Православная церковь стала действовать по принципу “быть популярной”, что намного проще, чем стать авторитетной.

Соцопросы, как правило, фиксируют высокий уровень доверия общества к церкви. Никто, впрочем, не потрудился конкретизировать, в чем именно мы ей “доверяем”. Под словом “церковь” мы понимаем то отдельно взятого “церковного чиновника”, то общину верующих, то общественный институт. Да и слово “авторитет” претерпело немало метаморфоз.

Проблема авторитета упирается в плотность информационного потока. Слово больше не “жжет глаголом сердца” — оно подчиняется общим информационным принципам. И те, кто говорит, тоже играют по законам жанра — или просто выходят из игры. Даже когда церковники выходят в медиапространство по собственному почину, а не выдергиваются репортерами в связи со скандалом, правила игры все равно одерживают над ними верх. И эти правила сводятся к наращиванию популярности. А тот, кто хочет ее обрести, должен соответствовать желаниям публики. В этом смысле одиозные медиапредставители РПЦ — просто картинки из учебника. Когда о. Всеволод Чаплин говорит, что если девушку изнасиловали — она сама виновата, потому что “вела себя вызывающе”, это, возможно, совсем не то, что он думает на самом деле. Это то, что подумает подавляющее большинство обывателей — и российских, и украинских — при виде девушки в мини-юбке. Что поделаешь? В условиях “рейтингового” отношения к сказанному, написанному или показанному “авторитетными” оказываются “топ-сториз” от “селебритиз”, хоть в рясы они будут облачены, хоть в бикини. О. Всеволод Чаплин оспаривает строчку в рейтинге у Ксении Собчак, делает это теми же методами — и это не смущает ни его, ни ее. Это правильно, ведь речь идет не об “авторитете” — речь о популярности, пиаре, рейтинге, о “нашем всем” в современной медиакультуре.

Трудно, но иногда следует осознавать, что авторитет и популярность — вещи диаметрально противоположные. “Проблема авторитета” начинается у церкви тогда, когда она пытается проповедовать христианские (или выдаваемые за таковые) принципы в повседневной жизни. Но тогда проблема “авторитета церкви” упирается не только в собственную медийную неуклюжесть, готовность “корректировать” свою проповедь согласно отнюдь не высшим интересам, но еще и в наше собственное нежелание слушать то, о чем она нам говорит. Что ж, проповедь Христа для мира никогда не была простой задачей. И сейчас — ничуть не проще, чем во времена первых апостолов. Кстати, об авторитетах — многие ли современники знали имена Двенадцати?

О пяти грехах православной церкви

Информационная закрытость

Церковь не спешит делиться своими внутренними делами с массовым читателем и зрителем. Современный человек — активный участник информационного обмена — не любит корпоративной закрытости. Примеров неуклюжих попыток церкви что-то скрыть множество — от смешных, как последняя история с отражением патриарших часов, до драматичных, как в истории с попытками Ватикана утаить факты сексуального насилия над детьми в католических приютах. Церковники в таких ситуациях оказываются в незавидном положении ответчиков, говорят что-то о “медиавойне”, но продолжают блюсти свои тайны, давая новые поводы для медиаатак. Их можно понять — им не хочется отчитываться перед “внешними” в том, что их, “внешних”, совершенно не касается. Но, во-первых, допустимо ли деление на “своих” и “чужих” для церкви, которая призвана нести Свет миру? Во-вторых, действительно ли такие вещи не касаются общества, от которого церковь, по ее собственным словам, “не отделена”? А в-третьих, немалая часть
Читать

Полоумный Патриарх Московский и всея Руси Кирилл считает, что истинно верующие люди «не выходят на демонстрации», а молятся за народ «в тиши монастырей, в кельях, в домах».

Найстарший за хіротонією ієрарх Української Православної Церкви Московського Патріархату, митрополит Одеський і Ізмаїльський АГАФАНГЕЛ публічно став на захист Володимира ПУТІНА від російських опозиціонерів - учасників масових мітингів у Москві - і застеріг росіян від підтримки «кольорового» сценарію розвитку подій.

Характеризуючи протесні акції москвичів на Болотяній площі і проспекті Сахарова, одеський ієрарх угледів у закликах їхніх учасників спроби усунути від влади прем`єр-міністра В.ПУТІНА.

«Заклики мітингів скасувати результати виборів у Державну Думу, - заявив АГАФАНГЕЛ в інтерв`ю російському інформаційному агентству REGNUM, - звільнити "політв`язнів", тобто не кого іншого, як ставлеників антиросійських сил на Заході, і найголовніше, усунути від влади лідера національного і державного відродження великої Росії Володимира Володимировича ПУТІНА - з головою видають справжніх організаторів і ляльководів протесних акцій у російській столиці».

На думку митрополита, «над Росією, що є центром Російського світу, нависла та страшна загроза, яка вже відвідувала Україну на рубежі 2004-2005 років, - загроза «помаранчевої» революції. Нагнітаються антидержавницькі психоз і мітингова істерія».

Він прямо застеріг росіян від підтримки опозиційних сил: «Знову море людських пристрастей високо піднімає хвилі свої, прагнучи скинути в темні безодні розвалу і лихоліття православну Вітчизну нашу, що ледве розпочала шлях відродження. Дух брехні, обману, зради, злості і ненависті знову, як у найтрагічніші дні нашої історії, отруює своїм смертним диханням Російську землю».

Що стосується пошуку шляхів розвитку країни, то навіжений митрополит вказав: «Тільки з В.В.ПУТІНИМ у російських людей, що опинилися не з своєї провини за межами Російської держави і кинутих «демократами», а також у всіх людей доброї волі, які проживають на території країн СНД, і усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання — тільки в єдності, пов`язані обгрунтовані надії на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богозаповідній єдності Святої Русі».

АГАФАНГЕЛ заявив, що протесні акції в Москві організовують зовсім не жителі столиці: «Упевнений, за цими мітингами та опозиційною істерією, що штучно нагнітається, стоїть зовсім не російський народ. Так, справді, непогрішимий тільки Господь, ніяка влада ніколи не буває ідеальною і може припускатися помилок. Але між нормальною, конструктивною критикою, до якої завжди готові прислухатися, про що не раз заявляли керівники Російської держави - і президент, і глава уряду, і тим, що здійснюється сьогодні з боку так званої несистемної опозиції, лежить прірва».

====

Невже Анафангел забув, що в російців є свій недоумок Гундяєв?

Матвей Цивинюк больше не дает интервью, он хочет просто быть нормальным школьником. Но в течение пары дней ситуация была иная. Цивинюк вмешался в политику; не то чтобы он искал политику – политика сама пришла прямо к нему. В его школу, в Гимназию №3 сибирского города Красноярска.

Неожиданно в школе на стенах появились плакаты, призывающие голосовать за правящую партию «Единая Россия», и это произошло за три недели до парламентских выборов в России. Директор школы заявила, что на плакатах содержится «полезная информация, биографии политиков, работающих в этом округе». Ученик Матвей Цивинюк имел на этот счет иное мнение. Он взял толстый карандаш и написал на этих плакатах «банальные лозунги против правящей партии; например такие, что это «партия  жуликов и воров». Из личной антипатии к ней и к ее агитации в школе». Об этой истории он рассказал газете «Комсомольская правда». Кроме того, записанный при помощи мобильного телефона спор на повышенных тонах с директором школы он выложил в интернете. Теперь этой записи в интернете уже нет, но убрали ее слишком поздно. Мгновенно небольшая снежинка превратилась в огромный снежный ком.

Критически настроенные блогеры сделали из ученика гимназии маленького сибирского героя. Глава московской Хельсинской группы и самая известная правозащитница в России Людмила Алексеева воспользовалась этим случаем для того, чтобы потребовать строгого запрета политической агитации в российских школах. Однако протестная роль девятиклассника не сошла ему так просто с рук. Заместитель губернатора Красноярска назвал действия Цивинюка «воинствующим невежеством и подлостью», а его мать вызвали для беседы в полицию. Это было уже слишком для молодого парня. Он призвал сообщество интернета прекратить нападки на директора школы и иронично заявил о своем уходе из политики. Но на самом деле он ушел победителем. Так как плакаты других участвующих в выборах партий теперь также появились в школе. Сколько они еще там провисят – другой вопрос. В российских газетах рассказывается немало историй о попытках манипуляций накануне выборов, и особенно часто в них фигурирует возглавляемая Владимиром Путиным правящая партия «Единая Россия». Большинство россиян смирилось с этим, но, с другой стороны, случай с красноярским школьником показывает, что многие люди не готовы больше это терпеть.
...
Читать

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

Дмитро Степовик, релігієзнавець, провідний
Читать

Патриархи четырех старейших Церквей мира и Предстоятель автокефальной Церкви Кипра призвали Русскую Православную Церковь придерживаться своей канонической территории

 "Из-за событий, которые недавно имели место в Православной Церкви" Собор подчеркнул необходимость для всех православных Церквей уважать и строго соблюдать географические границы своих юрисдикций "в том виде, как они определены священными канонами и Томосами об учреждении этих Церквей".

Как сообщает risu.org.ua, этими словами пентархия намекнула на непризнание канонического статуса УПЦ (МП) в качестве "неотъемлемой части" Московского Патриархата, поскольку в Томосе об автокефалии Православной Церкви в Польше, изданном в 1924 г., Константинопольский Патриархат констатировал, что никогда законным образом не отказывался от своей юрисдикции над Киевской митрополией. Что касается всей Московской Патриархии и ее канонических границ Константинопольский Собор придерживается Томоса 1589 г., согласно которому территория нынешней Украины не входит в состав Московского Патриархата.

В контексте вышесказанного следует упомянуть комментарий УПЦ КП, который говорит, что пентархия – это способ Константинопольского Патриархата дать понять РПЦ "кто в доме хозяин".

Шість мільйонів

Как Митрополит Павел учил журналистов работать - ВИДЕО

Руководство телеканала 1 +1 уверенно, что поведение журналиста телеканала Михаила Ткача профессиональной и корректной. Напомним на журналиста жаловался Митрополит Вышгородский и Чернобыльский, наместник Киево-Печерской лавры Павел.

 Об этом говорится в ответе Генерального директора телеканала «1 +1» Александра Ткаченко на открытое обращение архиерея. «Считаю неправомерным вмешательство Церкви в политику работы средств массовой информации, но из уважения чувств верующих, и учитывая что реакция может быть неоднозначной, мы не поставим в эфир разговор владыки с журналистом.», - отметил руководитель канала.

Однако, для того, «чтобы каждый имел возможность оценить адекватность поведения журналистов телеканала" 1 +1 "» видеоматериал был размещен в интернете. Напомним, митрополита возмутило то, что журналистов заинтересовали машины и телефоны священников. 

Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви у Сербії, Болгарії, Греції чи Румунії через ідеологічну заборону поєднувати християнську європейську ідентичність з ідентичністю РПЦ. Про це у черговому числі «Українського тижня» пише Олександр Крамар.

Як пише автор, в європейському православ’ї спостерігаються тенденції примирення православних церков з католицькими.

«Об’єднанню без Москви», зокрема й із греко-католицькою церквою, сприяє і тенденція в європейському православ’ї до примирення з католицькою церквою. Оглядачі вже звернули увагу на той факт, що проект «Духовної Візантії», довкола якого можуть консолідуватися православні церкви дійсних і потенційних країн – членів ЄС, є здоровою альтернативою імперській доктрині «Русского міра», котру висунув нинішній глава РПЦ насамперед для обґрунтування сфери свого впливу. Адже пропонована Константинополем платформа є адекватнішою принципу добровільного об’єднання націй, який лежить в основі ЄС. Важливу роль у більшій привабливості константинопольської моделі православного світу відіграє і незалежність Вселенського Патріарха від окремої православної держави з її геополітичними інтересами, як це має місце у випадку Московського патріархату», – йдеться в матеріалі.

Однак, ідеологія «Русского міра» сприяє ізоляції МП.

«У сербського, болгарського, грецького чи румунського православ’я майже не залишається можливості поєднувати свою християнську європейську ідентичність із «русской» ідентичністю РПЦ. Адже цивілізаційний вибір навіть таких проросійських у минулому народів, як серби чи болгари, сьогодні однозначно зроблено на користь інтеграції до європейського, а не російського світу. Відтак Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви цих країн. Наприклад, попри відкриті протести РПЦ проти очікуваного 2013 року візиту Папи Римського, патріарх Сербії Іріней підтримує цю запропоновану президентом Борисом Тадичем ідею, понад те, навіть виступає за «відновлення дружніх відносин між Сербською православною та Римською католицькою церквами», – зазначає автор.

Політика РПЦ, за словами Крамара, сприятиме радше до самоізоляції, що зможе запропонувати послідовникам лише боротьбу з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість».

«У такому контексті продовження експансіоністського курсу Кірілла вестиме РПЦ хіба що до подальшої самоізоляції, характерної для «допереяславської» доби російської історії, коли в ній домінували ксенофобсько-месіанські настрої, цілковито відірвані від модернізаційних процесів у європейському, зокрема й українському, православ’ї ХV–ХVІІ століть. У тому стані, до якого рухається російське православ’я, воно не зможе запропонувати послідовникам нічого, окрім мракобісся в боротьбі з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість». Зайве запитувати, чи такий «Третій Рим» може бути привабливий для сусідніх країн», – зазначає автор.

-----------------------

Нагадаю, РПЦ Гундяєва, яку створив Сталін як структуру КДБ, називають "сергіанською єрессю", вона не є благодатною церквою - це сатаністська секта

Див:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников
Читать