Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Пятница 22 апреля 2011
Сообщение прочтено 154 раз

 

Вся російська риторика щодо українських цінностей, як відомо, сповнена радикально антифашистських стилістичних фігур, залишаючись, за будь-яких обставин, не припустимо  фашизованою.   Початку вогнем і мечем, а тепер от хрестом і газом російські постімперські корчі пруться в українську душу, ще й не стомлються за цих обставин  займатися моралізаторством. Тільки ціна цьому моралізаторству не переноситься автоматично на вартість газу, чи інших  вуглеводнів.

Пригадується особливе захоплення одного з дуумвірів спадщиною філософа Івана Ільїна, котрий як відомо фанатів від Адольфа Гітлера. Ось, мені здається, найвиразніша цитата із його праці „Национал-социализм. Новый дух.I. „(Возрождение, Париж 1933, 17 мая) : Пока Муссолини ведет Италию, а Гитлер ведет Германию - европейской культуре дается отсрочка. Поняла ли это Европа? Кажется мне, что нет... Поймет ли это она в самом скором времени? Боюсь, что не поймет... Гитлер взял эту отсрочку прежде всего для Германии. Он и его друзья сделают все, чтобы использовать ее для национально-духовного и социального обновления страны. Но взяв эту отсрочку, он дал ее и Европе. И европейские народы должны понять, что большевизм есть реальная и лютая опасность; что демократия есть творческий тупик; что марксистский социализм есть обреченная химера; что новая война Европе не по силам, - ни духовно, ни материально, и что спасти дело в каждой стране может только национальный подъем, который диктаториально и творчески возьмется за «социальное» разрешение социального вопроса. До сих пор европейское общественное мнение все только твердит о том, что в Германии пришли к власти крайние расисты, антисемиты; что они не уважают права; что они не признают свободы; что они хотят вводить какой-то новый социализм; что все это «опасно» и что, как выразился недавно Георг Бернгард (бывший редактор «Фоссише Цейтунг»), эта глава в истории Германии, «надо надеяться, будет короткой»... Вряд ли нам удастся объяснить европейскому общественному мнению, что все эти суждения или поверхностны, или близоруки и пристрастны. Но постараемся же хоть сами понять правду. Итак, в Германии произошел законный переворот. Германцам удалось выйти из демократического тупика, не нарушая конституции. Это было (как уже указывалось в «Возрождении») легальное самоупразднение демократически-парламентского строя. И в то же время это было прекращением гражданской войны, из года в год кипевшей на всех перекрестках. Демократы не смеют называть Гитлера «узурпатором»; это будет явная ложь. Ні додати, ні відняти! А з наближенням виборів боротьба за націоналістичні інструменти в РФ набуває особливої гостроти і цинічної технологічночності. Хочу нагадати що подає Вікіпедія про вшанування спадщини і самого Івана Ільїна в нинішній  еРеФії: В октябре 2005 года прах И. А. Ильина и его жены был перезахоронен в некрополе Донского монастыря в Москве, рядом с могилой
Читать


Вторник 19 апреля 2011
Сообщение прочтено 1202 раз

Вивчення української версії постколоніалізму – одна з провідних тем, які розробляє Микола Рябчук у численних політологічних есеях і науково-популярних книжках. Здавалося б, після виходу таких праць, як «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення» (2000), «Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і “розбудова держави”» (2000), «Дві України: реальні межі, віртуальні війни» (2003) та «Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом» (2004), це питання розкрито досить глибоко й вичерпно. Донедавна так уважав і сам дослідник та публіцист, однак сучасні соціально-політичні реалії спонукали Миколу Юрійовича вкотре звернутися до аналізу згаданої проблематики і присвятити їй нову збірку нарисів «Постколоніальний синдром: спостереження» (2011).

Інтернаціоналізм чи колонізація?

– Коли Ви зрозуміли, що проблема постколоніалізму ще актуальна для України і про неї варто писати знову?

– Моя пригода з колоніалізмом має три різні етапи, тож варто почати, либонь, із найдавнішого – з дитинства. Бо, власне, ще підлітком я почав задавати собі, а відтак й іншим, «незручні», як тепер кажуть, питання. Чому українці не мають тих самих мовно-культурних прав, що й росіяни? Чому я не можу дивитися своєю мовою кінофільмів чи телепрограм? Чому жоден росіянин не переходить у розмові зі мною на українську, а навпаки – очікує або й вимагає, щоб я перейшов на російську? А якщо я цього не роблю, обзиває мене «націоналістом»? Чому влада таврує український, естонський і всякий інший «націоналізм», але ніколи й ніде – російський? Чи не тому, що російський шовінізм, власне, і є правдивою ідеологією цієї влади?

Ці та інші питання поступово ускладнювалися й поглиблювались, тож за допомогою звичайної логіки я дійшов урешті до неминучого, хоча й політично крамольного висновку, що Совєтський Союз – це держава насамперед росіян, саме вони мають у ній упривілейоване, панівне становище, тимчасом як усі інші повинні прийняти це панування як певну «історичну закономірність» і визнати власну політичну підлеглість та мовно-культурну неповноцінність щодо панівної, «прогресивнішої» начебто, групи. За цю покірність «націонали» отримували певні мовно-культурні права у своєму ґетто – спрепаровані колонізаторами версії власної історії, літератури, культури, але настільки сфальшовані, вихолощені та спримітивізовані, що лише поглиблювали комплекс неповноцінності і бажання якомога скоріш асимілюватися до «справжньої», «історично перспективнішої» культури. Непокірливих натомість брутально карали, про що я теж досить скоро довідався і навіть пересвідчився на власному досвіді, коли мене 1973 року вигнали з Львівської політехніки за політично безневинний загалом самвидав – літературно-мистецький альманах «Скриня», який ми видавали з Григорієм Чубаєм, Олегом Лишегою, Віктором Морозовим і Романом Кісем.

Тобто підлеглий, колоніальний статус України й українців був очевидний для мене вже десь у старших класах середньої школи. І коли я у 17 чи 18 років прочитав самвидавну працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», то це не стало для мене якимсь відкриттям, хоча й додало певних арґументів і корисних цитат із Леніна, що ними щедро «нафаршував» свою працю Іван Михайлович. Утім, уже тоді я розумів, що в Леніна
Читать


Комментарии (12)  
Воскресенье 10 апреля 2011
Сообщение прочтено 177 раз

Президент Польщі під час запланованого на 11 квітня візиту до Росії не буде покладати квіти під замінену російською владою табличку на пам’ятнику жертвам Смоленської трагедії. Про це заявив прес-секретар МЗС Польщі Марчін Босацький на прес-конференції у Варшаві.

«Не уявляю собі, аби президент під час візиту до Росії поклав квіти до заміненої росіянами таблички», - зазначив він.

Прес-секретар зауважив, що росіяни сигналізували своє незадоволення табличкою ще в листопаді минулого року, але її заміна в ніч перед першими заходами з відзначення річниці Смоленської трагедії стали для поляків несподіванкою.

Босацький зазначив, що МЗС розділяє незадоволення родичів жертв катастрофи, які назвали заміну таблички росіянами «максимально принизливою для поляків», зауваживши, що влада офіційно не може протестувати в цій справі.

«Емоційно ми солідарні з родинами жертв. Знаємо, що усунення таблички обурює усіх. Однак, формально її встановлення не консультувалося ні з владою Росії, ні з Польщі. Тому ми не можемо офіційно протестувати», - пояснив речник.

«Ми вважаємо це рішення дуже поганим та таким, що псує атмосферу не лише річниці трагедії, а й польсько-російських відносин загалом», - додав Босацький.

Натомість представник губернатора Смоленська Андрій Євсеєнко у свою чергу заявив, що польська сторона раніше дала згоду на заміну меморіальної дошки, і додав, що згадка подій в Катині в зв'язку з цим недоречна, повідомляє Reuters.

Тим часом біля будівлі російського посольства у Варшаві увечері 9 квітня пройшов мітинг. Близько тисячі людей, які зібралися біля будівлі дипломатичної місії, звинуватили Росію в спробі «приховати правду» про авіакатастрофу під Смоленськом. Учасники акції тримали прапори і транспаранти з написами: «Тільки страшна правда про Смоленськ і Катинь зможе нас об'єднати, а брехня – ніколи», - повідомляє «Інтерфакс».

Прихильники опозиційної партії Ярослава Качиньського «Закон і справедливість», які брали участь у мітингу, покладали провину за авіакатастрофу на керівництво Росії і звинувачували нинішню польську владу в «зраді інтересів» своєї країни.

У Варшаві в неділю, 10 квітня, відбуваються офіційний траурні заходи, присвячені пам'яті жертв авіакатастрофи під Смоленськом, у яких візьмуть участь представники державного керівництва Польщі.

******

Російська влада без відома поляків минулої ночі замінила табличку на обеліскові жертвам Смоленської катастрофи.

На новій табличці відсутня згадка про те, що делегація польських високопосадовців, які 
Читать


Суббота 9 апреля 2011
Сообщение прочтено 380 раз

Росіяни  сьогодні вночі без відома Польщі замінили табличку на обеліску жертвам Смоленської авіакатастрофи, яка була встановлена у перші дні після трагедії, повідомляє польський телеканал TVN24.

За його даними, на новій табличці відсутня згадка про те, що делегація польських високопосадовців, які загинули в авіакатастрофі, планувала віддати шану розстріляним в Катині польським офіцерам.

«Пам’яті 96 поляків на чолі з Президентом Польщі Лехом Качиньським, які 10 квітня 2010 року загинули в авіакатастрофі під Смоленськом», - написано зараз на табличці.

Спочатку на табличці було написано, що делегація їхала на заходи «із відзначення 70-ї річниці радянського злочину людиновбивства у Катинському лісі над полоненими офіцерами польського війська у 1940 році».

Прес-секретар польського МЗС Марчін БОСАЦЬКИЙ сказав у коментарі TVN24, що польські дипломати помітили підміну сьогодні вранці, і зауважив, що польська сторона попросила Росію пояснити причину заміни.

«Нам сказали, що росіяни поміняли таблицю з двох причин: по-перше, бо вона була встановлена без консультацій та згоди, а по-друге, що була польською мовою», - сказав він


Комментарии (2)  
Сообщение прочтено 854 раз
Вперше за 20 років паломництво хасидів до Умані Черкаської області врегулюють на законодавчому рівні. 

Про це розповів начальник служби охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації Микола Суховий.

"Розробляється проект закону України "Про паломництво", за окремим розпорядженням Кабінету міністрів України розпочато створення координаційної ради з цього питання, розробляється державна програма щодо забезпечення паломництва. За розпорядженням губернатора області Сергія Тулуба проводиться підготовка до створення юридичної особи з відповідними повноваженнями і зв'язками з країнами, з яких прибувають паломники: це Ізраїль, США", - зазначив Суховий.

За його словами, за розпорядженням голови ЧОДА вирішується питання про врегулювання грошових коштів з метою забезпечення перебування хасидів на високому рівні. Крім того, спеціально до нинішнього паломництва складаються туристичні програми по відвідуванню пам'яток хасидизму і пов'язаних з культурною спадщиною областей.

B цьому році Умань можуть відвідати до 70 тисяч паломників з Ізраїлю.


Комментарии (8)  
Понедельник 4 апреля 2011
Сообщение прочтено 300 раз

Ізраїль висунув звинувачення палестинському інженеру Дірару Абу Сісі

Влада Ізраїлю звинуватила палестинського інженера в тому, що він навчався розробляти ракети для цього угрупування на базі Харківського вищого училища військових інженерів.

 Таке рішення у справі Дірара Абу Сісі ізраїльський суд виніс в понеділок, передають агенства Reuters та Associated Press.

«Абу Сісі займався розробкою ракет, що використовував Хамас, в тому числі працюючи над підвищенням дальності їхніх польотів та пробивної сили»,  - говориться у звинуваченні. Самого палестинця Ізраїль назвав очільником програми Хамас з військової підготовки.

Також в звинуваченні згадується український професор Костянтин Петрович, спеціаліст з ракетних систем Скад з Харківської академії військових інженерів, котрий за переконанням ізраїльского суду, займався навчанням Абу Сісі.

Абу Сісі, інженер з єдиної електростанції в секторі Газа, в лютому зник з потяга Харків-Київ, і в таємничий спосіб за декілька днів з‘явився в ізраїльській в‘язниці. Як стверджує його родина, його викрали співробітники спецслужби Моссад.

З тих пір, Ізраїль не надає у цій справі майже ніякої інформації. Минулого тижня, прем‘єр-міністр країни Беньямін Нетаньяху заявив, що Абу Сісі є членом військового угрупування Хамас та володіє «важливою інформацією».


Комментарии (2)  
Сообщение прочтено 417 раз
  Людина без громадянства - Іван Дем’янюк - чекатиме смерті або в німецькій в'язниці, або в німецькому притулку для людей похилого віку.
Іван (Джон) Дем’янюк
 
1,5 року судять у Мюнхені вихідця з України, колишнього військовополоненого Івана Дем'янюка. Йому закидають вартування у концтаборі Собі-бор, а отже - причетність до смерті 28 тисяч людей.

Однак процес, що вже назвали останнім великим судом над нацистом - викликав сумніви навіть у експертів з нацизму. Там звернули увагу: судді ігнорують можливу підробку документів. І прецеденти, коли виправдовували десятки прямих виконавців злочинних наказів, але - німецького походження.

У німецької преси уже готовий вирок. У заголовках Дем'янюк - останній служка Гітлера. Суддям залишається тільки підтвердити висновок - "Винен", зазначає адвокат співпозивача Курта Гутманна.

Він наголошує, що Дем'янюк був у Собіборі, про що свідчать є документи. Є його службове посвідчення, є транспортні списки травників.

Травниками звався табір біля однойменного польського села. Це була вишкільна база СС для військовополонених. І саме туди міг бути направлений Дем'янюк. Табір комплектували з радянських полонених. Їх готували для охорони електростанцій і складів, але потім "травників" почали залучати до зачисток гетто та охорони таборів смерті. Але в усіх них був один вибір – або піти в Травник, або вмерти.

Як твердить звинувачення, після Травників Дем'янюка доправили в Собібор. Центральний доказ прокуратури – посвідчення, яке надіслали з Москви з архів КДБ.

Утім, кілька криміналістів заявили, посвідчення має ознаки фальшування: суд запрошував тих експертів, які вважають документ автентичним. Інші, які вважають це підробкою, суд проігнорував. На відповідні запити захисту відмовили.

Побачив дуже незвичну річ у справі Дем'янюка і Кристіан Рютер - експерт номер один у світі, коли йдеться про нацистських злочинців - різке відхилення од звичної практики юриспруденції ФРН.

"Дрібних виконавців чужих наказів у західній Німеччині не судили Інакше в НДР. Там усім охоронцям концтаборІв висунули типове обвинувачення – пособництво. Дали по 4 або 6 років. Але після об'єднання Німеччини усіх реабілітували як жертв сталінізму і ще й виплатити компенсації", - зазначив він.

Разюча обставина справи Дем'янюка – свідок Самюель Кунц. Останній був не просто вартовим, а з рангом цуґвахман. Упродовж його служби в концтаборі Бєлжец замордували 434 тисячі людей. Після війни Кунц спокійно жив у Німеччині, працював у міністерстві, ходив на процеси як свідок. І ніколи не був звинувачений.

"Багато людей які були серед нацистів працювали після війни в уряді були на військовий посадах були заступниками міністрів, державними секретарями, їх повно було в поліції", - зазначив журналіст Віктор Тимченко.

Він додає, що
Читать


Комментарии (3)  
Понедельник 28 марта 2011
Сообщение прочтено 228 раз
Нобелівського лауреата з літератури звинуватили в образі турецького народу

Суд стамбульського району Шишлі визнав письменника Орхана Памука винним в образі турецького народу, передає газета Hurriyet. Тепер лауреат Нобелівської премії з літератури повинен виплатити шість тисяч лір (3,8 тисячі доларів) п'яти заявникам, які подали на нього скаргу в 2005 році. Також у нього є 15 днів на те, аби оскаржити рішення.

Памука засудили за заяву, опубліковану в цюріхській газеті Tages-Anzeiger. Письменник сказав, що в Туреччині було вбито мільйон вірмен і 30 тисяч курдів, але нікого, крім нього, це не хвилює. До суду на нього подав юрист Кемаль Керінчсіз та рідні чотирьох турецьких солдатів, які загинули у бойових діях.

Спочатку позов був відхилений; суд Шишлі постановив, що не можна визначити шкоду, заподіяну словами Памука конкретним представникам народу, якими і є позивачі. Проте апеляційна інстанція направила справу на новий розгляд; суд повинен був прийняти рішення, беручи до уваги гідність і самоповагу позивачів, а також почуття приналежності до народу.

В даний час один з потерпілих, колишній глава турецької Асоціації юристів Кемаль Керінчсіз знаходиться під арештом: він один з обвинувачених у справі про антиурядову організацію "Ергенекон". За заявою турецької влади, однією з цілей змовників було вбивство Памука.


Воскресенье 27 марта 2011
Сообщение прочтено 792 раз

Опасность Московской Патриархии и вообще православия по-московски (а точнее московского псевдохристианства) вообще трудно переоценить. Это нож Иуды Искариота обернувшегося жирным и потным "благочестивым" московским попом, до сих пор торчащий в груди Украины. Это то, что столетия разрушает саму душу украинского народа. Разрушает, по крайней мере с того момента, когда подчиненных Московской Патриархии церквах стали петь анафему Ивану Мазепе, тем самым проклиная нетолько нашего Национального Героя, но и Свободу и Независчимость Украины.

Да и само выступление Ивана Мазепы возможно закончилось бы иначе, если бы в 1686 году Киеская Митрополия не была бы подчинена Москвой Патриархии, которую в свою очередь полностью подчинил самодержавию Петр Первый. А уж с тех пор московское православие (вскоре ставшее синодальным, т.е. имперско-полицейским возглавляемым обер-прокурором Синода) только то и делало, что убивало национально и духовно украинцев и белорусов.

Собственно говоря, любому восточному славянину по сути НЕ ДОЗВОЛЯЛОСЬ придерживаться какой либо иной веры, чем московское синодально-казенное православие. Киевская (украинско-белорусская) религиозная традиция, будь то киевское традиционное православие, будь то униатство, беспощадно преследовалась и уничтожалась. И это было всегда тесно взаимосвязано со стремлением уничтожить, растоптать национальное самосознание, мову, культуру украинцев и белорусов. Естественно, что у все это тесно переплеталось с физическим уничтожением людей. 

И впринципе нет особой разницы между извергом Петром Первым по итогам религиозной дискуссии собственноручно ( со своими офицерами) изрубившим ученых монахов-униатов в монастыре Полоцка и кумиром российских либералов Александром Вторым войска которого в 1874 году (!) не только пороли, но и расстреливали украинских селян-униатов не желавших по царскому повелению переходить в православие. 

Московские великодерджавники даже готовы были смириться с тем, что какая-то часть украинцев и белорусов перейдет в католицизм (полагая, что при этом сменит и национальность на польскую), но только чтобы НИКАКОГО АЛЬТЕРНАТИВНОГО МОСКОВСКОМУ ХРИСТИАНСТВА ни у украинцев, ни у белорусов не было бы. Так, что сталинско-путинский союз с казенным московским православием опирается на весьма устойчивые традиции. И преследует, собственно говоря, те же самые цели. Чтобы ни какого исповедования христианства за пределами Московской Патриархии, ни какой Национальной Церкви ни у украинцев, ни у белорусов не было бы. И это одна из важнейших составляющих маниакальной цели-мечты московских великодержавников, чтобы ни каких ни белорусов, ни украинцев не было. А были бы некие "искривленные","неправильные" россияне второго сорта, якобы отклонившиеся от великой рабско-московской линии развития и подлежащие исправлению, либо искоренению.
Либо в Украине не будет Московской Патриархии, либо не будет Украины. Геть московського попа! 


Санкт-Петербург 


Геннадий Логвиненко 



Комментарии (4)  
Пятница 18 марта 2011
Сообщение прочтено 624 раз

В ночь с 18 на 19 февраля 2011 года в поезде №63 Харьков-Киев пропал 42-летний палестинец, зам генерального директора единственной в Секторе Газа электростанции, Дирар Абу-Сиси. По утверждению его жены, 32-летней украинки Вероники он был похищен агентами израильской спецслужбы Моссад.

 

Ручная кладь Моссада

Фото: gdedirar.blogspot.com

В Украину, по словам Вероники, Дирар прибыл для получения украинского гражданства, а в Киев, ехал на встречу с братом Юсуфом, гражданином Нидерландов, которого не видел 15 лет.

«Мы с семьей жили около 12 лет в чудовищной тюрьме сектор Газа, из-за высокой должности на работе – заместителя генерального директора единственной электростанции в Секторе. Но чаша терпения переполнилась, и мы решаем переехать на постоянное место жительства на мою родину и вторую наших шестерых детей, граждан Украины. С этой целью мы пересекли территорию Украины 27 января 2011 года, оставив 5 детей в Газа. Нам хотелось вначале закончить с оформлением документов и хоть немного обустроиться», – объяснила Вероника свой с мужем переезд в Украину.

Дети Дирара и Вероники Абу-Сиси

Дети Дирара и Вероники Абу-Сиси

Фото: gdedirar.blogspot.com

В своем блоге она также написала, что в середине февраля в Харьковском ОВИРе, который занимался делом ее мужа, супругам сообщили, что юридическая помощь Вероники не нужна. Тогда она вернулась в Сектор Газа, чтобы забрать детей. После исчезновения Дирара украинка прилетела на родину с одним ребенком. Остальных она оставила на попечении сестры пропавшего мужа.

Фото: moigorod.od.ua

По словам женщины, сотрудники Харьковского ОВИРа забрали у Дирара Абу-Сиси его паспорт и вернули «через некоторое время». Таким образом, о его местопребывании могли сообщить заинтересованным сторонам.

Как рассказал журналисту LB.ua советник по вопросам общественной информации регионального УВКБ ООН Максим Буткевич, через несколько дней после исчезновения Абу-Сиси в офис организации в Израиле обратился адвокат Дирара, который заявил, что палестинец находится в тюрьме в Ашкелоне, и что дата его ареста, указанная в документах, совпадает с датой, заявленной его женой, как дата исчезновения – 19 февраля.

«Абу-Сиси находился на территории Украины легально… Все официальные украинские органы категорически отрицают, что знают что-либо. Ни на один наш официальный запрос мы не получили пока прямого ответа… Да, он был на территории Украины, пропал без вести, и за короткое время – фактически меньше, чем за 24 часа – оказался в Израиле в заключении. Это беспрецедентная история. Во всяком случае, подобных событий в ближневосточном направлении, связанных с таким течением событий, с такими короткими сроками я, если честно, в последнее время вообще не помню. Есть, конечно, небольшая вероятность того, что он, находясь в Украине, решил, вдруг, в поезде сойти на полустанке и никому ничего не сообщив, включая жену, улететь в Израиль и там сесть в тюрьму», – сказал Буткевич.

Фото: gdedirar.blogspot.com

По его словам, сейчас в Израиле действует специальный
Читать


Комментарии (4)  
Назад1234567Вперед | Указать страницу