазвичай подібні твори найохочіше читають саме діти та підлітки, а по-друге, в історичному минулому, адже, думаючи про судноплавство, ми відтак згадуємо передусім минулі сторіччя. <BR><BR>Тому «Баркароли» Санченка одразу спричиняють невеличкий шок, змушуючи думати про те, що ми живемо в країні із власним морем, у країні, від берегів якої ріками та морями щодня у далекі та без перебільшення – небезпечні плавання відправляється безліч суден. Тож саме тепер, коли ви читаєте ці рядки, хтось із українських моряків стоїть на нічній вахті, хтось бореться зі стихією, хтось прив’язує у каюті мотузочками все, що може впасти під час хитавиці, а хтось філософськи чекає, доки «кожна річ знайде своє місце, “намертво затиснувшись" у якомусь закуткові між рундуком та столом». І так сталося, що ми, як правило, не знаємо ані назв українських суден, ані їхніх особливостей, ані маршрутів, ані історії. А назви портів та суднобудівних заводів чуємо лише в новинах і то в контексті «рейдерства». <BR><BR>Усе це ніби поставив за мету надолужити Санченко: в численних ліричних відступах він подає інформацію з історії українського (і не тільки) судноплавства, розповідає про відмінності між судноплавством морським та річковим, вдається до відступів всередині самих ліричних відступів – розповідає безліч моряцьких анекдотів та бувальщин, зрештою – згадує про українську мариністику, її минувшину та зв’язок з історичними подіями. Сюжети, описи подій чіпляються один за один, розгортаються, переходять на ті процеси, які стали причиною вже описаних, заплутуючи оповідь. І автор бореться із цим кардинально: найбільше оповідання, «Мандариновий шлях», яке вже за розміром претендує на жанрове визначення «повість», Санченко
Читать
Среда 9 июля 2008
Сообщение прочтено 3999 раз
barcarola | 2008-07-09 11:38:56
На літературній сторінці "Газети по-українськи" Андрій Бондар опублікував уривок з моєї "Глобалізації" і дуже компліментарний анонс, в якому називає мене "українським Жуль Верном" і ледве не родоначальником нового жанру в укрліт, якого начебто в нас не було.

Свого часу нам бракувало власної держави й власного моря, а разом із тим не було в нас свого Стівенсона, Верна, Конрада або Сабатіні. Не було української літератури, створеної людиною, яка довгими місяцями могла не бачити на обрії нічого, крім моря, і нікого, крім його трудівників. Лише тепер проза Санченка компенсує відсутність питомо української морської романтики минулих століть

Звідси

Попри приємність подібних порівнянь, мушу заперечити, що Конрад таки наш, бо, як це не дивно, народився під Житомиром. Щодо неіснування української мариністики теж не можу погодитися. Буквально тижнем раніше вийшла моя стаття про українську мариністику в "Другові читача".  "Українська мариністика". Отже, сама собою намалювалася якась газетна дискусія з Андрієм Бондарем

Стаття вийшла в дещо скороченому вигляді зогляду на газетний формат. Повністю почитати її можна під катом.
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены