Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
5
7
8
9
13
14
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Среда 21 июля 2010
Сообщение прочтено 374 раз

Лукашенко наказав опублікувати компромат на Путіна
Інформаційна війна між Москвою й Мінськом почалася на початку червня.

У відповідь на показ російським ТБ фільму "Крестный батька" про президента Білорусі, у білоруській пресі з'явився компромат на російського прем'єра Володимира Путіна.

 Напередодні газета "Республіка", яка є офіційним органом ради міністрів Білорусі, опублікувала частину доповіді Бориса Нємцова "Путін. Підсумки. 10 років". Доповідь супроводжувалася гострими коментарями журналістки Тетяни Владимирової.

Зі слів журналіста видання, усі політичні теми, зокрема на тему білорусько-російських взаємин, потрапляють із адміністрації Лукашенка. Доповідь Нємцова головному редактору "Республіки" нібито передали особисто від помічника президента Білорусі, начальника головного ідеологічного управління АП Всеволода Янчевського.

Як зазначають білоруські експерти, Лукашенко, розпорядившись опублікувати компромат, завдав удару й по білоруському прем'єру Сергієві Сидорському, якого, за слухами, Москва хотіла б бачити новим білоруським президентом. Адже з публікації можна зробити висновки, що саме Рада міністрів, органом якої є "Республіка", критикує Путіна.

Сам Нємцов був украй здивований, що написану ним доповідь використовували в "істеричній війні компроматів двох авторитарних лідерів". У громадській раді при Адміністрації Лукашенка визнали, що інформаційна війна між Москвою й Мінськом іде, однак замовлення компромату на Путіна з боку Лукашенка не підтвердили.

Як зазначають експерти, головним своїм ворогом Лукашенко вважає саме Путіна, тому опублікований компромат спрямовано саме проти нього. Як заявив колишній депутат палати представників, прихильник Лукашенао Сергій Костян, білоруська влада давно знала, що інформаційну атаку на Лукашенка ініціював особисто Путін.

Напередодні, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що прем'єр не буде реагувати на публікацію в білоруській пресі витягів з доповіді Нємцова. Пєсков однак зазначив, що якість доповіді залишає бажати кращого", і його "ангажованість не викликає сумнівів".

Нагадаємо, інформаційна війна між Москвою й Мінськом почалася на початку червня, її приводом стали розбіжності із приводу входження Білорусі в Митний союз і черговий виток "газової війни". 4 липня телеканал НТВ показав документальний фільм "Крестный батько", у якому Лукашенка фактично обвинуватили у фізичному усуненні своїх політичних опонентів і встановленні диктатури в країні.

Відповіддю Білорусі стало інтерв'ю президента Грузії Михаїла Саакашвілі, яке з'явилося 15 липня на білоруському ТБ. Більша частина інтерв'ю була присвячена критиці російської зовнішньої політики.

У минулу п'ятницю телеканал НТВ показав фільм "Крестный батька-2",у якому доповнив і поширив висунуті проти Лукашенка обвинувачення. Білоруський лідер цього разу прокоментував сюжет і заявив про свою впевненість у тому, що замовили компромат на нього російські колеги.

Як стало відомо напередодні, Білорусь 22 липня завдасть нового удару у відповідь по Росії під час інформаційної війни, показавши телеінтерв'ю із президентом Латвії Валдісом Затлерсом.

Комментарии (1)  
Сообщение прочтено 602 раз

Чому українські телеканали проігнорували 600-ліття Ґрюнвальдської битви?

Факт, одна із історично знакових і по-людському цікавих подій середини цього літа не знайшла відображення на екранах телевізорів. Крім, звісно, тих, які під'єднані тим чи іншим чином до європейських мереж. А саме - відзначення 600-ліття битви під Ґрюнвальдом, яке тривало з 15 по 18 липня і втягнуло у свою орбіту десятки тисяч люду з багатьох країн.

Чому в телепрограмах знайшлося місце для безлічі дрібниць, а про цю подію навіть не розповідали новинарі , в той час як було чимало цікавого відеоряду різних епізодів святкування та можливостей для змістовних коментарів? Чому нікому з телебачення не цікаві українські учасники відзначення, їхні виступи у лицарських поєдинках та участь у реконструкції битви? Чому станом на 19 липня  вдалося відстежити тільки два сюжети на тему Ґрюнвальда за 20 днів (і то один із них - про татуаж двох литовських хлопців, який відтворює славетну картину Яна Матейка - два з половиною роки роботи майстра на спинах цих фанатів, щоб устигнути до ювілею й показатися всій публіці...

Можливо, вся проблема у тому, що битва ця аж ніяк не пов'язана з історією Московії/Росії і стосувалася виключно європейських справ, що у ній зійшлися сили Західної та Центрально-Східної Європи, й остання одержала беззаперечну перемогу? Що це справді спільна польсько-литовсько-білорусько-українська історія, а не російсько-українська? Що битва при Ґрюнвальді аж ніяк не вписується у схеми Дмитра Табачника і Ко?

 Польське військо, яке вийшло проти тевтонців, включало хоругви (полки) «землі Леопольської», «землі Галицької» та три хоругви Поділля. У війську литовського князя Вітовта були хоругви Київська, Кременецька та інші - всього вісім із нинішніх українських земель. Ну, а три смоленські хоругви, начебто «русские», якими командував князь Смоленський Лугвеній Ольгердович, - то були, власне, білоруські війська. Ще наприкінці XVIII століття такий компетентний експерт, як імператриця Єкатерина ІІ, наголошувала на потребі швидкого обрусіння землі Смоленської з тим, щоб сама думка про неросійськість свою у місцевого населення й особливо шляхти, яка була непогано, як на ті часи, освіченим класом, не виникала. І тут же варто зауважити, що наприкінці ХХ століття академік Дмитрій Лихачов, один із найбільш знаних дослідників культури Давньої Русі, наполягав на введенні в російську мову поряд із словом «русский» слова «руський» - для позначення всього того, що існувало в історії до виникнення власне Московії/Росії. Ясна річ, що його ніхто з офіційних філологів не послухав, бо ж наукова добросовісність і понятійна точність тут означала повний крах парадигми «тисячолітньої Росії»...

Це була класична битва пізнього Середньовіччя, часів іще питомо лицарських, й українське лицарство було тоді серед лицарства європейського, ба, серед кращого лицарства - бо ж у битві на боці польсько-литовських-руських сил участь брали ще й чехи, морави, сілезці, семиградці, волохи, молдовани плюс кримськотатарська легка кіннота, а на доці ордену - лицарі з Німеччини, Австрії, Франції, Англії, швейцарські найманці та ландскнехти й шукачі пригод ледь не з усіх тодішніх держав Заходу.

І що б якомусь телеканалу простежити з самого початку підготовку того чи того з українських клубів історичної реконструкції до поїздки на річницю битви, а потім послати свого кореспондента у турне з сучасними лицарями! Хіба з цього не можна зробити цікаві, видовищні репортажі й програми? Чи у нас наразі в пошані на екрані тільки бокс і футбол - мовляв, плебс на більше не заслуговує?

А тим часом на українській території є місце, де відбулася не менш знакова для Центрально-Східної Європи битва доби пізнього Середньовіччя, хоча і дещо менша за масштабами.

Йдеться про битву на річці Сині Води (1362 рік), поблизу фортеці Торговиці (тепер село Новоархангельського району Кіровоградської
Читать


Категории: Історіясуспільствосвіт    
Комментарии (3)  
Вторник 20 июля 2010
Сообщение прочтено 1661 раз
Численні повідомлення про проституцію в армії РФ (http://www.newsru.com/russia/07jun2006/armia.html), про секс-тури, де можна купити російського солдата, завжди викликали жах. Як таке можливе? Російська армія – місце збору хай і питущих, але веселих і відважних здорованів. Ну хай там багато бід, хай бракує гроші, хай не обходиться без наркоманії, хай не подолана дідівщина, але проституція... Як таке можливе? Що ж це за генерали, які продають солдатів? І що це за солдати, які продаються? Як на мене, продати можна раба і дитину, а хлопець, що досяг 18-річчя, - це чоловік, здатний на протест. Щоб це явище стало масовим, тут потрібна зміна армійської і людської психології. Потрібно, щоб торгувати собою, своєю позицією, своїми підписами (а для тих, чия позиція і чиї підписи нікому не потрібні - торгувати тим, що купують) стало модним, а потім нормальним.

І ось я, здається, зрозуміла, чому відбулася зміна психології. Головний Генштаб Російської Федерації, як ми знаємо, розташований в Москві на вулиці Намьоткіна і називається Газпром. Про те, як співзасновники Газпрому заробили на схемі РосУкрЕнерго, я не кажу. Це не проституція, це крадіжка у своїх співгромадян. А ось ситуація з переуступкою боргу, коли Газпром спочатку допоміг українському прем`єрові Юлі Тимошенко (ви вірите, що допоміг безкоштовно?), а потім через рік допоміг у Стокгольмському арбітражі Фірташу (ви вірите, що і на цей раз безкоштовнo?) це вже по-іншому називається. Це не секс-тур по військових частинах, де продають солдатів, це набагато вище. Це – царствена панель фрейлін і кавалерів їх кремлівської величності, де торгують підписами, хоча смердить так само, як і секс-тури по військових частинах. А яка логіка простих людей: якщо ж газовим маршалам можна торгувати підписами, то чому нам не можна торгувати всім іншим? Давайте пригадаємо ситуацію.

Під час газової кризи 2008-2009 років Газпром і НАК Нафтогаз уклали договір поступки, за яким Газпром поступався вимогою боргу. У додатку до договору було сказано, що заборгованість обліковується в товарній формі. І під цим договором стояв підпис заступника голови Газпрому Олександра Медведєва. Тобто вони одержали гроші за газ в сховищах, але і можна припустити, що не з однієї братської любові допомогли Нафтогазу оформити небездоганну операцію щодо  поступленого газу. Але пройшло якихось півроку і виявивши в Стокгольмському суді позов пана Фірташа до НАКу про 11 мільярдів газу, які вважають його своїм, вже інший заступник голови Газпрому Валентин Голубєв (він же за сумісництвом глава координаційної ради РосУкрЕнерго) пише голові НАК Нафтогаз листа з вимогою не залучати до своєї суперечки з РосУкрЕнерго компанію Газпром. «І ніколи більше не будуйте свій захист на залученні до суперечки ВАТ «Газпром», - пише Голубєв. Але як же будувати захист без Газпрому? Адже інший заступник голови - Медведєв - папір підписував? Недобре: і вашим, і нашим, вчора – Тимошенко, завтра – Фірташу. Несолідно. Але Нафтогаз після зміни влади подумав, і необхідні заяви забрав.

А втім, може, це і не проституція зовсім. Може, це високі відносини. Може, погуляв Газпром з Тимошенко, заробив Газпром трохи грошей у помаранчевого уряду своїм «розумом і красою», а потім пригадав про сімейні цінності, про РосУкрЕнерго.

Це ж одне прізвище. РУЕ хто заснував? Хто підписи під
Читать


Комментарии (7)  
Сообщение прочтено 5128 раз
http://www.ljplus.ru/img4/s/a/sadistuzhasniy/Muhtar-fas-2.jpg

Ви напевне чули про московську шпигунку в Америці Аню Кущенко? У більшості повідомлень вона радше поставала, як Анна Чапман - жагуча молодиця з «нафотошопленого», як кажуть заздрі язики, інтернетного портрету.

Поява панни Чапман та десяти її соратників - розвідників в американських судах була для ЗМІ як дощ посеред посухи.

Американська New York Times випитувала сусідів, які казали, що затримані не могли бути шпигунами, бо у них - «розкішно доглянуті гортензії».

Британська Daily Telegraph упіймала колишнього чоловіка Ані Кущенко Алекса Чапмана і подавала його розповіді про те, як він боявся свого колишнього тестя «дипломата/КГБіста».

Сміх та й годі?

Досвідчений «бі-бі-сівський» колега Робін Ластіґ - один з тих, хто пропонує не поспішати з жартами. Американські шпигуни, які піймали російських шпигунів насправді не пояснюють чимало важливих дрібниць. «Така у них робота», - нагадує він.

Financial Times, як і належить одному з найбільш поважних видань, зібрало думки тих, хто знається на такій роботі і в підсумку застерігає не легковажити.

Не легковажити діями кремлівських агентів учить і сумна доля надто багатьох видатних вихідців з України.

Симон Петлюра - був застрелений у Парижі у травні 1926 Самуїлом Шварцбардом, який мав зв'язки з Москвою.

Євген Коновалець - загинув у Роттердамі у травні 1938 від вибуху, влаштованого московським агентом Павлом Судоплатовим.

Лев Троцький - помер у серпні 1940 у Мексиці від пролому голови льодорубом в руках агента Кремля Рамона Маркадера.

Лев Ребет - убитий отрутою у Мюнхені 1957 від рук агента Богдана Сташинського.

Степан Бандера- убитий у Мюнхені жовтні 1959 руками Богдана Сташинського.

Згадані убивці користувалися допомогою мереж агентів на місцях.

__________________

такоє от (с)


Комментарии (52)  
Понедельник 19 июля 2010
Сообщение прочтено 258 раз
Вчора ГАЙДАМАКИ прилетіли в Нью-Йорк, де вперше у житті на легендарному Манхеттені зіграють повноцінний концерт на запрошення американського фестивалю української культури «Soyuzivka Cultural Festival». Два концерти в США і п’ять у Канаді складуть другий в історії гурту тур Північною Америкою.

Запрошення до Сполучених Штатів ГАЙДАМАКИ отримали минулого року під час перших виступів у канадських містах Едмонтон, Вінніпег, Саскатон та на 400-тисячному фестивалі в Торонто. 
Тож за кілька днів ГАЙДАМАКІВ почує місто Великого Яблука та Кергонксон, що у північній частині штату Нью-Йорк. Тут, у живописних горах Шаванганк, вже майже 60 років діє унікальний український рекреаційний і культурний центр «Soyuzivka», або «The Q», де 17 липня, у другий день «Soyuzivka Cultural Festival» відбудеться концерт ГАЙДАМАКІВ.







В «Союзівці» круглий рік працює мовна школа, проводяться воркшопи, семінари, виставки, концерти, спортивні змагання, цікаві молоді українського походження,  американцям та канадійцям, що прагнуть розширити знання про Україну та її культурний спадок. Архітектура центру і назви будинків відповідають різним куточкам України. Саме у «Союзівці» на початку 1990-х на кошти діаспори було встановлено пам'ятник гетьману України Івану Мазепі, що стало своєрідною ідеологічною та моральною підтримкою подій, які у цей час відбувалися в Україні.

Тур продовжиться концертами в Канаді: ГАЙДАМАКИ двічі зіграють на 31-му великому фольк-опен-ейрі «Calgary Folk Music Festival», у містах Вінніпег та Едмонтон та у якості «спеціального гостя з України» на «Canada’s National Ukrainian Festival» у Дофіні, що в цей день святкуватиме 45 років.

http://www.youtube.com/watch?v=kR_F7F_-g8g&feature=related

Категории: музичкапрєкрасне    
Воскресенье 18 июля 2010
Сообщение прочтено 245 раз
«Айсберг» Рабинович
Владимир Левин, Нью-Йорк
Отчего всё происходит? Конечно, от недостатка спасительной
строгости. Если бы, например, своевременно было бы прибегнуто
к расстрелянию, то и общество было бы спасено, и молодое
поколение ограждено от заразы заблуждений.
М. Е. Салтыков-Щедрин, «Дневник провинциала»

...
Читать

Пятница 16 июля 2010
Сообщение прочтено 316 раз

Анджей Бжезєцький, Tygodnik Powszechny http://tygodnik.onet.pl/31,0,49288,1,artykul.html

Чому влада не зробить з українців рабів? Чимало українців залежні від україніну – наркотику, який дає відчуття свободи. Часом його дія призводить до анархії та беззаконня і робить Україну божевільною і непередбачуваною. Але саме цим вона вигідно відрізняється від інших країн регіону – пише Анджей Бжезєцький у польському виданні Tygodnik Powszechny.

Віткацький писав про закопаніну – допінг, який викликає бажання повернутися до міста в Татрах, попри жахливі ціни і дикий натовп. Такі вони наркотики: дорогі і не для нормальних людей. Але сьогодні з’явився наркотик, у сто разів сильніший за закопаніну – україніна.

Україніна викликає залежність з першого разу. Спочатку на кордоні зустрічаєш українських прикордонників. Від одного чи двох почуєш запах алкоголю, ними хитає, деякі навіть втратили мову. Але не слід помилятися – це не алкоголь так на них діє. Вони роками живуть у залежності від україніни, стільки років під дією наркотику даються взнаки. Вони ставлять штамп у паспорті так впевнено, як дилер пропонує товар. А перший «прихід» починається одразу на кордоні: ти нічого не бачиш. Там, де повинні бути ліхтарі, нічого немає. Тебе огортає морок, втрачаєш орієнтацію в просторі і часі. Виявляється вже на годину пізніше, ніж ти гадаєш. Тут панує інший часовий пояс і інші закони…

Реакція людей, які вживали україніну, буває різною, але симптом, що спостерігається у всіх, – наркотик дає залежним від нього відчуття свободи. Ця властивість україніни відома ще з 16-го століття. Селяни-втікачі, мандрівні лицарі і різного роду диваки вже тоді експериментували з україніною. Наркотик найпростіше було дістати – у натуральному вигляді – в степу. Алюзії на нього зустрічаємо в застільній пісні «Соколи».  



Навіть Mr. Tambourine Man Боба Ділана не була такою вишуканою алюзією на наркотики. Молодий улан тужить за «зеленою Україною» (отож це зілля…) і має таку залежність, що зілля
Читать


Категории: суспільствомузичка    
Сообщение прочтено 304 раз
Рівне – Реліквію, про яку ходили легенди, знайшли на Волині. Через 65 років після Другої світової війни мешканці села Плоска під Дубним виявили два синьо-жовтих прапори із вишитими ручною гладдю тризубом, обрамленим вінком із лісових та польових квітів і надписами: «Слава Україні!» і «Слава Героям!».




...
Читать

Четверг 15 июля 2010
ex-libris | 2010-07-15 17:28:35 M A Z E P P A By Lord Byron
Сообщение прочтено 677 раз

http://petercochran.files.wordpress.com/2009/03/mazeppa.pdf

I.
 

"Twas after dread Pultowa's day,

When fortune left the royal Swede,

Around a slaughter'd army lay,

No more to combat and to bleed

The power and glory of the war,

Faithless as their vain votaries, men,

Had pass'd to the triumphant Czar,

And Moscow's walls were safe again,

Until a day more dark and drear,

And a more memorable year,

Should give to slaughter and to shame

A mightier host and haughtier name;

A greater wreck, a deeper fall,

A shock to one - a thunderbolt to all.
 

II.
 

Such was the hazard of the die;

The wounded Charles was taught to fly

By day and night through field and flood,

Stain'd with his own and subjects' blood;

For thousands fell that flight to aid:

And not a voice was heard t'upbraid

Ambition in his humbled hour,

When truth had nought to dread from power.
...
Читать


Комментарии (4)  
Сообщение прочтено 819 раз


 

А уміли колись українці виборювати свої права.

Повстанню Тараса Трясила не дуже пощастило. В історії йому знайшлося місце лише як одному з низки подібних повстань, якраз між Жмайлом та Сулимою. І тим не менш – це, мабуть, єдине повстання, яке досягло успіху і змусило поляків пристати на вимоги козаків. Певно через це воно однаково чуже для істориків Польщі та Росії. Російська наука більше любить повстання подавлені, аби вкотре наголосити «без нас українці як нація загинули б». Полякам же банально бридко згадувати про власну поразку.

І тільки в тій пам’яті, яку прийнято називати народною, крізь сторіччя та війни ще й досі збереглося коротка й пронизлива назва – Тарасова ніч.

Де поділось казачество – червоні жупани?

Корені повстання Трясила проростали з діяльності іншого козацького ватажка – гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Саме завдяки йому козацтво перетворилися на вправне злагоджене військо, набуло слави низкою гучних перемог і поступово почало захоплювати владу в Україні. Козаки поставили свої гарнізони по православних монастирях. Козаки побудували свої слободи біля усіх значних міст і навіть в Києві (район Куренівка). Козаки стали членами Київського Богоявленського братства, й відтоді кожен пересічний козак був просто зобов’язаний захистити від кривди будь-якого православного ченця. Коли у 1624 році, скориставшись смертю архімандрита Єлисея Плетенецького, поляки спробували вчинити рейдерське захоплення Печерського монастиря (зайняти монастир і посадити в ньому архімандрита-уніата) дорогу їм перегородила юрба кремезних вусатих ченців, які не надто гарно зналися на мовах та літургії, проте навдивовижу добре вправлялися з шаблями та рушницями.

І поляки були змушені миритися з таким станом речей. Сагайдачний вже був відомий як переможець турків, татар і москалів. Під рукою в Сагайдачного перебувало 40 000 вояків-любителів, ладних коритися кожному слову свого гетьмана. Полякам просто нічого було йому протиставити. Вони не змогли зібрати війська для порятунку королевича Владислава з-під Москви. Під загрозою турецької навали поляки зібрали тільки 58 тисяч війська під Хотин і мусили розпустити їх зразу ж після війни через нестачу коштів. Козаки ж своє військо й не думали розпускати, і невдовзі вони стали в Україні такою собі «другою владою».

Такому становищу поляки поклали край лише у 1625 році. Скориставшись тим, що майже весь Кіш знаходився в морському поході проти турків, поляки напали на Запоріжжя, змусили гетьмана Жмайла до здачі і нав’язали козакам Куруківську угоду, згідно з якою кількість козаків мала бути обмежена реєстром у 6000 осіб.

Моральний удар від поразки Жмайла був жахливий. Військо було здеморалізоване та розколоте. Козаки з реєстру вдовольнилися становищем такої собі «молодшої шляхти». «Виписчики» на Січі не вилазили з війн проти шведів та турків. Козацькими справами в Україні опікувався «стражник кордону» пан Стефан Хмелецький – людина щира, справедлива і прихильна до козаків. Ідея боротьби за козацькі права й привілеї, обіцяні поляками гетьману Сагайдачному за участь в Хотинській війні, втратила більшість прибічників. Козацькі старшини були змушені змиритися зі своїм становищем і чекати сприятливої нагоди в майбутньому.

Шановні, вам це не нагадує ніяких картин з нашого сьогодення?


Портрет Тараса Трясила

 

Ляхи,
Читать

Комментарии (3)  
Назад123...511512513Вперед | Указать страницу