Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Февраль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29


Понедельник 22 ноября 2010
Arsan | 2010-11-22 19:52:24 Осінній Гьозльов.
Сообщение прочтено 473 раз

Евпаторія, а називаючи все своїми іменами, а не колоніяльними прізвиськами, Гьозльов, - старовинне місто у моря, і кожна епоха, кожне століття позначилася на його обличчі у притаманному їй стилі. Всі архітектурні пам'ятки цього міста разом складаються у могутню симфонію віків, де нотами слугують мечеті, мінарети, собори, білі будиночки під черепичними дахами, які пам'ятають ще кримських ханів, дерева у міському парку... У цю музику в камені можна поринути на кілька годин, чи на кілька днів, і при уважному спогляданні й прослуховуванні стає зрозуміло, що справа не лише у цілком матеріяльних спорудах, доданих до природи та рельєфу місцевости. Тут задіяна ще така ефемерна субстанція, що її давні римляни називали genius loci - геній місця. Давні ромеї, які колись і тут, на берегах Тавриди відзначилися, під генієм місця розуміли захисний дух місцевости, а ми назвемо так атмосферу, притаманну цьому старовинному поселенню. Сподіваюся, її можна буде відчути у світлинах.   

Нашу подорож ми здійснимо разом із турецьким мандрівником і письменником XVII століття Евлією Челебі, який залишив цікаві описи міст Османської імперії та навколишніх країн, зокрема, України і Криму. 

Записи Евлії Челебі цитую за виданням: Эвлия Челеби. Книга путешествия. Вып. 1 Земли Молдавии и Украины. М. Наука. 1961 



Хан-джами, 1552.

"Самой прекрасной, высокой и восхитительной является соборная мечеть Бехадыр Герай-хана. В длину и в ширину, от кыбловых дверей до михраба - 150 шагов. С левой стороны в этой мечети есть отстроенное место, где намаз совершают достопочтенные ханы. Там есть 2 высоких минарета. Один из них разрушен землетрясением. Но на сохранившийся минарет с правой стороны я, недостойный, поднимался. Я пятикратно осмотрел все строения города, их вид и конструкцию. Спускаясь с минарета я насчитал 105 шагов. Действительно, это высокий, отстроенный минарет. Потому что это строение Коджа Мимар Синана-аги ибн Абд ал-Маннана, который построил в Исламбуле мечеть султана Сулеймана. Поистине, это строение привлекательное и радующее душу. Но [внешний] хaрам у этой мечети маленький, потому что она находится в многолюдном месте города, посреди базара. У этой мечети маленький приход, у нее счастливый султанский жребий. В этом городе нет другой такой мечети, крытой чистым свинцом, светлой, украшенной и благоустроенной. На целый фарсах сверкает свинец ее куполов. Перед ее михрабом - место захоронения султанов, их жен и дочерей". 


...
Читать


Категории: Геній місця    
Это сообщение написано также в: Україна УНІКАЛЬНА (0 комментариев)
Комментарии (2)  
Вторник 24 августа 2010
Сообщение прочтено 987 раз

 

Наша славна Україна,
Прабатьківська земле наша,
Ми за тебе без упину
Мем боротись, кілько сили.

Дорога нам твоя слава,
В серцю нашім ти єдина,
Мила там, де степ широкий,
Мила там, де верховина.

Наша славна Україна,
В нас для тебе серце б'ється,
Повітаєм долі днину,
Свобода тобі всміхнеться.

Як ту землю не любити:
Та ж за нею серце гине,
Ах для неї тільки жити,
Для вільної України.

Хоч гетьмани у могилі,
Ми для тебе ще живемо,
Ворог вбить тебе не в силі,
Геть гонить його будемо.

Ми тобі здобудем долю,
Краю рідний та коханий,
І прогонимо неволю,
І розломимо кайдани.

З Днем народження, країно!


Категории: Геній місця    
Комментарии (6)  
Четверг 15 июля 2010
Arsan | 2010-07-15 03:04:21 Liberté, liberté...
Сообщение прочтено 1292 раз

 

Збираючи валізу, не забуваю покласти туди купу газет та журналів: до моря півдоби трястися у потязі, не балду ж пинати весь цей час... Скоса дивлюся на невеликий, та важкуватий радіоприймач... Ні, нафіг! Це ж усе на собі перти... І так щороку...

Був час, коли я слухав радіо більшу частину доби. Переважно "Свободу" та ВВС. Тоді не було кабельного ТБ з каналом Евроньюс та новинами щопівгодини. Тепер теж, звичайно, слухаю по інтернету, але ж то зовсім інший колєнкор: монополію шиплячих та зникаючих коротких хвиль давно зруйновано.

А в Криму року так 2004 без приймача з короткими хвилями, без "голосів", ясне діло, відчував неабиякий інформаційний голод. Ось так прожив без звичних новин з Мюнхену (хоча тоді вже, здається, з Праги - слухачі-лібертісти зрозуміють) кілька днів, аж раптом чую з радіоточки на пляжі в Рибачому після години якоїсь попси знайомі й рідні позивні російської служби радіо "Свобода"!

Все, думаю, кримського винця сьогодні хильнув більше, ніж зазвичай. І тільки коли за годину почув знайому мелодію знов, зрозумів, що це не глюк. З'ясувалося, що місцева ефемка крутить інформаційні випуски радіо "Свобода", а ту ефемку ретранслює пляжний гучномовець. З того дня дружині стало значно легше витягати мене на пляж, що завше було дня мене катуванням, бо моя колишня полюбляла смажитися на спекотному літньому сонечку годинами.

P. S. Років 30 тому навіть затятим інакодумцям навряд чи уявлялося, що настануть славні часи, коли заборонені радіохвилі лунатимуть з гучномовця на кримському пляжі. Tempora mutantur, et nos mutamur in illis.

Ну й на додачу пісня Шарля Азнавура про свободу (не радіо)...


 

Свобода, свобода,

Що ти зробила, свободо,

З тими, хто хотів тебе захищати?

От вони, твої друзі,

Вони
Читать


Категории: Геній місцяВізія    
Комментарии (9)  
Пятница 11 июня 2010
Сообщение прочтено 551 раз

 В стародавні часи буяння химерної доби бароко на одній зі складених в Україні (подейкують, що самим гетьманом Іваном Мазепою) мап Европи наш континент мав вигляд вродливої жінки, а Україна на тій мапі являла собою "сладчайший лобок Европи". Популярна ідея вагінальности української цивілізації володіла підсвідомістю українського народу завжди, і днями вчергове знайшла відображення в запропонованих сучасними митцями символах нашого часу.

Колись у 1970-ті роки менти завзято ганяли парочки, які стрибали в гречку в Лісопарку. Але часи змінюються, й рідне місто змінюється разом з часами. Настільки, що давно вже готово відкинути залишки пуританської моралі і нарешті й собі стати не менш як приймаючим. Про що доволі прозоро натякає і напис на плякаті, і відверто приймаюче зображений Дзеркальний струмінь на цій емблемі Евра - 2012. Над мистецьким шедевром гордо височіє постать міського очільника.


Комментарии (1)  
Понедельник 15 марта 2010
Arsan | 2010-03-15 20:37:25 Храми Бердянська.
Сообщение прочтено 556 раз

 У приморському місті Бердянську є кілька доволі цікавих взірців культової архітектури. На жаль, маловідомих: спеціяльно покопирсався в інтернеті, проте знайшов лише фото Римо-Католицького собору та дореволюційне фото караїмської кенаси. А цікавого там, звичайно, більше.

Православний собор Святої Трійці на проспекті Леніна. Раніше приблизно на цьому місці стояв Катедральний собор, зруйнований у 1930-ті роки совєцькою владою. Новий храм тільки будується, проте цілком очевидно, що це чудовий взірець православної архітектури у грецькому, середземноморському стилі. Саме те, що найбільше пасує південному місту біля моря.

 

Римо-Католицький собор на вулиці 12 грудня. В Бердянську Римо-Католицька церква існує з 1862 року, колись розташовувалася на території парку ім. П. П. Шмідта, проте старий храм був так само знищений комуністичним режимом. Католики Бердянська звели собі новий - більший і красивіший. Собор гармонійно поєднує в собі риси барокової та модерністської архітектури.

Вид на Римо-Католицький собор. Вид згори. Вдалечині можна побачити морську блакить.

Караїмська кенаса Бердянська. Кримські караїми-тюрки, вихідці з Кримського півострова, були серед перших мешканців міста, протягом майже століття сприяючи його розвитку й процвітанню. Приміром, на гроші бердянських караїмів був зведений міський вокзал та санаторій біля моря. Проте чисельність караїмів була зовсім невеликою: в 1867 році у місті нараховувався лише 141 караїм. Кенаса була зведена 1902 року на вулиці Зеленій (нині Червоній), на місці її попередниці, а з початку 1930-х років вона була відібрана у караїмської громади, і з того часу за призначенням не використовується. Це чи не єдина культова споруда Бердянська, не повернута в новітні часи її справжнім господарям - релігійній громаді, що її збудувала. Причина проста й сумна: караїмів у місті майже не залишилося. Влітку 2009 року вдалося зібрати лише кількох бердянських караїмів й, мабуть, вперше за вісімдесят років провести службу Божу у дворі будівлі.  

Лютеранська Ерльозеркірхе (Кірха Христа Спасителя) на вулиці Горбенка. Лютеранська громада з'явилася у місті в 1865 році. У 1901 році почалося зведення храму, який освятили за два роки. Лютеранська громада Бердянська нараховувала тоді близько 1000 членів - переважно німців за національністю. У середині 1930-х років кірха була відібрана у громади й закрита, її пастирів репресовано. З початком німецько-радянської війни у 1941 році були виселені і більшість її колишніх прихожан. Зовнішній вигляд споруди зазнав змін:
Читать


Категории: Геній місцявіракараїмиArs longa    
Это сообщение написано также в: Україна УНІКАЛЬНА (9 комментариев)
Среда 30 сентября 2009
Сообщение прочтено 3234 раз

 

Маю одразу сказати, що це фото трохи застаріло. Вже знесена половина другого поверху. Цей особняк на затишній харківській вулиці Гоголя, як кажуть, належить (належав - ?) Петрові Ющенку, донедавна у ньому розташовувався штаб "Нашої України". Але кращі часи цієї партії, схоже, вже позаду. Цирк поїхав, блазні розбіглися. Та чому треба руйнувати пам'ятку архітектури? Що вони хочуть звести на цьому місці - черговий хмарочос?

Петро Ющенко відновлює колись занедбану Іоано-Богословську церкву на вулиці Котлова, отже, теоретично має розуміти важливість збереження і відновлення історичної спадщини. То навіщо однією рукою відновлювати, іншою - руйнувати?


Комментарии (15)  
Среда 23 сентября 2009
Сообщение прочтено 2209 раз

 Своїм заснуванням Бердянськ завдячує географії - генерал-губернатор князь М. С. Воронцов у 1834 році наказав шукати зручну для кораблів бухту для налагодження морської торгівлі, що тоді бурхливо розвивалася. З півдня України на світові ринки вивозили збіжжя, Україна стрімко ставала житницею Европи, тож на північному березі Озівського моря була потреба влаштувати морський порт для відвантаження дарів ланів на кораблі, що відбували до далеких берегів. І на березі Бердянської затоки у 1827 році був заснований порт.

В 1876 році міським головою і начальником порту був призначений контр-адмірал П. П. Шмідт - батько знаменитого лейтенанта Петра Шмідта, який очолив у 1905 році повстання на крейсері "Очаків".

Місто з втратами пережило руйнівне ХХ століття - у 30-ті роки в місті були знищені майже всі церкви, а підчас Другої світової війни великих руйнувань зазнав весь Бердянськ.  

Зараз це трохи сонне місто стало курортом, куди їздять відпочивати, як правило з сусідніх областей.

Є таке прислів'я - як ви яхту назвете, так вона й попливе. Бердянську з назвою пощастило, в прямому сенсі цього слова. Адже Берде тюркськими мовами - щасливий.

Це не просто кораблик, це - пам'ятник капітану Критському. Експедиція під його керівництвом знайшла Бердянську бухту зручною для заснування порту.


Читать


Категории: Геній місця    
Комментарии (8)  
Понедельник 14 сентября 2009
Сообщение прочтено 607 раз

Все ж мало ми знаємо міста, в яких живемо. Зрозумів це, коли довідався про існування цієї церкви - Миколаївської церкви на Григорівці. Затишний храм в стилі клясицизм, початку ХІХ ст. Давно хотів його побачити, а оце нарешті вибралися - дякую моїй подрузі, яка неподалік тих країв живе - з нею ми цей храм відвідали і пофотографували.

Трохи історичних відомостей.

Вперше дерев'яна церква у селі Григорівка була зведена 1765 року. У 1820 році її замінили кам'яним храмом у клясицистичному стилі, що був збудований на кошти полковника Олександра Норова, сина колишнього губернатора, за проєктом відомого харківського архітектора Євгена Васильєва (1779 - 1833), автора численних будівель, більшість з яких і донині прикрашають наше місто. 1924 року Григорівка опинилася у межах міста Харкова. У 1938 році був заарештований і розстріляний диякон Миколаївської церкви Пилип Ординець, нині причислений до лику святих новомучеників Слобідського краю. З 1960 по 1989 роки храм був закритий. Докладніше про історію церкви можна почитати тут.

Район віддалений, проте добратись нескладно - від станції метро "Холодна Гора" їхати 11 чи 27 тролейбусом (від зупинки на вулиці Наріманова), чи маршруткою, яких там багато. Транспорт ходить добре, народу мало. Виходити на зупинці "Хутряна фабрика". Далі пройти Метизним провулком, який і виведе прямісенько до храму. Адреса церкви - вулиця Цементна, 8. Індустріяльні назви вулиць пояснюються розташованою поруч промзоною, проте хай ця обставина не відлякує: не дивлячись на промислову топоніміку, район затишний, майже сільський.


Категории: Геній місцявіра    
Комментарии (2)  
Пятница 19 июня 2009
Сообщение прочтено 4565 раз

 

Давно хотів написати про цього мистця. Дивовижне сполучення імені й прізвища - таке собі поєднання французського з татарським - пояснюється часом і місцем народження художника. Наполеон Орда народився 1807 року у родовому маєтку Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії в сім'ї збіднілого шляхтича, маршалка Кобринського повіту, інженера-фортифікатора Михайла Орди. В ті часи білоруські, українські та польські патріоти покладали надії на імператора Франції Наполеона Бонапарта, який запроваджував по всій Европі демократичні конституції (у Франції значна частина наполеонівського законодавства діє і в наш час), і сподівалися на звільнення Наполеоном сходу Европи з московської неволі. Прізвище - тут історія глибша. З XIV століття на землях Білоруси і України селяться татари - вигнанці з Золотої Орди просили притулку у Великім Литовсько-Руськім князівстві. Майже вся Полтавщина була татарською століття до XVI. Але в Україні ті татари з часом стали українцями, а от у Білорусі їх нащадки й досі дають дітям татарські імена й ходять до старовинних мечетей. Може білоруські болота мають кращі властивости консервувати давні етноси? Smile

Однак повернемось до постати художника. Син виправдав дане батьками ім'я - прославився і став нонконформістом. Не треба вважати, що мистці-дисиденти існували лише у радянські часи (згадується анекдот: вулицею йде художник-абстракціоніст, а за ним - два реалісти в цивільному Smile). Були вони і в ХІХ столітті. Наполеон Орда брав участь у польському національно-визвольному повстанні 1830-1831 років, командував партизанським загоном. Був нагороджений найвищою військовою відзнакою Польщі - золотим хрестом "Virtuti militari" ("Воїнська звитяга"). Після придушення москалями повстання його родовий маєток був конфіскований, і Орда емігрував до Парижа, де приятелював з Фредериком Шопеном, брав уроки гри на фортепіано у Ференца Ліста. Чи не друзі-композитори надихнули Орду на написання десятків музичних творів - полонезів, вальсів, мазурок, пісень? Був навіть директором італійської опери в Парижі. Багато мандрував Европою та Північною Африкою. Малював пейзажі, переважно міські краєвиди.

Після амнестії польским повстанцям повернувся додому, де жив спочатку у рідних Вороцевичах, а далі - на Волині, там він вчителював. У 60-ті - арешт, ув'язнення й загроза висилки до Сибіру, але минулося.

У 70-ті роки Наполеон Орда втілює головну справу свого життя - мандруючи Україною, Білоруссю, Литвою та Польщею, малює численні міста, містечка й села - церкви, замки, хати. Чи не найбільше творів присвячені Україні. Десятки вишуканих літографій та прозорих акварелей старанно занотували вигляд старої України. Багатьох із зображених майстром перлин архітектури вже нема. За його малюнками навіть відновлюють втрачені пам'ятки реставратори. І ще - Орда втілив у своїх роботах не лише споруди, а й речі куди ефемерніші - почуття: серед всіх цих замків та храмів проглядає світлий, легкий смуток за минулим. 

Мистець пішов з життя у 1883 році. Згідно із заповітом його поховали у родинному склепі на батьківщині. Він пішов, залишивши втілену у своїй творчости любов до України.


Читать


Категории: Геній місцяArs longa    
Комментарии (9)  
Четверг 14 мая 2009
Сообщение прочтено 448 раз

 Українські міста в нашій уяві найменше асоціюються зі стрункими вежами мінаретів і зажуреним співом муедзинів, що кличуть правовірних до молитви. Але час ламати стереотипи. Почнемо це робити зі славного міста над Дніпром.

Мечеть у Катеринославі була зведена 1911 року на пожертви заможних татар-мусульман, яких тоді було у місті 560. Але довго підносити до неба молитви мусульманам не дали. Безбожна більшовицька влада розпочала широкомасштабний наступ на релігію та традиційні моральні цінности, підмінюючи їх ідеологічним ерзацем будівничих світлого майбутнього. Тож 1926 року мечеть у громади відібрали, і, по деяких роздумах про її подальше використання, розташували там клюб робітників міліції, а згодом - дитячу спортивну школу. Як не дивно, крах радянського режиму для дніпропетровських мусульман не означав швидкого повернення відібраного храму, і це питання не вирішене до сьогодні. Передача мечети мусульманам всіляко затягується місцевою владою. Авжеж - на території культової споруди розташовані кафе, авторемонтне підприємство та платна парковка. Нині у спотвореній перебудовами будівлі важко впізнати абриси мечети.

Будемо сподіватися, що храм, за допомогою Аллага, повернуть віруючим, і над Дніпром знов лунатиме мелодійний азан.

Минуле і сучасне. Фото звідси.


Категории: Геній місцявіра    
Это сообщение написано также в: мой любимый Днепр (4 комментариев)
123Вперед | Указать страницу