Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Пятница 16 марта 2012
Сообщение прочтено 10352 раз

Понедельник 6 августа 2012
Сообщение прочтено 8256 раз

В условном предисловии к этому небольшому анализу хотелось бы отметить, что он касается современных христиан, которым интересна судьба собственной веры. Тем кто не готов прочитать статью полностью и проанализировать факты приведенные в ней, можно ее не начинать.

Все книги т.н. Нового Завета написаны в период 1-4 ст. Р.Х. древнегреческим языком. Здесь мы не будем обсуждать политические составляющие и религиозные состязания, которые повлекли трансформацию хрестианства в христианство. Остановимся лишь разборе ключевого хри(е)стианского термина которым нарекли Господа в эллинистической среде 2000 лет назад. Нам могут сколько угодно утверждать о ненужности подобных исследований, т.к. все до нас уже рассказали и приукрасили предшественники, но это не должно останавливать тех кто интересуется поисками правды в темноте прошлого. Сегодня нам говорят, что «имя» Сына Бога – «Христос» или «Хрестос», не так важны, ведь весь мир знает что Иисус был иудеем (с дома Давида) и Он обозначает Помазанник (Мошиах арам.), согласно обещаниям пророков давнеиудейского времени. Некоторые сегодня дошли до того, что всячески удивляются и смеются, когда читают написание термина через букву «е» вместо «и». Когда им предоставляешь фотокопии древнехрестианских документов, и даже документов христианского времени, с доказательствами написания слов «Хрестос» и «хрестиане», такие деятели, как правило, или замолкают (оставаясь почему то при своем мнении) или заявляют про однозначность «Христоса» и «Хрестоса». Но так ли это?


Луки 6:35 (Син.Кодекс 4в.)


1Петра 2:3 (Син.Кодекс 4в.)


Луки 6:35, Вашингтонский Кодекс 5в.


Фрагмент Евангелия Филлипа. ІІ Кодекс Наг-Хаммади. 2в. по р.х.


...
Читать


Комментарии (18)  
Четверг 2 августа 2012
Сообщение прочтено 1441 раз

 В умовній передмові до цього невеликого аналізу хотілось би зазначити, що він стосується сучасних християн яким не байдужа доля власної віри, а також тих людей котрим просто цікаве пізнання чогось нового та дефіцитного, у плані інформаційної розповсюдженості. Тим хто не готовий прочитати статтю повністю та проаналізувати факти наведені в ній можна її не починати.  

 Всі книги т.з. Нового Заповіту написані в період 1-4 століття давньогрецькою мовою. В цій статті ми не будемо обговорювати політичні складові та релігійні змагання що посприяли «трансформації» хрестиянства в християнство. Але наразі зупинимось на важливості розбирання терміну, яким був названий Господь елліністичним середовищем. Нам можуть скільки завгодно стверджувати про непотрібність подібних досліджень, адже все за нас уже розповіли та прикрасили попередники, але це не має зупиняти тих хто цікавиться дослідженням правди. Сьогодні нам кажуть що «ім’я» Сина Божого – «Хрестос», «Христос», не так важливі, адже весь світ знає що Ісус був юдеєм (із дому Давида) і Він означає Помазаника (Мошиах арам.), відповідно до обіцянок пророків давньоюдейської доби. Деякі невігласи сьогодні дійшли до того, що всіляко дивуються та сміються, коли читають написання терміну через літеру «е» замість «и». Коли їм надаєш фотокопії першохрестиянських документів, та навіть документів вже християнської доби, із доказами написання слів «Хрестос» та «Хрестияни», такі діячі як правило або замовкають і припиняють розмову (продовжуючи все ж таки своє невігластво десь в іншому місці) або заявляють про однозначність та паралельну однаковість слів «Христос» та «Хрестос». Але чи так це?


Луки 6:35 (Син.Кодекс 4ст.)




1Петра 2:3 (Син.Кодекс 4ст.)


...
Читать


Это сообщение написано также в: Справжня історія (0 комментариев)
Среда 11 июля 2012
Сообщение прочтено 6314 раз




Роль Петра та Павла у становленні і розповсюдженні хрестиянства важко переоцінити. Щоб усвідомити, наскільки потужними були ці дві постаті, потрібно осягнути масштаб географії яку вони подолали розширюючи Хрестове вчення. Важливо й те що Апостолам, коли вони стали свідками діяльності Ісуса, було лише по 28 років (приблизно). Та легкість та ясність, з якою вони тримали проповідь, була просто неймовірною, оскільки класичним старечим мудрецям потрібні були покоління собі подібних щоб розповсюдити певне вчення на окремій території.  Молоді ж Апостоли, в своїй безмежній талановитості в Дусі Святому, за якихось декілька десятків років підкорили півсвіту. Матвій з Яковом дійшли до земель Грузії ще в першій половині 1 століття. Тоді ж Андрій, брат Петра, проповідував у грецьких колоніях Криму. Фома засновував церкву в Індії. Неймовірно, але в Тибеті зберігся напис на кам’яній брилі з іменем Ісуса Сина Божого, датований 50ми роками 1століття, очевидно й там побували посланці Господа.

Історія виділила саме Петра з Павлом, поміж інших Апостолів (відзначимо ще Івана), саме за їх активність у найнебезпечніших регіонах - Європі та передній Азії. Тобто там де вороги Хрестові – левіти, мали великі перспективи та вплив на місцевих чиновників Римських колоній.

Петро (Симон, Кифа – скеля) був галілейським рибалкою з міста Віфсаїда (можливо Капернаум). У своєму ясному молодечому розумі, він разом із братом, стали першими хто зрозумів ким був Ісус. Сам Син Божий, побачивши що старці просочені язичницькими стереотипами (в т.ч. Яхвізмом) що сиділи по синагогам-зібранням, не здатні були вмістити Слова Божого, і тому Він обрав саме енергійну та рішучу молодь для Вчення Правди. Ісусу очевидно імпонувала невимушеність Його учнів, які мандруючи по Юдеї зривали в суботу колоски в полі, за що їх могли засудити на побиття камінням левіти за Законом Яхве. Вони не омивали інколи рук перед їжею, що фарисеї вважали ледь не смертним гріхом. Але молодих Апостолів та Ісуса веселила така зашореність старечих послідовників Яхве в Юдеї. На укори від юдейського священства Ісус відповідав коротко і геніально, при чому останні ніколи не могли нічого заперечити. Так матеріалістична і битовушна «мудрість» старих начитаних буквоїдів книжників, ставала відвертою нісенітницею перед Хрестом та його молодими послідовниками. Ісус поважав своїх учнів та любив їх. Він називав їх «своїми друзями» а не рабами. Кифа був уособленням енергійності в апостольському середовищі. Він став першим хто відповів на Ісусове питання «Ким ви вважаєте Мене?». Ісус всіляко намагався приховати те що Він є Сином Божим та Богом. Пам’ятаємо що про більшість видінь та див Він наказував не розповідати, розуміючи що світ диявола може завчасно Його стратити. Але на питання за кого Мене вважаєте, власне Петро відповів – «τον χρηστον του θεου» (Лк.9:20) – «за Хреста Бога». На що Ісус його похвалив і заборонив розповідати це іншим.

 Петро був єдиним хто супроводжував (на відстані) Ісуса коли юдеї Його вели до першосвященників-фарисеїв яхвістів. Кифа був єдиним хто пройшов до Ісуса по морю. Але через свою молодість почав сумніватись і ледь не пішов під воду. Молодий Апостол підпав також під серйозне випробування, коли юдеї його оточили щоб спіймати на осуд (як галілейського послідовника Хреста), він відрікся тричі від Господа (але вперше і в останнє), що безумовно не осуджував
Читать


Комментарии (15)  
Воскресенье 3 июня 2012
Сообщение прочтено 3491 раз


 «Багато бо є неслухняних, марнословів, зводників, особливо ж з обрізаних, їм треба уста затуляти: вони цілі доми баламутять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудного. Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були, і на юдейські байки не вважали»

послання Павла Титу

 

 В побудові сучасного християнства приймали участь люди різноманітних етносів та різних культур.  На протязі тисячоліть гойдалки у богослов’ї та ворожий фарисейський фактор призвели до викривлення та домислювання багатьох речей у хрестиянському середовищі. Це можна легко побачити проаналізувавши історію та різність у текстах 1-2ст. і їх аналогах 4-12ст. Маленьким прикладом можна згадати історію з родоводом Хреста. Так в Синайському Кодексі 4 ст. він присутній у Євангеліях Луки та Матвія, натомість послання Павла та Євангеліє Господнє (Луки – перше видання) де родоводу немає, які відомі вже в 2ст., доносять до нас позицію Павла щодо намагань фарисеїв придумати ці родоводи:

1Тимт.1:3,4 «Як я йшов у Македонію, я тебе вблагав був позостатися в Ефесі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки, і не звертати уваги на вигадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки, ніж збудування Боже, що в вірі воно.»

Даний приклад чудово ілюструє явні протиріччя в текстах «Нового Заповіту». І виникли вони не лише в силу різноманітності хрестиянського менталітету. Очевидна цілеспрямована боротьба зі Словом Ісуса дала нам такий наслідок. Теорія про Святу Трійцю не стала винятком бо вона має фундаментальне значення для сприйняття суті вчення Хрестового. Це те що допомагає відрізнити юдейського Яхве від хрестиянського Теуса, Мошиаха від Хреста, Помазаника від Благого. Ніде в так званому Старому Заповіті, а по суті Танасі, ви не знайдете інформації про три вияви Бога. Хрестиянство переходячи з юдейським фактором в християнство зробило крок у протилежному напрямку і згадки про Отця,  Сина і Святого Духа як єдину суть були свідомо підчищені. Хоча тут потрібно згадати і визнати що в пізніших перекладах Синайського Кодексу (Перше Послання Івана) є фраза «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно.», яка сама по собі відсутня у оригінальному тексті. Керуючись цим фактом антиподи Хреста сьогодні розповсюджують інформацію згідно з якою Свята Трійця була начебто вигадана за сотні років після Ісуса на одному з Нікейських Соборів, а сам Ісус якщо й існував то був простим пророком.  Та вся справа в тому що вказана фраза, в Першому Посланні Івана, нічим не протилежна суті вчення хрестиян і багато хто чомусь закрив очі на ту літературу яку було частково знищено в 1-3ст., а саме гностичну. Ми можемо по різному ставитись до теорій гностиків, але неможливо відкидати
Читать


Комментарии (7)  
Воскресенье 1 апреля 2012
Сообщение прочтено 3887 раз

Якщо ви думаєте що християнство Європи є агресивною релігією, яка в середньовіччі знищила начебто купу населення – ви помиляєтесь. Населення вмирало в основному від хвороб і війн, а християнство стало єдиною силою спроможною протистояти ісламу та арабським вторгненням в середню Азію та Європу. Хоча від самого початку існування цієї, визнаною всіма європейськими націями, релігії проти неї та послідовників ведеться війна.


Сьогодні, згідно з інформацією, зібраною центром спостереження за нетерпимістю і дискримінацією християн у Європі, сьогодення, для братів по вірі - не дуже втішне. 85% проявів нетерпимості спрямовані проти християн. У Франції 84% вандалізму спрямовані саме на християнські осередки – церкви або цвинтарі. У Шотландії 95% випадків насильства спрямовані проти християнської пастви. В Британії 74% опитаних християн визнали що їх релігія потроху зникає під тиском різних факторів. У багатьох частинах світу все більше зростає кількість судових позовів саме до священства та проповідників, яких звинувачують у розпалюванні ненависті. В Англії з лікарні Walsall Manor було звільнено лікаря Девіда Дрю, лише за те що той на свято розіслав колегам електронну пошту з молитвою та привітанням Різдва. В 90-ті роки під час війни в Косово албанцями були знищені сербські православні храми (в т.ч. такі що знаходились під охороною ЮНЕСКО) – проводились етнічні чистки християн, які тепер замовчуються. Відзначимо також що в «толерантній» Великобританії заборонили носити натільний хрест на роботу.


В Сірійському місті Хомсі, як повідомляє інформаційна служба Fides, місцевими ісламістами проводяться також етнічні зачистки християн. 9 жовтня 2011 року в Єгипті армія, у відповідь на демонстрації коптів, відкрила вогонь по натовпу. Під кінець 20ст. християн-коптів у Єгипті було близько 8-9млн. чол. За останніми даними перепису населення їх залишилось 6,5млн. В Іраці у 2003 році було 30 млн. християнського населення. За дев’ять років їх кількість зменшилась втричі. Нагадаємо також що в Саудівській Аравії заборонено і християнство і сам хрест як символ. В багатьох країнах світу швидкі карети допомоги вже давно позбавлені червоних хрестів, і «переведені» на шестигранні «сніжинки».


Як повідомляла організація Voice of the Martyrs в Індонезії в 2005 році були факти страт християнських жінок.

В Нігерії, в містах Мубі, Йолі, Майдугурі, в 2012
Читать


Это сообщение написано также в: В ИНТЕРНЕТЕ ЧТО-ТО НЕ ТАК! (1 комментариев)
Комментарии (10)  
Суббота 25 февраля 2012
Сообщение прочтено 19785 раз

 


Распространенное мнение о том, что хрестианство произросло из иудаизма (культа Яхве) и стало его ответвлением, а Иисус Хрестос соблюдал Танах и черпал оттуда если не все свои знания то многие заимствования, не соответствует истине. По ключевым понятиям, философской базе (которая не была зацикливанием на обрядовых, бытовых и исторических вопросах), литературной форме хрестианство первого и второго веков нельзя назвать детищем иудаизма. Эта философская система, безусловно, явилась вследствие возникновения в землях Ханаана (Галилея) в очень краткие строки личности Хреста и Его учений. А параллели с культом Яхве, в основном незначительно терминологические, стали следствием полемики между этими двумя учениями. Хрестианство было контриудаистично, поэтому в дальнейшем получило ответный удар в виде фальсификаций со стороны оппонентов. В этой статье мы попытаемся рассмотреть некоторые детали вскрывающие эту проблему.

 

«Они готовы скорее поверить, что Библия упала прямо с неба в популярном переводе. Такое отношение демонстрирует полное и абсолютное невежество и самоуверенность»

Dr Carroll R. Bierbower

 

 

Из истории древнего Ханаана

 

В VIII веке до р.х. на территории Ханаана (Палестина) существовало два царства – Иудея и Израиль. Первое имело колена Рувима, Симеона, Иссахара, Завулона, Ефрема, Манассии, Дана, Асира, Гада, Неффалима, второе же только колена Иуды и Вениамина. Вместе 12 колен Израиля. Эти две державы, будучи ранее при царях Давиде и Соломоне одним целым, имели достаточно натянутые отношения. Позднейшая исторически-религиозная литература, такая как Книги Царств, писалась иудеями при несуществующем уже Израиле и повествовала о вине не иудеев а израильтян в расколе страны. 2ая книга царств (20:2) утверждает что израильтяне отделились от Давида, род которого божество Израиля обещало сохранить в веках.

«какая нам часть в Давиде? нет нам доли в сыне Иессеевом; по шатрам своим, Израиль! теперь знай свой дом, Давид! И отложился Израиль от дома Давидова до сего дня. За домом Давидовым не осталось никого, кроме колена Иудина [и Вениаминова].» 3ая кн.царств 12:16,19,20

Иудейская литература повествует о том, что Израиль не соблюдал культа Иудеи, который как утверждали левиты (иудейские священники) был верой их отцов. Отсюда и налоги на левитско-жреческую структуру власти в Иудею не приходили. Но внутреннее ханаанское противостояние было не столь страшным как ассирийские кампании против евреев. В второй половине VIII века до р.х., при царствовании
Читать


Комментарии (23)