<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Юридичні послуги искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Март 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Відкрите звернення юриста Ігоря Кізіми

urtechnologis | 2010-09-27 12:54:14  
Сообщение прочтено 267 раз

Відкрите звернення юриста Ігоря Кізіми до Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Я, що нижче підписався, доводжу до вашого відому, шановні можновладці, що Ви займаючи такі відповідальні посади не справляєтеся в повній мірі з власними обов’язками, оскільки потураєте порушенню державою Україна взятих на себе  міжнародних зобов’язань.

 Маючи на меті кінцеве звернення до міжнародних інституцій, я все ж таки спробую добитися торжества закону національними засобами, тобто через звернення до наших «найсправедливіших» судів у світі.

На даний час, як Вам відомо (а може й не відомо) я подав позови до Верховного Суду України, Голови Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з надією привернути Вашу увагу до вкрай негативного у нашому суспільстві явища – невиконання державою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і як наслідок, не допущення дипломованих юристів (фахівців права) до захисту підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених в кримінальному процесі.

Я розумію, що ця проблема хвилює  не всіх членів нашого суспільства, і вона не може набути такого розголосу як членство України в НАТО, чи як мовне питання, проте її ігнорування лише підтверджує давню тезу про те, що Україні ще далеко до правової держави.

Наразі ситуація така, що суд (поки що першої інстанції) вперто не бажає визнавати Ваші дії протиправними, оскільки існуюча на даний час ситуація їх повністю влаштовує.

Давайте поміркуємо разом: чому і кому вигідно в кримінальний процес не допускати захисниками дипломованих юристів?

Все дуже просто. Вказана ситуація лобіюється самими адвокатами, які мають повну монополію на надання правової допомоги обвинуваченим в кримінальному судочинстві. До того ж адвокат підконтрольний відповідній дисциплінарній комісії, а відтак керований. Він не зможе піти проти влади. на нього можна тиснути, наприклад, залякуючи позбавленням свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

 Саме тому я, магістр права - маю диплом з відзнакою, стаж за фахом більше семи років, автор посібника «Нестандартне застосування процесуальних інститутів та юридичні технології» - не особливо поспішаю стати адвокатом – керованим, контрольованим «листоношею» між клієнтом і суддею.

І суддям також зручніше узгодити з контрольованим адвокатом свій бізнес-інтерес, ніж з вільнодумним чесним юристом, а вірніше поставити адвоката перед дилемою – або працюєш за відкати, або в нашому суді ти не приживешся.

Я впевнений, вказане зможе підтвердити не одна тисяча бідолах, яких засудили за їх же гроші.

Чому все ж таки засудили? А тому що, відверто йти проти закону, залишаючи при цьому сліди проплачених вироків судді не хочуть. От і остається в дурнях той самий бідолаха, який платить тим, хто його позбавляє волі.

Обставини справи.

Суддя Броварського міськрайонного суду Лопатинська С.П., при попередньому розгляді кримінальної справи відмовила обвинуваченому за його бажанням у допуску юриста, магістра права Ігоря Кізіми в якості його захисника в кримінальній справі.

Керувалася вона при цьому постановою Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 N 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (пункт 4 та 5, якої суперечить Конституції України і міжнародним актам, ратифікованими Україною).

Суддя не відреагувала на те, що не допуск мене в якості захисника обвинуваченого  суперечить Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6), міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, Основним принципам, що стосуються ролі юристів, прийнятим восьмим Конгресом ООН (принципи 1, 19), Рішенню Конституційного суду № 1-17/2000 від 16.11.2000 року (справа Солдатова), чим вчинила грубе порушення законодавства України.

Внаслідок вказаного я звернувся до вищих посадових осіб нашої держави з проханням посприяти у вирішенні питання:

до Голови Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Генеральної прокуратури України  з проханням звернутися до Пленуму Верховного Суду з питанням приведення до вимог чинного законодавства постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 N 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

До жодного з Вас, шановні можновладці, я на даний час не достукався, а тому вимушений відкритим листом доводити правоту своєї точки зору.

Моя правова позиція.

Відмова фахівцеві у галузі права бути захисником у кримінальному процесі – це невиконання міжнародних зобов’язань взятих на себе Україною.

Конституція України (зокрема, ст. 59) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод мають більшу юридичну силу, ніж постанова Пленуму Верховного суду України  від 24.10.2003 N 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві». Слід вказати, що  навіть у самій постанові Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 N 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» містяться суперечності між пунктами 4, 5 та пунктом 7, яким гарантується право вільного вибору захисника.

Поняття «фахівець у галузі права» перейшло до правового набутку України завдяки діяльності Конституційного Суду України (точніше, винесенню ним Рішення у справі за зверненням громадянина Солдатова Г.І.).

Характеристики правового становища фахівців у галузі права, що наводилися юристами, обґрунтовувалися рядом нормативних актів як національного законодавства, так і міжнародних, ратифікованих Україною, зокрема Конвенцією про права людини та захист її основоположних свобод.

Постанова Пленуму Верховного Суду України  від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, що забезпечує право на захист у кримінальному процесі», яку протиправно використовують у цивільному та інших видах процесів, протиправно визнає правильною практику тих судів, які не допускають до участі в процесі фахівців у галузі права без обґрунтування такого допуску спеціальним законом.

Крім того – у «розвиток» вказаного Рішення Конституційного Суду – Пленум ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ визнав правомірним витребування для таких осіб підтвердження своїх повноважень документами, що визначені все тим же «спеціальним законом». 

У зв’язку з наведеним, слід вирішити делікатне питання про те, наскільки правомірно діяв Пленум ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ. Рішення Конституційного Суду, певна річ, у правовій матерії є досить зручними та цікавими для застосування. У зв’язку з тим, що Конституція України відповідно до статті 8 має найвищу юридичну силу, тлумачення українського «Біля про права» також (і зовсім не без успіху) претендує на таку високу роль.

Однак, Конституційний Суд України не завжди доволі чітко вирішує певне питання по суті. Вказане Рішення Суду, скажімо, залишає проблему «спеціального закону», оскільки в Рішенні нечітко вказано, що це має бути за закон, за яким фахівець у галузі права матиме повноваження на надання юридичної допомоги. Позначимо при цьому, що термін «закон» у цьому Рішенні Конституційного Суду настільки ж не визначений, як і в Конституції України.

Як вказується в рішенні Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року, поняття «закон» може мати в тому числі широке значення (вузьке визначається за загальним правилом із додаванням «Конституцією України та законами»). Оскільки ж подібного додавання в Рішенні не наводиться, ми схильні вважати, що Конституційний Суд вжив термін «закон» у контексті Рішення за зверненням Солдатова Г. із включенням у логічний об’єм цього поняття і Конституції України.

Конституція не згадує про будь-який закон, відповідно до якого особа може отримати правову допомогу, отже подібні вимоги не можуть висуватися жодним органом державної влади.

Тлумачення Конституції віднесено до компетенції Конституційного Суду, однак добрими намірами ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ викладений явно не шлях із жовтої цегли для наших співгромадян. Достатньо пригадати Постанову Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя», щоб позначити порушення частини 2 статті 19 Конституції, за якою органи державної влади зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах та у спосіб, передбачених законом.

Згадувана Постанова Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 24 жовтня 2003 року в цьому плані демонструє зліт правозастосовчої думки. В ній ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ вже «не порушує» Конституції, бо роз’яснює не її, а… Рішення Конституційного Суду, знову ж таки без компетенції на подібні дії.

«Незалежні» суди завзято виконують роз’яснення з питань застосування законодавства, яке на основі узагальнення (останнє, мабуть, пройшло неналежним напрямком) судової практики видає Пленум ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ. Згідно зі статтею 47 чинного на той час Закону України «Про судоустрій», ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ видає зазначені роз’яснення для судів. Однак, аналізоване роз’яснення, на відміну від інших Постанов Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, не тільки роз’яснює, як правильно діяти судовим органам у певній правовій ситуації, а й встановлює порівняно із Конституцією та відповідним Рішенням Конституційного Суду ряд додаткових вимог до спеціалістів в галузі права.

Зокрема, з детального аналізу співрішень Конституційного Суду та ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ випливає, що останній, поряд із необхідністю визначення прав спеціаліста в галузі права, вказує також, що такий закон має бути спеціальним.

Звернімося до статті 59 Конституції. Частина перша її вказує на право кожного на правову допомогу. При цьому, згідно речення 3 цієї частини, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Якщо до вказаного додати положення статті 21 Конституції, згідно з яким усі люди є вільні у своїх правах, залишається згадати про частину 3 статті 8 нашого Основного Закону.

Остання норма акцентує на прямоті дії норм Конституції, чим варто скористатися задля того, щоб вивести право особи, яка потребує правової допомоги, на вільний вибір захисника не тільки з обмеженої групи осіб (скажімо, осіб, які мають адвокатські свідоцтва), а й з інших груп.

ОТЖЕ, ОСОБА, ЯКА ПОТРЕБУЄ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ, МОЖЕ ОТРИМАТИ ТАКУ НАВІТЬ ВІД ФАХІВЦЯ В ГАЛУЗІ ПРАВА, ОСКІЛЬКИ ПРЯМОТА ДІЇ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК, ЗА ЯКОГО ПРАВО ОСОБИ НА ВІЛЬНИЙ ВИБІР ЗАХИСНИКА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОГО, ЧИ ВИЗНАЧЕНО ЗАКОНОМ СТАТУС ТАКОГО ПРЕДСТАВНИКА ОСОБИ, ЧИ НІ.

ТАКИМ ЧИНОМ, ВИМОГУ, ЩО ЇЇ ВИСУВАЄ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФАХІВЦЯ В ГАЛУЗІ ПРАВА, А САМЕ – НЕОБХІДНІСТЬ ОБҐРУНТУВАННЯ ДОПУСКУ ТАКОГО ФАХІВЦЯ СПЕЦІАЛЬНИМ ЗАКОНОМ, – МОЖНА ВВАЖАТИ ТАКОЮ, ЩО ОБМЕЖУЄ ПРАВА ОСОБИ ЗА СТАТТЕЮ 59 КОНСТИТУЦІЇ ТА УНЕМОЖЛИВЛЮЄ ПРЯМОТУ ДІЇ ЗАКРІПЛЕНИХ В НІЙ ПОЛОЖЕНЬ,

Зрозуміло, що ПОДІБНІ «РОЗ’ЯСНЕННЯ» НЕ МАЮТЬ ВИКОНУВАТИСЯ СУДАМИ, адже залежність згоди на допуск відбувається відносно обґрунтування такого допуску, а останнє наведене вище. При цьому – певна річ – актів, точніше норм спеціального характеру може й не бути, оскільки обмовка про спеціальність таких актів (чи норм) не міститься в Рішенні Конституційного Суду, а лише він тлумачить Конституцію.

За наведених обставин слід вказати, що на підставі чинного законодавства можна визначити й перелік документів, що ним обґрунтовуватиметься підстава допуску фахівця у галузі права до безпосереднього надання правової допомоги, а також момент такого допуску та обсяг прав і обов’язків вказаної персони.

Інша справа, що виникають труднощі зі встановленням кваліфікаційних вимог до фахівця в галузі права, оскільки з цього приводу (з огляду на законодавство) важко щось сказати. Однак, на заваді цій правовій невизначеності може стати наявність вищої юридичної освіти у фахівця в галузі права (ДИПЛОМ МАГІСТРА ПРАВА, ЮРИСТА З ВІДЗНАКОЮ), за освітньо-кваліфікаційним рівнем якої можна вказувати на можливість допуску особи у зазначеному правовому статусі.

PS. Звертаючись до всіх небайдужих до цієї проблеми громадян України пропоную об’єднати наші зусилля і піти одним фронтом проти свавілля та беззаконня можновладців, для яких Закони України не писані, щоби примусити останніх поважати і Закон і своїх співгромадян.

З повагою,

Ігор Кізіма магістр права, юрист,

координатор проекту «Юридичні технології»

Тел. 221-51-66

Тел. 096-545-40-33

адреса звернення

http://ut.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1330&Itemid=1

Комментарии rss
urtechnologis | 04.10.2010 18:39 |

Броварський суд губить матеріали справи

 

Для того, щоби перешкодити мені у відновленні справедливості суддя Броварського міжрайонного суду Київської області, очевидно у змові з головою суду та канцелярськими працівниками, навмисне губить мою заяву про апеляційне оскарження (за вимогами старого ЦПК). Внаслідок чого, суд апеляційної інстанції повертає мою справу без розгляду, оскільки я подав апеляційну скаргу без заяви про апеляційне оскарження, а відтак пропустив строк на звернення до суду з апеляційною скаргою.

 Так, у своїй відповіді від 17.09.2010 року за № 2-641/10 р., суддя Міхієнкова Т.Л., яка, як я дізнався з неперевіреного джерела, також є «казначеєм» суду, пише:«Подана Вами заява про апеляційне оскарження рішення від 15 червня 2010 року по справі за позовом до Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області канцелярією суду була зареєстрована за вхідним номером № 18075, де і була втрачена.»

Цим суд явно довів і мені і моїм однодумцям те, що правда на моїй стороні, і не маючи змоги нічого зробити кращого, працівники суду (можливо, суддя, голова тощо) пішли на вчинення криміналу.


Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены