Авторизация
Меню
Категории
Акафисты (1)
актори (4)
Біблія (1)
Біографія (1)
болгария (5)
България (1)
в гостях у пам'яті (2)
гумор (2)
День Перемоги (1)
диета (1)
діти (2)
дорога до Бога (95)
Женские секреты (1)
Женщина и мужчина (1)
житія Святих (18)
життя у світі (21)
життя-буття (1)
здоров'я (4)
земля (1)
золото (1)
Золотой стандарт (1)
Ікони (29)
Історія (20)
кино (1)
КНР (1)
красота (1)
креатив (3)
кухня (16)
лето (1)
мечта (2)
Мистецтво (30)
мой дневник (1)
молитва (13)
мудрості (4)
музика (42)
наївний світ (2)
настрій (139)
Не вибрані (1)
Не выбраны (2)
новости (1)
отдых (1)
Паломництво (1)
паломничество (2)
Піст (1)
позитив (1)
Помочь детям (1)
пори року (1)
Почуття (11)
Поэзия (3)
право (1)
притча (10)
Психоанализ (1)
психология (11)
Психология денег (1)
психология общения (2)
психология отношений (6)
Пуговицы (1)
ремонт (8)
рецепты (1)
Рок (1)
сложный вопрос (1)
сповідь (1)
статті (5)
тихо пишу... (68)
традиції (8)
трейдинг (2)
увольнение (1)
Україна (16)
Учення мудрих (18)
Феофан Затворник (2)
фото (41)
Храми (2)
Э.Асадов (1)
экономика (1)
экономическая теория (1)
это нужно пережить (1)
я себя люблю (2)


Календарь
 Май 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Среда 16 октября 2019
kSSanya | 2019-10-16 16:12:21 без темы
Сообщение прочтено 93 раз

Знаешь, есть люди, которые «очень твои»,
Зашитые острой иголкой там, где-то внутри.
За них ты готов свою жизнь всю до капли отдать,
Они – словно воздух, которым ты можешь дышать.
Им все доверяешь, как если бы это был ты.
Они – будто солнце и летние в поле цветы,
Горячие искры зажженного в сердце огня —
Любимые самые, те, без которых – «нельзя».
Знаешь, есть люди, которые «очень до слёз»,
Они не на час, не на день, а на вечность. Всерьез.
Без них дни и ночи бы были безмерно пусты,
Они не сжигают, а строят надежно мосты;
Готовые молча отдать, все, что есть за душой,
Чтоб в жизни твоей было все и всегда хорошо.
Они, будто Ангелы с неба, всегда за спиной,
Тебя берегут, и хранят твой душевный покой.
Какой бы судьбою ни выбран тебе был маршрут,
Помни: есть люди, которые любят и ждут.

 



Категории: фотонастрійПочуття    
Вторник 18 июня 2013
Сообщение прочтено 278 раз


Категории: настрійПочуття    
Комментарии (2)  
Четверг 6 июня 2013
Сообщение прочтено 115 раз
Та женщина, которая ушла,
Не будет беспокоить вас звонками
И баловать в субботу пирожками,
Рассказывать, что ночью не спала…
Ей будет абсолютно всё равно,
Что ни одной с рыбалки смс-ки…
Что удочки стары, порвались лески,
А рыбы в речке спрятались на дно…

Та женщина, которая ушла,
Не будет вспоминать объятья ваши
И станет на одну потерю старше,
Но у неё, как прежде, два крыла…
Ручьём не льются слёзы по щекам
От запаха духов чужих и сладких…
Она уйдёт, не бросив взгляд украдкой,
А вместо вас возьмёт себе щенка…

Та женщина, которая ушла,
По центру дартса ваше фото вклеит…
В десяточку без промаха сумеет
Попасть, она б иначе не смогла…
И на страницах ваших, в соцсетях,
Её в гостях не встретите случайно…
И не вздохнёт о вас ночами тайно…
Корабль не хочет знать о якорях…

Вы будете не раз её просить,
Чтоб поняла, открыла и простила,
Под дверью, с орхидеей и текилой,
С козырной клятвой — на руках носить…
Она откроет дверь, не помня зла,
В рубашке не её совсем размера,
Со счастьем на лице, а в сердце с верой…
Та женщина, которая ушла…




Категории: настрійПочуття    
Четверг 29 марта 2012
Сообщение прочтено 219 раз
Когда-то давно старик открыл своему внуку одну жизненную истину:
— В каждом человеке идет борьба, очень похожая на борьбу двух волков.
 Один волк представляет зло: зависть, ревность, сожаление, эгоизм, амбиции, ложь.
Другой волк представляет добро: мир, любовь, надежду, истину, доброту и верность.
Внук, тронутый до глубины души словами деда, задумался, а потом спросил:
— А какой волк в конце побеждает? Старик улыбнулся и ответил:
— Всегда побеждает тот волк, которого ты кормишь.

Категории: настрійПочуття    
Комментарии (1)  
Понедельник 19 марта 2012
kSSanya | 2012-03-19 11:27:30 Может быть...
Сообщение прочтено 189 раз

Cчастье - это когда звезда упала, а загада​­ть то и нечего...

Цените то, что у вас есть сейчас рядом и никогда не думайте: "может быть"...ведь может и "не быть"...

или

Только потеряв-мы начнем ценить....только опоздав-научимся спешить....только не любя-сможем отпустить....только видя  смерть-научимся Жить???

 


п.с. Болгария. С Данко Караджов после концерта...

УДАЧНОГО ДНЯ ВСЕМ!!! Very Happy


Категории: музиканастрійПочуття    
Вторник 31 января 2012
kSSanya | 2012-01-31 12:40:28 Freedom...
Сообщение прочтено 157 раз


Категории: музиканастрійПочуття    
Суббота 14 января 2012
Сообщение прочтено 157 раз


Категории: музиканастрійПочуття    
Пятница 8 августа 2008
kSSanya | 2008-08-08 18:05:59 Ніжність...
Сообщение прочтено 2248 раз

Ми  спокушені квітами  ніжності

Утопаєм  в дощі  пелюстків

Ти окрилений хочеш вічності

Я ж з тобою до краю віків!






 


Категории: тихо пишу...настрійПочуття    
Среда 6 августа 2008
kSSanya | 2008-08-06 15:37:07 Ромашки
Сообщение прочтено 2634 раз

Літо!? Ні, то була весна - самий кінець травня, чаруючо - тиха і квітуча пора. Ми не бачилися цілу вічність. За цей час земля вкрилася пухкою, духмяною, квітучою ковдрою. Скільки квітів, скільки прозорих, яскраво виблискуючих на сонці, перлів! Я тоді хотіла всі ці краплинки зібрати в долоні і окропити ними нас - Тебе і себе, вуста самі шепотіли слова, які хотілося кричати, але не можна - навкруги стільки квітів! Я вже готова з різноцвітим букетом в обіймах бігти вдалеч, кудись туди, де ми могли б заховатися від цілого світу…

Ось і моя ромашкова поляна! Тут я бувала кожної весни, зустрічалася з ромашками, як з давніми, привітними подружками. Сховаємось тут... Мить! Я у Твоїх обіймах, так тепло і затишно мені було дуже давно, мабуть ще тоді, коли я була ненародженою…Небувала радість охопила серце і душу…народилася сльоза…То була справжня роса! А в руках квіти – ромашки, ті самі ромашки , відриваючи пелюстки яких, я не раз чекала Тебе отут у травах…Ромашки знали про Тебе все. Мовчки вони вислуховували мої признання і своїми ніжними голівками погоджувалися з усіма моїми словами. З самого дитинства я їм казала тільки правду, вони знали майже всі мої сни, мої мрії, мої думки, мої відчуття… Знали вони й смак моїх сліз. Як вірні подружки сприймали їх з болем і розрадою…Вони теж чекали на Тебе. Але сьогоднішня сльоза, яку вони смиренно впіймали і затримали на своїх пелюстках, була для них дарунком – вона була тепла і прозора, блискуча і приємно пекуча. В ній  стільки солодкого бажання, від якого мої мовчазні подружки аж засяяли, піднявши до вічного неба свої жовтенькі серцевинки, ныби  благаючи сонце скуштувати цього  нектару з глибин душі… Радість! Вони теж раділи, навіть тоді, коли я кинула їх в траву, бо Ти підняв мене так високо, що я простягла  вільні руки до неба, подружилася зі стрімким потоком легенького весняного вітру… і вже летіла! Ми летіли… Ти дивився мені у вічі і очі твої кричали так голосно, що все небо пізнало нашу таємницю і сонце, і вітер...Голос  Кохання!...Вуста Твої дарували стільки цілунків, що словам неможливо було вилетіти , поцілунками Ти ламав їм крила, Ти запечатав мої вуста п’янкими, рожевими, такими ніжними й обпалюючими печатками. Твої руки спліталися з розпущеним волоссям, доторкаючись до оголених мрій моїх…Отоді я навчилася говорити очима!.. Ти навчив мене цього мистецтва, Твої вуста, руки, очі…

Вже з заплющеними очима ми попливли- полетіли по недавно народженій весняній траві, поміж моїх подружок – жовто - сердешних ромашок…Тепер я жалкую, що вони такі мовчазні і не зможуть розказати всьому світові про Тебе!...Тепер, коли вони впізнали Тебе, почули Твій запах, побачили Твої очі, коли Ти погладив їх своїми руками…Загартовані часом слова з глибин серця, зі схвильованим потоком блаженних відчуттів рознеслися по всьому тілу. Заплющені очі. Відкрите серце. Запечатані вуста. Твої руки. Ромашки, ромашки, ромашки…Ти і Я...

Душа і тіло в танці кохання…




Категории: тихо пишу...настрійПочуття    
Это сообщение написано также в: ЛитМета (0 комментариев)
Суббота 17 мая 2008
Сообщение прочтено 1402 раз

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу.
Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні загинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе.
Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує.
Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою, тремтячою рукою, вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає?
О, дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7.ХІ 1900
Леся Українка





Категории: настрійПочуття    
12Вперед | Указать страницу