Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Февраль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29


Пятница 5 декабря 2014
Сообщение прочтено 2134 раз
Добру країну Раша не назвуть. Мовою Святого Письма רשע (раша, реша) -"зло", "безбожник", "iдолопоклонник"; רשעים (рашаiм) - люди грiха; רשיע (рашия)- тi, хто вчиняє беззаконно, зле. Зокрема перший псалом мовою оригiналу починається так: "Ашрей хаiш ашер льо холах баацат рашаiм". А в перекладi Т. Г. Шевченка: " Блаженний муж на лукаву не вступає раду". Великий американський державний діяч Рональд Рейган може й не знав iврит, але як же був правий, коли назвав рашу імперією зла! Історія довела правоту цього визначення.

Категории: Ужиткова політологіяВізія    
Комментарии (70)  
Четверг 4 декабря 2014
Arsan | 2014-12-04 21:04:29 Грозний style
Сообщение прочтено 192 раз
Цього можна було чекати. Після захвату і анексії Криму і розв'язування війни на Донбасі світ зрозумів: Росія - джерело загрози і нестабільності для всього регіону; і кращий засіб повернути мир і спокій на сході Європи - не загравання з Путіним, не просування до влади опозицiї, яка в Росії маргiнальна, а розпад Росії. Двадцять чотири роки, минулих після 1991 року, від розпаду СРСР ясно показали: Росія не може стати нормальною країною, вона хоче бути лише імперією. Підпорядковувати і принижувати сусідів, відбирати території, розв'язувати війни. Тепер не варто дивуватися із збігу обставин: санкції країн вільного світу проти Кремля збіглися за часом з падінням цін на нафту, а ось тепер і активізувалися забуті було повстанці і на Кавказі. Далі, очевидно, буде все ще цікаво. Що ж, намагаючись "підняти Росію з колін" ціною горя для сусідніх країн, Путін підписав вирок не собі, але і Росії. Sic transit gloria mundi...

Категории: Ужиткова політологія    
Комментарии (2)  
Вторник 17 января 2012
Сообщение прочтено 250 раз




Харків впевнено йде шляхом тоталітарної Білорусі, вимикаючи у кабельних мережах незалежні західні новинні телеканали Euronews та RTVI. Чергові витівки вбогих мізками покидьків-регіоналів Гепи і Допи. Спочатку викинули з етеру опозиційні до бандитської влади місцеві телеканали, тепер ось їм, чи скоріше їх кремлівським диригентам, не догодили світові медіа. 

Сподіваюся, невдовзі вже матимемо щастя гостинно зустрічати арабську весну, що свіжим вітром змін завітає і в наші палестини. 


Категории: Ужиткова політологія    
Суббота 24 сентября 2011
Arsan | 2011-09-24 20:19:19 Comeback in sortir
Сообщение прочтено 1689 раз


Почув новину про виступ Дмітрія Мєдвєдєва на з'їзді "Єдиної Росії", де він, замість висунути себе як кандидата в президенти РФ, фактично оголосив своїм наступником Путіна. Перше що я уявив - укакані пики російської "ліберальної громадськости" - з числа тих, що бачили у Мєдвєдєві з понтом ліберальну альтернативу поверненню до керма країни ВВП. А далі уявив собі той comeback. 
Був такий анекдот про Брежнєва - коли Ілліч відклеїв брови і приклеїв їх під ніс, підсумувавши процес: "Пашутили і хватит". Путін, що, нагадаю, керуватиме Росією наступні 6 років, і справді буде набувати все більших рис "дорогого Леоніда Ілліча". Не лише з огляду на тривалий термін перебування при владі та забронзовілий імідж. Росія ВВП - це пародія на совок часів застою. Колос на глиняних ногах, що тримається завдяки високим цінам на газ та нафту. Тоді все закінчилося просто як постріл - впали ціни на нафту, і імперія зла з важким грюканням обвалилася вслід за ними.
Путінська Росія скроєна за тими ж таки лекалами: фасад розмальований у кольори мілітарі, а за ним - рівень розвитку політичної свободи, громадянського суспільства, ЗМІ, рівень корупції, як у передових країн Африки. Таку Росію ВВП старанно вибудовував у 2000-х. Путін біля керма РФ - запорука того, що Росія як Титанік урочисто піде на дно, що його міні-імперія скінчить тим же, чим ї її брежнєвський прототип. Але то поки що світле майбутнє. Наразі ж буду сподіватися, що цього разу ВВП свою передвиборчу кампанію вестиме без застосування гексогену. Все ж у мене родичі в Росії живуть. 
P. S. Краще за всіх ситуацію змалювала Агнія Барто. Причому ще у 1957 році. Сказано ж: поет в Росії - більше, ніж поет... 

Мы сегодня в цирк поедем!
На арене нынче снова
С дрессированным Медведем
Укротитель дядя Вова.
От восторга цирк немеет.
Хохочу, держась за папу,
А Медведь рычать не смеет,
Лишь сосет потешно лапу,
Сам себя берет за шкирки,
Важно кланяется детям.
До чего забавно в цирке
С дядей Вовой и Медведем!

Категории: Ужиткова політологія    
Комментарии (14)  
Сообщение прочтено 1131 раз




Якого хлопця ми втрачаємо! Полковник (до приходу до влади - капітан) Каддафі - особистість цілком унікальна, він просто випадає з сірої шеренги африканських диктаторів, які, як правило, не запам'яталися нічим особливим, окрім тривіяльного розграбування своїх країн та війни з власними народами. Цей - не такий. Він мислитель, воїн-бедуїн, що живе в наметі, і навіть концептуальний художник-акціоніст – практично ідеал філософа на троні. При цьому трон він теж відкинув - формально Каддафі не посідає жодних державних постів. Він висував філософські теорії, будував справедливу, на його думку, державу, спонсорував терористів всіх мастей, не любив масовий спорт і театр, і всі сорок років свого правління прагнув до втілення якихось глобальних ідей. 

Всі примхи полковника стали можливими завдяки милості лівійської природи: ще при королі, в 1959 році, в цій державі були виявлені чималі запаси нафти. Бідна пустельна країна стала швидко багатіти й модернізуватися. Дещо перепадало й підданим. 1 вересня 1969 група «вільних офіцерів» на чолі з 28-річним Муаммаром Каддафі захопила владу в Лівії. До того часу Лівія вийшла на п'яте місце у світі з видобутку нафти.
Його сім'я - вихідці з бедуїнського племені ауляд, його улюблене житло - бедуїнський намет. Каддафі, очевидно, добре знайомий з минулим своєї країни, і як справжній художник намагався відтворювати деякі її сюжети в постмодерністському осмисленні.
...
Читать


Категории: Ужиткова політологія    
Комментарии (8)  
Пятница 17 сентября 2010
Сообщение прочтено 414 раз

 Принаймні ззовні все дуже подібно... На перший погляд. Ось для прикладу вітчизняний "Лівий берег" і британський "The Guardian". Дизайнери, ніби, вже европеїзувалися, та й то - різнобарв'я не вистачає, яскравости - помітили? І це лише обгортка. Що ж вже казати за журналістику?.. Smile 


Категории: Ужиткова політологіяВізія    
Это сообщение написано также в: АНТИСОВЄТЧИК (0 комментариев)
Четверг 22 июля 2010
Сообщение прочтено 419 раз

Луїс Корвалан в СССР. 1977 рік.

Все далі від нас ХХ століття. 21 липня у Сантьяго помер Луїс Корвалан, лідер Комуністичної партії Чилі. Йому було 94 роки. Стати політиком його колись примусило життя: спочатку він, вихідець з бідної родини, був шкільним вчителем, та невдовзі був звільнений за політичними мотивами. Аби не проповідував свої ідеї молодшому поколінню. Тоді Корвалан став друкуватися у лівій пресі та присвятив життя політичній боротьбі.

"Товариш Лучо" увійшов в радянський фольклор брежнєвських часів:

"Поменяли хулигана на Луиса Корвалана.

Где б нам взять такую блядь, чтоб на Брежнева сменять".

Йдеться про знаменитий обмін у 1976 році в Цюриху ув'язненого режимом Піночета друга СССР Луїса Корвалана на ув'язненого радянського дисидента Володимира Буковського. Це було зроблено за пропозицією іншого радянського дисидента, Андрія Сахарова. Один був в'язнем піночетівських таборів, інший - Буковський, таборів радянських. 

За гратами побував і син Корвалана, який помер у 28 років, дружину політика також допитували й звільнили з роботи.

Домовлялися про обмін на високому політичному рівні: держсекретар США Генрі Кісінджер та голова КГБ СССР Юрій Андропов. Володимир Буковський досі живе в Лондоні, а от товарищу Лучо в Радянському Союзі не сиділося - він таємно повернувся до Чилі в 1983 році, для чого радянські хірурги до невпізнаваности змінили його зовнішність, зробивши три пластичні операції. КГБ розробив для нього спеціяльну таємну операцію по поверненню до батьківщини. Детектив на цьому не закінчився, адже вже у 1985 році Л. Корвалан знов прибуває в СССР на лікування й повертається назад. Не зважаючи на ці героїчні вчинки, після падіння у 1990 році режиму Аугусто Піночета Корвалан не був помітним у політичному житті Чилі, хоч країна довго ще обирала лідерів саме з лівого, близького Корваланові флангу політичного поля. Між тим у 1960-тих він був одним з провідних політиків країни, обирався до сенату від Комуністичної партії. Може виборці його просто не впізнали?

Від своїх ідей він не відрікався до кінця життя. Що не означає, що він з соратниками були прихильниками похмурого совка совєцького штибу: і Луїс Корвалан і загиблий в ході путчу генерала Піночета президент Чилі Сальвадор Альєнде, мріяли про соціялізм з людським обличчям, Корвалан називав сталінізм найбільшою трагедією для лівого руху. В 1995 році написав книгу "Крах радянської влади", а у 2008 - "Комунізм і демократія". Латиноамериканські комуністи, найвідомішими з яких є Фідель Кастро, Ернесто Че Гевара та Луїс Корвалан, безумовно, мають свій шарм навіть для людей, далеких від сповідуваних ними ідей.


Комментарии (1)  
Пятница 11 июня 2010
Сообщение прочтено 550 раз

 В стародавні часи буяння химерної доби бароко на одній зі складених в Україні (подейкують, що самим гетьманом Іваном Мазепою) мап Европи наш континент мав вигляд вродливої жінки, а Україна на тій мапі являла собою "сладчайший лобок Европи". Популярна ідея вагінальности української цивілізації володіла підсвідомістю українського народу завжди, і днями вчергове знайшла відображення в запропонованих сучасними митцями символах нашого часу.

Колись у 1970-ті роки менти завзято ганяли парочки, які стрибали в гречку в Лісопарку. Але часи змінюються, й рідне місто змінюється разом з часами. Настільки, що давно вже готово відкинути залишки пуританської моралі і нарешті й собі стати не менш як приймаючим. Про що доволі прозоро натякає і напис на плякаті, і відверто приймаюче зображений Дзеркальний струмінь на цій емблемі Евра - 2012. Над мистецьким шедевром гордо височіє постать міського очільника.


Комментарии (1)  
Среда 21 апреля 2010
Сообщение прочтено 520 раз

  

картина Олександра Коробова, 1975. З сайту www.maslovka.org

Один з моїх улюблених пам'ятників Ак'яру ("Севастополя") - пам'ятник затонулим кораблям - символ демілітаризації Чорного моря. Тоді, півтора століття тому, росіяни самі затопили свою фльоту. Чому б нинішнім керівникам РФ не взяти приклад з предків часів Нахімова! Не потрібна військова база на курортному півострові, це зрозуміло всякій тверезомислячій людині!

Історія знає прецедент розумного й мудрого рішення. Кримська війна 1855 - 1856 років принесла звільнення Чорного моря від військового металобрухту: за Паризьким мирним договором 1856 року будь-якій державі, що мала вихід у Чорне море, заборонялося мати фльоту та військові арсенали на його узбережжі. Мудрими людьми були світові лідери середини ХІХ століття!


Категории: Ужиткова політологія    
Комментарии (1)  
Вторник 9 февраля 2010
Сообщение прочтено 1502 раз

 В одному з передноворічних чисел тижневика "Лівий берег" прочитав дуже цікаве інтерв'ю, яке ще багато років тому дав відомий кардіохірург, академік Микола Амосов. Його вже нема з нами. Такі люди як він - інтелігенція у кращому розумінні слова, мудрі й поважні люди, яких хочеться слухати й слухати.

Микола Амосов у інтерв'ю висловив кілька цікавих думок: хоч читати їх і трохи гірко, проте гірка правда в будь-якому випадку краща за красиву брехню. Ці думки й справді шокують відвертістю й простотою: що слов'яни - генетично не перший сорт; що існує природна, біологічна обумовленість однополярного світу й добре, що таким вожаком є цивілізаційно близькі нам Сполучені Штати Америки, а не менш гуманна країна. Втім, слова мудрої людини краще почитати в оригіналі.

Николай Амосов:«Мне, в общем, наплевать на смерть!»

Разговор с Николаем Михайловичем Амосовым запомнился мне по двум причинам. Во-первых, мне удалось, наконец, преодолеть в себе некоторую робость и внутренний зажим по отношению к этому великому хирургу и чудесному человеку. И не потому робел, что он был директором Института сердечнососудистой хирургии, профессором, академиком, лауреатом Ленинской премии, Героем Социалистического Труда. Не потому.

Просто впервые я снимал Амосова еще в далеком 1974-м, и хорошо помнил все эти леденящие душу предупреждения сотрудников о его крутом нраве, требовательности и бескомпромиссности в работе. Да я и сам видел, как во время очередной операции на сердце он кричал и в ярости бросал об кафельный пол не тот или не вовремя поданный ему хирургический инструмент. Зрелище, я вам скажу, не для слабонервных!.. Его боялись ужасно! Но в то же время безумно любили и столь же безумно им гордились. Больные, кстати, тоже.

И вторая. Когда мы, после интервью, уже шли с ним из больницы на выход, он, со своим характерным волжским оканьем, сказал мне: «А вы знаете, Анатолий Давидович, мне с вами было интересно!..»
Его уже семь лет нет с нами. Зато его рецепты и наблюдения, высказанные в интервью 10 лет назад, и сегодня важны и актуальны.

Николай Михайлович, в своей книге вы пишете, что люди различаются между собой по способности переносить напряжение…
...
Читать


Категории: Ужиткова політологіяВізія    
Комментарии (11)  
12345678Вперед | Указать страницу