Пісня “Яблучко” є махновською, і не має жодного стосунку до матросів, а народно-марширувальна «Маруся, раз, два, три» має і народну, і також, махновську версію “Ех, яблучко, куди ти котишся, Махну в рот попадеш, не воротишся”

Це "Пісня гуляйпільських весіль" (її друга назва — "Яблучко"). У самому творі конкретно про весілля не йдеться: перед слухачем постає експресивно виразна картина застілля махновців у Гуляйполі:
Гуляє Гуляй-Поле

,Як бубони двори.

Ворота й двері - навстіж,

Чарки аж гнуть столи!

Заходьте, наших знайте,

З губерній і столиць!

Махно часто був поважним гостем на весіллях багатьох юнаків, які входили до його загонів. Згадки про цю подію знаходимо в численних свідченнях сучасників Н.Махна, зафіксованих тією ж експедицією. Крім того, заголовок поезії викликає згадку про відомий факт вдалого проникнення махновців у ворожий тил під виглядом весільного поїзду. Зразком художнього відтворення цього оригінального воєнного ходу є поема В.Сосюри "Махно".

"Пісня гуляйпільських весіль" має цікаву історію створення, тому потребує окремої розповіді та історичного екскурсу. Здавна в народі існував такий пісенний жанр, як частівка. Вона мала швидкий ("частий") темп, звідси й пішла її назва — "частівка". У ній народ висловлював своє ставлення до різних подій. Особливо актуальним це стало під час громадянської війни, коли події мінялися, як у калейдоскопі. Таким чином в Україні 1918 року й виникла знаменита частівка "Яблучко". Чому саме така назва — "Яблучко"? У часи петлюрівщини "пустити "яблучко"означало кинути гранату. У частівці співалося про різні події, у ній діяли полководці й політичні діячі, у ній висловлювались погляди й настрої людей. Зберігаючи основні ознаки жанру: куплетну побудову, злободенність, швидкий темп, характерний для танцювальних і жартівливих пісень, "Яблучко", в порівнянні з іншими частівками, виходить за межі місцевих сільських тем і стає чимось на зразок усної "музично-танцювальної" газети з текстом, що змінювався вслід за подіями. Популярність частівки вийшла навіть за межі України — численні варіанти "Яблучка" виконувалися мовами різних народів Радянської імперії.

...
Читать

У каждой страны есть запах особый...
Пахнет Италия свежею сдобой
Франция пахнет вином и духами,.
Ну а в Швейцарии пахнет сырами.

Пахнет Голландия запахом пряным,
Кофе, тюльпанами, марихуаной.
Бельгия пахнет Евросоюзом,
А в Люксембурге - фруктовыми смузи.

Пахнет Германия с Чехией пивом,
Продажной любовью пахнут Мальдивы.
Пахнет Бразилия сексом и танцем,
Чаем и тостом пахнут британцы.

Пахнут свободой Америки штаты,
Нефтью воняет песок в Эмиратах.
Пахнет рабочею силой Китай,
Пахнет в Тайланде бокс МуайТай.

Пахнет Япония острым вассаби,
В Индии Гангом воняет неслабо.
Пахнет гашишем Афганистан
Маком душистым разит Пакистан.

Пахнет Колумбия лишь кокаином,
Пахнет пшеница и рожь в Украине.
Мексика пахнет текилой и тако
Пахнет на Кубе душистый табак.

Телом немытым, говном, перегаром,
Гарью удушливой, гнилью, угаром,
Тленом и кровью, плешивым мессией...
Что так воняет? Конечно, Россия.

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать

На сессии горсовета Горловки (Донецкая область) депутаты-идиоты не поддержали установление в городе бюста поэта-диссидента Василия Стуса возле школы, где он учительствовал.

При обсуждении этого вопроса депутаты-кретины от Партии регионов назвали писателя "бандеровцем", "фашистом" и обвинили в "убийстве наших детей".

Всего на сессии зарегистрировались 68 депутатов. Голоса за установление бюста отдали лишь 13 депутатов из необходимых 39. Стоит отметить, что ни город, ни бюджет не понесли бы никаких затрат на установку бюста. Все средства должна была предоставить Горловская городская партийная организация ВО "Свобода".

Николай Пыжов, выступавший против установления бюста, заявил, что в Горловке уже есть музей Стуса и одна из школ города названа его именем, хотя "для социально-экономического развития города Горловки Стус ничего не сделал". Вместо этого депутат предложил установить памятники людям, которые жили, работали, защищали Родину от немецко-фашистских захватчиков. По словам Пыжова, это и "маршал Советского Союза Иван Пересыпкин, Герой Советского Союза Борис Котов и другие".

Напомним, Василий Стус (1938 - 1985 гг.) - украинский поэт, диссидент, политзаключенный, умер в заключении. С 2005 года - Герой Украины.

Справка. Выдающийся писатель, правозащитник Василий Стус родился 6 января 1938 года. Он стал символом украинского сопротивления второй половины ХХ века. За правозащитную деятельность, за выступления по поводу репрессий против украинской интеллигенции в сентябре 1980 года поэт был осужден к десяти годам заключения и пяти годам ссылки.

Стус умер в ночь с 3 на 4 сентября 1985 года в карцере лагеря.

За свою короткую жизнь поэт, член Украинского Хельсинского союза, Василий Стус оставил 6 томов произведений, большинство из которых переведены на английский и напечатаны на Западе.

В 1991 году за сборник избранных стихотворных произведений "Дорога боли" Василию Стусу присуждена Государственная премия Украины им. Т. Г. Шевченко (посмертно).

Как мы сообщали, сын поэта Дмитрий Стус заявлял, что в Украине произведения его отца оказались никому не нужными.

"По случаю юбилея, 70-летия со дня рождения Василия Стуса, я неоднократно обращался к государственным мужам за материальной помощью в издании "Лагерной тетради", и все отказывались, мол, и так проводим различные мероприятия. Поэтому профинансировал проект сын поэта, Дмитрий Стус", - сказал главный редактор издательства "Факт" Леонид Финкельштейн.

Леонид Финкельштейн отмечает, что в Украине практически не издают украинскую классику, и это стало большой проблемой как книгоиздательств, так и государства в целом: "Книжный рынок государства должна формировать классика, которую у нас не издают".

Власно, це декілька записів, зроблених великим українцем Олександром Довженком 26 червня 1946 року. Але вони сповнені надзвичайними почуттями і музикою, яка невластива жидівським поетам (як відомо, всі пісні про війну написані жидами - і всі як одна на мотив "Мурки").  Вони актуальні і сьогодні - рівно через 65 років... Ці записи я розташував у формі білого вірша, зберегши їх послідовність.

Огні горять.

Музика грає.

Майорять кров'ю стяги Перемоги.

Гримить майдан Червоний

під тягарем іржавої надлюдської божественної слави.

Скрегочуть танки,

виють радіо-поети панегірики

маршалам,

коням,

залізу

і знакам нагрудним великих подій.

Салюти.

Горді плани.

Міжнародний вплив.

Свято Перемоги.

А на полі,

позапрягавшись у плуг,

напруживши м'язи і

голови зігнувши від потуги,

орали вдови й корови

і тихо плакали,

вмиваючи слізьми свої права і обов'язки неухильні

Читать

 Александр Городницкий

Освенцим

Над просёлками листья -- как дорожные знаки,
К югу тянутся птицы, и хлеб недожат.
И лежат под камнями москали и поляки,
А евреи -- так вовсе нигде не лежат.

А евреи по небу серым облачком реют.
Их могил не отыщешь, кусая губу:
Ведь евреи мудрее, ведь евреи хитрее, --
Ближе к Богу пролезли в дымовую трубу.

И ни камня, ни песни от жидов не осталось,
Только ботиков детских игрушечный ряд.
Что бы с ними ни сталось, не испытывай жалость,
Ты послушай-ка лучше, что про них говорят.

А над шляхами листья -- как дорожные знаки,
К югу тянутся птицы, и хлеб недожат.
И лежат под камнями москали и поляки,
А евреи -- так вовсе нигде не лежат.

1966

Украинцы — это плохо,
Добкин, Кернес — хорошо,
Украинцы — это плохо,
Аделаджа — хорошо.

Украинцы — это плохо,
А вот Фельдман — хорошо,
Украинцы — это плохо,
А Табачник — хорошо.

Украинцы — это плохо,
Богословская — не плохо,
Украинцы — это плохо,
А Арфуш — совсем не плохо.

Украинцы — это плохо,
Черновецкий — хорошо,
Украинцы — это плохо,
Гурвиц — это хорошо.

Тина Кароль — как чудесно!
Украинцы — плохо.
Таня Либерман прекрасна!
Украинцы — плохо.

Вот Кауров Будулай — депутата выбирай!
Жвания, Григян, Васадзе — все славяне, все свои!
Украина — это плохо,
Вся фашистская она.

Украинцы все фашисты,
Нехорошие они.
Против них антифашисты,
Толерантные они.

Чтоб фашизм нам победить -
Украинцев всех убить!
Потому что если нет -
Будет новый Святослав,

Новый Гонта, Зализняк,
И Хмельницкий, и Богун,
Будет Довбуш, Кармалюк,
Скоропадский, Болбочан,

И Петлюра, и Махно,
Коновалец и Бандера,
И прийдет Роман Шухевич -
Он со шмайсером , в крестах, -

Нагонять тотальный страх.
Вот поэтому и надо
Украинцев всех убить,
А фашистскую их землю

АрфушАми заселить.
И наступит толерантность
Без фашистских украинцев:
Вместо свастики фашистской

Там где был Собор Софии
Будет центр жертв голокоста
И музей фашистских жертв,
Чтобы каялись фашисты,

И платили жертвам деньги,
Можно в долларах и евро,
И наличкой тоже можно,
Потому что виноваты,

Что такими родились,
На земле своей фашистской,
Где кровавые погромы
Сотворили гайдамаки.

В общем, стыдно и немодно
Быть фашистским украинцем,
Провокатором-злодеем,
маргиналом-экстремистом