Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Воскресенье 6 февраля 2011
Сообщение прочтено 820 раз

Прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон визнав, що проведена в Західній Європі політика мультикультур по суті провалилася. Про це він заявив на мюнхенській конференції з безпеки.

Кемерон зазначив, що європейські країни змушені "терпіти сегреговане співтовариство, яке не поділяє наших цінностей". "Коли біла людина допускає певні висловлювання на адресу людини з іншим кольором шкіри, ми називаємо її расистом", сказав британський прем'єр, додавши, що коли араби, чорношкірі або азіати ображають білу людину, їм "бояться" протистояти і засуджувати.

 


Комментарии (9)  
Вторник 18 января 2011
Сообщение прочтено 459 раз

юрий лужков

Фото: Reuters Лужкова не хочуть бачити в Латвії

Колишньому меру Москви заборонили поселятися в Латвії.

Влада Латвії включили колишнього мера столиці Росії Юрія Лужкова в "чорний список" осіб, чий в'їзд до країни небажаний. Про це повідомила глава МВС Латвії Лінда Мурнієце.

"Я включила його в" чорний список ", - сказала міністр.

Рішення МВС означає, що Лужков не зможе отримати вид на проживання в Латвії.

За словами представників МВС Латвії, таке рішення було прийнято на основі інформації від органів безпеки.

Наприкінці минулого року Юрій Лужков подав документи на отримання виду на проживання в Латвії.

Раніше глава МЗС Латвії Лінда Мурнієце сказала, що Латвія може відмовити Лужкову в дозволі на проживання. За її словами, це пов'язано з "ворожим" ставленням колишнього мера Москви до Латвії.

Вона визнала, що за законом, перевірка документів могла проводитися до 28 квітня. Однак попередила, що рішення по Лужкову буде прийнято набагато раніше.

"Пан Лужков завжди ставився до нашої країн вороже, він вороже до неї ставився публічно. І це розглядається як загроза для нашої країни. Я думаю, що було б неправильно, якби він цей вид на проживання отримав, так що я думаю, що рішення... буде прийнято швидше ", - сказала міністр.

Сам Лужков заявив в інтерв'ю Інтерфаксу, що не збирається залишати Росію: "Якщо родіна від мене не відмовиться, я теж залишати її не збираюся". І зазначив, що запитує даний статус, щоб "мати свободу пересування".

За словами колишнього мера Москви, у разі негативної відповіді латвійських властей він спробує отримати посвідку на проживання в будь-якій іншій європейській країні.

Юрій Лужков не раз виступав з жорсткими заявами на адресу влади Латвії і заявляв, що російська мова повинна набути статусу другої державної мови в республіці.


Комментарии (2)  
Пятница 14 января 2011
Сообщение прочтено 310 раз
Останнім часом до Ізраїлю зачастили досить неординарні візитери. Бажаним гостем несподівано став голландський популіст Ґеерт Вілдерс [Geert Wilders], котрий розповідав прихильній публіці, що Ізраїль нині перебуває на лінії фронт у війні Заходу проти ісламу. А в грудні делегація ультраправих європейських політиків подорожувала єврейськими поселеннями на Західному березі річки Йордан і тішила гостинних господарів запевненнями, що в цьому регіоні мова може йти лише про "єврейську землю".

Деякі з цих "друзів Ізраїлю" репрезентують політичні партії, чиї традиційні прихильники ніколи не славилися братерськими почуттями до євреїв, і це ще дуже м’яко кажучи. Наприклад, Гайнц-Крістіан Штрахе [Heinz-Christian Strache] – глава Партії свободи Австрії [Freiheitlichen Partei Österreichs – парламентська партія Австрії правопопулістського спрямування], яка ще в часи головування Йорґа Гайдера активно загравала з колишніми нацистами. "Більше мужності нашій віденській крові!" [Mehr Mut für unser Wiener Blut] – таким було одне з передвиборчих гасел Штрахе, яке дає чітке розуміння специфічної риторики цього політика. Його бельгійський колега Філіп Девінтер [Filip Dewinter] представляє націоналістичну партію Vlaams Belang [Фламандський інтерес], репутація якої заплямована колаборацією з нацистами під час Другої світової війни.

Антисіонізм не те ж саме, що й антисемітизм

Звичайно, сьогодні в Європі навіть праві політики поводять себе обережніше, вони не розкидаються відкрито фразами антисемітського характеру. Вілдерс, наприклад, намагається себе вести підкреслено по-філосемітськи, і всі нові праві підкреслюють значення окреслених ним "іудейсько-християнських цінностей", які необхідно захищати від "ісламофашизму".

Ліві і ліберальні критики ізраїльської політики частенько вказують на те, що не антисіонізм не тотожний антисемітизму. Але настільки ж істинним є й те, що друг Ізраїлю, не обов’язково є другом євреїв.

Фальшиві друзі можуть стати корисними

Річард Ніксон [Richard Nixon], наприклад, сказав свого часу про євреїв таке: "Цим байстрюкам не можна довіряти". Утім, він водночас був великим шанувальником Ізраїлю. І, звичайно, останні 2000 років показали, що антисемітизм може бути цілком сумісним з поклонінням євреєві на ім’я Ісус з Назарету. У США деякі євангельські християни, котрі є найпалкішими прихильниками безкомпромісного сіонізму, твердо вірять у те, що євреї, які відмовляються прийняти християнство, одного прекрасного дня будуть жорстоко покарані.

Інколи фальшиві друзі можуть стати корисними. Коли Теодор Герцль [Theodor Herzl – австрійський письменник єврейського походження, журналіст, основоположник ідеології політичного сіонізму, провісник створення єврейської держави і засновник Всесвітньої сіоністської організації] наприкінці XIX століття, подорожував Європою, щоб знайти підтримку в справі створення єврейської держави, то частенько він натикався на іґнорацію з боку багатих і можновладних євреїв, оскільки вони вважали його порушником спокою. Палких прихильників, однак, він знайшов у середовищі пуританських протестантів, котрі були переконаними, що євреям у їхній власній Священній землі житиметься краще, ніж у Європі.

Захоплення перетворилося на ворожість

Після утворення єврейської держави європейські ліві зараховували себе до найближчих друзів Ізраїлю. Вони захоплювалися комунним життям у кібуцах
Читать


Категории: практична толерантністьсвітNB    
Среда 5 января 2011
Сообщение прочтено 1080 раз
Одне з американських видавництв перевидасть книги «Пригоди Тома Сойера» і «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена.

У новому виданні приберуть слова, які вважаються образливими для читачів, передає РБК з посиланням на АР.

Йдеться про образливі висловлювання на расовому ґрунті.

Так, передбачається замінити в творах слово «негр» та інші слова, що позначають чорношкірих, які працюють на білих людей, на слово «раб».

Фахівець з творчості Твена Алан Гріббен підрахував, що в «Пригодах Гекльберрі Фінна» неполіткоректні слова і висловлювання вживаються 219 разів, а в «Томі Сойері» - 4 рази.

Відомо, що книжки з «політкоректними» правками повинні побачити світ у лютому 2011 року.

мдя Rolling Eyes

Комментарии (8)  
Понедельник 27 декабря 2010
Сообщение прочтено 238 раз
"28 грудня 2010 р. з 12 години дня біля стін Київської обласної державної адміністрації (площа Лесі Українки) розпочнеться молитовне стояння духовенства і віруючих Київського Патріархату, які молитимуться за напоумлення чиновників, що провокують міжконфесійні конфлікти та незаконно переводять парафії Київського Патріархату в юрисдикцію Московського Патріархату".

http://www.cerkva.info/uk/news/kyiv/1132-protest.html

Четверг 23 декабря 2010
Сообщение прочтено 2609 раз


Контакти з Кадировим псують імідж Кличків у Німеччині. Фотографії, на яких Віталія Кличка зображено із президентом Чечні Рамзаном Кадировим під час боксерського поєдинку в Броварах, змусили багатьох німців сумніватися у щирості підтримки братами демократії. Тим часом менеджер боксерів заперечує прояви позитивного ставлення боксерів до Кадирова – пише Штефан Берґ у статті, яку опублікував інтернет-портал німецького тижневика Der Spiegel.

Віталій і Володимир Клички не лише боксери, які наганяють страх на суперників, – ними майже скрізь захоплюються через їхню підтримку демократії. Проте нещодавні появи із горезвісним чеченським правителем Рамзаном Кадировим змусили багатьох сумніватися, чи справді брати гідні називатися взірцями для наслідування.

Брати Клички, безперечно, виняткові у світі боксу. Вони удвох – Володимир, 34 роки, і Віталій, 39 років, – здобули приголомшливу кількість титулів і трофеїв, зокрема і декілька поясів чемпіонів світу. Обидва влаштовують жорсткі поєдинки на рингу, та не здаються жорсткими хлопцями за його межами – вони успішно трималися подалі від найгіршого, що є у мінливому світі боксу.

Публіка завжди знала українських братів як двох милих, елегантних і красномовних джентльменів. Обидва стали послами ЮНЕСКО і отримали німецькі медіа-нагороди «Бембі» і «Золота камера». Колишній президент Німеччини Йоганнес Рау назвав братів «послами інтеграції».

На політичній сцені брати Клички, здавалося, теж поводилися бездоганно. Вони підтримали продемократичні протести в Україні під час Помаранчевої революції 2004 року, а Віталій Кличко навіть створив власну партію, балотуючись на мера Києва. «Якщо світ спостерігає, – сказав він тоді, – то навіть жорстокі, жадібні до влади лідери замислюються, чи зможуть вони перемогти мирний рух».

Бездоганна чистота?

Ніхто не мав причин сумніватися у щирості таких високих почуттів. Та тепер зароджуються сумніви щодо того, як глибоко сягає заявлена боксерами любов до демократії.

Візьмемо для прикладу події 15 серпня 2009 року. Того літнього вечора за інших обставин бездоганно чистий Володимир зустрівся із політиком, який має репутацію не просто крутого хлопця. Фотографії, які здебільшого проігнорували на Заході, зображають Володимира Кличка поруч із Рамзаном Кадировим, горезвісним правителем Чечні.

Кадиров є сином колишнього чеченського лідера Ахмада Кадирова, вбитого у 2004 році. Молодший Кадиров раніше наглядав за охоронцями батька. Згодом, у 2007 році, російський президент Владімір Путін призначив його президентом Чечні. Світові лідери роблять усе, аби уникати Кадирова.

І небезпідставно: правозахисні організації звинувачують Кадирова у тому, що він особисто здійснює тортури та жорстоко переслідує своїх опонентів. Австрійські слідчі навіть підозрюють президента у замовленні вбивства чеченця-емігранта – суд щодо вбивства триває у Відні. «Нам добре вдається знищувати», – хвалиться чеченський лідер, характерним атрибутом якого є позолочений пістолет.

Визнання

Того серпневого вечора
Читать


Комментарии (22)  
Среда 22 декабря 2010
Сообщение прочтено 225 раз
Заворушення останніх днів у Москві змушують задуматися про те, як боротися з небезпекою радикалізму – справжнього, а не вигаданого "помаранчевого", – і про те, як запобігти новій громадянській війні. На жаль, ці заворушення доводять, що загроза расизму і ризик справжньої громадянської війни в нинішній Росії дійсно високі. І щоб упоратися з ними, необхідні і рішучі дії влади, і демонстрація суспільством неприйнятності етнічної та релігійної ненависті й будь-яких проявів расизму. Інакше відносно невеликі заворушення можуть доволі швидко перерости у справжню війну.

Від чого залежить імовірність виникнення громадянської війни? Наскільки важливі соціальні чи економічні чинники? У своїй недавній статті "Економічні причини громадянських конфліктів" оксфордський економіст Пол Кольєр наводить результати низки своїх досліджень з Анке Гоффлер. Вони вивчили дані 73 громадянських воєн протягом 1965-1999 рр. Головний підсумок їхніх досліджень – часто згадувані "соціальні причини" таких конфліктів насправді статистично незначущі. У країнах із високою нерівністю, низьким рівнем демократії і високою етнічною різнорідністю ймовірність виникнення громадянської війни не вища від середньої. Схожі результати отримують і політологи зі Стенфорду Джеймс Феарон і Девід Лайтін. У статті "Етнічність, повстання і громадянська війна", опублікованій у провідному журналі з політології American Political Science Review, вони роблять висновок, що ймовірність виникнення громадянських конфліктів у країнах із вищим рівнем етнічної або релігійної різнорідності не перевищувала середньої за той самий період. Кольєр, Феарон і Лайтін вважають, що найважливіша причина для виникнення таких конфліктів – це можливість для повстанців функціонувати саме у формі організації. Кольєр вказує, зокрема, на чинники, що дозволяють фінансувати повстання. Звичайно, можна заперечити, що ці економічні дослідження не стосуються Росії, а пасують радше не таким багатим і розвиненим країнам. Утім, важливий урок цих досліджень – найефективнішим способом протистояння радикалізму повинна стати боротьба з його здатністю до самоорганізації та з джерелами його фінансування – можна застосувати і до Росії.

Для нас тривожним знаком московських заворушень стало те, що вони, можливо, прогнозують зміни соціальних норм. У будь-якій державі суспільний лад підтримується не тільки законом і правоохоронними органами. І економісти, і соціологи кажуть про важливість соціальних норм. Наведемо приклад. Якщо соціальна норма – дотримуватися закону і не бити людей з іншим кольором шкіри, то злочинець залишається в меншості. Стимули до скоєння злочину знижуються – адже якщо перейти межу закону, то висока ймовірність того, що злочинця спіймають. Якщо ж прийнятна для більшості соціальна норма – не дотримуватися закону, то ймовірність покарання будь-кого, хто порушив закон, відносно невелика, а стимули скоювати злочини вищі. Виникає кілька стійких рівноваг. В одній рівновазі – низька злочинність, висока ймовірність покарання і низькі стимули до злочину. В іншій рівновазі – висока злочинність, низька ймовірність покарання і високі стимули до злочину. У соціології небезпеку перемкнутися з доброї рівноваги ілюструє теорія розбитих вікон, запропонована 1982 року Джеймсом Вілсоном і Джорджем Келлінґом. Сутність цієї теорії можна описати так. Уявіть, що в будівлі лише одне вікно розбите. Перехожий вирішить, що про цю будівлю ніхто не дбає, і кине камінь в іще одне вікно. Через якийсь час усі вікна будуть розбиті. Тепер перехожі вирішать, що ніхто не дбає ані про цей будинок, ані про вулицю, ані про арешт злочинців і так далі. Так невеликі проблеми можуть змінити соціальну норму і значно збільшити рівень злочинності. Тому навіть цілком незначні злочини, якщо вони залишаються непокараними, надзвичайно небезпечні. Адже такі злочини можуть спричинити швидку та катастрофічну зміну соціальних норм. Економісти
Читать


Воскресенье 19 декабря 2010
Сообщение прочтено 350 раз

 

В другом конце Манежки жестоко избиты двое случайных прохожих - кавказцы. Они лежат в крови и пытаются выплюнуть остатки зубов. Манифестанты по очереди подходят к ним, поднимают их головы за волосы и фотографируются, вскинув руки в фашистском приветствии. Сотрудники милиции топчутся рядом и не вмешиваются. По глазам видно: им страшно.
"Новая газета", 13 декабря

И последнее - на сегодня. По Манежной. В стране и в Москве - все под контролем.
Айфончик в Твиттере


...
Читать


Комментарии (3)  
Сообщение прочтено 504 раз

В беседе с министром иностранных дел Эстонии Урмасом Паэтом в октябре 2009 года президент Белоруссии Александр Лукашенко заявил, что Россия напала на Грузию в конце лета 2008 году, а не наоборот, следует из документов американской дипломатии, опубликованных сайтом Wikileaks.

«Заверив Паэта, что Эстония никогда не была его врагом, Лукашенко провел большую часть своей 90-минутной встречи, нападая на Россию с утверждениями о том, что Минск могут заставить признать независимость Южной Осетии и Абхазии этой зимой в обмен на дешевый газ от России, а также о том, что Россия спровоцировала войну в Грузии», — цитирует документ «Русский репортер».

Вместе с тем Лукашенко дал понять, что старается воздерживаться от публичных прогрузинских акций. Так, он получил от Михаила Саакашвили приглашение посетить Грузию, но «не сделал этого, так как не хотел раздражать Кремль»

Российские власти утверждали ранее, что Лукашенко обещал признать Абхазию и Южную Осетию, а затем нарушил свое слово. Это стало одной из причин конфликтных отношений России с белорусским лидером.

http://www.gazeta.ru/news/lastnews/2010/12/19/n_1623673.shtml


Комментарии (3)  
Суббота 18 декабря 2010
Сообщение прочтено 281 раз

Державні російські ЗМІ намагалися подати останні московські події в контексті специфічної субкультури вболівальників різних футбольних клубів

З дня свого приходу до влади в 1999 році Володимир Путін цілеспрямовано проводить політику легітимації свого авторитарного курсу на основі імперської ностальгії, національної гордості та етноцентричної риторики. Проте наслідки такої політики загрожуватимуть цілісності Російської держави XXI століття.
Вже кілька днів Росію стрясають масові виступи націоналістів, жорстокі сутички між представниками різних національностей і пов’язані із цим масові арешти. Поштовхом до цих взаємозалежних подій стала загибель у Москві 6 грудня цього року в результаті сутички між молодими росіянами і вихідцями з Північного Кавказу фаната однієї з російських футбольних команд. Висвітлюючи ці події, зарубіжні ЗМІ писали переважно про конфронтацію російської міліції з неонацистами на Манежній площі 11 грудня 2010 р. та про інші сутички в російській столиці. Однак до і після цих московських подій не такі помітні, але не менш масові демонстрації російських націоналістів відбувалися і в багатьох інших російських містах, у тому числі Ростові-на-Дону і Санкт-Петербурзі.
Рух скінхедів у Росії
Проте сьогоднішні інциденти — це тільки останні епізоди в довгому ланцюгу подій, які характеризують тенденцію, що розвивається в Росії вже кілька років. Її часто не помічають зарубіжні ЗМІ та іноді приховують російські державні мас-медіа. Провідною в Росії неурядовою організацією з питань ксенофобії є Московський інформаційно-аналітичний центр «Сова», який із середини поточного десятиліття ретельно відстежує ультранаціоналістичні тенденції в Росії.
Згідно з даними центру, в період з 2004 по 2009 рік у Росії щотижня реєструвалося в середньому від одного до двох випадків убивств на грунті расової ненависті, і за цим показником Росія помітно випередила всі інші країни світу. Рекордним виявився 2008 рік, коли, за даними «Сови», кількість убитих досягла 114 осіб, і ще 497 дістали серйозні каліцтва. Більшість із цих злочинів скоєні російськими націоналістами, які представляють молодіжний рух скінхедів.
 
Справедливості заради слід зазначити, що в період з 2009-го по 2010 рік зареєстрована центром «Сова» крива тяжких злочинів (убивства і тяжкі тілесні ушкодження) на грунті расової нетерпимості пішла на спад завдяки вжитим російським урядом жорстким заходам щодо припинення діяльності найбільш агресивних неонацистських угруповань. Проте, як показали події минулого тижня, демонстрована останнім часом російським керівництвом рішучість у боротьбі з расистами-убивцями поки що не має якогось серйозного впливу на поширення ідей ультранаціоналізму в російському суспільстві загалом та в юнацькому середовищі зокрема. (При цьому необхідно зазначити, що «Сова» використовує консервативний підхід при підрахунку кількості злочинів на грунті ксенофобії, тобто обережно підходить до кваліфікації правопорушення або вбивства як злочину на грунті нетерпимості. Крім того, слід мати на увазі, що у зв’язку з низьким рівнем довіри російського суспільства до правоохоронних органів, напевно, в багатьох випадках інформація про такі злочини просто не доходить до органів міліції. Виходячи з цього можна припустити, що наведена в таблиці реальна кількість злочинів ультранаціоналістів вища, а можливо, й набагато вища порівняно з даними, з якими працюють експерти «Сови».)
Реальні масштаби неонацистської субкультури в РФ поки що не відомі громадськості ні в самій Росії,
Читать

Комментарии (2)  
Назад1234567Вперед | Указать страницу