 |
07 березня 2007 року Німеччина нарешті відкриває архіви концтаборів. Природне запитання: що за архіви могли опинитися в переможеної Німеччини, яка може їх якось закрити, то відкрити для вивчення. Відомо, що найбільш великі концтабори були звільнені Червоною Армією і всі архівні документи повинні знаходитися у Росії. Це припущення підтверджується і довідниками: Російський державний військовий архів має документи німецьких концтаборів, зокрема, Освенціма. Архіви табору Освенцім при звільненні захопили радянські війська, потім вони зберігалися у Центральному державному особливому архіві СРСР, доступ до якого був закритий, число відвідувачів обмежувалося двома-трьома десятками наділених особливими повноваженнями осіб. Під час перебудови в цей архів допустили журналістів. Елла Максимова, спеціальний кореспондент газети "Известия", у лютому 1990 року надрукувала п'ять репортажів з Особливого архіву, в яких, зокрема, говорилося про те, що у сховищі - маса трофейних документів, ввезених навесні 1945 року із звільнених від гітлерівців країн. Автор репортажів підкреслювала, що Особливий архів практично не вивчений: "Поодинічної обробки фондів не було ... Склали короткі анотації - тема, предмет ... Тут якщо обізнана людина "пірне", можливі самі несподівані знахідки". В репортажі Елла Максимова закликала до відкриття Особливого архіву. Вона також повідомила: «Але дожили ми, слава богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, правда з превеликими труднощами, освенцімські Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, які загинули в таборі знищення». Тобто, за п'ять років існування в усій системі трудових таборів Освенціму померло 70 тисяч чоловік всіх національностей - це в межах природної смертності міста з населенням близько 1 млн. чоловік. З того часу до архивів Освенціму з відомих причин нікого не підпускають, адже будь-якому досліднику стане зрозумілим, що нікого в цьому великому трудовому таборі не знищували і газом не труїли, на кожного ув"язненого заведена особиста картка, в якій вказані навіть суми табірних коштів, отриманих за роботу. Саме педантичного німецького обліку і бояться розповсюджувачі міфу про голокост.
Отже, що за архів зібраний в Німеччині? Аналізуючи різні джерела, зокрема, Deutche Welle - World від 27.07.06, можна скласти таку картину, яка описана нижче в термінах джерел. Після поразки Німеччини в 1945 р. до рук союзників потрапили документи, що містять відомості про в'язнів концтаборів і про осіб, вивезених на роботу. Архів збирався з 1943 р. британським Червоним хрестом і з часом став базою даних Міжнародної пошукової служби (International Tracing Service). Технічними власниками архіву є: США, Великобританія, Бельгія, Ізраїль, Італія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Польща, Греція і Люксембург, представники яких утворюють міжнародний архівний комітет, який при одностайному рішенні і відкривають доступ до архіву. До 2007 року ситуація була така: за «неясної позиції» Бельгії та Італії під тиском США, Великобританії та Ізраїлю уряд ФРН підписав міжнародний протокол про відкриття архіву, для найменування якого використовуються два терміни: архів Міжнародної пошукової служби і так званий архів Голокосту.
Тепер про зміст архіву. У німецькому місті Bad Arolsen архів займає 25,8 км стелажів і налічує 30-50 млн. сторінок. В архіві є акти про ув"язнення в концтабори, списки померлих і переміщених осіб, документи про післявоєнний розселення біженців, спогади людей, які опинилися в жорнах примусової праці, особисті документи 17,5 млн. жертв нацистського режиму. ... Читать |