найнеприємніші зйомки останнього часу - програма ЦЕЙТНОТ з Дмитром Корчинським... 
говорили НІБИ про культуру... але усе зводилося до грошей і до мого небажання продавати роботи... досиділа до кінця запису... нецікаво-некорисно-непотрібно...
до того ж, як мені здалося, процес гримування ведучого зайняв стільки ж, якщо не більше часу, аніж сам запис... Корчинський, з яким ми знайомі багато років, називав мене на ви і поводився настільки відсторонено, ніби ми вперше зустрілися... 
шкода витраченого часу. як гадаєте, може, варто вставати і йти прямо під час запису, як із поганого фільма в кінотеатрі? вони ж не платять гроші))) а лише про них хочуть знати...

 Вітаю усіх зі святом! Бажаю, щоб усі тут почувалися щасливими. І щоб ми навчилися не лише лаяти її, але й любити. Щоб кожен з нас знайшов час подумати, що він особисто зробив для нашої країни, щоб вона стала духовнішою, гарнішою, чистішою, сильнішою, популярнішою і т.д. Так американці будували свою "американську мрію". Я не прихильник всього американського, але цього варто у них повчитися.  

Хай би що не казали - іншої батьківщини у нам немає.

Тут так багато розумних, активних людей. Невже ми нічого не можемо зробити для країни, яку любимо і в якій живемо?)))

Цими вихідними країна відзначала чергові свята. День молоді, День конституції. Як завжди на майдані Незалежності відбувалися концерти. На День молоді виступали рок-команди, кажуть. Не була. Вчора я теж виступала... Так би мовити "борг" перед батьківщиною... (вона нас народила-виростила))) а ми їй - хоча б щось...)

Концерт до Дня Конституції тривав з 11.30 до 22.00... але коли я заглянула у програму, то знайшла у довгому-предовгому переліку артистів лише кілька впізнаваних імен (усі інші - студенти кулька)... моя команда навіть запропонувала взагалі на сцену не виходити, а їхати додому... бо людей було не дуже багато, та й настрій у них був не дуже святковий... і обіцяне організаторами, не відповідало дійсності... виступати у фіналі 10-годинного пісенного марафону, в якому практично немає хітів теж не дуже приємно... але я вже писала - "борг перед батьківщиною") і почуття обов"язку не дали мені розвернутися і піти геть... хоча й виступати серед такої кількості непрофесіоналів було некомфортно... та люди, які прийшли на майдан невинні, що їм замість свята підсовують студентський вінегрет... це було для мене ще одним аргументом не "хлопати дверима", а створити публіці святковий настрій...

Але питання навіть не в мені... (Вуличні концерти практикуються у багатох країнах... сподіваюсь, у них це проходить веселіше...) Просто я вкотре задумалася... такі концерти є обличчям міста, країни... і ЧУДОВО, що у нас є талановита молодь... але набиратися досвіду потрібно на локальних концертах... ставити експерименти на публіці - некоректно... так ми формуємо ставлення до української музики і культури загалом... якби цим артистам вдалося емоційно"порвати" публіку, вразити... я би першою аплодувала... але у цьому випадку - було сумно. і ЦЕ ФАКТ, на жаль...

Чи потрібні взагалі Києву безкоштовні концерти? Артистам не платять, тому відомі й популярні рідко погоджуються брати участь у цих "шоу" (хоча кошти на техніку, охорону і т.д. все-одно витрачають)... Сказати, що публіка отримувала задоволення від такого концерту - теж сумнівно... вчора, поки я їх розкачала - втомилася... а як правило, на майданах люди дуже активні й емоційні... невже країна отримала "подарунок" до свята? тоді чому такий убогий? і чи не занадто велика розкіш віддавати сцену на майдані Незалежності студентам Поплавського для набуття досвіду публічних виступів?.. і чи ходите ви на подібні концерти? або чи знаєте людей, які туди ходять?

 Літній вечір... тепло... приємно... співають пташки... сонце рожево розливається на заході неба... нам би милуватися природою... дихати свіжим повітрям... гуляти з друзями, рідними, коханими... а ми сидимо на МЕТІ... чому??? бо, як пише Золотце, "лінь ж... на вулицю витягти"? чи ми самотні??? чи інет замінив нам все вище перераховане?

чому ви ходите сюди? що шукаєте? і чи знаходите бажане?

29 травня можна записувати в історію цього року, як День українських перемог. Українська збірна по футболу виграла у румунів. Ну і що, що матч товаристський. Але є ми іноді умудряємося і найслабшим противникам програвати. А тут  - молодці!

Віталій Кличко переміг поляка. Ну і що, що не у в другому раунді, як це бувало раніше. Може, Віталій хотів, щоб шоу тривало якомога довше, а ми мали зможу довше полоскотати нерви? Молодець!

Альоша потрапила у ТОП-10 Євробачення. Із неформатною піснею, без шоу і секса на сцені. Але зі своїм баченням музики. Приємно, коли перемагають ідеї, а не інстинкти. Бо мистецтво - це трохи більше, аніж просто задоволення (хай навіть віртуально) чиїхось бажань. Молодець!

Це були гарні подарунки до Дня Києва. Коли я це сказала вчора глядачам під час свого виспуту на майдані Незалежності - народ вибухнув емоціями - аплодувала, кричали, усміхалися))). Приємно, що навіть у ганебній ситуації, з якої ніяк не може викарабкатися наша країна, є люди, які нас можуть порадувати і дати відчути, що ми здатні, ми можемо бути кращими!