<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Анжеліка Рудницька искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

1+1 (1)
Аида (1)
Анонс (11)
дата (3)
диво (1)
діти (5)
еда (2)
Київ (1)
літо (1)
мама (2)
мова (1)
Сни (1)
тб (1)
флаг (1)
фото (6)
шоу (2)
#

Календарь

 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Среда 30 марта 2011

 КИЇВСЬКА ПЕКТОРАЛЬ НЕ ПРЕТЕНДУЄ НА ВСЕУКРАЇНСЬКІ ЛАВРИ?
Вже 19-те до Дня театру у Києві вручають театральну премію "Київська пектораль", визначаючи кращих із кращих служителів Мельпомени.

Цьогоріч церемонія відбулася 28 березня у театрі І.Франка. Розпочалася о 16-тій годині, тому зрозуміло, що прийшли ті, кого нагороджували, ті, хто нагороджував, ті, хто вболіває-співчуває, і журналісти. Ніяких гламурів-тужурів не було ні у фойє, ні у залі. Публічних персон, обличчями яких безкінечно рясніють сайти і екрани було небагато. Тож журналісти раді будь-якій медійній персоні. Почалося усе із незначним запізненням. Народ перешіптувався. Я одразу пошкодувала, що легко одягнулася. У залі було, як завжди, холодно. Тому із задоволенням грілася оплесками.

Усе почалося із параду номінантів, серед яких було багато знайомих облич. Несподіванкою для мене стала поява на сцені у якості номінанта у двох категоріях Дмитра Тодорюка (соліста гурту "Авіатор").

Естетичним здивуванням, напевно, могли б стати танцювальні постановки від театру Раду Поклітару та студентів Академії ім.Л.Утьосова, котрі виступали між номнаціями. Але мене вразило інше - "зачарували" три гвоздички, загорнуті в целофан, які вручали усім володарям "Пекторалі". Повіяло радянськими партзборами. Ще одним відкриттям став для мене вигляд самої "Пекторалі" - графічно вона дуже нагадує семисвічник менору. Наталя Сумська, яка сиділа поруч, не чуючи моїх думок, підтвердила їх, сказавши, що коли дивиться на три "Пекторалі", котрі стоять у неї вдома, завжди думає, що це міг би бути підсвічник. А ще ми з Наталкою і Олександром Бригинцем обговорювали серйозний крок, якого потребує премія. Її вже давно треба було б перетворити на всеукраїнську. По-перше, мастшаби й рівень зовсім інші, а по-друге, це такий гарний стимул для провінційних театрів, котрим не визначає не лише коштів чи глядачів, але й визнання. Та й київські б трохи заворушилися, бо на п"яти завжди буде кому наступати. До наступної ювілейної церемонії це було б дуже доречно...

Але повернеося до переможців. Найбільше оплесків із тих, хто нагороджував, отримав Богдан Бенюк. Його поява на сцені одразу активізувала зал. Усі почали плескати і сміятися, хоча говорив Боглан абсолютно серйозні речі. А потім почитав вірш Івана Малковича "Янгол на плечі". Богдан чесно зізнався, що відкривати конверт не буде, бо із 11 години ранку знає, хто переможець у номінації краща жіноча роль. Народ просто вибухнув сміхом! На що серйозний народний артист обурився: "Чого смієтеся? Я ж в оргкомітеті!" І з рук в руки передав "Пектораль" Наталці Сумській, яка подякувала і сказала, що "найкраща нагорода для артиста - це грати". Через кілька хвилин Наталі довелося знову підніматися на сцену, за прекмією Анатолія Хостікоєа, котрий зараз лікується у Відні. Публіка щедро (хоч і заочно) нагородила оплесками Хостікоєва, а Лариса Кадочникова, що вручала нагороду, гірко зазначила, що Анатолій - справжній чоловік на сцені. А їх так не вистачає.

Публіка розігрілася. Тож Дмитрові Тодорюку, що вперше отримував театральну відзнаку за кращу музичну виставуу теж дісталися опески. Не прибув особисто за нагородою за "кращу режисуру" Едуард Митницький - захворів. А кращою виставою назвали "Грек Зорбе", за ролі в якій буди відзначені Сумська і Хостікоєв, сценографія, премію отримав Віталій Малахов. Не обійшлося і без критик на сцені. Герой України і радник Президента Іван Драч зауважив, що імені жодного автора п"єси зі сцени не назвали. А шкода. Бо автори часто - класики. Але ж у нас із авторським правом завжди проблеми. Чого дивуватися?..



Я там була, мед-вино не пила. Побігла працювати. Ну і вам про все це розказати))) ДУрнувата рима. Але усі казки так закінчуються!

Ходіть у театр. Там холодно і стільці незручні. Але дуже душевно!!!





Я вирішила, що найближчим часом піду на "Кайдашеву сім"ю у Франка. Хоч посміюсь)))

Понедельник 10 января 2011
Сообщение прочтено 559 раз
Анжеліка Рудницька | 2011-01-10 17:15:09

Здавалося б, рік – це 365 днів. Як багато! Скільки усього можна зробити-створити. Але проходить ще один рік, ти згадуєш його і розумієш, що так мало встиг! Хоча чого там дивуватися, коли 9-ть днів ми святкуємо лише прихід нового рокуJ.  Та повернемося у 2010-тий. Він був для мене ще одним роком випробувань - важких і виснажливих до нестерпності. Безвихідь все тісніше стискала зашморг на моїй шиї, а у мене не було сил вивільнятися з нього. Ой! Здається, я захопилася і почала цитувати свій ненаписаний у 2010 році роман.

Література і наука. Справді шкода, але я так і не написала новий роман. Хоча сюжет вигадала, синопсис написала, а видавництво чекало… Якщо говорити про книжки, то була ідея створити книжку для дітей. А ще я взялася писати документальну книгу, фактажу назбирала чимало, та його ще не вистачає, тож робота продовжується. І добре. Назвемо це спадкоємністю років))). Тож з літературою любов була на відстані… Навіть ті книжки, що я відклала для прочитання, так і залишилися чекати. Читати довелося зовсім інше. От вмію я дивувати себе!!! Це минулого року несподіванкою став мій перший роман. Тепер це майже робота))). Несподіванка-2010 – наукова конференція з фольклору та етнографії, де я виступала із доповіддю про народні орнаменти, їхню інтеграцію у сучасне життя і т.д. Готувалася, як школярка. Сама із себе сміялася. Але старанність була винагороджена гарними відгуками науковців. І в цей день мені було радісно)))

Час конференції приблизно співпав із початком мого одужання. Я копалася у собі майже три роки, як археолог і землекоп, як лікар і самоїдка. І все ж знайшла шлях реабілітації, якого не могли побачити лікарі… Може, не ідеальний. Та кращого ніхто не запропонував. Я почала самостійно їсти, ходити, працювати. Це було майже щастям… Але довколишній світ змінився – я ніяк не могла побачити у ньому свого місця – ні в роботі, і в приватному житті, ніде... Тому найчастіше ховалася у майстерні й у собі.

Музика. Рік почався із вручення премії «Пісня року» моїй пісні «Країно моя». Але якщо говорити про саму музику, то вона, як зачаклована, десь глибоко сидить у мені. Й ніяк не прорветься назовні. Я мало слухаю музику. Мало виступаю. Знову не видала франкомовний альбом… Єдина пісня, яку я записала за рік – «Колискова», вона стала частиною благодійного проекту ЮНІСЕФ. Це малесенька крапелька. Надзвичайно важлива крапелька. Мої виступи – це кілька невеликих приватних вечірок, де я не могла відмовити друзям. Якби я не змогла вийти на сцену – вони мене б зрозуміли або вдали, що розуміють. На сцені я часто сідаю, ніби так зрежисовано. Насправді ж відпочиваю… На закритих концертах це можна собі дозволити. А ще були – великі акції на майдані Незалежності: зустріч нового 2010 року, День конституції, День молоді, День Києва, мітинг проти нового податкового кодексу, запалення ялинки-2010. Усіх концертів не пам’ятаю…  Вони потрібні мені для впевненості. Та й мені подобається перетворювати масу людей із різними думками, які просто стоять, повернувши голови в один бік, на єдиний організм, що разом зі мною вдихає і видихає, радіє і переживає. Моя поява у публічним місцях часто дивує людей, які хапають мене за руки і запитують, що зі мною, куди я зникла. Іноді здається, що це дає силу рухатися. Та поки це не рух, лише ілюзія руху. Я не можу погоджуватися на концерти, де платять гроші, бо не знаю, чи зможу стояти у цей день рівно. Намагаюся пояснювати це організаторам, але відчуваю – не розуміють. Ставляться до цього, як до примх чи набивання ціни собі. Але для мене це не головне, я вперто борюся із собою і недугою. Велика кількість людей мене втомлює, намагаюсь уникати тусовок, наскільки це можливо. Час реабілітації після кожного виступу непропорційно велетенський. Поки моїм найкращим другом залишається тиша і мама, яку я не бачу, лише чую
Читать

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены