Без українців Російської імперії не було б. Це твердження можна вважати банальністю, трюїзмом, доконаною істиною, бо українці були не тільки будівельним матеріалом, а й будівничими (нерідко – одними із головних) цієї імперії. Та що там будівничими – чи додумалися би взагалі московіти до ідеї імперії без Теофана Прокоповича та його впливу на оточення Петра І?

Ну, а далі – пішло-поїхало. Від Олексія Розумовського та Олександра Безбородька, Віктора Кочубея та Івана Паскевича – й аж до Семена Буденного й Клима Ворошилова, Сергія Корольова й Валентина Глушка, Павла Судоплатова й Володимира Семичасного.

 А також мільйонів "ревних малоросів", які запопадливо виконували всі вказівки "згори", чи з туманного Санкт-Петербурга, чи із зореносної Москви...

 А водночас як українці народили цю імперію, так вони її й знищили. З того часу як почалося формування модерної української нації, саме українці чи, принаймні, особи з українським корінням й українськими ментальними настановами розхитували цю імперію, аж поки аж удвічі впродовж ХХ століття її не поруйнували.

 Якраз у березні виповнюється чимало дат, прямо пов’язаних із нищенням цієї імперії, яку дехто у Москві страшенно прагне відродити, ясна річ, залучивши до неї Україну.

 Перша із цих знаменних дат – страта народовольцями російського імператора Олександра ІІ, яка сталася 1 березня за старим стилем (13 – за новим) 1881 року. Не тільки керівне ядро партії "Народна воля" складалося із українців, а й ідеологія цієї організації була несумірна із російськими традиціями.

 Бо ж партійна програма у галузі державного будівництва відверто зазначала: імператор повинен відмовитися від влади і передати її "Всенародним Установчим Зборам, обраним вільно за допомогою всезагальної подачі голосів", а на місці імперії створюється "Загальноруський союз", поділений на самостійні у внутрішніх справах області.

 Народи ж, які були насильницькі приєднані до Російського царства (згадаймо: не так давно закінчилися бої у Чечні, а перед тим придушене польське повстання), одержують право відокремитися чи залишитися в Загальноруському союзі.

 А фактичний лідер "Народної волі" Андрій Желябов (один із активних учасників громадівського руху, поки той не був "прикритий" владою) прямо говорив про свою мету як про "розпад імперії на автономні частини".

 Імператор відхилив ультиматуми народовольців, і 1 березня 1881 року замах, спланований Андрієм Желябовим (партійне псевдо – "Тарас"), здійснений виготовленими чернігівцем Миколою Кибальчичем бомбами і керований правнучкою гетьмана Кирила Розумовського Софією Петровською, виявився вдалим.

"Партизани" (як вони себе називали) поставили імперію на грань небуття.

 Та імперія тоді вистояла; знайшлося чимало охочих милуватися її позірним зміцненням. І вся ця міць здиміла в 1904-05 роках, розвіяна вітрами війни із Японією.

 А далі вдарив грім. 14 за старим, а 27 червня 1905 року за новим стилем артилерійський унтер-офіцер Григорій Вакуленчук вигукнув до матросів українською мовою: "Та доки ж ми будемо рабами!" І на Чорному морі на якийсь час виникла територія, вільна від російського самодержавства – панцерник "Потьомкін", очолена після смерті Вакуленчука (потім більшовики запишуть його до себе – мертві не можуть заперечити) мінним машиністом Панасом Матюшенком.

 Активні учасники повстання – інженер-механік Коваленко, стройовий квартирмейстер Денисенко, старші боцмани Димченко і Мурзак, стерновий боцман Костенко, боцман Кузьменко, квартирмейстер Коров’янський, унтер-офіцери і матроси Кулик, Різниченко, Пархоменко, Дорошенко, Осадчий, Шевченко і так далі.

 А підготовча арена
Читать

Ульяновская область объявила себя родиной колобка. Губернатор Сергей Морозов поручил создать рабочую группу по развитию этого бренда. Об этом сообщают местные СМИ.
 
С инициативой выступил доцент Ульяновского государственного университета Сергей Петров. По его словам, «колебятами» в Сибирской губернии первоначально называли изделия, изготовленные из остатков теста. В области уже началось производство сувенирных колобков.

================================

Але слово "Колобок" від україських  коло і бок (бік) - річ, яка має боки у формі кола, тобто круглобока. Я розумію, що татари, яких зараз половина населення області, перетворила українське "колобок" на свій манер - то ж нехай і реєструють торгову марку КОЛЕБЯТА^тм!

Минобразования и науки, молодежи и спорта утвердило концепцию литературного образования в средних школах: согласно концепции, в школьной программе на 30-40% увеличится изучение произведений современных авторов, а русская литература будет преподаваться отдельно от курса зарубежной литературы

Как известно, в 2000 году постановлением Кабинета министров №1717 «О переходе общеобразовательных учебных заведений на новое содержание, структуру и 12-летний срок обучения» русская литература была интегрирована в курс зарубежной литературы.

Вместе с тем концепция, утвержденная в Минобразования, наоборот, допускает интеграцию украинской и мировой литературы. Кроме того, учителям предлагается уделять особое внимание произведениям из золотого фонда, проверенного, по мнению авторов концепции, «временем и многими поколениями» (чьими поколениями?).

Как отметил нардеп от БЮТ, член парламентского комитета по вопросам культуры и духовности, писатель Павел Мовчан, золотой фонд литературы должен формироваться не министром образования, а народом. «Возвращать в школьные программы писателей, пропагандировавших советскую идеологию, уже неактуально», - уверен политик.

В свою очередь практикующие учителя сомневаются в рациональности предложенных изменений. Как отметил председатель Украинского мирового союза профессиональных учителей, педагог Наталья Мацко, концепции не должны единолично вводиться решением министра. «Как минимум следует провести общественное обсуждение, привлечь научных специалистов», – уверена педагог.  По ее мнению, в Украине необходимо усиливать не гуманитарное, а естественно-математическое образовательное направление, которое является мировым трендом.

Напомним, ранее министр образования и науки, молодежи и спорта Украины украинофоб Табачник заявил, что в Украине не должна проводиться политика  украинизации. По мнению главы МОН, украинизация и нарушение европейских норм языковой политики ведет «к оттоку мозгов из страны».

В Украине не должна проводиться политика насильственной украинизации. Об этом заявил министр образования и науки, молодежи и спорта Украины Украинофоб Дмитрий Табачник в ходе крымской конференции общественной организации «Собор гражданского согласия» на тему: «Культурно-языковое многообразие Украины – фактор стабильности и опережающего развития» в Симферополе 29 января

Дешевый клоун и казнокрад Табачник считает, что украинизация и нарушение европейских норм языковой политики ведет «к оттоку мозгов из страны».

«Насильственное выталкивание мозгов катастрофично для образования и культуры, потому что насильственно сворачивание двуязычия или многоязычия приводит к тому, что ряд людей считают для себя профессиональную научную, преподавательскую, творческую, культурную деятельность неинтересной, неперспективной. Так кто от этого выигрывает?» – подчеркнул министр.

=================================

Хочу по этому поводу заметить, что утечка "мозгов", неспособных выучить украинский язык, украинцев не пугает.

А еще этот ставленик Хабада как всегда сделал фигли-мигли и перекрутил смысл европейских норм языковой политики.

Да уж, я представляю себе это "ряд людей", которые "считают для себя профессиональную научную, преподавательскую, творческую, культурную деятельность неинтересной, неперспективной" и выбравших в свои лидеры украинофоба хабадника Табачника!

Понятно, Табачник хочет устроить в Украине то же что жиді устроили с палестинцами, загнать всех украинцев в резервации чтобі уни ек мешали ряду людей усуществлять "профессиональную научную, преподавательскую, творческую и  культурную деятельность. Ну, а самое главное, грабить нас, косить бабло и распродавать єту страну оптом и в Розницу.

Однією з перших «реформ» у освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами... Що ж такого небезпечного побачив там нинішній режим?..

Убивці оскаженіли, почувши гімн “Ще не вмерла Україна”

Фактів про цю подію більше ніж достатньо. Тому історики мають консенсусне уявлення про події під станцією Крути біля міста Ніжина наприкінці січня 1918 року.

Після оголошення більшовицького ультиматуму Українській Центральній Раді вона виявилася не готовою ані організаційно, ані психологічно до відбиття агресії радянської Росії. У країні мародерствували банди російських солдатів, які втікали з фронту Першої світової війни через територію України, та чинили злочини проти цивільних громадян.

Наступ більшовицьких військ відбувався в умовах підривної діяльності більшовицької партії, навіть не забороненої Центральною Радою. Ніхто не перешкоджав діям відмінної системи революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік населення й навіть загони української армії.

Російські війська захоплювали одне безборонне місто за іншим, користуючись тим, що українська влада не зуміла втримати та демобілізувала свої війська.

27 січня 1918 року з Києва назустріч російським більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив загін, до складу якого входив добровольчий Студентський курінь. Він складався зі студентів Університету ім. Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також із гімназистів київських гімназій. Ці юнаки походили переважно з відомих і шанованих у Києві родин, проте майже не мали бойової підготовки. Студентським куренем керував студент Українського народного університету Андрій Омельченко.

Загін мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач на Чернігівщині. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за м. Ніжином на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Поряд зі студентами зайняли оборону трохи більш досвідчені студенти Української військової школи в кількості 250 бійців. Студентський курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших бійців, то українські сили під Крутами не нараховували й шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін більшовицьких військ під керівництвом полковника Муравйова кількістю близько 6 тисяч вояків, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була лише одна гармата.

Бій під Крутами відбувався з ранку до вечора 29 січня 1918 року. Вогнем кулеметів та рушниць студенти й школярі відбили кілька більшовицьких атак. У бою загинув Омельченко. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила – учнів Військової школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський курінь) не зорінтувалося чи не почуло наказу й фактично в темряві пішло в наступ та вийшло прямо на позиції більшовиків. У результаті більша частина студентів загинула під час цього неузгодженого маневру, а 35 потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли й відправили в більшовицький тил. Один із них згодом дивом урятувався. Решту вбивали під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім різали й кололи багнетами та ножами.

Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого полоненого, який босоніж
Читать