<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге barcarola искать в постах/комментариях пользователя barcarola
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Рецензія в ДТ

barcarola | 2009-02-02 10:23:28  
Сообщение прочтено 1151 раз

Є в музикантів такий термін — синдром другого альбому, коли друга музична збірка у житті творчого колективу значно слабша за першу. Саме на цьому етапі творчої кризи багато перспективних груп розпадається. Проводячи аналогію з романом «Весілля з Європою» Антона Санченка, слід наголосити на певному відхиленні від зазначеного правила: його нова книжка, яка має певні ознаки «другого альбому», є вже третьою після двох збірок морських оповідань.


 

Після того як автора у численних рецензіях на попередні твори привітали з успіхом та урочисто нарекли «першим українським літератором-мариністом», Санченко взявся за зображення історії України через подання генеалогії власної родини. Тема сама по собі достойна пера, і попервах здавалося, що в автора вона виходить непогано. Російсько-японська війна, Перша та Друга світові війни, голодомори 20-х та 30-х років, радянські часи — всі ці історичні події, в яких беруть участь члени Санченкової родини, подані нібито через призму його сприйняття, просякнуті властивим авторові гумором, неймовірною іронією і навіть бешкетництвом.

На таку подачу тексту мимоволі купуєшся. Але! Текст твору розтягнуто, й інколи здається, що автор, захопившись оповідкою якогось свого діда чи прадіда, сам забуває про сюжет. А численні вибачен­ня на кшталт «ми з Ерікою даємо чесне слово не забувати про сюжет» або «ми з Ерікою таки дійсно маємо проблеми з сюжетною лінією» (Еріка — німецька друкарська машинка. — Ред.) видаються пікантним авторським прийомом лише на початку.

Не зовсім доречними здаються розділи «Генеалогічний додаток» та «Розділи, що не увійшли до головної частини». Поволі закрадається підозра, що автор украй потребував обсягу для свого роману. Інакше навіщо б він на п’ятдесяти двох (!) сторінках наводив опис видатних людей, від Адама та Амосова й до Миколи Яковченка та персонажів твору «Чотири танкісти й собака»? Коротенькі описи більше схожі на окрему гумореску для якоїсь сміхопанорами, ніж на логічний складник роману. Крім того, додано текст, який логічно не вписується в основний розділ. Або ж автор не мав часу чи снаги його туди «вписувати». Так чи інакше, «Розділи, що не увійшли до головної частини», додали романові ще більше кострубатості. І, можливо, аби все це якось пояснити, автор вводить до твору розділ «Книга скарг та пропозицій читачів», у якому наводить листи від людей, котрі мали змогу бачити текст роману в інтернеті до його друку. Типу, вибачайте, якщо щось не так, я не письменник — я моряк, а це — просто спроба пера... А тому й назва його — роман-придибашка...

Усе це прикро, тим більше що роман міг би стати достойним твором, — адже потенціалу авторові не позичати. Проте складається враження, що пан Антон нашвидкуруч попрацював над сирим текстом і відніс його у видавництво. Це припущення підтверджує той факт, що, як зазначено, роки написання роману — з 2001-го по 2008-й, а отже, за такий тривалий час текст міг досить-таки набриднути, аби його довести до пуття.

Світлана САМОХІНА

Дзеркало Тижня

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены