Аушвиц-люге - [нем. Auschwitz-Luge --> Auschwitz - Освенцим, польский город в Краковском воеводстве + Luge - ложь] - немецкое выражение, указывающее на то, что якобы не было никакого преступления гитлеровцев в отношении европейских евреев, не было концлагерей и холокоста (ХОЛОКОСТ). Конкретно имеется в виду концлагерь Освенцим (освобожден в 1945 г.).

Так визначає цей вже усталений термін "Словарь иностранных слов" ( составитель Комлев Н.Г., Издательство ЭКСМО, Год издания 2006, Страниц 672 ISBN 5-699-15967-3).

Потрібно зазначити, що саме під такою назвою «Брехня Аушвіцу» (нім. Die Auschwitz-Lüge) в 1973 році видав свою знамениту книгу Тіс Кристоферсен, звичайний німець,  який до війни займався фермерством, у 1940 році був важко поранений на фронті, після лікування отримав агрономічну освіту з вирощування каучуконосних рослин і працював у трудовому таборі Райське, сателіті Аушвіцу, в Департаменті розведення рослин.

Серед інших у його підпорядкуванні були близько 100 чоловіків з Аушвіца-Біркенау. Протягом всього 1944 року Крістоферсен неодноразово відвідував Аушвіц-Біркенау, але про масові вбивства євреїв газом вперше почув лише після війни і дуже здивувався. Після чого видав книгу «Брехня Аушвіцу», в якій описав своє минуле і в якій заперечував, що в Освенцімі коли-небудь мало місце знищення людей, що ув'язненні навіть співали пісень під час роботи — після чого отримав багато тисяч листів від очевидців, які підтверджували його доводи. Незважаючи на те, що його брошуру навряд чи можна назвати науковим дослідженням предмета, вона все ж зробила глибокий вплив, посіявши сумнів і спонукавши ціле коло дослідників критично поглянути на Голокост.

Тіс Крістоферсен опитав безліч «очевидців» «винищення газом», але серед них не виявилося жодного живого прямого свідка. Провів рік у німецькій в'язниці за «образу держави», був висланий до Данії, де при потуранні поліції його будинок атакували сотні просіоністських фанатиків.

Був змушений тікати до Бельгії, Швейцарії, потім до Іспанії. Багаторазово піддавався замахам, у тому числі за допомогою кислоти, підпалів та знищення майна. Протягом останніх місяців життя був оголошений «ворогом держави», його банківський рахунок в Німеччині був арештований, медична страховка анульована, пенсійне забезпечення, у фонд якого він платив протягом 45 років, припинено разом з військової пенсією. Незадовго до смерті Крістоферсен був заарештований на кілька тижнів; йому було дозволено лише померти на батьківщині. Він помер 1997 року.

Пройшло аж (чи лише?) 30 років після виходу його книги «Брехня Аушвіцу» - і от бачите, це поняття вже став хрестоматійною ідіомою і увійшло до словників. Цікаво, а чи є ще такі люди, які вважають що це не брехня?

 «Еврейский учёный…профессор Колумбийского университета  Норман Финкельштейн написал книгу "Индустрия холокоста". В этой книге профессор, чьи родители были узниками Варшавского гетто, обвинил Израиль и американо-еврейскую диаспору в стремлении использовать массовые истребления евреев в гитлеровской Германии в политических и финансовых целях.

Разговоры о холокосте возникли только в 1967 г. С этого момента и началось развитие "индустрии холокоста". Холокост стал незаменимым идеологическим оружием, благодаря которому одна из самых грозных сверхдержав мира объявила себя "государством-жертвой"… что оградило её творцов от справедливой критики.

Главными закопёрщиками в создании "индустрии холокоста" стали американские евреи Симон Визенталь и Эли Визель. Визель за каждую лекцию по данной теме брал по 25 тысяч долларов. Созданный им музей холокоста профессор назвал "помесью Дахау с Диснейлендом".

Финкельштейн уличает во вранье и многих других участников этой индустрии. Этот подлог позволил "индустриалам" заставить швейцарские банки выплатить евреям более 200 млн. долларов … и обязать Германию выплатить 12 млрд. долларов»

Цитата з книги В.В. Жириновського «Иван, запахни душу!» (Москва, 2002 г., издание Либерально-демократической партии России с. 33 - 34).

==================

Цікаво, що Жириновський та Фінкельштейн - євреї, тобто звинуватити їх в антисемітизмі неможливо.

 Інколи пропагандисти припускаються неприпустимих помилок. Інакше чим можна було б пояснити попадання в інтернет фото на якому зображені щасливі діти у звільненому Аушвіці? Подивиться лише на пухкеньки щічки тих дітлахів!  У книзі "Anatomy of the Auschwitz Death Camp" (Автори: Israel Gutman, Michael Berenbaum, United States / 1998), на стор 413 стверджується: "На 23 квітня 1943 в таборі перебувало 2846 дітей чоловічої статі".

Чи могли кровожерливі нацисти могли допустити таке? Як ви вважаєте?

Немецкие критики призвали бойкотировать выход фильма немецкого режиссера Уве Болля "Освенцим", релиз которого намечен на 2011 год.

Многие критики посчитали трейлер фильма, насыщенный кадрами гибели узников концлагеря в газовых камерах, вырывания зубов и в сожжения в крематории детских тел, "отвратительным и возмутительным", сообщает британская газета The Guardian. Немецкий журнал Stern отмечает, что трейлер вызывает "возмущение, смятение и панический ужас".

Обозреватель журнала Escapist Том Голдман заявил, что фильм показался ему отвратительным. По его мнению, для зрителей просмотр может оказаться чересчур болезненным.

"Конечно, реальность невыносима, но здесь мы говорим о чем-то, что в действительности напоминало бойню", - ответил на это режиссер фильма Уве Болль.

По его мнению, зрители должны увидеть "настоящую, повседневную действительность" Третьего рейха. Болль сообщил, что убийства занимают в фильме всего 20 минут, а остальное время посвящено будням концлагеря.

"Я взял множество интервью у школьников по поводу Холокоста, именно они легли в основу картины. Затем съемочная группа отправилась в Освенцим, где мы сняли шокирующие сцены. Мы постарались максимально объективно показать весь конвейер смерти. Четыре тысячи детей получали выстрел в голову, прежде чем их помещали в газовые камеры!.. Затем я вновь отправился в немецкие школы и опять общался с молодыми людьми, которые понятия не имеют, что такое Освенцим. И это в немецких школах! Что уж говорить о других странах… Эти эпизоды тоже вошли в фильм", - отметил режиссер.

"Половина моих коллег - евреи, и они утверждают, что моя картина станет ударом для еврейского сообщества. Все как раз наоборот! Я уверен, что сегодня, когда президент Ирана позволяет себе высказывания относительно геноцида, подвергая его сомнению, эта картина особенно актуальна", - подчеркнул режиссер.

Часть съемок фильма проходила в Хорватии. Побывал Уве Болль и в Израиле, чтобы получить консультацию в музее Катастрофы Яд ва-Шем и посмотреть документальный материал (о, там работают известные лжецы, видимо это они ему подкинули новую брехню о 4-х тысячах расстреляных детях, узнаю по почерку и полету фантазии!) . Болль выразил надежду, что Освенцим будет включен в программу Берлинского кинофестиваля в 2011 году.

Между тем критик Софи Альберс из журнала Stern считает, что слово Освенцим в сочетании с именем режиссера вызывает наихудшие опасения, поскольку большинство фильмов Болля, прославившегося экранизациями компьютерных игр - Bloodrayne, Postal, Dungeon Siege, FarCry и других, провалились в прокате и признаны эталоном безвкусицы. 

Однако не все фильмы Уве Болля помечены зрителями и критиками как "эталон безвкусицы": в его фильмографии есть, в частности, несколько качественных псевдодокументальных картин о войнах во Вьетнаме и Судане.

=======================================

У Дніпропетровську вшанували пам’ять єврейських жертв нацизму 
13.11.2010

У Дніпропетровську на будівлі Центрального універмагу відкрили меморіальну дошку на честь 11 тисяч євреїв, загиблих від рук нацистів. Про це повідомили в міжнародній громадській організації «Інститут україніки», яка брала участь у реалізації проекту.

Восени 1941 року окупанти зігнали місцевих євреїв саме до будівлі ЦУМу, звідси їх вели на розстріл. На меморіальній дошці – написи івритом та українською мовою «Це страшне місце». Сама дошка являє собою стилізоване зображення розгорнутого сувою Тори. Авторами скульптурної композиції є Олександр Фрідкіс і Ростислав Шитиков.

Головний рабин Дніпропетровська Шмуель Камінецький підкреслив, що зберігати пам’ять про безвинних жертв – обов’язок народу. Він зазначив, що єврейська громада змогла врятувати від руйнування єврейське кладовище, звести в ботанічному саду пам’ятник розстріляним євреям і меморіальний комплекс «Мацеви».

Дошку встановили на місці розбитої невідомими особами таблички. Фундатор «Інституту україніки» Олексій Лазько зазначив, що люди, які руйнують пам’ятні знаки, перш за все руйнують пам’ять та мораль.

==============

В усіх цих стандартних, як під копірку написаних повідомленнях дивує одна обставина - відсутність прізвищ жертв за умови "точної" їх кількості. Майже щодня в Україні знаходять залишки пошматованих радянських солдат, в деяких з них вдається встановити (через 80 років !) імена, які потім викорбовують на стелах серед прізвищ іншиз загиблих...

А от єврейські прізвища ніхто не викорбовує, не шукає могили розстріляної тьоті Фаї і дядька Хайма, не вимагає екскгумації... Де і ким проводились ці розстріли? Куди поділися розстріляні? Чому ті, кого уводили на ростріл не опиралися? Хто підрахував кількість жертв? Навіщо було спочатку збирати всіх в ЦУМі?

Для довідки: меморіальний комплекс «Мацеви» в Дніпропетровську виконаний в строгому стилі: по колу розташовано сім фігур, символізуючих свічки Храмового семисвічника, а стилізовані єврейські надгробки «розкриваються» від центру меморіалу, як пелюстки квітки. На них немає написів - вони в пам'ять кожному, хто покоїться в цій землі.

 Можливо, ЦУМ був перевалочною базою, сборним пунктом на довгому шляху євреїв до Палестини? І напевне, в той шлях їх закликали дніпропетровські рабини, як це було в Києві, коли вивозили 50.000 євреїв? Адже для розстрілів не потрібно спочатку концентрувати людей на зборному пункті. А от для відправки ешелону, скажімо до Варшавського гетто (гетто - то відокремлене в місті місце (квартал) з єврейським самоврядованням і єврейською поліцією) - потрібно.

І все ж таки - чому ніхто не хоче дізнатися про ті 11 тис прізвищ?

 Цікаву історію прочитав в есе Юрія Мухіна "Євреї: комуністи і сіоністи", повністю з нею можна ознайомитись отут:

http://www.personal.in.ua/article.php?ida=34

До кінця 30-х років Гітлер домовився із сіоністами про звільнення від англійців Палестини і про організацію в Палестині держави Ізраїль. Він також повинен був переселити євреїв Польщі й інших країн Західної Європи в цю єврейську державу. Саме для цього євреїв Західної Європи спочатку концентрували в гетто, а потім, через нестачу робочих рук, перевели до трудових таборів і змусили працювати (євреї Освенціма, наприклад, робили синтетичний каучук, бензин) у чеканні тієї години, коли Африканський корпус німців під командуванням Роммеля звільнить Палестину від англійців, які перешкоджали утворенню Ізраїлю.

Велика брехня XX століття. Міф про геноцид євреїв в період ІІ світової війни. - книга швейцарського ревізіоніста голокосту Юргена Графа. В книзі представлені погляди науковців - ревізіоністів, котрі вважають геноцид євреїв в роки Другої світової війни міфом. За словами перекладача книги Сергія Воронцова, Юрген Граф досліджує причини виникнення даного міфу, використовуючи свідчення очевидців, результати експертиз. Спираючись на різні джерела, Граф досконально простежує, як і чому з'явилася ця брехня, розкриває її історичні та ідейні засади, механізм пропагандистського впливу і причини живучості та канонізації. Він використовує перш за все свідчення самих «уцілілих», «викривальні» документи і результати експертиз, щоб уникнути звинувачень в упередженості та однобічності. Автор пропонує читачеві самому проаналізувати про що говорять і пишуть очевидці Голокосту та "їх присяжні історики і їх прославлені свідки", а потім самому зробити з цього висновки - на чиєму боці історична істина і хто і чому її приховував і приховує. В анотації до українського видання книги повідомляється, що в книзі "подано сенсаційне викриття мифу про так званий холокост. Доля євреїв під час Другої світової війни стала об`ектом спекуляції відомих західних закулісних кол. Тому правда про холокост знаходиться під забороною в багатьох так званих вільних країнах".

В передмові до книги наводиться лист професора Робера Форіссона до Юргена Графа, в якому він, зокрема, пише:

Ви ще молодий, гарячий і буквально задихаєтися від обурення при вигляді жахливої історичної брехні, яка підноситься євреями у міфі про голокост. Ваші молодість, любов і обурення, ймовірно, відіб'ються на Вашій книзі і визначать її переваги і недоліки. Я заздрю Вашим честнотам. Недоліки ж я б охоче виправив зі всієї відомою Вам суворістю і усунув би деякі Ваші неминучі помилки. Однак обставини не дозволяють це зробити. Отже, Ваша книга, яку хотілося б бачити, наскільки це можливо, суто історичною, буде своєрідним свідченням прикладу надто щирої і імпульсивної людини, яка, зіткнувшись з несподіваною істиною, хоче якомога швидше переконати в ній оточуючих.

В розділі "Слон-невидимка" Юрген Граф проголошує, що звертаючись до доказів винищування німцями шести мільйонів євреїв, всі одразу стикаються з цілком незрозумілим фактом: від Третього рейху збереглися тисячі тонн документації, адже нацисти довели до крайності горезвісну німецьку грунтовність - вони фіксували все і вся і тому не дивно, що в документах докладно відображені численні акції зі знищення, які проводилися за наказом Гітлера. Але, за словами Графа, немає жодного документа, що підтверджує голокост, також досі немає відповіді на питання: як можна було винищити стільки мільйонів без письмових інструкцій щодо масштабного вбивства?

Книга широко представлена в інтернеті, російською мовою вона називається   "Великая ложь ХХ века. Крах мирового порядка".

Книга захоплює як детектив, читається дуже легко.

В PDF-форматі її можна прочитати отут: http://www.budarazh.com/books/graf-krah_mirovogo_poryadka.pdf

Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Герберт Тідеманн 

«Мужність означає вжиття заходів заради істини і проголошення її!»

Жан Жорес

1. Преамбула

Тема "Бабин Яр" бентежить з багатьох причин. Тому для загального огляду коротко окреслимо основні проблеми: 

1. Масові вбивства в Бабиному Яру відбулися майже за чотири місяці до конференції в Ванзеє, де нібито вперше були заплановані вбивства.
2. В різних джерелах широкі розбіжності між стверджуваними датами цього вбивства.
3. Залежно від джерела, кількість жертв відрізняється на два порядки.
4. Припускається велика кількість різних методів і знарядь вбивства.
5. Також відсутня єдина думка щодо місця уявних вбивств.
6. Свідки або повідомлення надають вкрай суперечливі відомості щодо інших обставин того що сталося.
7. Число стверджуваних жертв значно перевищує число жидів, що залишилися в Києві після радянської евакуації.
8. Досі не проведена судово-медична експертиза місця і знаряддя вбивства. Не здійснено жодної спроби встановити і забезпечити хоч якісь докази.
9. Також видається дивним, що совєти використовували як звалище для спалювання міського сміття місце, де заклятий ворог нібито вбив безліч безневинних людей під час «Великої Вітчизняної війни».
10. І, нарешті, твердження про масові вбивства спростовані аерофотозйомками воєнних часів.

Для дослідження вищезазначених проблем ми будемо використовувати стандартні наукові методології. Після вступної інформації, яка полегшить спільне розуміння теми, окремими розділами будуть представлені перші повідомлення, свідчення очевидців, інші джерела; також будуть обговорені конкретні питання, що виникають з контексту. Окремий розділ присвячений основним питанням [1].

2. Вступ

Із взяттям німцями 19 вересня 1941 р. Києва безлади в місті не припинилися. Після вступу німецьких військ, в Києві «потужні вибухи відбувалися один за іншим». [2] 24 вересня був висаджений в повітря готель "Континенталь" разом із штабом польової комендатури 6-ї армії. 25 вересня місце охопили пожежі, повністю запалав Хрещатик. Заздалегідь встановленими мінами були знищені майже всі громадські будівлі після розташування там німецьких військ, котрі внаслідок вибухів зазнали значних втрат². Наприкінці вересня були знайдені радянські мапи з місцями установки радіокерованих мін, де були позначені близько 50 підготовлених для підривання об'єктів. Також виявлено величезну кількість мін, вибухових речовин і "коктейлів Молотова".

Значну частину центру міста було спалено і близько 50000 осіб залишились безхатченками. Сотні німецьких солдат загинули при гасінні пожеж. В місті перебувало чимало надісланих совєтами організованих диверсантів і партизанів - Київ залишався полем бою. 

Згідно з представленим Міжнародному військовому трибуналу (МВТ) документом, що має досить підозріле походження, в Києві начебто заарештували всіх жидів і 33 771 з них знищили 29 і 30 вересня - помстившись таким чином за "підпал" [3].

До евакуації в Києві жило близько 175 000 [4] або навіть всього 160 тисяч [5] жидів. Проте, Звіт айнзатцгрупи про події № 106 від 7 жовтня 1941 року, стверджує:

"Вважається, що число жидів становить 300000 [...]." [6] 

28 вересня 1941 нібито за допомогою плакатів жидам наказали [7] взяти своє майно і зібратися наступного дня 29 вересня на певному розі вулиць. Звідти вони начебто повинні були йти до Бабиного Яру, що на північно-західній околиці Києва.

"Бабин Яр" перекладається приблизно як «яруга старих жінок».
Читать

 Рекомендую всім прочитати «Індустрію Голокосту» — книга американського автора, політолога Нормана Фінкельштейна. Він єврей і добре знає суть "шоабізнесу". Після появи цієї книги цей термін також використовується для критики брехні і зловживання пам’яттю Голокосту.

В своїй книзі «Індустрія Голокосту, Міркування про експлуатацію страждання євреїв» (англ. The Holocaust Industry: Reflections on the Exploitation of Jewish Suffering) Норман Фінкельштейн стверджує, що певні кола в США та Ізраїлі зловживають та експлуатують пам’ять Голокосту для свого власного збагачення і виправдовування дій Ізраїлю на Близькому Сході.  Ці твердження і книга набули неабиякого розглосу, схвальних відгуків та гострої критики як в США так і в інших країнах світу.

• впливові єврейські організації експлуатують трагедію Голокосту задля політичного та фінансового зиску.
• існують численні шахраї, які приписують себе до жертв Голокосту і що сама кількість жертв штучно завищується.
• звинувачує Індустрію Голокосту в монополізації страждання; стверджує, що трагедія єврейського Голокосту штучно перебільшується як незрівняна трагедія людства, гірша за всі інші.
• деякі організації, які представляли інтереси жертв Голокосту не завжди виплачували всі кошти компенсацій потерпілим, привласнили деякі кошти і використовують гроші для увіковічення індустрії Голокосту.
• інші народи загалом і безпідставно звинувачуються у неприродній ненависті до євреїв і в активній участі у їх винищенні.
• піддає критиці той факт, що компенсація вимагається від німців і швейцарців і ігнорується така ж практика американських банків під час війни.

Скачати книгу (російською) та почитати он-лай можна отут: http://warrax.net/industria/cover.html 

Першою великою брехнею, пов'язаною з голокостом, була книга «Размальований птах» (англ. The Painted Bird) польського емігранта єврейського походження Єжи Косинського (справжнє ім'я - Йосеф Левінкопф). За поясненнями Косинського, він писав цю книгу англійською мовою, щоб «мати можливість писати безпристрасно, без емоційних асоціацій, які завжди викликає рідна мова». Насправді, всі частини написані (до цих пір невідомо ким) польською мовою. Ця книга видається за автобіографічну розповідь Косинського про поневіряння самотньої дитини польськими селами під час другої світової війни. Насправді Косинський всю війну жив у своїх батьків. Лейтмотив книги — сексуальний садизм, якому віддається польське селянство та калмики, які визволяли село в лавах Червоної армії. Читачі, які познайомилися з цією книжкою до її публікації, жартували, що її слід віднести до розряду «жорсткого порно» і вона являє собою «плід розуму, схибленого на садомазохізмі». Майже всі розказані ним епізоди Косинський вигадав. Польських селян, серед яких він жив, він зображує затятими антисемітами. «Бий євреїв! Бий виродків!» — Кричать вони в його книзі. Насправді, сім'ї Косинського надали притулок польські селяни, хоча вони знали, що це єврейська сім'я і, якщо це відкриється — на них чекають жахливі наслідки.

У журналі «Нью-Йорк Таймс бук рев'ю» Елі Візель вихваляв цю книгу як «одне з кращих» звинувачень нацизму, «написане з глибокою відвертістю і сентиментальністю». Синтія Озік хвалилася, що вона відразу ж здогадалася, що Косинський — це єврей, який пережив Голокост. Навіть коли Косинського пізніше було викрито як літературного шахрая, Візель продовжував обсипати похвалами його «чудовий твір»[78].

Книга Косинського стала одним з основних текстів Голокосту. Вона була бестселером, отримала премії, її перевели багатьма мовами і викладали у вищих школах і коледжах. Косинський роз'їжджав з лекціями і називав себе «Елі Візель задешево» (гонорари Елі Візеля за розповіді про Голокост сягали 25.000 доларів). Навіть коли його нарешті викрили, «Нью-Йорк Таймс» продовжувала захищати його, стверджуючи, ніби Косинський став жертвою комуністичної змови.

Цитата з книги Є.Косинського «Размальований птах»:

Вдень, походжаючи вздовж шляхів, селяни знаходили останки сміливців і швидко роздягали їх. Обережно, щоб не забруднитися поганою нехрещеною кров'ю, вони у пошуках коштовностей зривали з трупів білизну. Біля знахідок часто спалахували сварки і бійки. Оголені тіла залишали лежати між рейками, де на мотодрезині щодня проїжджав патруль. Німці поливали понівечені останки бензином і спалювали їх або закопували під насипом.

Пропоную вам ще одну цитату з цього одного з кращих звинувачень
Читать