Авторизация
Меню

Календарь
 Август 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Петро та Павло як стовпи хрестиянства
don-ki-HOT | 2012-07-11 19:28:43
Сообщение прочтено 6411 раз




Роль Петра та Павла у становленні і розповсюдженні хрестиянства важко переоцінити. Щоб усвідомити, наскільки потужними були ці дві постаті, потрібно осягнути масштаб географії яку вони подолали розширюючи Хрестове вчення. Важливо й те що Апостолам, коли вони стали свідками діяльності Ісуса, було лише по 28 років (приблизно). Та легкість та ясність, з якою вони тримали проповідь, була просто неймовірною, оскільки класичним старечим мудрецям потрібні були покоління собі подібних щоб розповсюдити певне вчення на окремій території.  Молоді ж Апостоли, в своїй безмежній талановитості в Дусі Святому, за якихось декілька десятків років підкорили півсвіту. Матвій з Яковом дійшли до земель Грузії ще в першій половині 1 століття. Тоді ж Андрій, брат Петра, проповідував у грецьких колоніях Криму. Фома засновував церкву в Індії. Неймовірно, але в Тибеті зберігся напис на кам’яній брилі з іменем Ісуса Сина Божого, датований 50ми роками 1століття, очевидно й там побували посланці Господа.

Історія виділила саме Петра з Павлом, поміж інших Апостолів (відзначимо ще Івана), саме за їх активність у найнебезпечніших регіонах - Європі та передній Азії. Тобто там де вороги Хрестові – левіти, мали великі перспективи та вплив на місцевих чиновників Римських колоній.

Петро (Симон, Кифа – скеля) був галілейським рибалкою з міста Віфсаїда (можливо Капернаум). У своєму ясному молодечому розумі, він разом із братом, стали першими хто зрозумів ким був Ісус. Сам Син Божий, побачивши що старці просочені язичницькими стереотипами (в т.ч. Яхвізмом) що сиділи по синагогам-зібранням, не здатні були вмістити Слова Божого, і тому Він обрав саме енергійну та рішучу молодь для Вчення Правди. Ісусу очевидно імпонувала невимушеність Його учнів, які мандруючи по Юдеї зривали в суботу колоски в полі, за що їх могли засудити на побиття камінням левіти за Законом Яхве. Вони не омивали інколи рук перед їжею, що фарисеї вважали ледь не смертним гріхом. Але молодих Апостолів та Ісуса веселила така зашореність старечих послідовників Яхве в Юдеї. На укори від юдейського священства Ісус відповідав коротко і геніально, при чому останні ніколи не могли нічого заперечити. Так матеріалістична і битовушна «мудрість» старих начитаних буквоїдів книжників, ставала відвертою нісенітницею перед Хрестом та його молодими послідовниками. Ісус поважав своїх учнів та любив їх. Він називав їх «своїми друзями» а не рабами. Кифа був уособленням енергійності в апостольському середовищі. Він став першим хто відповів на Ісусове питання «Ким ви вважаєте Мене?». Ісус всіляко намагався приховати те що Він є Сином Божим та Богом. Пам’ятаємо що про більшість видінь та див Він наказував не розповідати, розуміючи що світ диявола може завчасно Його стратити. Але на питання за кого Мене вважаєте, власне Петро відповів – «τον χρηστον του θεου» (Лк.9:20) – «за Хреста Бога». На що Ісус його похвалив і заборонив розповідати це іншим.

 Петро був єдиним хто супроводжував (на відстані) Ісуса коли юдеї Його вели до першосвященників-фарисеїв яхвістів. Кифа був єдиним хто пройшов до Ісуса по морю. Але через свою молодість почав сумніватись і ледь не пішов під воду. Молодий Апостол підпав також під серйозне випробування, коли юдеї його оточили щоб спіймати на осуд (як галілейського послідовника Хреста), він відрікся тричі від Господа (але вперше і в останнє), що безумовно не осуджував Ісус розуміючи як у випробуваннях гартуються Його учні які мають не померти того вечора а нести людству Слово. Тут також потрібно зазначити що в ракурсі пізніших фальсифікацій текстів хрестиян, Петра намагались висвітлити (Павла до Галатів) як такого що ховається від юдеїв, відрікається та кривить душею. Павло ж начебто осудив Петра за це. Але ці редакторські вставки, які намагаються очорнити Апостолів, виглядають смішними хоча б тому що богодуховні та цілісні у Хресті Павло з Петром не можуть чубитись, ділитись, та виступати один проти одного – впринципі. Інакше їх обраність Хрестом була б під питанням. Сама ця історія конфлікту між двома Апостолами попахує рукою юдея. Чого тільки коштує фраза «ми юдеї природою, а не грішники з поган», після якої вже йде спроба примирити незістиковку з вченням Хрестовим – мовляв і юдеї, теж грішники (тоді навіщо було порівнювально-возвеличуватись над поганами?). Петра називають юдеєм, хоча в тих же Діяннях всіх Апостолів кличуть – «мужі Галілейські».

 Після воскресіння Ісуса більшість Його учнів (в т.ч. Петро) розійшлись по римським землям. Історія закладена в Діяннях Апостолів (написані в 2ст.) про те що всі Апостоли перебували в Храмі Яхве у Єрусалимі після вбивства Хреста юдеями, є лише пізнішою вигадкою, і ось чому: Ми чудово пам’ятаємо що більшість проповіді Ісус провів у Галілеї, «не хотів бо ходити по Юдеї, бо юдеї шукали нагоди, щоб убити Його». Пам’ятаємо що 11 апостолів були з Галілеї Язичеської, у якій юдеї з часів Маккавеїв не мешкали (3-2ст. до Р.Х.), а з часів династії Селівкідів цю землю заселили еліни (всі хрестиянські писання писались грецькою і побудовані на грецизмах).  Єрусалим, як центр яхвізму з яким боровся Ісус, був під владою левітів-фарисеїв, котрі мали вплив навіть на римських намісників Юдеї.  Храм, тим паче до його зруйнування римлянами у 60ті роки 1ст., був під владою фарисеїв. І попри це фальсифікатори історії дають нам версію – після вбивства Ісуса в Єрусалимі, фарисеї (які переслідували хрестиян) дали згоду Апостолам «перебувати у Храмі»  досить довгий час, а ті навчали там, скликали собор, дискутували з фарисеями, критикували обрізаних юдеїв і т.д. І після того лише, очевидно отямившись, фарисеї знову почали переслідувати Апостолів. Фантастична версія, правда?! Декілька днів тому оголтілий натовп готовий був розірвати Петра, кричав на Ісуса Пилату – «розіпни його» а тепер стояв у Храмі (разом із фарисеями та садукеями) і слухав проповідь учнів убитого ними Хреста. Такі нелогічності і абсурдності народжені завдяки «фарисейській заквасці» яка потрапила згодом до текстів хрестиян. Діяння Петра (4 кодекс НГ) пропонують нам іншу версію. Апостоли, очевидно вже після Вознесіння Господа, попливли морем з Палестини в інші землі.

Отже беручи до уваги те як стрімко виросла чисельність хрестиян в той період серед необрізаних народів, логічно зробити висновок – апостольська проповідь проходила переважно не в юдейській землі і не серед юдеїв. Петро ж, маючи галілейське походження, ніс вчення до народів Європи (Іспанія, Греція, Британія, Рим) та передньої Азії що перебувала у владі Риму. Нажаль до наших часів дійшли лише декілька рукописів Петра (чи приписаних йому). З них два послання визнала християнська церква. В одному з них зафіксовано повний термін що визначав Ісуса – «ХРНСТОСЕ», замість скороченого «ХС» або пізнішого трансформованого «ХРІСТОСЕ». Хоча кількість юдаїзацій, що міститься в посланнях, не дозволяє ці праці на 100% віднести до руки Петра. Взагалі історія з хрестиянськими рукописами дуже болюча. На різних етапах їх знищували (за часів Нерона – палили) та редагували безбожно. Те що залишилось надало сьогодні змогу частково і по краплинах відтворити всі нюанси того вчення і періоду історії. Так вкінці другого століття єпископ Коринфу Діонісій, як свідчить Євсевій Памфіл в Церковній Історії, відмічав що посланці диявола намагаються підробити Писання Господнє. Відома секта евіонітів тим і займалась що юдаїзувала хрестиянську філософію. Хоча з іншого боку мінімальна кількість послань у Петра можливо пояснюється перевагою усної форми вчення у цього Апостола.



 "ειπερ εγευσασθε οτι Хρηστος ο Кυριος" "Бо ви спробували(пізнали) що Хрестос Господь" 1Петра 2:3 (Син.Кодекс)

 Кифа, за переданням, був розіп’ятий в 64 році але за власним проханням вниз головою, тому що вважав себе недостойним померти так як помер наш Господь.

 

Іконописна традиція середньовіччя зображає нам улюблених Петра з Павлом старими чоловіками, з густими бородами та поріділим волоссям, схожими на левітів-фарисеїв, але світ насправді побачив саме моложавість, енергійність та кмітливість яку випромінювали ці обранці Божі – «В старі бо міхи не наливають вина молодого» як казав Ісус.

 

Павло (Савл). Нам не відомо чи був Павло юдеєм по крові, чи просто прозелітом який народився біля 4го року у місті Тарсі, що знаходився у елінській Кілікії. Відомо що він був громадянином Риму. Приблизно в 29 років він перебував у Єрусалимі і левіти послали майбутнього Апостола в Дамаск з антихрестиянською місією. Але назад до яхвізму Павло уже не повернувся. В дорозі йому явився Хрестос і через декілька днів бувший радикал-фарисей (як сам про себе свідчив Савл) став обранцем Бога. Історія з Павлом дуже важлива для нас, тому що він знав юдаїзм із середини. Всі нюанси – від філософії цього вчення до його злочинів проти хрестиян. Через це Апостола Павла найбільше над інших Апостолів ненавидять противники Хреста. Набутий в юдаїзмі досвід став великим козирем Павла, якого до речі не мали в такій мірі інші Апостоли. З неймовірно молодечим завзяттям він розпочав боротьбу за Вчення Хрестове. І хоча тексти Павлових послань не обійшла хвиля фальсифікацій, напір думки та настроїв, які заклав Апостол туди, не змогли повністю викорінити юдействуючі. Подорожуючи зі своїми помічниками серед багатьох народів (македоняни, італійці, галати, коринтяни, ефесяни, солуняни, сірійці і ін.) Павло настільки розігнав у прискоренні розповсюдження хрестиянства серед язичників що безумовно заслужив на звання Апостола Божого. Його праці для нас сьогодні складають видатний скарб. Завдяки ним відкривається завіса таємничості донікейського періоду і апостольських часів, висвітлюється абсолютна неюдаїстичність хрестиянського вчення. А намагання вписати туди фальсифікаторами своїх нісенітниць лише контрастує і породжує протистояння між тим що писав сам Павел і штучними ділянками юдействуючих вставок у текстах. Закон Яхве Павло відкидував як язичництво і відверто називав його «сила гріха». Обрізання Савл прирівняв до антихрестового діяння («стережіться псів, стережіться діячів лихих, стережіться обрізання»). Ця видатна особистість оповістила майбутні покоління що юдеї вигадують байки та родослів’я безкінечні (Хреста). Ці родословні до речі таки вписали у два Євангелії після 2століття. У своїх посланнях він користувався певною системою захисту. Всі вони починались з імені Павла, його «титулу», адресату послання та привітання зі сповідуванням Ісуса Хреста. Ця система спрацювала при виявленні фальсифікованого «послання євреям» в якому нічого такого на початку немає. Примітно що вкінці Апостол додав – «я написав вам коротко», в той час коли це послання за об’ємом ледь не найбільше серед всіх. Очевидно що оригінал тексту був абсолютно іншим і навряд чи призначався євреям. Взагалі, роботи Апостола стали чудовим показником тих юдо-християнських процесів які панували при переписах текстів хрестиян починаючи з 2 століття. Ідея непотрібності Закону і ворожості юдаїзму до Хреста, закладена в роботи, серйозно контрастує з тим що внесли туди фарисействуючі. На різних стадіях ми зустрічаємо два пласти ідей та настроїв – «юдейські байки», «будучи в юдействі я гнав віру Хрестову», «вони хочуть перевернути Хрестову Євангелію», «коли набирається правда Законом то Хрестос надарма вмер», і разом з тим йдуть часткові посилання на Закон та дохрестові часи темряви (під виглядом світла), намагання виправдати фарисейську нетерпимість що набулась саме Законом, а інколи і старі розмови про обраність Ізраїлю. Але питання залишається відкритим, навіщо Апостолу в посланнях до необрізаних, серед яких він проповідував, керуватись в догматиці «відкинутим Законом обрізаних»?! Хоча воно має більше риторично-іроністичний характер, оскільки Павло ставши хрестиянином ніколи не опирався на юдейство. Але головне все ж в його працях це безмежна любов якої навчав Апостол при своїй легкості слова. Пам’ятаємо як неповторно він дав визначення цьому явищу у листі до Коринтян, продовжуючи думку Івана що Любов - ідеальна і це є Бог. Завдяки його високій думці ми маємо три визначення добра і шляху до нього – «Віра, Надія, Любов… Але Любов із них найбільша»… Все геніальне дійсно просто.

Надважливі тексти Павла у висвітленні хрестиянських позицій щодо культу левітського божества Яхве. Так супротивника Хреста він назвав  «богом цього віку(еону)» (2Кор. 4:4), в той час як юдеї вірили лише в одну надприродню силу – Елохіма (Яхве). Проповідник Ісуса засвідчив наявність лжеапостолів (здогадайтесь ким вони були) і там же виявив ключову рису яхвізму – «сам сатана прикидається анголом світла». Левітська філософія, що міститься в «Старому Заповіті», запропонувала Елохіма у наступній формі – «Я творю світло й темряву, провожу безчинства і творю добро. Я Елохім, який робить усе це». Але Павло написав нам: «яка згода у Хреста з беліяаром? Яка спільність у світла з темрявою? Що спільного між праведністю і беззаконням?». Тих же, хто пішов за Яхве та став сповідувати левітське вчення, Апостол назвав «невірними» які «впряглися у чуже ярмо» (2Кор.6:14). 

 Павла побивали камінням, утискали одноплемінники, били палицями, переслідували (як і решту Апостолів) але це лише додавало йому сил і певності у власних діях («Блаженні ви, коли будуть паплюжити вас і гнати і всіляко несправедливо ганити за Мене»). Левіти Єрусалиму його намагались засудити на страту, як Хреста, але дізнавшись що Павло є римлянином – не змогли йому нічого вдіяти (римські солдати захистили Павла). В посланнях Апостола помітна видатна скромність якою була наділена ця людина. Він називав себе «найменшим серед апостолів» видаючи при цьому ледь не перший об’єм роботи. Павла, як і Петра вбили за часів Нерона. За легендою він був обезголовлений у 64 році по Р.Х. Новий 12 Апостол став настільки великим натхненником для наступних поколінь, що під дією його праць Маркіон Синопський поклав усе своє велике майно судновласника Римської імперії на справу хрестиянства, і аскетизувавшись продовжив справу Павла у розповсюдженні Хрестового Вчення, зібравши величезну кількість послідовників.

 Римська імперія, як колиска цивілізованої Європи в ті часи, пройшовши шлях утисків хрестиян та трансформацію їх у християн, нарешті визнала видатну роль Петра і Павла у становленні Хрестового Слова серед європейців. Активність їх діяльності у Європі сьогодні винагороджена, певною мірою, всехристиянським визнанням і любов’ю. Вони несли Вчення не мечем, але силою думки і словом мирним, а результат їх праці справді став вражаючим.

 


Комментарии RSS :

monah | 11.07.2012 19:45 | [Ссылка]

тебе теж зі святом Первоверховних Апостолів Петра и Павла...Wink... 


don-ki-HOT | 11.07.2012 19:48 | [Ссылка]

Зі святом (правда завтра ну нічого).


monah | 11.07.2012 19:51 | [Ссылка]

 завтра по церковному начинаеться сегодня в 16 часов...Cool


don-ki-HOT | 11.07.2012 20:16 | [Ссылка]

Дякую за інфу. Тож я не поспішив.


monah | 11.07.2012 20:27 | [Ссылка]

 так..мабудь ангел хранитель подсказав тобі..Wink


don-ki-HOT | 11.07.2012 20:57 | [Ссылка]

можливо


monah | 11.07.2012 21:04 | [Ссылка]

PodmigivaniePodmigivanieі не сумнівайся 


don-ki-HOT | 11.07.2012 21:05 | [Ссылка]

є до речі в колекції вірш про янгола-охоронця. Завтра викладу.


monah | 11.07.2012 21:29 | [Ссылка]

 буду чекатиPodmigivanie


Явір | 11.07.2012 20:22 | [Ссылка]

Ти знаєш яким є моє ставлення до цієї релігії, її догматів, і відповідно до Ісусових учнів.

Але ось це у Петра мені таки подобається:

«Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою» (1Кор.14:19).

Я маю надію, що це він дійсно це сказав, і то не є пізніші фарисейські вкраплення.

Хоча ось це сказав також Петро:

«А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні» (1Тим.2:12).

Чому така зневага до жінок?

 


don-ki-HOT | 11.07.2012 20:46 | [Ссылка]

Ти цитуєш Павла. По жінкам - типова юдаїзація. Павло казав лише аналогічні речі Хреста. Ісус же жінок ніколи не принижував. Він заступався навіть за блудниць! В його супроводі були жінки. Він також казав що жінка і чоловік - є єдиним цілим (коли вони одружені), тим самим Господь не ставив когось зверху!

Вагомим доказом того що Павло не міг принизити жінку являється все той же Маркіон (його відданий послідовник який канон хрестиянської літератури склав на писаннях Павла). У другому столітті Маркіоніти були ледь не найчисельнішим рухом хрестиян у Римській імперії, а що найголовніше - вони дозволяли жінкам хрестити людей. Це доказ того що ані Павло, ані решта справжніх хрестиян не применшували жінок у правах. То типові юдейські вставки.


don-ki-HOT | 11.07.2012 20:56 | [Ссылка]

1Кор.14:19 - нормальна людська фраза. Я взагалі не доганяю чому в церкві священство читає інколи староболгарською (старослов'янською)? Щоб ніхто нічого не зрозумів? Що ж це за вчення виходить?


Явір | 12.07.2012 00:02 | [Ссылка]

 Так, звичайно то слова Павла.

Я вже якось тобі говорив, а чому б вам не взяти тай не видати справжній (на ваш погляд) Новий Заповіт, очистивши його від, всього того, що принесено туди іудеями.


zelenyiblog | 12.07.2012 13:42 | [Ссылка]

Вітаю зі святом! Laughing


don-ki-HOT | 12.07.2012 18:46 | [Ссылка]

Зі Святом Олеже.