Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Понедельник 15 марта 2010
Arsan | 2010-03-15 20:37:25 Храми Бердянська.
Сообщение прочтено 574 раз

 У приморському місті Бердянську є кілька доволі цікавих взірців культової архітектури. На жаль, маловідомих: спеціяльно покопирсався в інтернеті, проте знайшов лише фото Римо-Католицького собору та дореволюційне фото караїмської кенаси. А цікавого там, звичайно, більше.

Православний собор Святої Трійці на проспекті Леніна. Раніше приблизно на цьому місці стояв Катедральний собор, зруйнований у 1930-ті роки совєцькою владою. Новий храм тільки будується, проте цілком очевидно, що це чудовий взірець православної архітектури у грецькому, середземноморському стилі. Саме те, що найбільше пасує південному місту біля моря.

 

Римо-Католицький собор на вулиці 12 грудня. В Бердянську Римо-Католицька церква існує з 1862 року, колись розташовувалася на території парку ім. П. П. Шмідта, проте старий храм був так само знищений комуністичним режимом. Католики Бердянська звели собі новий - більший і красивіший. Собор гармонійно поєднує в собі риси барокової та модерністської архітектури.

Вид на Римо-Католицький собор. Вид згори. Вдалечині можна побачити морську блакить.

Караїмська кенаса Бердянська. Кримські караїми-тюрки, вихідці з Кримського півострова, були серед перших мешканців міста, протягом майже століття сприяючи його розвитку й процвітанню. Приміром, на гроші бердянських караїмів був зведений міський вокзал та санаторій біля моря. Проте чисельність караїмів була зовсім невеликою: в 1867 році у місті нараховувався лише 141 караїм. Кенаса була зведена 1902 року на вулиці Зеленій (нині Червоній), на місці її попередниці, а з початку 1930-х років вона була відібрана у караїмської громади, і з того часу за призначенням не використовується. Це чи не єдина культова споруда Бердянська, не повернута в новітні часи її справжнім господарям - релігійній громаді, що її збудувала. Причина проста й сумна: караїмів у місті майже не залишилося. Влітку 2009 року вдалося зібрати лише кількох бердянських караїмів й, мабуть, вперше за вісімдесят років провести службу Божу у дворі будівлі.  

Лютеранська Ерльозеркірхе (Кірха Христа Спасителя) на вулиці Горбенка. Лютеранська громада з'явилася у місті в 1865 році. У 1901 році почалося зведення храму, який освятили за два роки. Лютеранська громада Бердянська нараховувала тоді близько 1000 членів - переважно німців за національністю. У середині 1930-х років кірха була відібрана у громади й закрита, її пастирів репресовано. З початком німецько-радянської війни у 1941 році були виселені і більшість її колишніх прихожан. Зовнішній вигляд споруди зазнав змін:
Читать


Категории: Геній місцявіракараїмиArs longa    
Это сообщение написано также в: Україна УНІКАЛЬНА (9 комментариев)
Воскресенье 25 октября 2009
Сообщение прочтено 2645 раз

 Роботи Павла Макова схожі на старовинні гравюри. Цей пожовклий папір, тонкі чорні лінії, точність у дрібницях. Є палімпсести, ніби з нашаруваннями різних епох, де з-під зображень проглядають якість тексти. Влучно (респект Муніципалці) підібраний музичний супровід - музика барокко.

У митця є свій фірмовий кочуючий сюжет - пес, що відправляє природні потреби. На гравюрах із садами, алеями та майданами, серед кіпарисів і тополь він цілком доречний - задля того туди собачок, власне, й виводять. Тим більше пес не тільки те й знає, що випорожнюватися, а ще й інколи стає на задні лапи, захоплено вдивляючись у деталі краєвиду.

А понад те, той самий пес присутній і на радянських облігаціях державної позики. І там він теж за звичкою полегшується.

Митець-філософ має рацію. Суспільство споживання працює на унітаз. Дуже доречно песик виглядав би й на грошах. А то все гетьмани та поети. У випадку зі сковородинівською п'ятисоткою - взагалі суцільне неподобство. Григорій Савич до грошей намагався навіть не торкатися, він їх не визнавав. Помістити його портрет на купюри, хай навіть найвищої вартости - витончене знущання над людиною, яка казала: "Світ ловив мене, та не впіймав!"

Не те, все не те. А от песик навприсядки на банкнотах був би дуже доречний, далебі.


Категории: ВізіяArs longa    
Комментарии (13)  
Сообщение прочтено 800 раз

Цю картину відомого українського художника Арсена Савадова нещодавно продали на авкціоні Sotheby's за 10 тисяч фунтів стерлінгів. Що надихнуло мистця?

Зображений караїмський цвинтар Балта Тіймез ("Сокира не торкнеться") знаходиться поблизу гірської фортеці Джуфт-Кале - старовинної столиці кримських караїмів неподалік Бахчисараю. На цвинтарі ховали з першого століття нашої ери - і по ХІХ століття. Могили там розташовані у кілька шарів, а надгробків нараховується близько 7500. Довкола - ліс, якого не торкалася сокира - він священний. Караїми вважали: вікові велети-дуби, що там ростуть, поєднують світи.


Категории: караїмиArs longa    
Комментарии (2)  
Пятница 19 июня 2009
Сообщение прочтено 4644 раз

 

Давно хотів написати про цього мистця. Дивовижне сполучення імені й прізвища - таке собі поєднання французського з татарським - пояснюється часом і місцем народження художника. Наполеон Орда народився 1807 року у родовому маєтку Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії в сім'ї збіднілого шляхтича, маршалка Кобринського повіту, інженера-фортифікатора Михайла Орди. В ті часи білоруські, українські та польські патріоти покладали надії на імператора Франції Наполеона Бонапарта, який запроваджував по всій Европі демократичні конституції (у Франції значна частина наполеонівського законодавства діє і в наш час), і сподівалися на звільнення Наполеоном сходу Европи з московської неволі. Прізвище - тут історія глибша. З XIV століття на землях Білоруси і України селяться татари - вигнанці з Золотої Орди просили притулку у Великім Литовсько-Руськім князівстві. Майже вся Полтавщина була татарською століття до XVI. Але в Україні ті татари з часом стали українцями, а от у Білорусі їх нащадки й досі дають дітям татарські імена й ходять до старовинних мечетей. Може білоруські болота мають кращі властивости консервувати давні етноси? Smile

Однак повернемось до постати художника. Син виправдав дане батьками ім'я - прославився і став нонконформістом. Не треба вважати, що мистці-дисиденти існували лише у радянські часи (згадується анекдот: вулицею йде художник-абстракціоніст, а за ним - два реалісти в цивільному Smile). Були вони і в ХІХ столітті. Наполеон Орда брав участь у польському національно-визвольному повстанні 1830-1831 років, командував партизанським загоном. Був нагороджений найвищою військовою відзнакою Польщі - золотим хрестом "Virtuti militari" ("Воїнська звитяга"). Після придушення москалями повстання його родовий маєток був конфіскований, і Орда емігрував до Парижа, де приятелював з Фредериком Шопеном, брав уроки гри на фортепіано у Ференца Ліста. Чи не друзі-композитори надихнули Орду на написання десятків музичних творів - полонезів, вальсів, мазурок, пісень? Був навіть директором італійської опери в Парижі. Багато мандрував Европою та Північною Африкою. Малював пейзажі, переважно міські краєвиди.

Після амнестії польским повстанцям повернувся додому, де жив спочатку у рідних Вороцевичах, а далі - на Волині, там він вчителював. У 60-ті - арешт, ув'язнення й загроза висилки до Сибіру, але минулося.

У 70-ті роки Наполеон Орда втілює головну справу свого життя - мандруючи Україною, Білоруссю, Литвою та Польщею, малює численні міста, містечка й села - церкви, замки, хати. Чи не найбільше творів присвячені Україні. Десятки вишуканих літографій та прозорих акварелей старанно занотували вигляд старої України. Багатьох із зображених майстром перлин архітектури вже нема. За його малюнками навіть відновлюють втрачені пам'ятки реставратори. І ще - Орда втілив у своїх роботах не лише споруди, а й речі куди ефемерніші - почуття: серед всіх цих замків та храмів проглядає світлий, легкий смуток за минулим. 

Мистець пішов з життя у 1883 році. Згідно із заповітом його поховали у родинному склепі на батьківщині. Він пішов, залишивши втілену у своїй творчости любов до України.


Читать


Категории: Геній місцяArs longa    
Комментарии (9)  
Четверг 11 июня 2009
Сообщение прочтено 6041 раз

 

Давид Черни - чеський мистець, якому уряд Чехії доручив прикрасити фасад Еврокомісії в Брюселі на честь головування країни в Евросоюзі. Тут-то художник і відтягнувся, що називається, у повний зріст. Про країни Европи сказав все, що він думає, забувши політкоректність. Проєкт багатозначуще назвав Ентропа. Мабуть він таки евроскептик.

Бельгія - чоколядові цукерочки.

Данія - конструктор Лего.

Франція страйкує.

Німеччина - країна автобанів.

Нідерлянди затоплені морем, тільки минарети мечетей і стирчать...

Угорщина - суцільна генетика, якісь мічуринські кавуни. До речі, цікаво, хтось ще пам'ятає з совкових часів, які смачнючі були мадярські огірки з помідорами марки "Глобус"?

Італія - футбол на чоботі.

Литва - совок.

Люксембург продається.

Польща - гомосеки піднімають прапор. Ліворуч - Естонія. Серп і молот приладнані до будівельно-вібраторних
Читать


Категории: Ужиткова політологіяArs longa    
Комментарии (42)