Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Февраль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29


Пятница 6 августа 2010
Сообщение прочтено 241 раз

«Підтримка талановитої молоді – єдина перспектива для української науки» – під таким гаслом у Києві відкрилася наукова конференція «Математика та науки про життя: можливості та взаємозв’язки». За сприяння фонду імені фон Гумбольдта і посольства Німеччини протягом двох днів в українській столиці молоді науковці розповідатимуть про свої відкриття у галузі математики та медицини.
Середній вік вчених в Україні – 54 роки. Директор Державного фонду фундаментальних досліджень Богдан Кияк нарікає, що серед молоді наука не дуже популярна. «Хоча за останні кілька років в Україні вдвічі побільшало аспірантів, але відомий і той факт, що близько третини таких молодих науковців рано покидають цю сферу і йдуть, наприклад, займатися бізнесом», – додає він.

Міжнародна наукова конференція «Математика та науки про життя...» надає можливість молодим українським вченим протягом кількох днів обмінюватися досвідом зі своїми іноземними колегами.

Обговорюватимуть і питання українсько-німецької співпраці в науковій сфері, адже саме Посольство ФРН в Україні та Міжнародний фонд фон Гумбольдта – одні з ініціаторів цієї конференції.

За словами заступника генерального секретаря фонду фон Гумбольдта Гізели Янецке, українським вченим важливо налагоджувати міжнародну співпрацю, адже питанню мобільності в науковій спільноті нині приділяють багато уваги.

«Наукові досягнення не можуть належати якійсь одній країні – це зазвичай обмін досвідом, тому й виходить, що той чи інший винахід чи відкриття стає надбанням усього світу, – зазначає вона. – Важливо зрозуміти, що ані німецькі, ані українські науковці, ані вчені інших країн не можуть досягнути успіху, не обмінюючись досвідом».

Київський національний університет імені Тараса Шевченка – один із тих закладів, де готують не лише майбутніх спеціалістів у тій чи іншій сферах, але й науковців. В університеті впевнені, що молодих вчених в Україні побільшає, якщо забезпечити їх необхідним для досліджень обладнанням та житлом, але, за словами проректора з наукової роботи університету Валерія Григорука, з цим в Україні поки проблеми.

«Якщо раніше підтримувалася концепція, що талант сам собі проб’є дорогу, то нині вона змінилася. Талант потрібно знайти, виховати і забезпечити належними умовами, а пізніше він поверне за це сторицею», – каже Валерій Григорук.

Конференція «Математика та науки про життя: можливості та взаємозв’язки» завершиться 8 серпня врученням премій переможцям конкурсів молодих вчених. Серед заявлених тем конференції – зокрема представлення методів боротьби з вірусом ВІЛ/СНІД, хворобами серцево-судинної системи та шляхів зменшення негативних наслідків Чорнобильської катастрофи.

Сообщение прочтено 344 раз

 

Із приходом нової влади і МВС, і Служба безпеки України «тішать» репресивною активністю. Останній інцидент за участю СБУ — виклик на допит блогера та громадського діяча Олега Шинкаренка. Він нотував у своєму інтернет–щоденнику критичні думки про владу, а розмістивши відеоролик з епічним падінням вінка на Януковича, жартома додав: «Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би убити Януковича, Анну Герман і всю компанію?».
Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров вважає, що, вживаючи заходів щодо Шинкаренка, СБУ перевищила свої повноваження. Захаров зізнався в інтерв’ю «УМ», що після того інциденту він вирішив і собі завести інтернет–блог.


«Неприпустимо, коли СБУ очолює олігарх»

— Пане Євгене, як ви оцінюєте інцидент з Олегом Шинкаренком? Чи справді СБУ мусить реагувати на кожну репліку, яка стосується зазіхань на життя Президента чи інших державних діячів?

— Цей виклик нагадує дії КДБ та сумнозвісного 5–го управління за радянських часів. Управління полювало на інакомислячих та «оберігало» керівництво Компартії. Подумати, що пан Шинкаренко справді замислював терористичний акт проти голови держави, — це перебільшення. Працівники СБУ мали перевірити інформацію, яка надійшла до них, але робити те, що вони зробили, — необґрунтовано. Це втручання в громадське життя, що є недопустимим. На мою думку, СБУ перевищила свої повноваження. Нинішня діяльність лише псує уявлення про Службу як про структуру, що мала б дбати про національну безпеку.

— При цьому ситуація з Шинкаренком — не прецедент: «профілактичні» бесіди проводились уже не раз...

— Практика «профілактичних» бесід теж була у Радянському Союзі. У СРСР викликали на профілактичні розмови в середньому 20 тисяч осіб щорічно. Це знову стає систематичним: виклик Шинкаренка, бесіди з представниками громадських організацій, візит працівника СБУ до ректора Українського католицького університету Бориса Гудзяка. Ця «профілактика» має, так би мовити, «охолоджуючу» мету: щоб суспільство менше протестувало, менше писало і так далі.

Відомо, що СБУ пропонувала підписати певного листа не лише Гудзяку, а й іншим ректорам (у листі нібито йшлося про те, що ректор мусить стежити, аби студенти не брали участі в незаконних акціях. — Авт.). Пан Гудзяк відмовився підписати цей документ, але відомо, що інші ректори ставили підпис. Виникає питання: що ж це вони підписали? Я хотів би через вашу газету спитати у голови СБУ Хорошковського: чому він не хоче оприлюднити текст цього листа? Оприлюднюючи його, Валерій Хорошковський міг би зняти усі підозри щодо того, ніби СБУ втручається у громадське життя. Якби був текст — ми б побачили, що пропонували підписати ректору. Але лист не публікують. І, кажуть, саме для того, щоб цей документ не опублікували, працівник СБУ не захотів лишати копію листа в Гудзяка. Що ж це за секретність така?!

Діяльність СБУ викликає дедалі більше запитань. Я вже не кажу про те, що пан Хорошковський допустив неприйнятне сумісництво. Він став членом Вищої ради юстиції. Він — власник великого медіа–холдингу. Хорошковському закидали, що він бореться за розподіл телечастот (маю на увазі судовий процес, у якому телеканал «Інтер» виступає позивачем і відсуджує частоти в «5–го каналу» та ТВі). Це конфлікт інтересів. Не нормально,
Читать


Комментарии (1)  
Сообщение прочтено 1154 раз
Міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін вважає, що сьогодні органи державної влади, ЗМІ й соціальна реклама повинні активізувати роботу з популяризації народження і виховання двох дітей у сім'ї, особливо в молодій.

На його думку, дві дитини в кожній родині має стати нормою життя в країні. Про це повідомляє прес-служба Мінсім'ї.

Зокрема, дані Департаменту сімейної та гендерної політики свідчать, що на сьогодні в Україні найбільш поширеним типом сім'ї з дітьми у віці до 18 років, як і протягом останніх років, є сім'ї з однією дитиною.

"Порівняльний аналіз даних переписів населення свідчить, що кількість сімей, які обмежуються тільки однією дитиною, з року в рік збільшується", - зазначив Сафіуллін.



Комментарии (5)  
Четверг 5 августа 2010
Сообщение прочтено 1289 раз
Українці – мов пластилін. На них треба натиснути, і тоді вони знову стануть людьми, вважає письменник Юрій Андрухович. У розмові з польською Rzeczpospolita він підтвердив свою пропозицію від’єднати Крим і Донбас, а також висловив сподівання, що в України чимшвидше відберуть Євро-2012.

 

Президент України наслідує Москву – каже Rzeczpospolita відомий письменник Юрій Андрухович.

http://images.unian.net/photos/2010_07/1279803962.jpg

Rzeczpospolita: В інтерв’ю українській пресі Ви не раз заявляли, що Крим і Донбас могли б собі відділитися від України.

Юрій Андрухович: І досі так вважаю. Я не казав, що вони конче повинні відділитися. Просто варто було б такий варіант розглянути. Це ідея навдивовижу легкого та цивілізованого вирішення проблеми, яка заважає Україні бути собою й блокує шлях, що ним їй слід прямувати. Позаду 20 марних років [від здобуття незалежності. – Ред. Rzeczpospolita]. Україна якою була, такою й лишилася. І такий стан речей деморалізує.

Але українці бояться поділів.

Я висловив украй непопулярну думку, що викликала величезну реакцію в суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці противляться купі речей, хоч би й вступу України в НАТО. Я підтримую членство країни в альянсі і дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями.

А чи не від’єднаються натоміть Івано-Франківськ і Львів, а не Крим з Донбасом?

Захід України не від’єднається. Сенсом його існування є створення великої України. Для українців на заході Україна без столиці в Києві – то абсурд. Київ теж не від’єднуватиметься.

Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича Ви казали, що Україну «зайняли окупанти».

Не я один. Чимало наших людей подібної думки. Про це свідчать написи на парканах в Івано-Франківську: «Скажи “Ні” внутрішній окупації».

Ви не боїтеся, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова та культура?

Надто пізно для побоювань. Маємо справу з реальністю. І йдеться не лише про правління Януковича. Цей процес охоплює другу половину ХХ – початок ХХІ століття. З тією різницею, що за президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років вживалися якісь заходи з порятунку української мови.

Що Ви думаєте про Януковича? Чи згодні з тим, ніби він маріонетка Москви?

Певною мірою так, але це питання складне. Він якщо не маріонетка, то напевно наслідувач, свого роду епігон Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку побудував у Росії Владімір Путін. І до неї ми наближаємося семимильними кроками.

Вас турбують швидкі кроки України в напрямку Росії?

Це риторичне питання. Звісно, турбують. Кожен із таких кроків робиться немовби без оглядки назад. І вони заводять українську державність на манівці. Я, наприклад, ніколи не підозрював, що в моїй душі можуть зародитися терористичні нахили. Що мені снитиметься, ніби маю застрелити Януковича. Одначе був період, коли таке снилося. Хоча загалом я спокійна людина й не вважаю насильство найкращим методом боротьби.

Чи можливе повернення до влади лідерів Помаранчевої революції?

Я в це не вірю. Під великим знаком питання політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, в котрого взагалі нема політичного майбутнього. Може, він і сам до цього не прагне. Місце лідерів Майдану Незалежності [де в Києві відбувалася Помаранчева революція. –Ред. Rzeczpospolita] у першій шерензі політиків займуть інші. Добре було б, якби так. Варто, втім, зберігати помаранчевий колір. Ідея Помаранчевої революції важлива і слушна. Це те, що потрібно Україні.
Читать


Комментарии (6)  
Сообщение прочтено 220 раз

Нанопонти, нє ? Діма героїчно дає вказявки Вові перед камерами і при цьому не забуває про свої нігті. 

 

 

 


Сообщение прочтено 1105 раз

Комментарии (6)  
Сообщение прочтено 842 раз
 

Що ж, Юрій Андрухович може собою пишатися - він знову неабияк збурив інтелектуальне середовище.

Колись, ще за часів діалектичного та історичного матеріалізму, публіку ставили на вуха ескапади поетичної групи "Бу-Ба-Бу"; потім були "Рекреації" (на думку ряду читачів, брудний наклеп на творчу інтелігенцію), "Московіада" (на думку іншої групи читачів, брутальний наклеп на братню Росію), "Перверзія" (наклеп на все на світі), "Дванадцять обручів" (наклеп на великого Богдана-Ігоря Антонича) тощо.

Але зараз пан Юрій перевершив сам себе. Він, на думку читацької громади, поєднав у своїх твердженнях наклеп на весь український народ, інтелігентські неврастенію та безпорадність, особисту нікчемність і політичну зраду.

От такий гарний букет, таке високе визнання.

А справа вся в тому, що Андрухович нещодавно дозволив собі в інтерв'ю інформагенції УНІАН сказати приблизно таке: у разі, якщо в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві політичні сили, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися.

Бо ці регіони - то не Україна, й заселені вони людом (в основній, переважній масі), який не має нічого ментально спільного з Україною.

З такими гирями на ногах, як Донбас та Крим, Україна ніколи не стане європейською державою, натомість без Донбасу ми давно вже були б у Євросоюзі.

Численних критиків ідейної позиції Андруховича (якщо абстрагуватися від прокльонів на адресу письменника, бо тут чогось уся рать інтелектуалів солідарна у їхньому використанні, незалежно від своїх поглядів) можна з певною мірою умовності згрупувати у чотири табори.

Представники першого з них дуже щиро і дещо слізливо ведуть мову про те, що Донбас - край український, там живуть переважно етнічні українці, і тому слід палко обійнятися з ними, а не відділяти їх. Соборність України вибороли наші батьки та діди, ми нікому не віддамо наші надбання!

Одне слово, романтика.

Другий табір сходиться на думці, що відділяти таки треба, тільки не Донбас, а Галичину: вона ж бо не православна, а якщо хтось і православний там, то неодмінно розкольник, й українською мовою розмовляють галичани (а на додачу ще й польську знають, а нерідко - і німецьку гади), гроші рахують, в Європу їздять постійно... Ні, це не наші люди!

Теж перелицьовані комсомольські настанови, але дещо іншого штибу.

Третій табір має значно серйозніші настанови та ідеї. Для нього збереження територіальної цілісності держави - це аксіома відповідальної вітчизняної політики. А от курс на українізацію країни - зовсім не догма.

Якщо за два десятиліття не вдалося зробити Донбас більш українським у сенсі культурно-мовному, то, може, час відкинути старі догми про "українську Україну", при цьому, ясна річ, не вважаючи чимось більш ефективним і принцип "Усьо будєт Донбас"?

Виходячи з цього потрібно шукати спільні ідеї, ментальні настанови, соціокультурні цінності, які є спільними для всіх регіонів, уникаючи водночас крайнощів, притаманних Сходу і Заходу країни.

Іншими словами, якщо з Донбасом піти на компроміс, то зберегти єдність України вдасться, щоправда, не на етнокультурній основі, а на принципах громадянського суспільства та спільних економічних інтересів.

А Андрухович хай собі й далі тиняється віденськими кнайпами...

Представники ж четвертого ідейного табору вважають, що в жодному разі не можна йти на відокремлення регіонів (бо варто зірвати гальмівний кран, а далі процес розпаду покотиться сам), і не можна відкидати принцип курсу на етнокультурну гомогенність країни, проте реалізувати його потрібно не за допомогою розповідей про трипільські горщики і славетні козацькі часи, а з використанням усього арсеналу засобів модерної культури, включно із пропагандистськими комплексами.

Разом із цим спецслужби мають нейтралізувати проросійську
Читать


Комментарии (4)  
Сообщение прочтено 186 раз
Інститут національної пам'яті має нового директора, історика-комуніста Валерія Солдатенка. Назначення, скажемо чесно, не найгірше: як історик він є класом вище за Войтовича і Табачника, як комуніст він ближчий до націонал-комуністів Бориса Олійника та Винниченка, аніж до Симоненка з його Леніним як «найбільшим українцем».

«Не найгірше» не означає, однак, просто «добре». У своєму першому публічному інтерв’ю Солдатенко заявляє, що український голод не був штучним, а став радше результатом помилок і прорахунків радянського уряду. У цьому його переконало читання офіційних документів, і на цім він стоїть і буде стояти.

На чому стоїть Солдатенко (а також сидить, лежить, обідає і т.д.) є його особистою справою. Кожен має право на свої, навіть дивні, погляди. Інша справа, однак, коли заходить про ремесло історика. Тут є свої правила поведінки, які не можна перехитрити.

Перше і головне правило: добрі історики легко й охоче признаються до своїх помилок -- погані вдають, що вони вільні від обмежень й упереджень (Норман Дейвіс). Прочитайте під оглядом інтерв’ю Солдатенка, і вирішіть самі, добрий чи поганий він історик.

Друге і важливіше правило: з одного й того самого кола джерел можна робити різні висновки. І якщо котрийсь історик переконує Вас, що з прочитаних документів він міг зробити лише один висновок, і що цей висновок є єдино правильний, то перехрестіть його (історика, а не висновок, звісно) і лишіть його з Богом: він – блаженний, бо не знає що говорить.

Проілюструю це правило на прикладі українського голоду. Серед матеріалів, які з’явилися  останнім часом, найрозумнішою, на мій погляд, є узагальнююча стаття Андреа Ґраціозі. Ця стаття навіть перекладена українською мовою і повністю її можна прочитати тут: – але допускаю, що Солдатенко її не читав, або як читав, то дуже неуважно.

Коротко про Ґраціозі: як і Солдатенко тепер, він теж колись, у був національним (італійським) комуністом. У молодості він ледь не став членом червоних терористичних бригад (розповідаю цю історію  з його уст – сам він оповідав її з великим гумором). На щастя, він вчасно зупинився, і замість цього почав робити академічну кар’єру. Як колишній лівак, Ґраціозі, однак, зберігав «м’яке місце» до радянського (але не сталінського!) комунізму. А тому захотів написати біографію Георгія П’ятакова, котрий, серед іншого, керував вугільною промисловістю Донбасу (1920-1923) й виступав за прискорену індустріалізацію України. Чим більше Ґраціозі займався П’ятаковим, тим більш переконувався, що мимо нього проходить інша, важливіша тема, ключова для зрозуміння еволюції самого радянського комунізму – а власне стосунки радянської влади й селянства. Звідси він перейшов до витоків цих стосунків – періоду революції і громадянської війни, а потім  якийсь час зосередився на голоді. Зараз Ґраціозі – безсумнівний лідер й визнаний авторитет у вивченні голоду 1932-1933 рр., разом з росіянами Даниловим та Хлевнюком, українцями Шаповалом і Кульчицьким, американцями Мартіном та ін. (Солдатенка у цьому списку немає).

А тепер подам коротко тези Ґраціозі. Перш за все, він закликає не робити однозначних висновків щодо голоду: чи голод був всерадянським чи українським, геноцидом чи не геноцидом? Читання документів – на відміну від Солдатенка – укріпило його у думці, що відповіді за схемою «або/або» тут неможливі. Бо насправді, коли говоримо про голод 1931-1933 р., маємо справу не з одним, а з ДВОМА голодами – загально радянський 1931-1933 рр. (в котрому
Читать


Сообщение прочтено 565 раз

Комуністи України самі загнали себе в пастку, з якої важко вийти. Коли вони уклали парламентський союз із регіоналами, то це з огляду на комуністичну теорію було нонсенсом, адже Партія регіонів є партією великого капіталу, партією за політологічною класифікацією правоцентристською. Володимир Ленін у Мавзолеї мав усі підстави перевертатися в домовині, споглядаючи дивні політичні маневри КПУ під орудою Петра Симоненка. Комуністам треба було якось пояснити свої дії електорату, бо така втрата політичної цноти справді вимагає пояснень. Як завжди, все пояснили «ідеологічними жертвами» в ім’я людини праці, мовляв, комуністи пішли на співпрацю з капіталістами, щоб захистити інтереси простого люду.
Проте такі пояснення так-сяк когось переконували тільки на початку. Після оголошення підвищення тарифів на газ і комунальні послуги та ще й обіцянок запровадити штрафні санкції за заборгованість за них, комуністам треба було пояснити свою поведінку масам. Комуністи вирішили вдатися до нещадної критики своїх колег у коаліції – Партії регіонів. Причому така шалена критика раніше застосовувалася червоними тільки проти українських націоналістів (точніше, тих, кого вони називають націоналістами).

Смерть капіталу!.. І Партії регіонів

...
Читать

Комментарии (2)  
Сообщение прочтено 282 раз

 

Єврокомісія виділила п`ять мільйонів євро на академічний обмін між університетами України, Білорусі та Молдови з вищими школами країн Євросоюзу. У програмі «Ерасмус Мундус» беруть участь шість українських університетів.

 

 

Стипендії на навчання або дослідницьку роботу в країнах ЄС за чотири роки отримають сто студентів і молодих науковців з шести вищих навчальних закладів України, які для участі у партнерській програмі «Еразмус Мундус» створили консорціум. Стипендійні програми втілюватимуть Дніпропетровський, Львівський, Одеський, Харківський національні університети, Таврійський університет у Сімферополі та Київський університет Шевченка.

Бакалаври, магістри, аспіранти, докторанти та викладачі з України зможуть навчатись, проводити дослідницьку роботу або стажуватись у вищих навчальних закладах Іспанії,  Німеччини, Греції, Італії, Литви, Польщі, Португалії, Фінляндії та Франції. Водночас, стипендії для навчання в Україні зможуть отримати і студенти з країн ЄС. Програма «Еразмус Мундус» має значно полегшити для українців процес пошуку освітньої програми, а також надасть більше шансів отримати гранти на навчання.

Ольга Максименко, речниця представництва ЄС в Україні, наголошує, що отримати стипендії «Еразмус» можуть і студенти інших українських вищих шкіл. Отримати інформацію і подати заявку можна на сайті Європейського агентства з питань освіти, аудіовізуальних засобів та культури

«Можна дізнатися які є програми, які університети, країни, які напрямки. Тобто, гуманітарні науки, чи є щось за твоїм фахом, чи щось що тебе цікавить, і подаєшся незалежно від вищої школи, потім отримуєш рішення, який університет в країнах ЄС надає тобі стипендію», - розповідає Максименко. Торік стипендію «Еразмус Мундус» самостійно отримали близько тридцяти українських студентів.


Категории: конструктивсвіт    
Назад123...509510511...515516517Вперед | Указать страницу