Зрозуміло / Понятно
Шановний користувач!
На жаль, ми вимушені закрити цей проект і з 30 листопада 2020 він перестане працювати. Просимо свої вибачення за можливі незручності.

Уважаемый пользователь!
К сожалению, мы вынуждены закрыть этот проект и с 30 ноября 2020 он перестанет работать. Приносим свои извинения за возможные неудобства.
<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Возможна ли жизнь без книг?
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Рецензія на "Літакценті"

barcarola | 2008-09-11 11:16:06  
Сообщение прочтено 1248 раз
<P style="PADDING-RIGHT: 0px; PADDING-LEFT: 0px; PADDING-BOTTOM: 0px; MARGIN: 0px; PADDING-TOP: 0px">Дуже гарний <A href='http://blog.meta.ua/redirect.php?url=M2ovMXSPM1%2Fnu5linLluRmqHYpSd1lz11KrR%2FnSM1h76ZCnC3MDpxQyQ' target="_blank" rel="nofollow">сайт літературної критики "Літакцент"</A>&nbsp;. Роки з два-три тому мені дуже муляла відсутність критики в українському сегменті мережі. Тобто щось було, але здебільшого щось контркультурне й випендрьожне, яке до того ж власне Україні уваги майже не приділяло, все більше про якихось кислотників заморських писало. &nbsp;Рік тому з'явився "Літакцент", все стало на свої місця. Читаю із задоволенням, іноді щось з рецензованого купую. І це я пишу зовсім не тому, що вчора друзі прислали мені лінк на рецензію Галини Романенко на "Баркароли"<BR><BR><BR><STRONG><A href='http://blog.meta.ua/redirect.php?url=M2ovMXSPM1%2Fnu5linLluUsbMKw%3D%3D' target="_blank" rel="nofollow">Галина Романенко : Текст плюс контекст плюс море</A></P>
<HR style="BORDER-TOP: #d1d1d1 2px solid">

<P style="PADDING-RIGHT: 0px; PADDING-LEFT: 0px; PADDING-BOTTOM: 0px; MARGIN: 0px; PADDING-TOP: 0px"><STRONG>Галина Романенко : Текст плюс контекст плюс море</STRONG>&nbsp;<BR><BR>«Юнак та море» - так хочеться для себе називати збірку оповідань Антона Санченка «Баркароли», щоби об’єднати у назві і мудрість повісті-притчі Гемінгвея (адже як не бути мудрим, коли ти стільки разів бував у морі), і романтичний ореол молодих героїв Жуля Верна. Недарма саме з творами цього класика пригодницької літератури вже порівнюють в рецензіях твори Санченка. Можна зробити припущення, що тут річ не стільки у якихось ідейних чи стилістичних паралелях, а насамперед – у читацькій рецепції. Адже «У пошуках капітана Немо», «Незаселений острів» та інші романи Жуля Верна для багатьох читачів стали знайомством із «нетуристичном» морем, судноплавством, пригодами та небезпеками моряків. Хтось із нас обмежився цим, хтось далі «перейшов» на твори Рафаеля Сабатіні, Миколи Трублаїні чи Олександра Гріна. Важливо те, що для багатьох романтика моря та судноплавства залишилася двічі у минулому: по-перше, в особистому читацькому минулому, адже зазвичай подібні твори найохочіше читають саме діти та підлітки, а по-друге, в історичному минулому, адже, думаючи про судноплавство, ми відтак згадуємо передусім минулі сторіччя. <BR><BR>Тому «Баркароли» Санченка одразу спричиняють невеличкий шок, змушуючи думати про те, що ми живемо в країні із власним морем, у країні, від берегів якої ріками та морями щодня у далекі та без перебільшення – небезпечні плавання відправляється безліч суден. Тож саме тепер, коли ви читаєте ці рядки, хтось із українських моряків стоїть на нічній вахті, хтось бореться зі стихією, хтось прив’язує у каюті мотузочками все, що може впасти під час хитавиці, а хтось філософськи чекає, доки «кожна річ знайде своє місце, “намертво затиснувшись" у якомусь закуткові між рундуком та столом». І так сталося, що ми, як правило, не знаємо ані назв українських суден, ані їхніх особливостей, ані маршрутів, ані історії. А назви портів та суднобудівних заводів чуємо лише в новинах і то в контексті «рейдерства». <BR><BR>Усе це ніби поставив за мету надолужити Санченко: в численних ліричних відступах він подає інформацію з історії українського (і не тільки) судноплавства, розповідає про відмінності між судноплавством морським та річковим, вдається до відступів всередині самих ліричних відступів – розповідає безліч моряцьких анекдотів та бувальщин, зрештою – згадує про українську мариністику, її минувшину та зв’язок з історичними подіями. Сюжети, описи подій чіпляються один за один, розгортаються, переходять на ті процеси, які стали причиною вже описаних, заплутуючи оповідь. І автор бореться із цим кардинально: найбільше оповідання, «Мандариновий шлях», яке вже за розміром претендує на жанрове визначення «повість», Санченко по-молодецьки шматує на маленькі розділи із красномовними назвами «Як починали деякі судноплавні магнати», «Про меркантильних типів», «Дещо про телеграфію та телеграфістів». Звісно, таке змістове перенасичення спричиняє вповільнення дії, «розростання» оповідань, проте хіба можна без цього письменнику, який веде читача у зовсім незвіданий світ. Адже це вам – не детектив, дія якого відбувається у Києві, читати. Тут жодного слова, жодного вчинку жодного героя годі зрозуміти, якщо не знати «законів моря». <BR><BR>Проте морська справа - то не лише окремий вид людської діяльності. Це ще один спосіб оцінки подій, над суттю яких замислюється багато хто. Тож «Баркароли» відтак не лише ліричні «пісні на воді», а й погляд українського моряка на явище глобалізації, на процеси економічної кризи 90-х (бо хто ж іще розповість, наприклад, що до процесу відродження українського кондитерства мають безпосередній стосунок ялтинські торговки!), погляд на воєнну Грузію зсередини, тобто з моря, яке, власне, і врятувало країну від продовольчої кризи.<BR><BR>І виникає парадокс: здавалося б, неймовірне інформаційне насичення мало би зробити текст важким для прочитання, а крок до збільшення фактажу мав би стати кроком від художності. Проте авторові вправно вдається уникнути цього. Як наслідок – на «Баркаролах» ставимо мітку: «читається за один раз». Хтозна, можливо, молода мариністика, представлена наразі єдиним Санченком, стане новою тезою у дискусії про якісну і справді популярну українську літературу?<BR><BR>Санченка ніби й ніде «поставити» в лавах творців «міського молодіжного роману», якими є переважна більшість молодих письменників, ні з ким порівняти, а щоби «вирахувати» та означити якісь впливи, треба передусім серйозно заглибитися у вивчення української та світової мариністики. Але така принципова відмінність – лише на користь. Очевидно, не викличе заперечень твердження, що досвід – то одне з найважливіших понять і питань для письменника, а надто – для молодого. Звісно, як зазначає відомий анекдот, «одні люди вміють розповідати, а інші – ні». Проте серед гурту людей, які просто «вміють розповідати», завжди вигідно вирізняється той, кому до того ж є про що розповісти. <BR><BR>І насамкінець. Не знаю, чи була я єдиним читачем, який, помітивши у довідці про автора, що він «працював на пароплавах у Керчі, Херсоні, Одесі, Стамбулі та Піреї», подумки задалася запитанням: «ким?». Не беруся нічого стверджувати, але, оскільки герой-оповідач усіх оповідань зі збірки «Баркароли» - радист, можемо зробити припущення, що саме радистом працював і автор. Тож тримаймо із ним зв’язок, розуміючи, що все-таки не кожна людина після півтора десятків років у морі вирішує здобути професію українського філолога і стати українським письменником, давши таким чином можливість читачеві теж хоч трошки «побути» моряком.<BR></P>
<HR style="BORDER-TOP: #d1d1d1 2px solid">

<P style="PADDING-RIGHT: 0px; PADDING-LEFT: 0px; PADDING-BOTTOM: 0px; MARGIN: 0px; PADDING-TOP: 0px"><BR></STRONG>&nbsp;</P>
Это сообщение написано также в: Книги МЕТА (0 комментариев) , barcarola (12 комментариев)
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены