Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Четверг 2 августа 2012
Сообщение прочтено 1559 раз

 В умовній передмові до цього невеликого аналізу хотілось би зазначити, що він стосується сучасних християн яким не байдужа доля власної віри, а також тих людей котрим просто цікаве пізнання чогось нового та дефіцитного, у плані інформаційної розповсюдженості. Тим хто не готовий прочитати статтю повністю та проаналізувати факти наведені в ній можна її не починати.  

 Всі книги т.з. Нового Заповіту написані в період 1-4 століття давньогрецькою мовою. В цій статті ми не будемо обговорювати політичні складові та релігійні змагання що посприяли «трансформації» хрестиянства в християнство. Але наразі зупинимось на важливості розбирання терміну, яким був названий Господь елліністичним середовищем. Нам можуть скільки завгодно стверджувати про непотрібність подібних досліджень, адже все за нас уже розповіли та прикрасили попередники, але це не має зупиняти тих хто цікавиться дослідженням правди. Сьогодні нам кажуть що «ім’я» Сина Божого – «Хрестос», «Христос», не так важливі, адже весь світ знає що Ісус був юдеєм (із дому Давида) і Він означає Помазаника (Мошиах арам.), відповідно до обіцянок пророків давньоюдейської доби. Деякі невігласи сьогодні дійшли до того, що всіляко дивуються та сміються, коли читають написання терміну через літеру «е» замість «и». Коли їм надаєш фотокопії першохрестиянських документів, та навіть документів вже християнської доби, із доказами написання слів «Хрестос» та «Хрестияни», такі діячі як правило або замовкають і припиняють розмову (продовжуючи все ж таки своє невігластво десь в іншому місці) або заявляють про однозначність та паралельну однаковість слів «Христос» та «Хрестос». Але чи так це?


Луки 6:35 (Син.Кодекс 4ст.)




1Петра 2:3 (Син.Кодекс 4ст.)


...
Читать


Это сообщение написано также в: Справжня історія (0 комментариев)
Среда 11 июля 2012
Сообщение прочтено 6422 раз




Роль Петра та Павла у становленні і розповсюдженні хрестиянства важко переоцінити. Щоб усвідомити, наскільки потужними були ці дві постаті, потрібно осягнути масштаб географії яку вони подолали розширюючи Хрестове вчення. Важливо й те що Апостолам, коли вони стали свідками діяльності Ісуса, було лише по 28 років (приблизно). Та легкість та ясність, з якою вони тримали проповідь, була просто неймовірною, оскільки класичним старечим мудрецям потрібні були покоління собі подібних щоб розповсюдити певне вчення на окремій території.  Молоді ж Апостоли, в своїй безмежній талановитості в Дусі Святому, за якихось декілька десятків років підкорили півсвіту. Матвій з Яковом дійшли до земель Грузії ще в першій половині 1 століття. Тоді ж Андрій, брат Петра, проповідував у грецьких колоніях Криму. Фома засновував церкву в Індії. Неймовірно, але в Тибеті зберігся напис на кам’яній брилі з іменем Ісуса Сина Божого, датований 50ми роками 1століття, очевидно й там побували посланці Господа.

Історія виділила саме Петра з Павлом, поміж інших Апостолів (відзначимо ще Івана), саме за їх активність у найнебезпечніших регіонах - Європі та передній Азії. Тобто там де вороги Хрестові – левіти, мали великі перспективи та вплив на місцевих чиновників Римських колоній.

Петро (Симон, Кифа – скеля) був галілейським рибалкою з міста Віфсаїда (можливо Капернаум). У своєму ясному молодечому розумі, він разом із братом, стали першими хто зрозумів ким був Ісус. Сам Син Божий, побачивши що старці просочені язичницькими стереотипами (в т.ч. Яхвізмом) що сиділи по синагогам-зібранням, не здатні були вмістити Слова Божого, і тому Він обрав саме енергійну та рішучу молодь для Вчення Правди. Ісусу очевидно імпонувала невимушеність Його учнів, які мандруючи по Юдеї зривали в суботу колоски в полі, за що їх могли засудити на побиття камінням левіти за Законом Яхве. Вони не омивали інколи рук перед їжею, що фарисеї вважали ледь не смертним гріхом. Але молодих Апостолів та Ісуса веселила така зашореність старечих послідовників Яхве в Юдеї. На укори від юдейського священства Ісус відповідав коротко і геніально, при чому останні ніколи не могли нічого заперечити. Так матеріалістична і битовушна «мудрість» старих начитаних буквоїдів книжників, ставала відвертою нісенітницею перед Хрестом та його молодими послідовниками. Ісус поважав своїх учнів та любив їх. Він називав їх «своїми друзями» а не рабами. Кифа був уособленням енергійності в апостольському середовищі. Він став першим хто відповів на Ісусове питання «Ким ви вважаєте Мене?». Ісус всіляко намагався приховати те що Він є Сином Божим та Богом. Пам’ятаємо що про більшість видінь та див Він наказував не розповідати, розуміючи що світ диявола може завчасно Його стратити. Але на питання за кого Мене вважаєте, власне Петро відповів – «τον χρηστον του θεου» (Лк.9:20) – «за Хреста Бога». На що Ісус його похвалив і заборонив розповідати це іншим.

 Петро був єдиним хто супроводжував (на відстані) Ісуса коли юдеї Його вели до першосвященників-фарисеїв яхвістів. Кифа був єдиним хто пройшов до Ісуса по морю. Але через свою молодість почав сумніватись і ледь не пішов під воду. Молодий Апостол підпав також під серйозне випробування, коли юдеї його оточили щоб спіймати на осуд (як галілейського послідовника Хреста), він відрікся тричі від Господа (але вперше і в останнє), що безумовно не осуджував
Читать


Комментарии (15)  
Четверг 17 мая 2012
Сообщение прочтено 4932 раз

 

Уже не для кого не секрет что вся советская верхушка первой половины прошлого века состояла практически из евреев. Многие молодые из них (в т.ч. и Сталин) еще в конце 19 века были обворожены идеями немецкого еврея Маркса (сын раввина). Многие из них имели или русские фамилии или псевдонимы, дабы их конспирация в царской России имела больший вес. Американский банкир Яков Шифф который отлично знал Троцкого,  и был одним из представителей спонсоров революции 17-го года, отмечал что среди всех известных большевиков доминируют евреи: Троцкий (Бронштейн), Ленин, Зиновьев (Апельфаум), Лурье (Ларин), Крыленко, Луначарский, Урицкий, Каменев (Розенфельд), Свердлов, Стеклов (Нахамес) и многие другие. Фактически свыше 90% партии были евреями.

 "Если бы мы вышли на улицу и опросили людей старше 60, они бы сказали, что любят Сталина, он был богом "- Шалва Хаймович Мамиствалов г.Гори (из статьи М. Джордана "Евреи Гори любят Сталина")

  Естественно чтобы попасть на вершину олимпа большевистского движения, нужно было иметь еврейское происхождение. Товарищ Коба родился в городе Гори, имел достаточно низкий рост (1,66м) как для грузина и довольно вытянутые черты лица. Его отец, с далеко не грузинским именем - Виссарион Иоаннович был сапожником в Гори. Известно, что в то время грузинское население практически не работало на подобных работах, они считали это недостойным для себя. По этому сапожниками были в основном евреи. Кстати имена детей Сталина тоже далеко не грузинские - Яков и Василий.




Сейчас множество споров идет вокруг фамилии Джугашвили. На 100% можно сказать что фамилии с окончанием "швили" давались не коренному населению а ассимилированным иностранцам в Грузии. Что касается "джуга" то здесь мнения расходятся. Одни утверждают что это "давний потерянный" термин грузинского языка который означает "сталь", другие что фамилия давалась от латинизированного значения слова - jew, джу (еврей). Имя Иосиф конечно же далеко тоже не было грузинским, а потому Коба был принят очевидно в ряды большевиков с радушием, как свой. Что в дальнейшем помогло ему пробраться на вершину партии. Сталин впервые встречается с марксистскими теориями будучи студентом духовной семинарии, куда его приставила мать. Очевидно не питая никакой генетической любви или приязни к христианству юноша выбирает для себя более подходящие теории марксизма.

 «В революционное движение я вступил с 15-летнего возраста, когда я связался с подпольными группами русских марксистов, проживавших тогда в Закавказье. Эти группы имели на меня большое влияние и привили мне вкус к подпольной марксистской литературе» Иосиф Джугашвили

  Этими "русскими марксистами" были О. А. Коган, Г. Я. Франчески, В. К. Родзевич-Белевич. Что называется - увидели своего  Он уже тогда не дружил с законом и участвовал в грабежах и налетах на банки за что был сослан в Сибирь. После начала первой мировой войны вместе с остальными большевиками вел активную предательскую контррусскую деятельность в тылу против собственной страны.

  Сейчас Сталину активно приписывают попытку оторвать СССР от капиталистов запада, который спонсировал Троцкого с большевиками и имели очевидно какие то интересы в курировании уничтожения христианской Российской Империи.
Читать


Категории: ІсторіяСталинвійнаєвреїкомунізм    
Комментарии (7)  
Понедельник 30 апреля 2012
Сообщение прочтено 9065 раз

 Кожне людське об’єднання, племінне або ж національне, прагнуло мати вождя чи монарха. Попри те що той ставав найчастіше божеством, він був уразливим для заздрісників та ворогів. Тому вершиною влади повинна була стати невідома сила, не помітна, безадресна, тіньова. Щоб будь яка дія була корисна для неї, а протидія спрямовувалась в порожнечу. З кожним століттям вдосконалення світ породжував  модернові форми об’єднань, культів жреців, сект, братств, які намагалися стати такою силою. Впливові люди відразу зрозуміли вигоду таких утворень і стали їх рушійною силою. Протидія дворян, знаті та священства – монарху ще з часів шумерських, єгипетських, перських, ассірійських імперій була помітною. Дві системи об’єднань (або їх намагання) – національна (по крові) та релігійна (по духу), завжди стояли піонерами в глобальній людській колективній взаємодії. Саме релігійне підґрунтя стало цементом для створення обраних, що через тисячі років проводять свою працю з цим світом. Саме релігійне, «божественне», потаємно-незрозуміле основній масі, могло зацікавити «обрані» голови. Нова доба повідомила нам дві сили – масонство та ілюмінатів, які є правонаступниками азійського культу жреців, від єгипетських до левітських. В середньовіччі вони стали породженням кабалістів, які стали міксом гностичних та юдейських теорій, та найпотужнішими структурами що були здатні змінювати хід історії, творивши революції та перевороти в державах Європи. Масонсько-кабалістична символіка присутня в багатьох дворянських гербах, військових стягах, емблемах європейського середньовіччя.


«Всевидяче око» (зображене також на 1дол.банкноті та 500грн.) Російська імперія 1762р.

Герб Корибутів, волинська шляхта – 16ст.(на ряду з хрестом зображено равіністичну гексаграму та півмісяць)



Читать


Комментарии (12)  
Сообщение прочтено 1652 раз

Барон Гакстгавзен, що подорожував по Московщині й Україні в 40-х рр. 19 ст. пише в своїх «Студіях»  таке: 

«Українці є противенством москалів. Українець є вдумчивий, запальний, радо згадує минуле свого народу й упоюється спогадами про геройські подвиги своїх предків. Коли його спитати — хто він, то він відповість з радісною гордістю: я козак.

Українці, це поетичний, багатий фантазією народ, й тому легко собі уявити, яка сила народніх пісень, казок і переказів в них збереглася. Вони мають великий талант до мистецтва, а до співу створений в них дзвінкий голос, чутке ухо й память. Гостинність, чистота і дбайливість в утримуванні всього в порядку, відрізнює їх від безсабашности москалів. Непомірно більше, аніж у москалів розвинуте в українців і естетичне почування. Вони мають теж талант до рисунків і малярства. В цілій низці поменчих черт характеру, помічується, що українці мають куди більше змислу для краси, аніж москалі».

Джозеф Маршаль, що на прикінці 60-их рр. XVIII ст. побував на Чернигівщині, почував себе там так, як «у першому-ліпшому англійському графстві». Його захоплювала лагідна й привітна українська вдача й гостинність. Чистоту, й огрядність українських хат прирівнював другий англієць — Даніель Клєрк до таких-же в Голяндії та Норвегії. «За столом українського селянина — писав він — більша чистота, аніж за столом у московського князя». Чесність, господарність, привітність та гостинність українців, захоплювала не тільки Клєрка, а всіх чужосторонніх гостей тогочасної України. Німець Готліб Гмелін, що був на Україні в 70-их рр. XV III ст. завважив у своїх «Подорожах», що «українці розмірно побожні, отверті, приступні для кожного, та замилуванні в музиці й співі. Люблять чистоту й тому найбідніша українська хата куди привітніша, ніж найбагатший двір на Московщині».

Вітчизняні діячі так оцінювали Московію. 1659 р. козацький полковник Григорій Гуляницький: "Москва наступає безбожна... все мечем і вогнем розорюють, церкви Божі палять, без усякого милосердя про монастирі, священиків і іноків і інокинь всіх під меч пускають, а більше того над паннами добрими дівицями і попадями глумління роблять, груди вирізують, і малим дітям не спускають, образам святим очі вилуплюють..."
1653 р. І.Богун "У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе "рабами царськими". Увесь народ московський є рабом. У Московщині продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатись до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь".


Категории: Історія    
Комментарии (4)