Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Март 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Воскресенье 22 мая 2011
Сообщение прочтено 293 раз



"Звідси починається велика Угорщина"  

Кому було б краще, якби столицею Угорщини став Київ, а не Будапешт, якби войовничі мадяри залишилися на узбережжі Азовського моря? Тоді для звичної поїздки на море до Бердянську довелося б перетинати угорський кордон з шенгенською візою... Вона нам треба? 

Читати далі.


Категории: Непередбачуване минуле    
Среда 29 декабря 2010
Сообщение прочтено 1155 раз




Початок 1990-х років був часом заповнення так званих білих плям історії - замовчуваних за часів совєцької влади невигідних режимові історичних подій, явищ, особистостей. Цей процес подекуди триває й по сьогодні. Але наразі заповнені певним змістом ще далеко не всі невідомі сторінки минулого. Не через те, що якісь теми прийшлися не до вподоби владі, не через лінощі науковців, не через брак грошей. Просто відомости про деякі явища в історії України вкрай уривчасті й майже відсутні. Одна з таких відсутніх сторінок у анналах історії - перебування та діяльність в Україні ордену тамплієрів. Що на сьогодні відомо про тамплієрів на українських землях? 

Тамплієри і Україна. 


Категории: Непередбачуване минуле    
Комментарии (2)  
Четверг 22 июля 2010
Сообщение прочтено 420 раз

Луїс Корвалан в СССР. 1977 рік.

Все далі від нас ХХ століття. 21 липня у Сантьяго помер Луїс Корвалан, лідер Комуністичної партії Чилі. Йому було 94 роки. Стати політиком його колись примусило життя: спочатку він, вихідець з бідної родини, був шкільним вчителем, та невдовзі був звільнений за політичними мотивами. Аби не проповідував свої ідеї молодшому поколінню. Тоді Корвалан став друкуватися у лівій пресі та присвятив життя політичній боротьбі.

"Товариш Лучо" увійшов в радянський фольклор брежнєвських часів:

"Поменяли хулигана на Луиса Корвалана.

Где б нам взять такую блядь, чтоб на Брежнева сменять".

Йдеться про знаменитий обмін у 1976 році в Цюриху ув'язненого режимом Піночета друга СССР Луїса Корвалана на ув'язненого радянського дисидента Володимира Буковського. Це було зроблено за пропозицією іншого радянського дисидента, Андрія Сахарова. Один був в'язнем піночетівських таборів, інший - Буковський, таборів радянських. 

За гратами побував і син Корвалана, який помер у 28 років, дружину політика також допитували й звільнили з роботи.

Домовлялися про обмін на високому політичному рівні: держсекретар США Генрі Кісінджер та голова КГБ СССР Юрій Андропов. Володимир Буковський досі живе в Лондоні, а от товарищу Лучо в Радянському Союзі не сиділося - він таємно повернувся до Чилі в 1983 році, для чого радянські хірурги до невпізнаваности змінили його зовнішність, зробивши три пластичні операції. КГБ розробив для нього спеціяльну таємну операцію по поверненню до батьківщини. Детектив на цьому не закінчився, адже вже у 1985 році Л. Корвалан знов прибуває в СССР на лікування й повертається назад. Не зважаючи на ці героїчні вчинки, після падіння у 1990 році режиму Аугусто Піночета Корвалан не був помітним у політичному житті Чилі, хоч країна довго ще обирала лідерів саме з лівого, близького Корваланові флангу політичного поля. Між тим у 1960-тих він був одним з провідних політиків країни, обирався до сенату від Комуністичної партії. Може виборці його просто не впізнали?

Від своїх ідей він не відрікався до кінця життя. Що не означає, що він з соратниками були прихильниками похмурого совка совєцького штибу: і Луїс Корвалан і загиблий в ході путчу генерала Піночета президент Чилі Сальвадор Альєнде, мріяли про соціялізм з людським обличчям, Корвалан називав сталінізм найбільшою трагедією для лівого руху. В 1995 році написав книгу "Крах радянської влади", а у 2008 - "Комунізм і демократія". Латиноамериканські комуністи, найвідомішими з яких є Фідель Кастро, Ернесто Че Гевара та Луїс Корвалан, безумовно, мають свій шарм навіть для людей, далеких від сповідуваних ними ідей.


Комментарии (1)  
Вторник 18 мая 2010
Arsan | 2010-05-18 23:03:14 Sürgünlik.
Сообщение прочтено 733 раз

 

18 травня - день пам'яти про трагедію кримськотатарського народу.

65 років тому було розпочато депортацію кримськотатарського народу з Криму до Сибіру, Уралу та Центральної Азії - на землі інших поневолених більшовицьким режимом народів. Це було виконання рішення "Державного комітету оборони СРСР". З ранку 18 травня і до вечора 20 травня 1944 року бойовики бандформувань "НКВД" та "Красная Армія" виселили близько 188 тисяч кримських татар. Загальна кількість висланих у місця спецпоселення кримців перевищила 200 тисяч осіб.

Під час виселення і в перші роки перебування у депортації загинули близько 46% кримських татар – майже кожен другий представник цього народу. Разом з кримськими татарами були виселені чимало родин іншого корінного народу Криму - кримських караїмів. Сумуємо разом з нашими братами за жертвами злочинного совєцького режиму.


Категории: Непередбачуване минуле    
Комментарии (3)  
Четверг 28 января 2010
Сообщение прочтено 1547 раз

 

Шейх Хасан ибн Саббах

 «Вот и не верь потом в реинкарнацию», – говорил герой рассказа Артура Конан Дойля «Собака Баскервилей». Эту же фразу впору повторить и нам, сравнив биографии двух ярких исторических личностей. Одна из них жила примерно тысячу лет назад, другая же является нашим современником.

Шейх Усама бин Ладен

Хасан ибн Саббах и Усама бин Ладен удивительно похожи друг на друга образом мысли, делами, биографиями и даже поведеньем. И тот и другой орудием достижения своих целей выбрали террор и насилие. Один жил в эпоху средневековья. Другой живёт в нашем просвещённом веке.  

Люди, в общем-то, мало изменились за минувшие тысячу лет. Для человечества прогресс возможен лишь технический, но не нравственный. Террорист средних веков орудовал кинжалом, а его коллега из ХХІ века вооружён "Стингером". Вот, пожалуй, и вся разница.

Читать дальше


Комментарии (12)  
Вторник 12 января 2010
Сообщение прочтено 2556 раз

 Цю статтю я написав кілька років тому. Але ж вітчизняна історія - суцільне ходіння по колу, навіть, сказати б, по розставлених по колу граблях. Єдина зміна у симпатіях виборців з тих часів - діючому президенту цього разу щонайбільше світить не дуже почесне третє місце, та й то навряд чи.  (Навожу скорочено та мовою оригіналу).

Страна по-прежнему будет находиться на политическом распутье, в обозримом будущем так и не вырулив ни на один из путей развития, предлагаемых ведущими политическими силами. Существуют три практически непересекающихся украинских проекта – Украина Ющенко, Украина Януковича и Украина Тимошенко. Какую модель государства сможет предложить каждый из этих политиков?

   Пропрезидентский, ориентирующийся на Виктора Ющенко блок «Наша Украина» самый большой электоральный урожай голосов собрал на Закарпатье – области, до войны входившей в состав Чехо-Словакии. Политический стиль Виктора Ющенко и впрямь способен вызвать ностальгию у жителей этого края.

Едвард Бенеш

 В тридцатые годы прошлого века Чехо-Словакия оставалась единственным демократическим государством в Центральной Европе. Этим страна была обязана своему президенту Эдварду Бенешу – политику, предпочитавшему не делать резких движений и по возможности идти на компромисс. Будущий президент родился в крестьянской семье, его политические взгляды сформировались во времена австро-венгерского владычества и имели выраженную прозападную ориентацию. Бенеш был одним из вождей в борьбе за свободу Чехии. Когда страна обрела независимость, он пообещал, выступая в парламенте, что новое государство будет самым демократическим в Европе; так и получилось – до начала Второй мировой войны в Чехии не было ни репрессий, ни запретов на деятельность политических партий. Президент проводил дружественную политику по отношению к западным державам, а также был инициатором и активным творцом Малой Антанты – военно-политического объединения государств, возникших на обломках Австро-Венгерской империи, которое во многом напоминало наш современный ГУАМ, столь милый сердцу нашего президента. Однако довоенная Чехо-Словакия не смогла стать самостоятельным политическим игроком в тогдашнем глобальном геополитическом пасьянсе - и оказалась разменной картой международной политики, которой легко пожертвовали осенью 1938 года. С согласия западных держав это государство было отдано на растерзание Гитлеру, а его президент, подписав капитуляцию и сложив полномочия, уехал сначала в Лондон, а потом - читать лекции в Чикагском университете. В середине 40-х годов Эдвард Бенеш поверил обещаниям Сталина сохранить под вывеской «народной демократии» в освобождённой от фашистов стране многопартийную систему и рыночную экономику. Но столь желаемого Бенешем политического компромисса не вышло и на этот раз – Чехо-Словакию вновь на долгие годы лишили свободы. Летом 1948 года разочарованный
Читать


Это сообщение написано также в: Мобилизация (2 комментариев)
Комментарии (17)  
Воскресенье 6 декабря 2009
Сообщение прочтено 5791 раз

 

Мечеть у Женеві. З мінаретом.

А всі вважали цю країну цивілізованою, навіть не зважаючи на те, що в її сейфах зберігають свої криваві гроші африканські диктатори, і ще й досі там припадає пилом награбоване нацистами золото.

Але швейцарці все ж вирішили довести, що насправді живуть у середньовіччі - темному й ксенофобському. 29 листопада країна проголосувала на референдумі за заборону зведення мінаретів при мечетях. За висловилися 59% швейцарців. В країні з 7 млн. населення 400 тисяч є мусульманами, тобто одна частина швейцарців вирішила плюнути в душу іншій. Причому без очевидного практичного інтересу, адже з 200 існуючих у країні мечетей мінарети мають лише чотири (!) і ще один зводиться. Тобто треба дуже постаратися, аби знайти мінарет в цій гірській країні.

Поки з інтересом чекатимемо відпливу арабських грошей зі швейцарських банків, зробимо історичний екскурс у минуле.  

Швейцарський союз веде свою історію з 1291 року. Confoederatio Helvetica, Гельвеція - так ця країна називається за етнонімом народу кельтського походження гельветів.

На питання віри в Швейцарії не було монополії ні у кого. Тобто не можна сказати, що серед громадян країни більшість є прихильниками певної релігії  (як, наприклад, в Україні). І співіснування релігій століттями призводило до суперечок та воєн у Гельвеції. Швейцарські регіони - кантони - створювали коаліції та альянси, вели між собою релігійні війни, а мир запанував тільки 1848 року. Зараз у країні приблизно порівну католиків та протестантів, є також юдеї та мусульмани.

Така ситуація, як і події сьогодення, нагадує про іншу історію і іншу країну на сході Европи, що набагато раніше за Швейцарію намагалася дати раду складним релігійним питанням.

Хозарія - середньовічна держава, яка існувала у VII - X століттях. Тривалий час вона була цікавим прикладом миролюбного співіснування прихильників різних релігій: юдеїв, християн, мусульман. У столиці країни - місті Ітилі - сусідили синагоги, церкви та мечеті. У місті мешкала численна мусульманська громада, значною мірою - вихідці з Арабського халіфату. За свідченнями арабських письменників, мінарети мечетей в Ітилі були вищі за палац правителя. Та у Х столітті Хозарія, так само, як Швейцарія у ХХІ, намагалася обмежити вплив на неї з боку арабів. У 922 році хозарський бек (цар) Аарон ІІ наказав зруйнувати мінарет в Ітилі й стратити муедзинів. Та згодом самі хозари прийняли іслам. Цьому передували драматичні історичні події. Хозарська держава зазнала погрому у 968 - 969 роках від київського князя Святослава та його союзників - тюркських племен огузів. Тепер хозарам треба було шукати підтримку за кордоном. У наступному десятилітті хозарський бек отримав допомогу від Хорезму, і за це і бек, і його двір, і більша частина хозар прийняла іслам. Згодом ця держава і зовсім зникла з мапи Европи. Повчальна історія. Чи знають її швейцарці?


Комментарии (41)  
Пятница 13 ноября 2009
Сообщение прочтено 624 раз
Администрация МетаБлогов предупреждает, что этот пост может содержать материалы для взрослых.

Категории: Непередбачуване минуле    
Комментарии (13)  
Суббота 24 октября 2009
Сообщение прочтено 2367 раз

 

Те, що відоме з історії: війська німецько-фашистських загарбників увійшли у Харків 24 жовтня 1941 року. Окупація тривала 21 місяць. Харків був другим з найбільш зруйнованих війною великих міст СРСР після Сталінграду. Населення міста зменшилося на 700 000 людей. Житловий фонд був зруйнований на 50%.

Те, що було мало кому відоме з історії: в окупованому Харкові видавалися дві газети - "Нова Україна" і "Харків'янин", а також журнал "Український Засів". Те, що друкували у тих газетах, було разюче схоже на "репертуар" радянської преси, тільки у дзеркальному відображенні. Змінюються режими й прапори, а люди залишаються ті самі.  

Пересвідчимося. Спочатку хрестоматійне й знайоме з дитинства:

Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.

...
Читать


Категории: Непередбачуване минуле    
Комментарии (9)  
Пятница 11 сентября 2009
Сообщение прочтено 869 раз

 Приємно чути, що не всі росіяни підпали під кремлівську моду реабілітації сталінізму, є й люди, здатні на об'єктивні висновки з історичних подій.

Суперечливою сторінкою російської історії є діяльність Російської Визвольної армії у роки Другої світової війни. Вояки РВА (російською - РОА) були братами за зброєю наших "Нахтігаля", "Ролянда" та "Галичини", вони воювали за вільну Росію без Сталіна та більшовиків. Днями їх діяльність високо оцінила Російська Православна Церква за кордоном.

Генерал Андрій Власов та вояки РВА

НЬЮ-ЙОРК: 8 сентября 2009 г. 
Отзыв Архиерейского Синода на книгу  протоиерея Георгия Митрофанова  «Трагедия России. Запретные темы истории ХХ века»

<...>

 Трагедия  тех, кого принято именовать «власовцами», т.е. участников движения, на основе которого возникла Русская Освободительная  Армия (РОА), поистине велика. Во всяком случае, она должна быть осмыслена со всей возможной непредвзятостью и объективностью. Вне такого осмысления историческая наука – превращается в политическую публицистику. Нам думается, что для лучшего понимания происходившего в России – и с Россией, - в переломные годы минувшего столетия, следует избегать «черно-белого» истолкования исторических событий. Эти события по самой своей природе были настолько сложны, внутренне противоречивы и многослойны, что попытка охарактеризовать их каким-либо одним словом-понятием, заранее обречена на провал. В частности, именование деяний ген. А.А. Власова – предательством, есть, на наш взгляд, легкомысленное упрощение тогдашних событий. В этом смысле мы вполне поддерживаем попытку о. Георгия Митрофанова подойти к этому вопросу (а вернее, к целой череде вопросов) с меркой, адекватной сложности проблемы. 

В Русском  Зарубежье, частью которого стали и  уцелевшие участники РОА, ген. А.А. Власов был и остается своего рода символом сопротивления безбожному большевизму во имя возрождения Исторической России. Возможно ли было в условиях, в которых пришлось действовать ген. А. А. Власову и «власовцам», поступать иначе? Мы надеемся, что в будущем русские историки отнесутся к тогдашним событиям с большей справедливостью и беспристрастностью, чем это происходит в наши дни.  

Тем не менее, на вопрос: «Был ли ген. А.А. Власов и его сподвижники – предателями  России?», мы отвечаем – нет, нимало. Все, что было ими предпринято – делалось именно для Отечества, в надежде на то, что поражение большевизма приведет к воссозданию мощной национальной России. Германия рассматривались «власовцами» исключительно как союзник в борьбе с большевизмом, но они, «власовцы» готовы были, при
Читать


Категории: Непередбачуване минуле    
Комментарии (5)  
123Вперед | Указать страницу