Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Воскресенье 24 июля 2011
Сообщение прочтено 1529 раз

Служба безопасности Украины в рамках ревизии учебных материалов КГБ СССР сняла гриф секретности с методички "Белорусские буржуазные националисты".

Текст книги в формате .pdf появился в открытом доступе в сервисе Google.docs.

Методичка написана в 1957 году и раскрывает методы оперативной работы КГБ. Эта информация может быть актуальна и сегодня.

 


Категории: Історіяартефактисовок    
Комментарии (16)  
Четверг 23 июня 2011
Сообщение прочтено 234 раз
Совдепии нет уже больше двадцати лет, а памятники о ней продолжают будоражить умы миллионов. Остались сотни и тысячи артефактов, свидетельствующих об интенсивной стройке "светлого будущего", которое так и не наступило. Давайте вместе подробней познакомимся с семью самыми интересными "чудесами" СССР, навсегда покинутыми и брошенными на произвол судьбы. Начнем наше виртуальное путешествие с печально известного шахтерского городка Промышленный в 26 километрах от Воркуты.



Когда-то в поселке проживало и работал более 10 тысяч человек. В начале 90-х годов, когда закончилась эпоха социализма и пришло время дикого капитализма, шахта вдруг стала нерентабельной и городок оказался на 100% дотационным. После того, как отключили водоснабжение, электричество и газ, жители поселка, брошенные на произвол судьбы государством, вынуждены были просто оставить свои дома и прошлую жизнь, чтобы начать все с нуля в других соседних городках.
...
Читать

Категории: Історіяартефакти    
Комментарии (2)  
Сообщение прочтено 710 раз

Гласність таки має переваги. Минулого тижня стало відомо, що 22 червня, в день нападу нацистської Німеччини на СРСР, у Львові мають намір влаштувати акцію дві нібито єврейські організації: «Евреї проти антисемітизму» та «Євреї проти Гурвіца». За задумом, одеські «євреї» мали виступити на львівському Пагорбі Слави проти «возвеличення» лідерів ОУН та УПА.

В світлі відомих провокацій, що відбулись у Львові 9 травня, це викликало зрозумілу стурбованість не лише галичан, а й усієї України. Але завдяки гласності громадськість швидко дізналась, що нічого спільного ні з єврейськими організаціями, ні з антисемітизмом «Євреї проти антисемітизму» та «Євреї проти Гурвіца» (Едуард Гурвіц – екс-мер Одеси – Авт.) не мають.

20 червня кореспондент Тижня звернувся з відповідними запитаннями до помічників президента Українського єврейського комітету, народного депутата Олександра Фельдмана, відомого своїм негативним ставленням навіть до поміркованих українських націоналістів. Проте там рішуче запевнили, що жодного відношення до планованої акції пан Фельдман не має. А за кілька годин сам Фельдман через свою прес-службу назвав майбутніх одеських візитерів до Львова «провокаторами»

Пізніше аналогічну заяву зробила президія Асоціації єврейських організацій і громад України («Ваад»). Також єврейські активісти докладно проаналізували діяльність організації «Євреї проти антисемітизму», створеної лише 2010 року бізнесменом на прізвище Чорний, у котрого тоді відбувався конфлікт з мером Гурвіцом.

За висновком «Ваад», одеські провокатори самі неодноразово проводили шовіністичні акції – зокрема, вимагали встановити в Одесі пам’ятник радянському диктатору Іосіфу Сталіну, а також озвучували антисемітські гасла проти вже згаданого Гурвіца під час його перебування в кріслі одеського мера. А «секретар» організації з питомо «єврейським» прізвищем Єрьомєнко раніше працював у російсько-нацистській організації «ЗУБР», близькій до ПСПУ легендарної Наталі Вітренко й відомій своїим українофобськими та юдофобськими акціями.

Величезний подив викликала викладена в Інтернеті заявка на проведення акції, подана одеськими «євреями» до Львівської міськради. Мало того, що документ було написано російською мовою з численними помилками. Але автори заявки примудрилися навіть слово «голокост» написати з маленької літери – що в середовищі «професійних євреїв», як їх іноді жартома називають не настільки перейняті долею українського юдейства співплемінники, категорично неприпустимо.

Попервах автор цих рядків подумав навіть, що дана заявка є фальшивкою. Проте пізно ввечері 20 червня нам таки вдалося додзвонитись за вказаним на заявці телефоном, котрий, за логікою, мав би належати голові організації Розі Центер.

Трубку взяв якийсь чоловік.

Алло?

Алло, доб’рый день, - заговорив кореспондент Тижня, про всяк випадок підробляючись
Читать


Комментарии (4)  
Вторник 29 марта 2011
Сообщение прочтено 1797 раз
Українських депутатів називають піаністами. Бо вони тиснуть на багато клавіш під час голосування. Альянс Майдан розпочав громадянську кампанію "Стріляйте в піаніста!"

Повідомляємо вам перші результати полювання.

15 березняГолові Верховної Ради України та Керівнику Апарата Верховної Ради України  послано такий запит:
...
Читать

Комментарии (16)  
Понедельник 7 февраля 2011
Сообщение прочтено 265 раз
У війську УНР 1917-1920 років однією з найкращих частин вважали створений Симоном Петлюрою 3-й Гайдамацький полк, значну частину особового складу якого становили донецькі шахтарі.

Холодного вечора 19 січня 1918 року гайдамаки Симона Петлюри крокували через Микільський ланцюговий міст в охоплений більшовицьким повстанням Київ. Упадали в око смушкові шапки з червоними шликами, виголені голови з довгими чорними оселедцями, закладеними за вуха, свіжі шрами на впевнених обличчях.

Картина гідна пензля Рєпіна, але гайдамаки, що наче повернулися з ХVIII століття, насправді йшли не зі зйомок художнього фільму або театралізованого дійства. Їх завдання було куди прозаїчніше та буденніше для того часу - приборкати повстання червоної гвардії, яка захопила завод "Арсенал" та виступила проти влади української Центральної Ради.

Це був Гайдамацький кіш Слобідської України, до його складу входили офіцери та добровольці, які переважно походили з Харківщини та Донецького регіону.

Червоні гайдамаки проти червоних гвардійців

Коли в грудні 1917 року більшовицькі загони почали поступово просуватися з Радянської Росії та захоплювати одне слобожанське місто за одним, Центральна Рада тривалий час не могла зважитися на початок військових дій. Відтак червоні війська роззброювали одну українську залогу за іншою.

Але офіцери цих залог, не бажаючи сидіти склавши руки, втекли до Києва, де й об'єдналися під керівництвом колишнього військового секретаря Центральної Ради Симона Петлюри.

Аби якось відрізнятися від інших, за ініціативою колишніх командирів харківської залоги Миколи Чеботарьова та Омеляна Волоха запровадили особливу уніформу: широкі штани, шкіряні кожушки брунатно-червоного кольору та баранячі папахи з червоними шликами. Відтоді цих вояків почали звати "червоними гайдамаками".

До мурів заводу "Арсенал", оплоту більшовиків, гайдамаки підкотили гармати, які вони знайшли на подвір'ї розформованої російської військової частини.

Про те, що більшовики мають до повстання доволі далекий стосунок, читайте у розділі "Дайджест"

"А що, батьку, чи не пальнути нам спочатку по отих зрадниках?" - звернувся до Петлюри командир гармашів сотник Смовський, показуючи на пам'ятник Кочубею та Іскрі, що височів навпроти будівлі заводу [сьогодні на постаменті цього пам'ятника, навпроти метро "Арсенальна, стоїть гарматка, встановлена у 1920-их на честь Січневого повстання - ІП].

"Гарматчики, не робіть цього, - відповів Петлюра, -  нехай нащадки дивляться на цих зрадників України, що продали Мазепу на поталу Петру І".

Перші ж постріли батареї Смовського примусили замовкнути ворожі кулемети. Крізь попіл та мряку до мурів "Арсеналу" кинулися люди з червоними шликами на шапках.

Ще за мить гайдамаки ввірвалися на завод. Тих повсталих, хто чинив спротив, заколювали багнетами, але переважна більшість червоногвардійців підняла руки та здалася.

На площу перед заводом злі та похмурі гайдамаки вивели з "Арсеналу" майже 200 полонених. У дальніх закутках цехів, серед верстатів, було знайдено тіла кількох замучених повсталими вояків полку ім. Богдана Хмельницького - з військ Центральної Ради. Тепер гайдамаки хотіли помститися.

На площу перед юрбою червоногвардійців було виставлено кілька кулеметів. Тоді Петлюра закричав: "Це теж робітники... Серед них, можливо, є багато несвідомих українців... А ви хочете їх розстріляти? Я цього допустити не можу, першу кулю - в мене!" Полонених арсенальців замкнули за ґрати (згодом їх звільнять
Читать


Категории: Історіясуспільствоартефакти    
Пятница 4 февраля 2011
Сообщение прочтено 1136 раз

Наприкінці минулого тижня Львівському історичному музею подарували майже столітню «Карту України» 1918 року. Карта видана у відомому австрійському картографічному видавництві Фрайтаґа і Берндта. Її 26 років тому на "барахолці" в Івано-Франківську разом з журналами з радіотехніки придбав за кілька рублів Михайло Гаврилів.

Він зрозумів, що карта цінна, тому поклав знахідку до родинних документів та фотографій та згодом забув про неї. І лише три роки тому під час ремонту пан Михайло, знайшовши її, вирішив передати тому, хто її цінуватиме. Наприклад, благодійному фонду «Україна-Русь», який своєю чергою передав мапу до музею.

На карті можна побачити, як проходили кордони української держави у жовтні 1918 року. За межами України опинилися Галичина, Буковина, Закарпаття, Луганщина, а також південь Одеської і схід Донецької областей. Натомість до української держави входило Придністров’я, величезні обшири сучасної Білорусі, що простягалися вглиб сучасної сусідньої держави до 80, а подекуди і 120 км (це Берестейщина, Гомельщина, відомі міста Пінськ, Турів, Мозер, Гомель), від сьогоднішньої Російської Федерації до складу України 1918 р. входила Стародубщина (регіон над Чернігівською областю). Також входила східна Слобожанщина, тепер це територія Курської та Воронежської областей – цей клин простягався на 250 км. До складу України входив Крим.

 - Ця карта є важливим документальним свідченням…

- Це відкриття в українській картографії, тому що досі була відома карта Івана Величка 1896 року – карта українських земель. Але карта 1918 року цінна тим, що на ній вперше написано, що це карта України, тобто України як держави. Тут вперше нанесено державні кордони України.

З цієї карти абсолютно чітко зрозуміло, як українці мислили собі свою територію 1918 року. Саме тоді, коли було проголошено незалежність, самостійність української держави. Для багатьох людей ця карта відігравала важливу роль саме тоді – 1918 року, коли українці усвідомлювали всю територію, яку охоплює їхня держава, розуміли, які землі вони повинні захищати, з якого боку відбувається напад і було видно, хто нападає на українську державу.

З позиції картографії – це не була перша карта. Я вже згадував карту Величка. У Львові працював Степан Рудницький, який дуже багато зробив для окреслення українських теренів. Також у цьому напрямі працював В. Кубійович – видатний картограф, який згодом опублікував дуже цінну карту «Атлас України і сумежних країв». Карта, що базована на цій карті, але охоплює ширшу територію, тому що тут відсутні західні області України, де було проголошено в листопаді того ж 1918 року Західно-Українську Народну Республіку. УНР-івські дипломати воліли не чіпати цієї території, і чекали, що галичани вирішать самі: чи вони будуть в Україні, чи вони створять ще одну незалежну українську державу. Це свідчить про велику повагу до галицьких політиків, до галицьких українців з боку наддніпрянської України. Тож для мене це надзвичайно промовистий факт, що свідчить: Акт злуки і ті умови, які висунули Галичани до УНР, до Грушевського, Винниченка та інших членів Центральної ради, були заздалегідь відомі наддніпрянським політикам, які на все погоджувалися, аби Галичина на будь-яких умовах приєдналася до соборної української держави.

- Кордони України на сході держави 1918 року входили вглиб Росії…

- Це загальновідомі
Читать


Категории: Історіяартефакти    
Четверг 3 февраля 2011
Сообщение прочтено 2616 раз
1937 рік вважається символом сталінського терору, коли в СРСР почалися масові репресії. Як з'ясували німецькі вчені, більшість жертв були з простого народу, а в Україні - переважно заможні хлібороби. Тобто дві третини мешканців села.

Про сталінський терор 1937 року написано достатньо книжок, щоб заповнити бібліотеку. І все ж таки білі плями залишаються.

Що спричинило наказ наркома внутрішніх справ Єжова № 00447, що дав старт масовому терору? Як його виконували в радянській провінції? Яку роль відігравали місцеві органи НКВС?

Ці питання досліджували вчені з Німецького історичного інституту, Рурського університету разом зі своїми колегами в Росії та Україні.

Історична довідка: 400 тисяч розстріляних

31 липня 1937 року Політбюро ЦК КПРС затвердило наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова № 00447.

Цей наказ передбачав переслідування колишніх куркулів, злочинців, членів релігійних громад, колишніх членів політичних партій, противників більшовиків під час громадянської війни, козаків та інших, кого тоді називали "антирадянськими елементами".

Наказ дав старт кампанії терору, що тривала від серпня 1937 до листопада 1938 року. В обхід юстиції вироки ухвалювали так звані "трійки" у складі місцевого партійного керівника, представника НКВС та прокурора.

За сучасними оцінками, жертвами терору стали близько 800 тисяч осіб. Приблизно половина з них була розстріляна, інша половина отримала довгі терміни ув'язнення. Чимало з ув'язнених пізніше загинули в таборах.

Україна надала доступ до архіву СБУ

Результатом п'ятирічного дослідження стали кілька товстих книжок у твердій обкладинці, виданих німецькою, російською та українською мовами. На початку грудня німецькі історики представили їх у Бонні.

"Чесно кажучи, ми не вірили, що зможемо довести цю справу до кінця",- каже колишній керівник Німецького історичного інституту в Москві Бернд Бонвеч. Головною проблемою істориків було отримати доступ до документів.

Архів Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ) був для німецьких учених закритим. "Але ми знайшли кілька регіонів, у яких документи були передані з архівів спецслужб до звичайних міських архівів",-  каже один з керівників дослідження Марк Юнґе. Це були архіви у містах Твер, Перм, Ярославль та інших.

Неоціненну допомогу німецьким дослідникам, за їхніми власними словами, надала Україна, відкривши доступ до архіву Служби безпеки (СБУ).

"Дослідницька робота в Україні була надзвичайно важливою, оскільки Україна надала повний доступ до документів. Гортаючи сторінки документів у читальному залі, ми говорили один одному - це просто неймовірно",- ділиться Юнґе своїми враженнями про роботу в Києві.

Продовження розкуркулювання

Що ж з'ясували німецькі вчені? Чи справді Великий терор у СРСР, як називають події 1937-1938 років, був спровокований очікуванням війни і бажанням радянської влади позбутися "ненадійних"?

"Я вважаю, що причини швидше були внутрішньополітичні та економічні, що робить цю акцію ще більш жахливою",- каже Марк Юнґе.

Схожої думки дотримується і нідерландський
Читать


Комментарии (17)  
Среда 26 января 2011
Сообщение прочтено 923 раз

Суди обмежують право на мирні заходи на підставі формальних ознак


Стаття 39 Конституції України, яку поки що ніхто не відміняв, проголошує, що «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації». Про проведення цих заходів завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Й далі Конституція наголошує, що «обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку і з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей». 

На жаль, право громадян на мирні збори та демонстрації постійно обмежуються представниками місцевої влади на підставі запобіганню міфічним заворушенням та злочинам та для захисту прав та свобод інших людей. Й завжди без серйозних аргументів та пояснень чому саме цей мирний захід призведе до масових злочинів, заворушень та буде порушувати права та свободи інших. 
Й, нажаль, місцеві суди у цьому питанні поки що встають на бік органів місцевої влади та активно забороняють мирні заходи громадян. Інколи аргументи суду набувають анекдотичних рис. Наприклад, нещодавно суд заборонив захисникам Дубового гаю пікетувати Херсонську міську раду тому, що проведення акції  «може неминуче призвести до дезорганізації роботи органів влади, місцевого самоврядування, військових частин, значної кількості підприємств, установ та організацій».

Нагадаємо, що мова йде про наш Херсон, й навіть за великим бажанням пікетувальники не змогли б на “п’ятачку” біля мерії дезорганізувати роботу військових частин (у множині!), бо поблизу будівлі міської ради їх просто не має, а наявність «значної кількості» підприємств, установ та організацій в цьому кварталі є явним перебільшенням.
Таким чином, влада намагається всіляко перешкодити мирним формам протестів громадян. Так було раніше, й є зараз. Але на сьогодні правоохоронні органи у намаганні перешкодити громадянам брати участь у мирних заходах пішли ще далі

«Застережний припис»
Напередодні офіційного державного свята Дня Соборності України працівники міліції громадської безпеки (скорочена назва МГБ відправляє тих, хто знає історію своєї країни, до недавнього минулого, коли після Великої Вітчизняної війни підрозділи МГБ (міністерства государствєнной бєзопасності) займалися політичними репресіями проти своїх громадян – Д.Б.) рознесли активістам політичних партій національно-демократичного спрямування офіційний папір під назвою «Застережний припис» (дивися фото). В цьому папері йшлося по те, що представник МГБ на підставі п. 20 ст. 11 Закону України “Про міліцію” виносить конкретному активісту політичної партії (в документі зазначається Прізвище, ім’я, по-батькові, день, місяць та рік народження представника політичної партії, місце його проживання) «застережний припис» «у зв’язку із наміром ним (нею)  прийняття участі в проведенні масових заходів».                                       
Читать


Комментарии (7)  
Суббота 15 января 2011
Сообщение прочтено 1099 раз

Поляки не погоджуються з одностороннім характером звіту щодо причин катастрофи під Смоленськом. Це ставить під загрозу покращення відносин між Варшавою та Москвою, хоча високопосадовці обох країн запевняють, що курс не зміниться, пише Еллен Баррі в американській The New York Times.

У четвер прем’єр-міністр Польщі сказав, що російське розслідування причин квітневої катастрофи, в якій загинув президент Польщі і десятки інших високопосадовців, було «неповним» і що його уряд не погодиться на «однобічну оцінку трагедії».

Але пом’якшив свої слова, заявивши, що сподівається на продовження нещодавного потепління відносин.

Прем’єр-міністр Дональд Туск прокоментував ситуацію за день після оприлюднення звіту московським Міждержавним авіаційним комітетом (МАК), який розслідує причини авіакатастроф у колишньому Радянському Союзі. Відповідно до звіту, у трагедії винні польський екіпаж літака і його пасажири-високопосадовці.

Літак розбився 10 квітня 2010 року, коли пілот спробував приземлитися у густому тумані десь за півмилі від Смоленського аеропорту на заході Росії. Літак впав на дерева, і всі люди на борту загинули. Польські лідери кажуть, що російські авіадиспетчери мали робити попередження більш наполегливо і що служба аеропорту може також нести відповідальність за катастрофу. Але у звіті не сказано, що прорахунки російської сторони були важливим фактором.

Коли літак розбився, реакція Москви вважалася співчутливою і щирою, і це сприяло примиренню між Росією і Польщею. Пан Туск підтримував цей курс, а звіт ставить перед ним делікатне завдання – не втратити налагоджені відносини і водночас не відштовхнути польських виборців.

Найбільше проти звіту протестувала Ева Бласік, удова генерала Анджея Бласіка, командувача польських військово-повітряних сил. У звіті сказано, що генерал Бласік був трохи напідпитку, – вірогідно випив щось у дорозі – коли зайшов до кабіни пілотів за дві хвилини до падіння літака, і що він відволік пілота та чинив на нього тиск.

Пані Бласік сказала в інтерв’ю польському радіо, що висновки комісії – «скандальна спроба зганьбити пам’ять її чоловіка». За її словами, генерал Бласік не міг пити – катастрофа сталася близько 10:30 ранку за московським часом – і що польська влада зобов’язана відстояти його честь.

«Я хочу висловити протест щодо пасивності уряду прем’єр-міністра Дональда Туска», – сказала вона.

Російська влада відреагувала на польські скарги прохолодно. За словами міністра транспорту Іґоря Лєвітіна, він «трохи здивований», що влада у Варшаві продовжує наполягати, ніби російські авіадиспетчери не повинні були дозволяти пілоту здійснювати посадку. Він сказав, що диспетчери не можуть давати подібні накази на міжнародних рейсах.

«Не хочу вв’язуватись у дискусію, адже, дозвольте нагадати, що кримінальне розслідування триває», – цитує міністра інформаційна служба «Интерфакс».

Міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров сказав, що його країна співчуває болю, який відчувають поляки після оприлюднення звіту. І закликав пана Туска не дозволяти політичного розколу між Москвою і Варшавою.


Читать


Категории: суспільствоартефактисвітруssкіє    
Комментарии (10)  
Пятница 14 января 2011
Сообщение прочтено 325 раз
Президенту України

Генеральному прокурору України

Політичним партіям України
...
Читать

Комментарии (1)  
Назад123...36373839Вперед | Указать страницу