Сьогодні вранці у Львові було побито голову обласної організації Антифашистського комітету, члена КПУ Олександра КАЛИНЮКА.

Як передає кореспондент УНІАН, перед цим керівництво міста та області поклали до пагорба Слави, де горить Вічний вогонь, квіти та вінки з нагоди 66-ї річниці Перемоги.

З 9.30 до пагорба Слави почали сходитися представники ветеранських організацій та активісти ВО «Свобода». У цей час за кілька десятків метрів від пагорба було побито О.КАЛИНЮКА.

Як повідомив УНІАН сам О.КАЛИНЮК, коли він з квітами підходив до пагорба Слави, до нього підійшли троє молодиків з нарукавними жовто-синіми пов’язками, які представилися йому членами ВО «Свобода», і заявили, що не допустять, щоб він та представники ветеранських і лівих сил проводили сьогодні свої заходи у Львові.

«Вони почали мені викручувати руки, зірвали медаль з грудей і Георгіївську стрічку, після чого почали бити. Підоспіли працівники міліції, які доставили мене у травмпункт 8-ї лікарні Львова, де я зараз і перебуваю», - повідомив О.КАЛИНЮК.

За словами О.КАЛИНЮКА, після проведення необхідних медичних обстежень він їде у райвідділ міліції складати протокол про напад на нього.

Представники ВО «Свобода», партії «Родина», ветеранських організацій та «Русского единства» з 10.00 почали збиратися на Марсовому полі. Близько двох тисяч працівників міліції, а також бійців спецпідрозділу «Беркут» оточили щільним кільцем місце поховання воїнів, і лише окремі ветерани мали змогу пройти туди, щоб покласти квіти.

Без символіки і плакатів представники лівих і ветеранських організацій разом із членами «Родини» і «Русского единства», які приїхали з Одеси та Криму, просто стояли біля місць поховань, не проводячи ні мітингу, ні попередньо запланованих виступів і не маючи змоги покласти квіти.

Як зазначив у коментарі УНІАН депутат Одеської обласної ради, член партії «Родина» Костянтин ГРІНЧЕНКО, «ми сюди приїхали на День міста Львова, а також вклонитися могилам полеглих воїнів, серед яких можуть бути і наші земляки з Одещини». «Львів мені також рідне місто, у 1982 році я тут закінчив вище військово-політичне училище. Цього року вперше приїхали до Львова подивитися, як тут святкують 9 травня, оскільки це перша річниця влади, яка не боронила нам приїхати до Львова і не ущемлює права ветеранів», - додав К.ГРІНЧЕНКО.

За його словами, вони “наштовхнулися на те, що місцеві радикальні сили чинять спротив ветеранам, які хочуть покласти квіти до могил бойових побратимів, а молодики, які за зовнішністю виглядають на футбольних фанів, усіляко провокують їх на сутички та бійки, вириваючи з рук оберемки квітів”.

На даний час біля пагорба Слави, щільно оточеного кордонами міліції, зібралися декілька сотень представників ВО «Свободи» і молодих людей, деякі з яких одягнені у футболки з написами «Бандерівець», у багатьох - пов’язки з написами «Свобода» або із символікою футбольного клубу «Карпати».

Вони скандують: «Ганьба!» і не пропускають до пагорба Слави жителів Львова та області, які хочуть покласти квіти до могили Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова та інших визволителів Львова.

Як повідомили УНІАН представники ветеранських організацій, під час протистояння між ветеранами та активістами ВО «Свобода» було піднято прапор Російської Федерації, який “молодики вирвали і спалили”.

Сатанист Кирилл не смог собрать аншлаг.

В Харькове, на крупнейшей в Европе площади Свободы, завершилось выступление патриарха неканонической церкви Московского патриархата Кирилла (Гундяева).

Как сообщает УНИАН, на площадь удалось согнать около 5 тысяч человек.

Вопрос обязательного вывешивания копий Знамени Победы 9 мая вызвал бурную реакцию не только украинцев и общин западных областей Украины. Для крымских татар любое знамя красного цвета болезненно воспринимается даже если это Знамя Победы. Об этом накануне вечером, 6 мая, в эфире «Шустер Live» сообщил народный депутат Украины Олесь Доний. Так, по его словам, в Музее современного крымско-татарского искусства в Бахчисарае находится очень грязный красный флаг с советским гербом. «Я вначале не понял и спросил у работников музея, что это, собственно, означает. Мне ответили, следующее: «Это наше старшее поколение любит показывать пример молодому поколению, люди ходят по красному полотну». У нас нет презренного отношения к флагам, а там, в Крыму, где крымско-татарский народ пережил депортацию, который пережил физическое истребление, старики показывают пример отношения к этой символике. Символике, под которой убивали и истребляли нацию», - сказал Олесь Доний.

Напомню, дискуссия в обществе по поводу реанимирования фашистско-советских символов была спровоцирована внесением изменений в Закон «Об увековечивании Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов (относительно порядка официального использования копий Флага Победы)». Изменения обязывают органы местного самоуправления вместе с символами украинского государства вывесить еще и копии Знамени Победы. Правда, закон не указывает кто будет финансировать этот идиотизим.

Украинцы — это плохо,
Добкин, Кернес — хорошо,
Украинцы — это плохо,
Аделаджа — хорошо.

Украинцы — это плохо,
А вот Фельдман — хорошо,
Украинцы — это плохо,
А Табачник — хорошо.

Украинцы — это плохо,
Богословская — не плохо,
Украинцы — это плохо,
А Арфуш — совсем не плохо.

Украинцы — это плохо,
Черновецкий — хорошо,
Украинцы — это плохо,
Гурвиц — это хорошо.

Тина Кароль — как чудесно!
Украинцы — плохо.
Таня Либерман прекрасна!
Украинцы — плохо.

Вот Кауров Будулай — депутата выбирай!
Жвания, Григян, Васадзе — все славяне, все свои!
Украина — это плохо,
Вся фашистская она.

Украинцы все фашисты,
Нехорошие они.
Против них антифашисты,
Толерантные они.

Чтоб фашизм нам победить -
Украинцев всех убить!
Потому что если нет -
Будет новый Святослав,

Новый Гонта, Зализняк,
И Хмельницкий, и Богун,
Будет Довбуш, Кармалюк,
Скоропадский, Болбочан,

И Петлюра, и Махно,
Коновалец и Бандера,
И прийдет Роман Шухевич -
Он со шмайсером , в крестах, -

Нагонять тотальный страх.
Вот поэтому и надо
Украинцев всех убить,
А фашистскую их землю

АрфушАми заселить.
И наступит толерантность
Без фашистских украинцев:
Вместо свастики фашистской

Там где был Собор Софии
Будет центр жертв голокоста
И музей фашистских жертв,
Чтобы каялись фашисты,

И платили жертвам деньги,
Можно в долларах и евро,
И наличкой тоже можно,
Потому что виноваты,

Что такими родились,
На земле своей фашистской,
Где кровавые погромы
Сотворили гайдамаки.

В общем, стыдно и немодно
Быть фашистским украинцем,
Провокатором-злодеем,
маргиналом-экстремистом

В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові.

Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".

Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота.

Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".

Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди".

На світлині  автор - в'язень концтабору Авшвіц, липень 1942 р.   

Др. Петро Мірчук - почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains  і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлю.

Різні джерела в різні роки наводять різні дані кількості померлих в Освенцімі, але тенденція до стрімкого зменьшення очевидна:

- 9 млн людей, згідно з французьким документальним фільмом 1955 р. «Nuit de Brouillard» («Туманна ніч». Фільм можна скачати з сайту Еврейские фильмы и музыка, в анотації до нього там є такі слова «Мило з людських кісток… сувеніри з людської шкіри…».
- 8 млн осіб, відповідно до опублікованого в 1945 р. повідомлення французького Відомства з вивчення військових злочинів;
- 7 млн людей, згідно зі свідоцтвом ув'язненого Рафаїла Фейдельсона[21];
- 6 млн євреїв, згідно з єврейським видавцем Тиберієм Кремером у передмові до книги Міклоша Ніслі «Доктор Аушвіцу», там же він заявив, що автор книги був лікарем-євреєм, який працював в Аушвіці під керівництвом Josef Mengele. 
-  5,5 млн осіб, згідно з Bernard Czardybon на суді над Rudolf Hoess в Кракові[23] та Le Monde від 20 квітня 1978: "більше пяти мільйонів жертв, з яких 90% євреї"[24];
...
Читать

 

Верховній Раді пропонують законодавчо заборонити ліквідацію навчальних закладів з навчанням російською та іншими мовами нацменшин.

Раніше не міг зрозуміти - звідки в Червоної армії під час громадянської війни бралася та навіжена незламність і несамовита одержимість? Адже щойно Росія вийшла із світової різанини , де розквітало дезертиство ("штики у землю!"), всі втомилися від війни.

І ще більше було незрозуміле - за яку саме ідею так само шалено билися на боці жидобільшовиків оці "інтенаціональні полки", що складалися з десятків тисяч китайців, угорців, чехів, латишів, естонців, вірмен, поляків, звільнених каторжників, випущених із в'язниць кримінальних злочинців, злодіїв, вбивць і розбійників? І все це міжнародне ошмаття відрізнялося крайньою жорстокістю. У Миколаєві чекіст Богбендер (жид), що мав своїми помічниками двох китайців і одного каторжника-матроса росіянина, замуровували живих людей в кам'яних стінах. У Пскові всі полонені офіцери, в числі близько 200 чоловік, були віддані на розтерзання китайцям, які розпиляли їх пилками на шматки. Таких прикладів можна навести безліч. Сучасник Вершинін розповідає: "Інтернацiональний полк у Харкові творив "такі жорстокості, перед якимбліи днe те, що прийнято називати жахом". Білоруський дослідник В. Бешанов пише: "Китайців широко використовували для проведення каральних акцій, розстрілів, як фахівців із тортур". Було цих китайців-найманців у Червоній армії понад 40 тисяч – число стабільне, бо весь час на місце загиблих приходили добровольці, які там само спокійно й безсторонньо робили свою справу фахових карателів".
...
Читать

Без українців Російської імперії не було б. Це твердження можна вважати банальністю, трюїзмом, доконаною істиною, бо українці були не тільки будівельним матеріалом, а й будівничими (нерідко – одними із головних) цієї імперії. Та що там будівничими – чи додумалися би взагалі московіти до ідеї імперії без Теофана Прокоповича та його впливу на оточення Петра І?

Ну, а далі – пішло-поїхало. Від Олексія Розумовського та Олександра Безбородька, Віктора Кочубея та Івана Паскевича – й аж до Семена Буденного й Клима Ворошилова, Сергія Корольова й Валентина Глушка, Павла Судоплатова й Володимира Семичасного.

 А також мільйонів "ревних малоросів", які запопадливо виконували всі вказівки "згори", чи з туманного Санкт-Петербурга, чи із зореносної Москви...

 А водночас як українці народили цю імперію, так вони її й знищили. З того часу як почалося формування модерної української нації, саме українці чи, принаймні, особи з українським корінням й українськими ментальними настановами розхитували цю імперію, аж поки аж удвічі впродовж ХХ століття її не поруйнували.

 Якраз у березні виповнюється чимало дат, прямо пов’язаних із нищенням цієї імперії, яку дехто у Москві страшенно прагне відродити, ясна річ, залучивши до неї Україну.

 Перша із цих знаменних дат – страта народовольцями російського імператора Олександра ІІ, яка сталася 1 березня за старим стилем (13 – за новим) 1881 року. Не тільки керівне ядро партії "Народна воля" складалося із українців, а й ідеологія цієї організації була несумірна із російськими традиціями.

 Бо ж партійна програма у галузі державного будівництва відверто зазначала: імператор повинен відмовитися від влади і передати її "Всенародним Установчим Зборам, обраним вільно за допомогою всезагальної подачі голосів", а на місці імперії створюється "Загальноруський союз", поділений на самостійні у внутрішніх справах області.

 Народи ж, які були насильницькі приєднані до Російського царства (згадаймо: не так давно закінчилися бої у Чечні, а перед тим придушене польське повстання), одержують право відокремитися чи залишитися в Загальноруському союзі.

 А фактичний лідер "Народної волі" Андрій Желябов (один із активних учасників громадівського руху, поки той не був "прикритий" владою) прямо говорив про свою мету як про "розпад імперії на автономні частини".

 Імператор відхилив ультиматуми народовольців, і 1 березня 1881 року замах, спланований Андрієм Желябовим (партійне псевдо – "Тарас"), здійснений виготовленими чернігівцем Миколою Кибальчичем бомбами і керований правнучкою гетьмана Кирила Розумовського Софією Петровською, виявився вдалим.

"Партизани" (як вони себе називали) поставили імперію на грань небуття.

 Та імперія тоді вистояла; знайшлося чимало охочих милуватися її позірним зміцненням. І вся ця міць здиміла в 1904-05 роках, розвіяна вітрами війни із Японією.

 А далі вдарив грім. 14 за старим, а 27 червня 1905 року за новим стилем артилерійський унтер-офіцер Григорій Вакуленчук вигукнув до матросів українською мовою: "Та доки ж ми будемо рабами!" І на Чорному морі на якийсь час виникла територія, вільна від російського самодержавства – панцерник "Потьомкін", очолена після смерті Вакуленчука (потім більшовики запишуть його до себе – мертві не можуть заперечити) мінним машиністом Панасом Матюшенком.

 Активні учасники повстання – інженер-механік Коваленко, стройовий квартирмейстер Денисенко, старші боцмани Димченко і Мурзак, стерновий боцман Костенко, боцман Кузьменко, квартирмейстер Коров’янський, унтер-офіцери і матроси Кулик, Різниченко, Пархоменко, Дорошенко, Осадчий, Шевченко і так далі.

 А підготовча арена
Читать

ИСТИНА НА ЛАДОНИ
Семён Битый

Проблема глубже – там, в седых годах,
Когда катком по сёлам – тридцать третий –
Из года в год живёт в народе страх,
И от рабов рабы плодятся – дети,

Тьмы саранчи – российской кацапни,
Что мёртвый дом с востока заселила –
В чужой стране – чужие здесь они
И тянут вниз – и нет подняться силы,

Болезнь глубже – там, в чужой войне –
Тиранов пир – людскими черепами,
И в Богом проклятой расхристанной стране,
Что скалит пасть имперскими клыками,

А власть дебилов – так себе, пушок,
Синячной плесени разводы, вонь и пена,
Совка прощальный тост "на посошок" –
Сочится гной из вековой гангрены.

И всё же верю, боль – не навсегда,
Короста страха – не навечно длится,
Надеюсь всё же, жду – придут года –
Стране из пепла птицей возродиться.