Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Воскресенье 3 апреля 2011
Сообщение прочтено 270 раз

Недавно виповнилося двадцятиліття березневого 1991 року референдуму про збереження СРСР. Воно б і не варто було згадувати ту подію, що мала давно піти в історичне небуття, але ж результати того референдуму, як показало відзначення цього ювілею, й досі використовують прихильники відновлення радянської наддержави.

Водночас ці діячі ігнорують республіканські референдуми про незалежність, що дали зовсім іншу картину.

Для того, щоб адекватно зрозуміти, що власне сталося 20 років тому і чому цей позірно успішний для Кремля референдум ніяк не вплинув на долю приреченого СРСР, треба трохи заглибитися в минуле.

Як відомо, більшовики в жовтні 1917 прийшли до влади під прапорами світової революції. Класики, Маркс та Енгельс, зовсім не вірили у можливість перемоги пролетаріату в одній окремо взятій країні.

Не вірили в це і Ленін з Троцьким, а Сталін почав говорити про розбудову соціалізму в одній країні лише з суто тактичних міркувань, зводячи такі заяви нанівець постійними вимогами ліквідації капіталістичного оточення.

Реальні наміри російських більшовиків демонстрував герб Радянського Союзу, де комуністичний символ серпа і молота прикрашав зображення земної кулі.

У багатьох програмових документах ВКП(б) йшлося про стратегічну мету: приєднання до СРСР дедалі більшої кількості радянських республік аж до утворення єдиної Світової Радянської Соціалістичної Республіки.

Оскільки ж треба було подати це народам світу як визвольний процес (суто добровільний), в усіх конституціях СРСР і союзних республік був пункт про право республік на вільний вихід зі складу Союзу РСР.

Зрозуміло, це була така ж сама бутафорія, як статті про свободу слова та свободу зборів у сталінській конституції 1936 року.

За найменші згадки про ці статті пересічний і непересічний громадянин СРСР гарантовано піддавався репресіям аж до розстрілу, а в період більш, так би мовити, вегетаріанської хрущово-брежневщини – ув'язненню.

Ніхто з керівництва партії комуністів ніколи не збирався цей пункт виконувати. Партійній номенклатурі у страшному сні не могло наснитися, що цей пункт колись стане реальністю.

Однак наприкінці 80-тих років ХХ століття неефективність і недобровільність СРСР стали очевидними для десятків мільйонів людей. Почалися потужні національно-відцентрові рухи.

Радянський Союз кілька десятиліть тримався силою і регулярними репресіями. Проте природний розпад тоталітарної КПРС в умовах відносної свободи і гласності зробив владу в Кремлі доволі безсилою.

Республіки нагадали Москві про конституційне право на вихід, а Литва заявила про це відкрито і заходилась ліквідовувати союзні структури на своїй території.

Не маючи можливості ефективно протистояти цим процесам, Кремль вирішив удатися до юридичного крутійства. Михайло Горбачов ініціював закон про правила виходу зі складу СРСР, але опоненти справедливо назвали його "законом про невихід", настільки він унеможливлював реалізацію конституційної норми.

З цією таки метою в березні 1991 провели референдум про подальшу долю Союзу. Питання в бюлетені було справжнім витвором демагогії і лицемірства: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження
Читать


Понедельник 21 марта 2011
Сообщение прочтено 428 раз

сегодня марьинский клуб тружениц села-ударниц пополнился новыми участницами - работницами агрофирм, которые смогли поставить годовой рекорд, надоив 5000 литров молока. кроме звания рекордсменок, женщины получили долгожданные «знаки отличия» - шелковые шарфы и синтепоновые одеяла.

- мы продолжили советскую традицию, согласно которой каждая доярка, преодолевшая рубеж в 5000 литров, получала право носить красную косынку, выделявшую ее из всех остальных работниц, и розовую ленту - вместо нее мы сейчас вручаем цветастые шелковые шарфы. если работнице удается повторить свое достижение и во второй раз попасть на заседание клуба - ей дарят синтепоновый плед. а уж в том случае, когда умелая доярка три года и больше выполняет такую высокую норму, награждаем ее комплектом теплого постельного белья, - рассказала журналисту «Донбасса» председатель Марьинского районного профсоюза работников агропромышленного комплекса Алла Коломоец.

интересно, что большими объемами молока марьинские коровы благодарят своих подруг не только за заботу, но и за креативный подход. например, некоторые рогатые уж очень любят сдавать продукт под музыку. так что будете в районе - не удивляйтесь, если из коровника доносятся мелодии Вивальди.

істочнік

старєйшая газєта із донбаса
під назвою єсєствєнно "донбас"
про новості нам сообщає зразу
шоб в курсі всіх подій тримати нас

і от читаєм ми замєтку нову,
чітатєлям вона розповіда
про то як добре дояцця корови
в руках у героїні соцтруда

корови слухають вівальді й баха, -
так сообщає автора перо, -
надої тут же возрастають нахуй
лишень встигайте підставлять відро

і потім кажда женщина-доярка
котра дала пять тисяч літрів в год
получить у награду шарфік яркий...
неплохо за такий обйом работ


а через рік їм профсоюз района
(якшо повторять ще такий рекорд)
подарить тьоплий плєд із сінтєпона
і ше бєлья постєльного набор...


Категории: ПЦсовок    
Комментарии (4)  
Пятница 18 февраля 2011
Сообщение прочтено 240 раз

Коли український прем’єр Микола Азаров відмовився приєднуватись до декларації керівників урядів країн «Вишеградської групи», які засудили порушення прав людини у Білорусі, багато хто з політиків й журналістів розцінив це як черговий крок в бік Москви.

Однак насправді заяви російських керівників з приводу білоруської ситуації нічим не відрізняються від європейських. Ризикну навіть висловити припущення, що якщо б замість Миколи Азарова на ювілейному саміті «Вишеграду» був його російський колега Володимир Путін, він би свій підпис поставив.

Усього тільки кілька тижнів тому президент Росії Дмитро Медвєдєв підкреслив, що не відмовляється від жорсткої позиції, висловленої у відеоблозі ще перед президентськими виборами в Білорусі. Тоді заява Медвєдєва, який звинувачував свого колегу Олександра Лукашенка у спекуляції на темі російсько-білоруських взаємин, викликала гостру реакцію самого білоруського диктатора, що зневажливо назвав колегу «блогером».

З того часу Медвєдєв й Лукашенко встигли навіть зустрітися й ніби порозумітися. Мінськ домовився про субсидії Москви. Однак Медвєдєв знову сказав, що занепокоєний розвитком політичної ситуації в Білорусі. Двічі із закликом звільнити політв’язнів до Лукашенка звертався російський міністр закордонних справ Сергій Лавров. А посол Росії в Мінську Олександр Суріков навіть зустрівся із дружинами затриманих опозиціонерів. Й знову закликав до негайного звільнення заарештованих. При цьому російські офіційні особи весь час підкреслюють, що позиція їхньої країни не відрізняється від європейської.

Зштовхування у міжнародну ізоляцію

Звичайно, для Москви все це неприродно. Можна назвати десятки аналогічних випадків в інших колишніх радянських республіках, у тій самій Білорусі під час попередніх президентських виборів, коли Москва не реагувала. І можна вважати, що засуджуючи Лукашенка Кремль дбає не стільки про демократію, скільки про свої власні інтереси, зменшуючи можливість маневру для Лукашенка. Це до виборів «батька» ще міг загравати із європейцями й сподіватися на фінансову допомогу з Брюсселю. А зараз йому просто нема куди подітися від Москви. Захоче вона йому допомогти – допоможе. А не захоче – зруйнує всю удавану білоруську соціальну стабільність за кілька тижнів.

Однак мотиви – це одне. А позиція – інше. Іншої російської позиції, ніж засудження Лукашенка, просто немає. Й саме тому відмова засудити Лукашенка – це не крок в бік Росії. Це крок в бік Радянського Союзу, в бік тієї ментальності агресивного совка, яку керманичі Партії регіонів невдало приховували в час перебування в опозиції й яка зараз проявляється, як на рентгені. Й зовсім не про «проросійську» зовнішню політику слід говорити у цьому ганебному випадку, а про справжнє зштовхування України Януковича у міжнародну ізоляцію – в чергу за Білоруссю Лукашенка.

Категории: підарасисовокпроффесіонали    
Вторник 8 февраля 2011
Сообщение прочтено 297 раз

Поляки шикуються в черги за новою грою. Гра так і називається - "Kolejka" (Черга); вона побудована на реаліях того, як купувалися товари в комуністичній Польщі.

Польська гра про черги і дефіцит показує молоді, як жилося раніше

Польська гра про черги і дефіцит показує молоді, як жилося раніше

Біля Інституту Національної Пам'яті зібралися натовпи людей - і ті, хто пам'ятає, як у чергах стояли цілими днями, і підлітки, які в 80-х роках іще навіть не народилися.

"Я занадто молода і цього не пригадую, але хочу знайти спосіб, як дізнатися більше про той період. Мене цікавить історія країни та моїх батьків", - каже Анна Морончик, яка стояла в черзі по настільну гру зі своїм 17-місячним сином.

Інститут Національної Пам'яті містить архіви Польщі з комуністичних часів і досліджує злочини того періоду. Він також поширює інформацію про ті часи. Цю гру там розробили як спосіб розповісти молодим полякам про історію їхньої країни в цікавий, захопливий спосіб. Половину першого випуску гри зарезервовано для шкіл.

"Ми сподіваємося, гра покаже молодим полякам, як важко було купувати товари щоденного вжитку, такі як цукор, хліб чи меблі", - каже Кароль Мадай, розробник гри. Йому було всього 9 років у 1989-му, коли комуністичний режим упав у Польщі, тому йому довелося розпитувати свого старшого начальника про ті дні.

"Деякі юні поляки не вірять, що в ті дні були черги. Це можна прочитати на Інтернет-форумах. Вони думають, черги починалися тільки тоді, коли універмаги починали розпродажі", - додає він.

Кароль Мадай сам погано пригадує ті часи, тому радився з начальником

Кароль Мадай сам погано пригадує ті часи, тому радився з начальником

Щоб довести, що черги існували, Кароль показує чорно-білі документальні зйомки того, як люди вишикувалися в чергу перед магазином м'яса в сподіванні, що їм дістанеться шматок.

Речник польського міністерства освіти Ґжеґож Зуравскі визнає, що на сьогодні в школах надто мало вивчають новітню історію. Їй присвячено тільки кілька тижнів останнього року школи.

"Ми зараз змінюємо те, як викладається сучасна історія, бо ми тепер знаємо, що багато юних поляків нічого не знають про той період", - каже він. Міністерство планує запровадити нову програму навчання в 2012 році, яка робитиме більший акцент на історії ХХ століття.

Гра продається в коробці, яка нагадує звичайний пакунок із брунатного паперу, перев'язаний мотузкою. Нагорі - купон на особливі товари, такі як м'ясо.

Від двох до 5 гравців змагаються за те, хто купить всі 10 товарів зі списку. Гравці посилають членів родини, роль яких виконують розфарбовані дерев'яні фігурки, стояти в черзі біля різних магазинів по автентичні товари 80-х років, такі як бобінний магнітофон, тушонка чи чай "Популярна", який обіцяв "рай у роті".

Хитрість полягає в тому, що полиці магазинів порожні, і гравці мусять стояти в черзі, не знаючи, в який магазин коли що завезуть. Коли товар завозять, його достатньо
Читать


Суббота 5 февраля 2011
Сообщение прочтено 251 раз

Модель «одна партія – одна держава», створену за часів СРСР, втілювали як жорсткими репресіями, так і підкупом «неофітів»


Становлення влади більшовиків в Україні, яка стала на шлях національно-дер жавного відродження, відбулося у формі завоювання. Усі кроки з утвердження комуністичної влади в Україні були аналогічні здійснюваним у центрі радянської імперії. А там, як відомо, розбудовували тоталітар ну державу, фундаментом якої була однопартійна система, а неодмінною умовою функціонування – зрощування партії та держави. Остаточне закріплення політичної монополії більшовицької партії було неможливим без повного володіння державною власністю, яку роздавали своїм членам під виглядом державних служб, посад і привілеїв. Будь-яке кадрове призначення в радянському (державному) апараті членів партії означало об’єднання партії та держави. 

Вертикаль партії переможців
Щоб зміцнити зв’язок між правлячою партією, державними установами і масовими організаціями, кожен більшовицький функціонер мав виконувати кілька ролей. Суміщення партійних і державних посад відбувалося до самого низу, по всій ієрархічній драбині. Найважливіші посади після Жовтневого перевороту 1917 року одержали лідери комуністичної партії та її фундатори – «професійні революціонери». Владімір Лєнін був водночас вождем партії та головою Раднаркому РСФРР, Іосіф Сталін – членом політбюро ЦК РКП(б) і наркомом у справах національностей, Хрістіан Раковський – членом політбюро ЦК КП(б)У і головою Раднаркому УСРР тощо. Членство в більшовицькій партії стало першим і найважливішим привілеєм, оскільки воно надавало можливість обійняти державну посаду.
Не маючи у своєму складі достатньої кількості кваліфікованих управлінців, більшовицька партія неминуче мала абсорбувати до своїх лав усіх, хто лояльно ставився до нового режиму. «Новобранці» не лише вливалися в партію переможців, а й поповнювали ряди номенклатури – своєрідного реєстру керівного складу компартійно-радянських органів влади в СРСР. Належність до номенклатури автоматично надавала доступ до пільг і привілеїв, що утворили певну систему з владними структурами режиму. Міцність нового ладу забезпечувалась системою подвійного контролю за носіями влади: офіційним – з боку компартійних контрольних комісій і підрозділів Робітничо-селянської інспекції, й неофіційним, здійснюваним органами НК-ДПУ.
Відбувалися перманентні чистки усіх структурних підрозділів партійно-державного апарату від «неблагонадійних» працівників. Особливо жорстоко московський партійний центр провадив боротьбу з інакомислячими в Україні, беручи, так би мовити, реванш за запеклий спротив утвердженню більшовицького режиму. Навіть Лєв Троцкій зазначав, що «ніде утиски, чистки, репресії та всі види бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як на Україні, в боротьбі з могутніми підгрунтовими прагненнями українських мас до більшої свободи і незалежності».

Зачистки від ухилів
Яскравим прикладом розправи центру з націонал-комуністами України стала доля боротьбистів Олександра Шумського і Григорія Гринька, які виступили з ідеєю передати керівництво КП(б)У етнічним українцям. Гринько запропонував увести до складу політбюро ЦК КП(б)У Шумського і «висувати на секретарську роботу в п’яти – шести округах українських
Читать

Категории: Історіясуспільствосовок    
Сообщение прочтено 1180 раз

Професор Кафедри україністики Римського університету «Ла Сап’єнца», письменниця Оксана Пахльовська вважає закриття україномовних шкіл на сход, зокрема у Донецьку, Лисичанську, Красному Лучі – цілеспрямованою русифікацією і зайвим доказом деконструкції української культури нинішньою владою.

Про це вона заявила в ефірі «5 каналу»

«В цивілізованому світі поважаться мова і культура кожного народу, але свого – насамперед. Це цілеспрямована русифікація. Це не дивно зважаючи на те, що політичні сили, які сьогодні при владі в Україні попереджали за довго до того як вони прийшли до влади, що вони будуть працювати на деконструкцію України як держави, на деконструкцію України як культури – вони послідовні у своїх деклараціях», - переконана письменниця.

На переконання Оксани Пахльовської сьогоднішня влада практикує радянський досвід люмпенізації культури.

«Російська мова, російська культура, починає, а власне продовжує, це радянський принцип бути інструментом знекультурнення, а не причетності до якоїсь культури. В так званому «русском мире» російської культури, як такої таж вже немає. Вся система російсько-радянської влади, російсько –радянського світу працювала на люмпенізацію культури, на виведення автентичної культури з простору буття людського», - зазначила професор.

Нагадаємо, що люмпенізація — процес втрати якимось класом, соціальним прошарком характерних рис, що супроводжується переходом в нижчий соціальний статус. Люмпенізація здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, правовим нігілізмом, зниженням рівня культури.


Комментарии (11)  
Пятница 21 января 2011
Сообщение прочтено 636 раз

Тепер літературною творчістю, «витонченою словесністю» займається у нас Генеральний прокурор і міністр внутрішніх справ, разом з депутатами-комуністами. Зовсім як у класика: «Дійшли до дна, але тут нам знизу постукали».

Художник і влада, «чотириокий інтелігент» і груба сила суддівських і міліційних чобіт – ось тема, яка повинна сьогодні стати надактуальною для дискусій, полеміки українського політичного класу.

Наприкінці минулого тижня стався літературний скандал. Оперативні загони й дільничні міліціонери вітчизняного МВС шукали по всій країні лауреата Шевченківської премії Марію Василівну Матіос. Не з собаками і міношукачами шукали, але її сусідів добряче налякали, як і її редакторів, видавців, численних друзів і мільйонів шанувальників її унікального таланту в Україні і за кордоном.

За два дні міністр «страшної сили», генерал-лейтенант Могильов почав виправдовуватися. Розповів, що запит (все-таки донос) написали комуністи, народні депутати, а він і його підлеглі тільки виконували закон. Але, пробачте, це неправда. Оскільки диявол, як відомо, як і кожна нечисть, криється в дрібницях.

Питається, навіщо було клацати підборами, кричати: «чого бажатимете», коли можна було зняти трубку і подзвонити пані Матіос. Навіть сатрап Сталін дзвонив Пастернаку, радився негідник, питав про Мандельштама: «Він майстер, майстре?» Дізнався, що «так», і відправив до табору, на смерть, на муки.

Напевно, ви, пане міністре внутрішніх справ, розумієте, що написати вам, наприклад, «Солодку Дарусю» (як і мені, втім) не під силу, але чомусь вважаєте себе компетентним, щоб судити про творчість Марії Матіос і поблажливо ухвалювати рішення «її не заарештовувати». Не треба, товаришу генерал-лейтенант, ходити по полю в чоботях, там, де квіти.

Тепер про авторів доносу і причини скандалу. По-перше, є конкретні прізвища авторів-стукачів, але немає сенсу їх популяризувати. Це народні депутати з фракції комуністів. Охоронцям пролетарської моралі здалося, що в своїй останній книзі «Вирвані сторіночки з біографії» Марія Матіос образила ветеранів. «Критики» з Верховної Ради переконують міліційне начальство, що «метафори» Марії Матіос (а письменник, як відомо, мислить художніми образами, а не сутнісними категоріями) ніяк не вписуються в прокрустове ложе вимог роботи Леніна «Партійна організація і партійна література».

По-друге, злочин пані Матіос, як вважають люди політичної партії, яка є «розумом, честю і совістю нашої епохи», полягає в тому, що жінка-письменник побачила «фалос» у високій стелі-пам`ятнику героям війни. Нагадую спеціально для комуністів, що «фалос» в духовній культурі є предмет культу багатьох релігій, а не брудна лайка.

Для стародавніх цивілізованих греків, для видатного англійського художника Обрі Бердслея, для великого Пушкіна «фалос» є «поєднання блиску, краси, дотепності і безсоромності», тобто образ художнього освоєння, віддзеркалення буття і відтворення майбутніх поколінь українців. Не пальцем же ви, панове комуністи, дітей робите?

Але у комуністів своя логіка. Кривава історія радянських репресій забила їм в підсвідомість «сильні слова», без яких в арештантський вагон людей не заженеш, до розстрільної канави «шпигунів світового імперіалізму» не підштовхнеш.


Читать


Категории: суспільствосовокукрсучліт    
Комментарии (6)  
Четверг 20 января 2011
Сообщение прочтено 557 раз
Здавалося б, очевидний парадокс: донецька влада представлена крупним бізнесом, а країну перебудовує за радянським зразком. З точки зору звичайної логіки це дивно, бо крупний капітал завжди був ворогом «держави пролетаріату».

У нинішньої влади радянське не тільки уявлення про історію, вони по-радянськи дивляться на всю навколишню дійсність. Ці люди усі 20 років незалежності перебували у стадії глибокої заморозки, і їх зовсім не торкнулися події цих драматичних років. Несподівано для себе і для нас вони виринули з минулого і почали організовувати життя на старий лад.

Вже цілий рік нас дивують абсолютно дикі ініціативи влади. Іноді важко зрозуміти, як взагалі можна додуматися до таких рішень. Але якщо напружити пам’ять, виринають спогади: так було за СРСР.
...
Читать

Комментарии (3)  
Вторник 11 января 2011
Сообщение прочтено 805 раз
"Мурка", исполненная на рояле одним из гостей праздничной вечеринки Яна Табачника, стала настоящим хитом медиа-пространства и темой для обсуждения и въедливых комментариев - благо, должность пианиста способствует иронии. Но, как мне кажется, дело вовсе не в первом заместителе Генерального прокурора страны. Дело в самой атмосфере вечеринке - удивительно советской, напомнившей мне праздничные гулянья в каком-нибудь академическом институте ненужных вещей в середине 80-х. Конечно же, верхом желаний старших и младших научных сотрудников, завхозов и всей остальной художественной самодеятельности было не просто послушать Кобзона или Леонтьева по телевизору или даже живьем - это каждый может. А вот чтобы они пели, а Кобзон, Леонтьев или Кикабидзе слушали - это действительно успех. (Слово "круто" тогда еще не было, так что я не могу написать - это круто, хотя такое определение и будет более точным). 

И вот мечты сбылись. Они поют и танцуют, "звезды" слушают и аплодируют. То, что это герои далекого прошлого и аплодируют они не просто так - мало кого волнует. Ведь и наши исполнители в своих вкусах и пристрастиях, в своих представлениях о жизни - люди далекого прошлого. Люди, просто не имевшие возможности заметить непроходимую пошлость всего того, что им выдавали за культуру по единственному каналу телевидения. Люди, становившиеся свободными на три коротких минуты, когда к микрофону выходил Райкин или хотя бы Карцев - а сейчас и Райкина с нами нет, и Карцев занят ужином и наблюдением за их выступлениями. Могли ли они быть другими в герметичном мире, в котором упаковочный пакет с Запада считался писком моды, а пластинка Аллы Пугачевой, заботливо положенная в такой пакет - лучшим подарком? Конечно же, не могли - для того, чтобы воспитать себя иначе в таком мире, нужно было быть либо бунтарем, слушавшим рок в котельной, либо председателем КГБ Юрием Андроповым, требовавшим пластинок от резидентов.

 А это были простые советские карьеристы. Не отличники, но и не борцы. Ничем особо не отличающиеся от собственных избирателей - и поэтому без особого труда сделавшие карьеру тогда, когда от этих избирателей стало хоть что-то зависеть. И теперь они наслаждаются тем, о чем мечтал каждый советский человек в те непростые времена - приусадебным участком размером в пол-Швейцарии, столом с горой Оливье и батареями водки и еще аплодирующим Кобзоном. 

Только не рассказывайте мне, что такие люди могут изменить страну, сделать ее живой и современной. Я слишком долго живу рядом с советскими людьми, чтобы в это поверить.

 

Виталий Портников


Комментарии (8)  
Сообщение прочтено 950 раз


Категории: Історіямузичкасовокпрєкрасне    
Комментарии (8)  
Назад12345678910Вперед | Указать страницу