Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
5
7
8
9
13
14
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Пятница 18 ноября 2016
Сообщение прочтено 123 раз

.


Комментарии (3)  
Вторник 19 мая 2015
Сообщение прочтено 118 раз

В Італії вийшла книга "Україна. Забутий геноцид" відомого історика Етторе Чіннелли. У розмові з DW дослідник пояснив, чому важливо, що італійці побачать саме зараз дослідження про Голодомор в Україні.

Етторе Чіннелла присвятив свою наукову працю пошуку відповіді на запитання: чи був Голодомор в Україні геноцидом?

Етторе Чіннелла присвятив свою наукову працю пошуку відповіді на запитання: чи був Голодомор в Україні геноцидом?

Етторе Чіннелла довгі роки викладав історію Східної Європи в університеті Пізи, а потім багато працював у Центральному архіві Москви. Нинішня 300-сторінкова праця побудована на історичних документах п‘яти країн.

Deutsche Welle: Професоре Чіннелла, коли Ви вирішили написати цю книгу, чи не було у Вас побоювань через високу політизацію цієї теми?

Етторе Чіннелл: Ні, навпаки, для її написання я відклав інші плани. Я вважаю цю книгу своїм громадянським обов‘язком з огляду на міжнародну ситуацію. Слід донести до суспільної думки відомості про найчорнішу сторінку української історії. Про неї мали б знати усі, але фактично не знає майже ніхто. Щодо Голодомору ми маємо повну документацію, нам нічого не бракує. Однак у підручниках з історії – десять рядків про колективізацію, її жертви, голод, і це все. Треба донести до людей, що український націоналізм може здаватися наївним, навіть дратуючим, але коли українці кажуть, що якби їх не втягли в СРСР, то вдалося б уникнути колосальної трагедії – вони мають рацію. Жодна інша країна не була "покарана" таким жорстоким чином, як Україна на початку 30-х років.

На вашу думку, чому інформація про Голодомор не стала загальновідомим фактом?

У багатьох країнах все ще жива "неосталінська" культура. Всі засуджують сталінські злочини, але не всі сталінські злочини відомі! Відомі його "чистки", "великий терор", але чому? Тому що СРСР свого часу дозволив про це говорити. У той час як інші сторінки замовчувались. Якщо злочини нацистської Німеччини досконало відомі і розібрані, зі сталінізмом це зовсім не так. Сьогодні не можна добре говорити про Гітлера, про Голокост. Ніхто не скаже: "так, він вбив мільйони євреїв, але ж вони потім отримали свою державу у Палестині, а отже це позитив". А про Сталіна щось на кшталт цього говорять і досі. Якби Гітлер виграв ту війну, їхні ролі зі Сталіним помінялися б. Ми б знали все досконально про злочини радянського режиму вже починаючи з 1945 року. І сьогодні ніхто б не міг добре говорити про Сталіна. І, можливо, був би хтось, хто стверджував би: "Так, Гітлер вчинив багато злочинів, але ж він подолав жахливий радянський комунізм, і врятував від нього європейську цивілізацію". Сталінський та гітлерівський режими були дуже різними, але обидва є жахом. Я досі не можу визначитися, хто з них був гіршим.

DW.DE

Ви вірите, що колись відбудеться
Читать

Комментарии (1)  
Четверг 6 декабря 2012
Сообщение прочтено 409 раз

Фільм присвячено подіям 1932 -- 1933 років у Харківській області. 
Жорна -- це спогади людей, які пережили Голод. У фільмі немає коментарів, висновків або суджень. У фільмі немає будь-яких пояснень, немає закадрового тексту (крім голосу, що читає документи)


Среда 10 октября 2012
Сообщение прочтено 365 раз

Науковець Володимир Василенко розповів про юридичне обґрунтування та визначення Голодомору під час презентації навчального посібника Андрія Козицького "Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки)"

Посібник рекомендований Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Видання є першим в Україні академічним посібником, що висвітлює історію геноциду та скерованої проти цивільного населення репресивної політики урядів тоталітарних держав ХХ ст.
  У посібнику вперше в українському освітньо-науковому дискурсі висвітлено низку складних та суперечливих подій ХХ ст., що пов’язані з найбільш резонансними випадками геноцидної політики та урядового насилля.

Зокрема, посібник містить інформацію про масове винищення вірмен в Османській імперії, Голодомор 1932–1933 рр. в Україні, Голокост європейських євреїв, організоване нацистським режимом Третього райху переслідування циган, примусові переселення малих народів СРСР у роки Другої світової війни, воєнні злочини періоду Другої світової війни та перших повоєнних років, соціальні експерименти та геноцид в Камбоджі 1975–1978 рр., політику “етнічних чищень” в період етнополітичних конфліктів на Балканах 1992–1999 рр., геноцид 1994 р. в Руанді.

Окремо у книзі розглянуто ті випадки масового винищення цивільного населення, які ще не визнано геноцидом, хоча й містять виразні риси екстермінаційної політики. Крім цього навчальний посібник містить базові відомості про методичні підстави вивчення явища геноциду, розвиток міжнародного права у сфері захисту іманентних прав людини, зокрема, питання відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду. Видання проілюстровано великою кількістю архівних фотографій, значна частина яких походить із фондів Галузевого архіву СБУ.


Категории: ІсторіяГолодоморсовок    
Воскресенье 1 апреля 2012
Сообщение прочтено 296 раз

Австрійський композитор Штефан Марія Карл написав симфонію, присвячену пам’яті жертв Голодомору. Презентувати її він планує у Києві восени 2013-го, до 80-х роковин геноциду.

«Як і більшість людей у Західній Європі, я не знав про Голодомор, ніколи не чув про нього. І мені соромно, що ми не відаємо про це, не вивчаємо цього у школі», – каже він.

Про трагедію 1932–1933-го митець дізнався від своєї знайомої, історика Марі-Од Тардіво. Вона писала дисертацію про ГУЛАГ, яку їй не дозволили захистити в рідній Франції – робити це довелося в Українському католицькому університеті Львова.

«Росіяни мають великий вплив у Парижі,– зі сміхом каже Штефан. – Та, як на мене, в них це є скрізь. Тож якщо хочеш досягнути успіху, доводиться перестрибувати через такі бар’єри».

Вражений розповіддю приятельки, композитор свідомо обрав нелегкий шлях до успіху – через околиці світової історії та одну з найбільш замовчуваних трагедій ХХ століття.

«Я прагну до тем, що мають гуманітарний вимір; не бажаю робити мистецтво для мистецтва, як багато сучасників. Мені хочеться використовувати свій талант для добра. Адже мета митця – не принижувати людей, а вивищувати їх», – каже Карл.

«Тема Голодомору відразу підкорила мене. Разом із Марі-Од ми створили фундацію в Парижі під назвою Beauregard, метою якої було мистецтвом змінювати світ на краще. Перший проект мав бути про Голодомор, адже це якраз те питання, що потребує підтримки й розголосу ззовні, а не тільки зсередини України. Далі планували взятися за проблеми довкілля, голоду в сучасній Африці. Навіть одна з найталановитіших молодих піарниць Парижа готова була працювати з нами».

 


Комментарии (3)  
Понедельник 9 января 2012
Сообщение прочтено 233 раз

з доповіді на Науковій конференції за Програмою Фулбрайта в Києво-Могилянській академії, опублікованій у книзі «Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів століття ХХІ» 

Є такий трюїзм: зовнішня політика держави – це продовження її внутрішньої політики. Але з не меншою підставою можна сказати: внутрішня політика – це продовження зовнішньої. Інакше кажучи: зовнішні і внутрішні обставини еволюції суспільства взаємопов’язані і взаємозумовлені.

Творці більшовицької революції в Росії мислили її як початок світової пролетарської революції. Такою вона уявлялася і частині європейського робітничого руху та ліворадикальної інтелігенції. Це були діяльні і досить потужні союзники більшовизму, без яких він не зміг би утвердити себе в революційній Росії. Так само як існування та розвиток СРСР тривалий час давали могутню підтримку комуністичним силам на Заході, – так само й ці сили, не лише в робітничому русі, а й інтелектуальний авангард, ліва інтелігенція Заходу живили спершу віру, а потім і ілюзії всередині самого СРСР, а зрештою справа дійшла й до того, що це стало для Сталіна одним із могутніх засобів утвердження і поширення свого культу, придушення всякої політичної опозиції.
...
Читать


Категории: ІсторіяГолодомор    
Пятница 25 ноября 2011
Сообщение прочтено 186 раз

Фото: premionapoli.it
Андреа Ґраціозі – професор історії в університеті Неаполя імені Федеріко ІІ та президент Італійського товариства вивчення сучасної історії.

«Якщо держава обирає трагедію в якості основи своєї легітимізації – це добре для її народу. Значно гірше, якщо в якості центральної події історії обирається військова перемога над кимось, чи досвід утискання когось», –  італійський історик та економіст Андреа Ґраціозі.

«Вибір історичної основи для легітимізації держави – це політичне рішення. Втім, на мою думку, те, що такою подією обрано Голодомор, від якого постраждали всі українці та народи, які мешкали на території України, – це дуже правильно та сміливо», – розповів італійський дослідник, який цього року поруч з українським істориком Станіславом Кульчицьким, став лауреатом щорічної премії Антоновичів.

Обрання Голодомору в якості центральної події в історії України зіграло свою роль у мирному характері сучасної історії України, – зауважив Ґраціозі, – 20 років без жодного конфлікту – це значне досягнення. Незважаючи на численні затяті протистояння, протягом цього часу в Україні жодного разу не пролилася кров».

«Голодомор може тлумачитись по різному в межах України, проте факту цієї події не можливо позбавитись», – підкреслив вчений.

Андреа Ґраціозі – професор історії в університеті Неаполя імені Федеріко ІІ та президент Італійського товариства вивчення сучасної історії. Ґраціозі нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V-го ступеня, з формулюванням «за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932–1933-их років актом геноциду українського народу; як також за активну громадську діяльність щодо вшанування жертв трагедії».

За словами італійського вченого, він «став рабом української історії», після того як почав досліджувати індустріалізацію в СРСР. Він крок за кроком – через дослідження громадянської війни у Радянському Союзі, до вивчення ролі національностей та селян у ній – прийшов до дослідження голоду в Україні у 30-их роках.

Ґраціозі каже, що не міг спасти багато місяців, коли в архівах міністерства закордонних справ Італії знайшов листи дипломатів, які розповідати про голод в Україні.

«Події, про які йшлося в листах, були надзвичайно важкими для усвідомлення. Я був глибоко вражений. Зокрема і через це, листи були опубліковані лише через 2 роки після їх відкриття», – розповів Ґраціозі.

У 2007-му році видавництво «Фоліо» опублікувало упорядковану Андреа Ґраціозі книгу «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932 – 1933-ті роки».

 

****

Щорічну премію Антоновичів вручають з 1981-го року. Її лауреатами були Василь Стус, Збігнев Бжезинський, Ліна Костенко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Микола Рябчук та інші.

Церемонія нагороди лауреатів премії Антоновичів 2011-го року, відбулась 19-го листопада в посольстві України у США.


Категории: ІсторіяГолодоморсвіт    
Сообщение прочтено 187 раз

http://litakcent.com/wp-content/uploads/2011/03/%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%87%D0%B0.jpgСправжньої дискусії щодо геноцидного характеру Голодомору немає. І не може бути, бо для дискусії потрібні факти. А фактів – катма у «конспіраторів» Голодомору, які договорюються до того, що українці самі вмирали мільйонами (чого історія жодного разу не фіксувала на території України навіть у Середньовіччі).

А що ж насправді говорять факти?

Почнемо з того, що у 1914-15 навчальному році на території майбутньої УРСР у перший клас пішли 1 492 878 учнів. У 1928-29 навчальному році – трохи більше за півтора мільйони (1 585 814). А у 1938-39 навчальному році, тобто коли в школу мали піти діти, народжені в 1931-33 роках, українських першоклашок раптом стало менше одного мільйона (985 598).

І це втрати лише дітей, і лише в першому класі!

Загальносоюзна тенденція зовсім інша: у 1914-15 роках на території майбутньої РРСФР було 4 965 318 учнів, у 1928-29 – 5 997980, у 1938-39 – 7 663 669.

Чисельність українців в СРСР за переписами складала:

1926 рік – 31 млн 194 тис 976,

1937 -  26 млн 421 тис 212,

1939 – 28 млн 111 тис 007,

1959 (після включення близько 7 мільйонів галичан, волинян, буковинців і закарпатців) – 37 млн 252 тис 930.

Середнє співвідношення населення СРСР між переписами 1926 і 1937 роком (без урахування постраждалих від голодоморів українців і казахів) склало 119,4 %, тобто приріст майже 20%.

 Чисельність українців за цей же час зменшилася до 84,7 % від чисельності українців в 1926.

Тобто станом на 1937 рік число українців становило лише 70,9 % від кількості, яка мала б бути в разі поширення на Україну загальнодержавних тенденцій. В такому разі втрати України від Голодомору становлять 10 мільйонів 844 тисячі.

За цей перепис 1937 року його виконавці були розстріляні.

Річ у тім, що Сталін на XVII з`їзді ВКП (б) вже назвав цифру чисельності населення СРСР на кінець 1933 р. - 168 млн. людей. У цих умовах дані перепису 1937 р., показували набагато меншу цифру - 162 млн людей. Цифру вирішили підправити.

За даними нового перепису 1939 року кількість українців скоротилася з 31,195 мільйона у 1926 році до 28,111 мільйона у 1939, тобто на 3,084 мільйона осіб. За цей же час відбувся приріст кількості росіян в СРСР на 21,8 мільйона (28%).

Населення всього СРСР зросло за цей час на 23,5 мільйона (16%).

Якби Голодомору не було, то чисельність українців, за умови поширення на нього загальносоюзних темпів приросту, у 1939 становило б 36,19 мільйонів, тобто на 8,075 мільйона осіб більше від наявної за даними перепису 1939 чисельності.

Підкреслимо, це занижені дані, оскільки загальносоюзні темпи приросту
Читать


Категории: ІсторіяГолодоморруssкій мір    
Сообщение прочтено 188 раз
Фото: U.S. - Ukraine Foundation
Дослідник Найджел Коулі в Національному прес-клубі США. Вашингтон.

«Я пройшов села та 12 колгоспів. Всюди стояв крик. «Немає хліба. Ми помираємо»… Я подорожував чорноземними краєм, тому що колись він був житницею Росії, а ще тому, що журналістам забороняли їхати сюди і на власні очі бачити, що відбувається….», – це слова з прес-конференції британського журналіста Ґарета Джонса, у Берліні у березні 1933-го року. Вона стала одним з перших гучних свідчень про голод , який в українській історії стане відомими як Голодомор.

Через майже 80 років після берлінської прес-конференції Ґарета Джонса, його внучатий племінник, дослідник-біограф Найджел Коулі, у Вашингтоні представляв книги присвячені життю Джонса. Він вважає, що правда про голод коштувала життя його родичу, який у 1935-му році за таємничих обставин загинув у Монголії.

 

garethjones.org

Сторіка щоденника Ґарета Джонса з переказом свідчень селян. "В Колгоспі жахливо, - промовив він, - вони забрали моїх корів та мого коня. Ми голодуємо. Подивіться, що вони нам дали - нічого! Як можна так вижити?..."

«До 2001-го року ми не здогадувались про важливість «радянських» статей Ґарета. Ми знали, що він писав про голод в СРСР, але не знали наскільки це було важливо. Ми навіть не розглядали можливість зв’язку щоденників про голод в СРСР з його смертю, бо вважали її пов’язаною з японцями. Втім після публікації щоденників он-лайн мені написали представники української громади і запитали, чи це і є той самий легендарний Ґарет Джонс, який викрив Голодомор? Це було цілковитою несподіванкою і ми почали придивлятись до роботи Ґарета в СРСР», – розповів Коулі виступаючи перед аудиторією в Національному прес-клубі столиці Америки.
...
Читать


Категории: ІсторіяГолодомор    
Вторник 24 мая 2011
Сообщение прочтено 426 раз

Геноцид проти українського народу, організований російськими більшовиками в 30-х роках ХХ століття, є не лише національною трагедією, а й нашою ганьбою. І ганьба ця не тільки в дебільній усмішці телеведучого ще в донедавна типових підводках до сюжетів на кшталт «А Віктор Ющенко сьогодні знову займався Голодомором», і навіть не в тому, що українці досі вперто заперечують власний геноцид. За дослідженням соціологічної групи «Рейтинг», у квітні 2011 року лише 58% наших співвітчизників погодилися з твердженням, що Голодомор був геноцидом українського народу. Мовляв, якщо не було в рішенні ЦК ВКП (б) написано «винищити українців», отже, не було геноциду. Наша ганьба почалася тоді, коли ми вимирали цілими сім’ями, родинами, селами, але не спромоглися на масовий опір окупантам.

ТРАГЕДІЯ І ГАНЬБА

Сьогодні хотілося б прочитати в радянських джерелах про «звірства петлюрівських недобитків» щодо представників радянської влади, про те, що в селі N на Полтавщині (Київщині, Черкащині, Харківщині…) розіп’яли між двома березами комуніста Л. чи комсомольця В., який здійснював «хлібозаготівлі», а в іншому «куркульські підголоски» закатували секретаря парторганізації – нагодували його землею, а голову колгоспу взяли на вила, а ще десь безвісти зник «буксир» К. Бо тільки «звірства» і «катування», сокири, коси й вила могли бути єдиною відповіддю українців на штучний мор, смерті немовлят, божевілля матерів. На жаль, сьогодні ми читаємо лише про жертви у кілька мільйонів і про позитивну динаміку експорту зерна з України в голодні 1930-ті…

Звісно, можна сказати, що перед тим селянські повстання в Україні вирували до 1930-х, що люди просто знесилилися, втомилися воювати і найбільш активні загинули… Що Голодомор був відповіддю на існування селянських повстанських республік, які наводили жах на радянську владу. Однак навіть у цих умовах можна було би сподіватися бодай на спробу спротиву. 

Наша ганьба тривала й після Голодомору. За майже 80 років з часу масового винищення українці жодного разу реально не притягли до відповідальності його організаторів і виконавців. Не рахуючи хіба що одного невдалого теракту проти радянського консула у Львові. Тоді бойовик ОУН Микола Лемик розстріляв працівника консульства, помилково прийнявши його за консула. Пізніше він загине від руки гітлерівського окупанта, а відкритого ним рахунку помсти ніхто не продовжить.

Що казати про український рахунок, якщо наші виборці, родичі яких мерли під час Голодомору, сьогодні садять під купол Верховної Ради комуністів, що пишаються «славетною історією» своєї партії. Якщо парламент держави ухвалює рішення про вивішування поряд із державним прапором на офіційних установах червоної ганчірки, під якою здійснювалося масове людиновбивство в Україні, й реакцією є лише мляві заяви «опозиції», складені так, щоби «нікого не образити». Якщо глава держави й очільник законодавчого органу на кожному кроці заперечують характер Голодомору як геноциду, хоча це заборонено законом.  

БЕЗ СТРОКУ
Читать


Категории: ІсторіяГолодоморсуспільство    
Комментарии (3)  
123Вперед | Указать страницу