<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Анжеліка Рудницька искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

1+1 (1)
Аида (1)
Анонс (11)
дата (3)
диво (1)
діти (5)
еда (2)
Київ (1)
літо (1)
мама (2)
мова (1)
Сни (1)
тб (1)
флаг (1)
фото (6)
шоу (2)
#

Календарь

 Март 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Понедельник 10 января 2011
Сообщение прочтено 557 раз
Анжеліка Рудницька | 2011-01-10 17:15:09

Здавалося б, рік – це 365 днів. Як багато! Скільки усього можна зробити-створити. Але проходить ще один рік, ти згадуєш його і розумієш, що так мало встиг! Хоча чого там дивуватися, коли 9-ть днів ми святкуємо лише прихід нового рокуJ.  Та повернемося у 2010-тий. Він був для мене ще одним роком випробувань - важких і виснажливих до нестерпності. Безвихідь все тісніше стискала зашморг на моїй шиї, а у мене не було сил вивільнятися з нього. Ой! Здається, я захопилася і почала цитувати свій ненаписаний у 2010 році роман.

Література і наука. Справді шкода, але я так і не написала новий роман. Хоча сюжет вигадала, синопсис написала, а видавництво чекало… Якщо говорити про книжки, то була ідея створити книжку для дітей. А ще я взялася писати документальну книгу, фактажу назбирала чимало, та його ще не вистачає, тож робота продовжується. І добре. Назвемо це спадкоємністю років))). Тож з літературою любов була на відстані… Навіть ті книжки, що я відклала для прочитання, так і залишилися чекати. Читати довелося зовсім інше. От вмію я дивувати себе!!! Це минулого року несподіванкою став мій перший роман. Тепер це майже робота))). Несподіванка-2010 – наукова конференція з фольклору та етнографії, де я виступала із доповіддю про народні орнаменти, їхню інтеграцію у сучасне життя і т.д. Готувалася, як школярка. Сама із себе сміялася. Але старанність була винагороджена гарними відгуками науковців. І в цей день мені було радісно)))

Час конференції приблизно співпав із початком мого одужання. Я копалася у собі майже три роки, як археолог і землекоп, як лікар і самоїдка. І все ж знайшла шлях реабілітації, якого не могли побачити лікарі… Може, не ідеальний. Та кращого ніхто не запропонував. Я почала самостійно їсти, ходити, працювати. Це було майже щастям… Але довколишній світ змінився – я ніяк не могла побачити у ньому свого місця – ні в роботі, і в приватному житті, ніде... Тому найчастіше ховалася у майстерні й у собі.

Музика. Рік почався із вручення премії «Пісня року» моїй пісні «Країно моя». Але якщо говорити про саму музику, то вона, як зачаклована, десь глибоко сидить у мені. Й ніяк не прорветься назовні. Я мало слухаю музику. Мало виступаю. Знову не видала франкомовний альбом… Єдина пісня, яку я записала за рік – «Колискова», вона стала частиною благодійного проекту ЮНІСЕФ. Це малесенька крапелька. Надзвичайно важлива крапелька. Мої виступи – це кілька невеликих приватних вечірок, де я не могла відмовити друзям. Якби я не змогла вийти на сцену – вони мене б зрозуміли або вдали, що розуміють. На сцені я часто сідаю, ніби так зрежисовано. Насправді ж відпочиваю… На закритих концертах це можна собі дозволити. А ще були – великі акції на майдані Незалежності: зустріч нового 2010 року, День конституції, День молоді, День Києва, мітинг проти нового податкового кодексу, запалення ялинки-2010. Усіх концертів не пам’ятаю…  Вони потрібні мені для впевненості. Та й мені подобається перетворювати масу людей із різними думками, які просто стоять, повернувши голови в один бік, на єдиний організм, що разом зі мною вдихає і видихає, радіє і переживає. Моя поява у публічним місцях часто дивує людей, які хапають мене за руки і запитують, що зі мною, куди я зникла. Іноді здається, що це дає силу рухатися. Та поки це не рух, лише ілюзія руху. Я не можу погоджуватися на концерти, де платять гроші, бо не знаю, чи зможу стояти у цей день рівно. Намагаюся пояснювати це організаторам, але відчуваю – не розуміють. Ставляться до цього, як до примх чи набивання ціни собі. Але для мене це не головне, я вперто борюся із собою і недугою. Велика кількість людей мене втомлює, намагаюсь уникати тусовок, наскільки це можливо. Час реабілітації після кожного виступу непропорційно велетенський. Поки моїм найкращим другом залишається тиша і мама, яку я не бачу, лише чую
Читать

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены