<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Добрі новини з Аушвіцу искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (5)
ZOG (1)
бабло (146)
війна (12)
влада (58)
воші (2)
ГАЗ (1)
гени (4)
герої (55)
гетто (91)
гниды (95)
гої (163)
гонево (104)
гра (15)
Гроші (12)
ГУЛАГ (10)
діти (5)
євреї (116)
жиди (59)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (60)
їжа (1)
КГБ (6)
Київ (9)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (130)
масони (106)
маца (1)
міфи (102)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (7)
терор (24)
фарс (6)
ФБР (1)
фото (4)
ФСБ (2)
Хабад (72)
Хрень (123)
царь (1)
цены (1)
ЦРУ (2)
#

Календарь

 Июль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Среда 10 ноября 2010
Сообщение прочтено 415 раз
Робер | 2010-11-10 14:06:06

 Рекомендую всім прочитати «Індустрію Голокосту» — книгу американського політолога Нормана Фінкельштейна. Він єврей і добре знає суть "шоабізнесу". Після появи цієї книги цей термін також використовується для критики брехні і зловживання пам’яттю Голокосту.

В своїй книзі «Індустрія Голокосту, Міркування про експлуатацію страждання євреїв» (англ. The Holocaust Industry: Reflections on the Exploitation of Jewish Suffering) Норман Фінкельштейн стверджує, що певні кола в США та Ізраїлі зловживають та експлуатують пам’ять Голокосту для свого власного збагачення і виправдовування дій Ізраїлю на Близькому Сході.  Ці твердження і книга набули неабиякого розглосу, схвальних відгуків та гострої критики як в США так і в інших країнах світу.

Норман Фінкельштейн пояснює, що ця тема для нього — сина жертв Голокосту - має велике персональне значення і називає написання її справою честі. Він пояснює необхідність написання цієї книги тим фактом, що на його думку виникла ціла індустрія, яка займається відвертою експлуатацією пам’яті Голокосту і тим самим плюндрує та спотворює пам’ять про страждання людей, а також цим самим сприяє зростанню антисемітизму в світі. Він зокрема стверджує, що:
  • впливові єврейські організації експлуатують трагедію Голокосту задля політичного та фінансового зиску.
  • існують численні шахраї, які приписують себе до жертв Голокосту і що сама кількість жертв штучно завищується.
  • звинувачує Індустрію Голокосту в монополізації страждання; стверджує, що трагедія єврейського Голокосту штучно перебільшується як незрівняна трагедія людства, гірша за всі інші.
  • деякі організації, які представляли інтереси жертв Голокосту не завжди виплачували всі кошти компенсацій потерпілим, привласнили деякі кошти і використовують гроші для увіковічення індустрії Голокосту.
  • інші народи загалом і безпідставно звинувачуються у неприродній ненависті до євреїв і в активній участі у їх винищенні.
  • піддає критиці той факт, що компенсація вимагається від німців і швейцарців і ігнорується така ж практика американських банків під час війни.

Скачати книгу (російською) та почитати он-лай можна отут: http://warrax.net/industria/cover.html 

 

См. также

«Щоденник Анни Франк» - відверту фальсифікацію зробили міжнародним культурним надбанням

Почему я не верю в холокост?

Понедельник 8 ноября 2010
Сообщение прочтено 1442 раз
Робер | 2010-11-08 12:08:12

Першою великою брехнею, пов'язаною з голокостом, була книга «Размальований птах» (англ. The Painted Bird) польського емігранта єврейського походження Єжи Косинського (справжнє ім'я - Йосеф Левінкопф). За поясненнями Косинського, він писав цю книгу англійською мовою, щоб «мати можливість писати безпристрасно, без емоційних асоціацій, які завжди викликає рідна мова». Насправді, всі частини написані (до цих пір невідомо ким) польською мовою. Ця книга видається за автобіографічну розповідь Косинського про поневіряння самотньої дитини польськими селами під час другої світової війни. Насправді Косинський всю війну жив у своїх батьків. Лейтмотив книги — сексуальний садизм, якому віддається польське селянство та калмики, які визволяли село в лавах Червоної армії. Читачі, які познайомилися з цією книжкою до її публікації, жартували, що її слід віднести до розряду «жорсткого порно» і вона являє собою «плід розуму, схибленого на садомазохізмі». Майже всі розказані ним епізоди Косинський вигадав. Польських селян, серед яких він жив, він зображує затятими антисемітами. «Бий євреїв! Бий виродків!» — Кричать вони в його книзі. Насправді, сім'ї Косинського надали притулок польські селяни, хоча вони знали, що це єврейська сім'я і, якщо це відкриється — на них чекають жахливі наслідки.

У журналі «Нью-Йорк Таймс бук рев'ю» Елі Візель вихваляв цю книгу як «одне з кращих» звинувачень нацизму, «написане з глибокою відвертістю і сентиментальністю». Синтія Озік хвалилася, що вона відразу ж здогадалася, що Косинський — це єврей, який пережив Голокост. Навіть коли Косинського пізніше було викрито як літературного шахрая, Візель продовжував обсипати похвалами його «чудовий твір».

Книга Косинського стала одним з основних текстів Голокосту. Вона була бестселером, отримала премії, її перевели багатьма мовами і викладали у вищих школах і коледжах. Косинський роз'їжджав з лекціями і називав себе «Елі Візель задешево» (гонорари Елі Візеля за розповіді про Голокост сягали 25.000 доларів). Навіть коли його нарешті викрили, «Нью-Йорк Таймс» продовжувала його захищати , стверджуючи, ніби Косинський став жертвою комуністичної змови.

Цитата з книги Є.Косинського «Размальований птах»:

Іноді ночима люди, які рушили до крематорію, викидали з вікон немовлят, сподіваючись, що ті залишаться живі. Часом комусь вдавалося вирвати дошку з підлоги вагону, і найхоробріші євреї стрибали в дірку і розбивалися на смерть об посипані дрібним щебенем шпали, рейки або дріт. Понівечені, розрізані колесами тіла втікачів скочувалися з насипу у високу траву.

Вдень, походжаючи вздовж шляхів, селяни знаходили останки сміливців і швидко роздягали їх. Обережно, щоб не забруднитися поганою нехрещеною кров'ю, вони у пошуках коштовностей зривали з трупів білизну. Біля знахідок часто спалахували сварки і бійки. Оголені тіла залишали лежати між рейками, де на мотодрезині щодня проїжджав патруль. Німці поливали понівечені останки бензином і спалювали їх або закопували під насипом.

Пропоную вам ще одну цитату з цього "одного з кращих звинувачень
Читать

Среда 3 ноября 2010

У жовтні 1995 р. Ірен Зісблатт (Irene Zisblatt), яка дивом пережила Голокост, дала інтерв'ю для документального фільму «Останні дні» (The Last Days) Стівена Спілберга. Вона була однією з п'яти дивом переживших Голокост, яких відібрали для розповіді своєї історії для фільму, що вийшов на екран в 1998 році і отримав премію Американської академії кіномистецтв "Оскар" як кращій документальний фільм. В фільмі субтитри гарантують глядачу: "Все, що ви зараз побачите це правда" (Everything you are about to see is true), а Зісблатт повідомляє:

-Вона втікла із середини газової камери "I was sent to the Gas Chamber but it was full!";
-Після втечі з газової камери мужній єврей загорнув її голу в ковдру і жбурнув через електрифікований колючий дрот огорожі табору на відкриту платформу потяга, який відвіз її в безпечне місце;
-Вона ледве уникнула, щоб Ільза Кох зробила з її бездоганної шкіри абажур ("Ilse Koch wanted My Skin For Lampshades!");
-Доктор Менгеле видалив її татуювання;
-Вона була "морською свинкою" Менгеле, яка пережила кілька експериментів, в тому числі один, щоб зробити її очі блакитними.
...
Читать

Понедельник 1 ноября 2010
Сообщение прочтено 1690 раз
Робер | 2010-11-01 21:15:21

Герман Розенблат (Herman Rosenblat), єврей, який "дивом пережив" нацистські концтабори, написав автобіографічну книгу «Ангел за парканом» (Angel at the Fence).

Розенблат під час Другої світової війни підлітком був ув'язнений у Шлібені — підрозділі концентраційного табору Бухенвальд, і вижив завдяки Ромі Радзіцкі — 9-и річній єврейській дівчинці, яка жила поруч у місцевому господарстві і видавала себе за християнку. Розенблат розповів, що він познайомився з Ромою, коли вона залазила на огорожу з колючого дроту, з якої 7 місяців поспіль кидала йому яблука, поки Розенблата не направили в інший концтабір. Пізніше, в 1957 році, Розенблат і Радзіцкі знову зустрілися випадково на Коні-Айленд, коли Розенблат погодився на побачення наосліп з польською іммігранткою. Під час розмови обидва зрозуміли, що вже зустрічалися. Незабаром вони одружилися і прожили разом більше 50 років.

Опра Вінфрі назвала це «найбільшою історією кохання за 22 роки існування свого шоу, про яку ми коли-небудь розповідали в ефірі». Цю історію називали «Великим коханням Голокосту».

Однак дослідники Голокосту почали сумніватися в достовірності деталей розповіді. Вони довели, що в Радзіцкі не було навіть фізичної можливості щось перекинути Розенблату в концентраційному таборі і що насправді Радзіцкі працювала на фермі неподалік від Бреслау — в 210 кілометрах від Розенблата.

Опра Вінфрі заявила що "дуже розчарована".

У 2008 році видавництво Berkley Books скасувало публікацію книги, також були відмінені зйомки фільму під назвою «Квіти біля паркану» з бюджетом $25 млн.

 

Див. також

«Щоденник Анни Франк» - відверту фальсифікацію зробили міжнародним культурним надбанням

Вы знаете что такое хуцпа?

http://literrev.blogspot.com/2008/05/blog-post.html

Почему я не верю в холокост?

юрген граф ревизионизм холокоста

холокоста не было

опровержение холокоста

был ли холокост

мифы о холокосте


Читать

Воскресенье 31 октября 2010
Сообщение прочтено 463 раз
Робер | 2010-10-31 15:44:28

У фільмі С.Спілберга "Список Шиндлера" розповідається як багатий єврей Оскар Шиндлер врятував життя більш ніж тисячі польських євреїв під час Голокосту наймаючи їх на роботу на власностворену фабрику. Для надання фільму більшої достовірності його знято на чорно-білу плівку.

Ревізіоністи Голокосту Ернст Цюндель та Фрідріх Берг оповідають іншу версію цієї історії: коли в листопаді 1944 року радянська армія перебувала на підступах до Пласова — табору в п'ятдесяти кілометрах на схід від Освенціму, Шиндлер і тисяча з гаком євреїв прийняли рішення йти на захід з відступаючими нацистами, замість того, щоб залишитися і бути визволеними радянськими військами. Деякі з них навіть провели наступні кілька тижнів в Освенцімі, але ніхто з них не загинув у «газових камерах» — навіть у фільмі. Навіть на внутрішній стороні обкладинки роману, за яким знімався фільм, написано: «Ця книга є художнім твором. Імена, персонажі, місця і події є продуктом уяви автора або використовуються фіктивно. Будь-яка подібність з реальними подіями або місцями або особами живими чи мертвими є цілком випадковою».

Ернст Цюндель також довів, що деякі події з фільму просто не могли відбуватися. В інтернеті можна найти безліч інформації, схем, які свідчать, що в коменданта табору Амона Гета навіть не було можливості стріляти з балкону свого будинку із гвери в ув 'язнених, адже його будинок розташовувався нижче бараків... Та й навіщо йому було знищувати робочу силу?

Інші критики також стверджують, що події фільму є перекрученими і зовсім не збігаються з реальністю. За словами Девіда Брукшмидта, вдова Оскара Шиндлера Емілі Шиндлер охарактеризувала фільм Спілберга як «брехню». Девід Кроу, професор історії з Північної Кароліні, пов'язаний з Американським меморіальним музеєм Голокосту у Вашингтоні, в інтерв'ю New York Times стверджував, що коли складалися списки, Шиндлер фізично не міг приймати у цьому участь, оскільки перебував в той час у в'язниці за підозрою у підкупі нацистського офіцера СС коменданта концентраційного табору Амона Гета, роль якого у фільмі виконав Ральф Файнс, також бухгалтер Шиндлера Іцхак Штерн (Бен Кінгслі) не працював на нього в цей період. Кроу виявив також, що ізраїльтяни зарахували Шиндлера до праведників світу не в 1958 році - за 16 років до його смерті - а тільки в 1993, коли на зйомки фільму Спілберга до Єрусалиму прибула дружина Оскара Емілія. Кроу також розповів, що після війни Шиндлер крав гроші в тих кого він рятував, а Емілія назвала його «аморальним розпусником».

В США жартівники замість "Schindler's List" (Шиндлерс лист - список Шиндлера") кажуть "Swindler's Mist" (Свіндлерс міст - містифікація шахрая).

http://literrev.blogspot.com/2013/03/blog-post_6899.html

Суббота 30 октября 2010
Сообщение прочтено 1484 раз
Робер | 2010-10-30 11:54:24

Дамо слово іудеям:

Відкритий лист Стівену Спілбергу

Дорогий пане Спілберг!

Як хотілось би, щоб Ви були так само чесні, як і талановиті!
Виступаючи по французькому телебаченню, Ви пообіцяли розгорнути пропаганду голокосту в німецьких школах. На Вашу думку, покази свідків здатні переконати будь-якого слухача, що в газових камерах дійсно загинуло шість мільйонів жидів. Як жид, який ось вже 20 років займається проблемами Холоскосту, я відчуваю себе зобов`язаним привернути Вашу увагу до ряду фактів.

Факти — річ вперта. І через те, що суперечити їм неможливо, наші співплемінники застосували огидний захід: вони змусили прийняти сталінсько-оруеллівські закони, які просто забороняють згадувати будь-які факти відносно "шестимільйонних жертв газових камер". Таким чином, Холокост перетворився в догму, яку всі зобов`язані сприймати як чистої води одкровення. Тих же, хто не хоче дотримувати мовчання й молитися на цей міф, чекає штраф, заточення у в`язницю, а часом — і те, і друге.

Професор Форіссон, що віддав вивченню цієї теми 20 років, зазнав переслідувань і втратив практично все.

Такі закони можуть здаватися безглуздими, але віддайте поліцію та правосуддя всіх країн до рук пана Леві — і Вам стане не до сміху. Ми живемо в XX столітті. Ці закони слугують немов би абсолютним підтвердженням фальшивки, вони перешкоджають математичному та технічному аналізу невідповідностей голокоста.

Але, сер, Ви не знайдете жодного очевидця знищення шести мільйонів жидів. Ви не знайдете жодного свідка того, що поруч з крематоріями стояли газові камери, які знищували тисячу, а то й дві тисячі чоловік одразу,  Зверніть увагу на додаток до мого листа під назвою "Голокост очима Шерлока Холмса", який  містить  квінтесенцію двадцятирічного дослідження цієї теми.
Я берусь обгрунтувати як математично, так і технічно, що знищення шести мільйонів жидів у газових камерах — цілковите безглуздя.
Що ж стосується лементування та слини, що видаються з приводу голокосту сьогодні, через півстоліття після війни — вони не можуть викликати нічого іншого, окрім відчуття гидоти. Це — ганьба і сором на наші голови. Жоден народ в історії людства не тужив так голосно про свої втрати, якими б дійсними вони не були, через п`ятдесят років. Навіть аби в газових камерах дійсно загинуло шість мільйонів жидів, підіймати неймовірний галас з цієї нагоди й продовжувати наживатися на подіях давно минулих днів було б щонайменше непристойно. Та й друге питання напрошується: а ким були лихварі Веймарської республіки? їхню національність Ви знаєте не гірше за мене.

Але нам всім добре відомо, що постійно згадуване число загиблих — це величезне перебільшення. Та і газові камери на основі "Циклона-Б" просто неможливо створити технічно (це видно хоч би з матеріалів суду над концерном Дегеш в 1949 році).

Дійсно, в німецьких концтаборах від тифу та голоду померло 150-200 тисяч жидів.  Багато загинуло у боротьбі проти Німеччини, якій ми, жиди, оголосили війну ще в 1933 році! (Гітлер мав алергію до гегемонії золота та долара, а розгортання військового виробництва дало роботу шести мільйонам безробітних).
Ви чули про одну з книг того періоду, яку написав наш співплемінник Кауфман? Вона називалась "Німеччина має зникнути".  Ми знаємо про 80 мільйонів гоїв, знищених в СССР, політичний режим якого створювався чи не виключно жидами, починаючи з Маркса та Варбургів і закінчуючи Кагановичем, Френкелем, Ягодою та виконавцями їхньої волі. Ми знаємо, що після 1945 року американці та москалі убивали та ґвалтували німців по всій Європі, від Литви до Албанії. Ми знаємо, що вже після війни півтора мільйона німецьких військовополонених померло
Читать

Пятница 29 октября 2010
Сообщение прочтено 2987 раз
Робер | 2010-10-29 15:52:25

 

1.  Чи є в історії хоч одна нація, яку б не втішила звістка, нехай навіть через півсотні років після війни, що її втрати виявилися набагато менше, ніж передбачалося? Хіба той, хто зробив подібне відкриття, не достойний нагород і вшанувань? Невже можна піддавати його колосальним штрафам, здійснювати на нього замахи? Адже професор Р.Форіссон пройшов через все це. Хіба така реакція на відкриття не являє собою важкий випадок психопатії?

2. Хіба ходячі кістяки, яких показують у фільмах на кшталт "Ніч в тумані" Алана Ресне, можуть мати відношення до газових камер? Хіба це не результат голоду в концтаборах? І хіба не був викликаний цей голод систематичним бомбардуванням німецьких міст, "усеспаленням" сотень тисяч жінок і дітей, про яких сьогодні ніхто навіть не згадує?

3. Де розміщалися 4 млн євреїв (якщо допустити, що 2 мільйони загинуло на полях битв)? Достовірно відомо, що жоден концтабір не вміщав більше 60 тисяч чоловік, а газові камери на базі Циклон-Б були тільки в Аушвіці  (яких-небудь доказів того, що для масового знищення людей застосовувався інший газ, просто не існує).

4. Чого варті свідчення, отримані під тортурами, коли людина може "зізнатися" у чому завгодно? Але ж саме так були отримані безглузді твердження коменданта Гесса, настільки широко цитовані сьогодні. А ось ще один факт. Сотня очевидців підтверджує масове знищення людей у газових камерах Дахау, хоча офіційно доведено, що в цьому таборі газових камер взагалі не було!

5. Для кремації одного трупа необхідно 130 кг вугілля, а німцям, як прийнято вважати, доводилося спалювати близько 1300 трупів щодня. Збереглися сотні аерофотознімків Аушвіца, зроблених з американських літаків за час гаданого голокосту (1943-1944). Чому жоден з них не зареєстрував гігантських гір вугілля? Чому на них не видно жодного чорного клубу диму?

6. Чим пояснити, що радіо, кінематограф, преса, телебачення продовжують щодня торочити нам про міфічне знищення шести мільйонів євреїв у газових камерах, супроводжуючи такі передачі нескінченними скаргами і стогонами? Чому єврейське лобі і сьогодні, через півсотні років після війни, не залишає у спокої глибоких людей похилого віку, які колись намагалися врятувати Німеччину від свого гріха, Версальського договору, від міазмів Веймарської республіки, від розкладання німецької молоді, від масового безробіття? Адже повернення до роботи шести мільйонів німців дало хліб двадцяти одному з половиною мільйону їхніх утриманців.

7. Чим пояснити, що в щорічнику американського єврея ("American Jewish Yearbook". Вип. 43. с. 666) вказується, що в 1941 році на території окупованої Європи проживало всього 3,3 млн. євреїв?

8. Хіба можна повірити, що газові камери могли межувати з крематоріями, якщо Циклон-Б, як відомо кожному хіміку, вкрай вибухонебезпечний?

9. Чим пояснити, що будь-який історик, який намагається продемонструвати всю нісенітницю міфу про голокост, зазнає переслідувань у суді? Починаючи з 1980 року лунають вимоги про проведення наукового діалогу, про судову експертизу математичних і технічних аспектів цієї проблеми. Їх результати відкрили б усю правду і змусили б назавжди замовкнути розповсюджувачів чуток, як це сталося з катинською трагедією завдяки перебудовнику Горбачову.

10. Чи можна повірити, що за допомогою Циклону-Б знищувалася тисяча осіб за раз? Достовірно відомо, що американські газові камери, призначені для страти одного (максимум, двох) злочинців, неймовірно складні. До того ж в 1949 році в ході судового процесу над компанією Дегеш, що виробляла препарат для дезінсекції Циклон-Б, було зроблено висновок, що масове знищення людей таким способом абсолютно неможливо і навіть немислимо.

11. Чим пояснити, що Лейхтер, що відповідав у той час за експлуатацію газових камер
Читать

Сообщение прочтено 1647 раз
Робер | 2010-10-29 08:45:59

Ви помітили, що істерія навколо Бабиного Яру поступово вщухає? Адже, неможливо стільки підтримувати цю зухвалу брехню, якою нас годували багато років.

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».

Впродовж півстоліття Бабин Яр набув сумної слави «найбільшої трагедії за всю історію жидівства». Це сприймалося скрізь як незаперечна істина. Сьогодні, здається, віра в це похитнулася як і в Україні, і в цілому світі.

Дивним виглядає те, що «червоні слідопити» радянської доби, які обстежили майже кожен куточок української землі, старанно обминали Бабин Яр, де знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. З відомих причин це старанно приховувалось і замовчувалось.

Однак правду про страшну історію Бабиного Яру приховувати вічно не вдалося. Останнім часом українські й американські дослідження піднімають завісу над таємницями Бабиного Яру. Це не просто свідчення «очевидців» і «вцілілих», а дані прискіпливого аналізу аерофотознімків і документів в архівах Києва, Львова, Харкова, Берліна, Варшави, Лондона, Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Франциско та інших міст.
...
Читать

Среда 27 октября 2010
Сообщение прочтено 697 раз
Робер | 2010-10-27 14:00:29

 Жарким летним днем я сидел за письменным столом в своей яффской квартире. Море плескалось за опущенными – от солнца – жалюзи, приемник верещал из спальни, отвлекая от работы. Я собрался с силами и встал, чтобы, наконец, выключить его. Но когда я подошел к радио, мягкий голос главного раввина Исраэля Лау заставил меня позабыть обо всем.

- Нет, из евреев не делали мыла, – сказал раввин с легким сожалением в голосе, как взрослый, рассказывающий внучке, что нет, мол, котов в сапогах. Так я узнал, что один из страшных рассказов моего детства – о том, что нацисты делали из евреев мыло – оказался сродни сказкам про Бармалея. В той же передаче выступил и директор музея-института холокоста в Иерусалиме, и он подтвердил: хотя на Нюрнбергском процессе фигурировало это обвинение, и даже бруски мыла были представлены, но на самом деле ничего этого не было. А ведь это была не мелкая подробность, а один из основополагающих мифов века, которым доказывалась «зверская деловитость и расчетливость» нацистов, один из мифов, которые в свое время подействовали и на мое мировоззрение. А оказалось – так, военная пропаганда и агитация, способ овладеть умами.

Впрочем, легенда о мыле не исчезла. Ее продолжают подавать посетителям в музеях холокоста, а музеев становится все больше и больше.

В каждом большом американском городе, в каждой европейской столице, в самом центре, на самом почетном месте вырастают эти – нет, не музеи, но храмы новой религии холокоста. По словам ее жрецов, она призвана заменить собой христианскую веру: вместо Страстей Христовых – страдания евреев, и вместо Воскресения – создание государства Израиля. Мода на холокостизм пришла, как ни странно, не из Израиля, а из Америки. В Израиле моей юности (увы, тридцать лет тому назад) холокост редко вспоминали: это была болезненная тема, и ее касались только наши баркашевы, крайне правые еврейские националисты, от Менахема Бегина до Меира Кахане.

Но американские гости, приезжавшие в Израиль, в первую очередь требовали показать им музей холокоста. Прочие прелести Святой земли их мало интересовали, подавай им только музей холокоста и дай сфотографироваться в обнимку с израильским солдатом. Для американских евреев холокост был не событием прошлого, но рычагом для воздействия на будущее.

Впрочем, История – это не набор фактов, но рассказ, который неизбежно приводит нас к сегодняшнему дню. «Тот, кто властвует над прошлым, определяет будущее», как сказал бы Фуко. Так, ученые споры о татарском иге были иллюстративным материалом для великой дискуссии между западниками и сторонниками независимого пути развития России. Так и холокост – это не сколько рассказ о гибели европейского еврейства в годы Великой Отечественной войны, столько важный элемент современного иудео-американского видения мира. Поэтому он не остается в прошлом, но активно влияет на сегодняшний день.

Ссылаясь на холокост, Израиль и американские еврейские организации выкачали многие миллиарды долларов из европейских стран. Деньги практически не дошли до уцелевших евреев или их близких – на них наложили лапу крупные еврейские тузы. Они положили себе миллионные оклады, а на остатки построили музеи холокоста, открыли кафедры холокоста и приступили к идеологической обработке евреев в России и других странах. Когда им стали задавать неудобные вопросы, они нашли новую отговорку – оставшиеся деньги, мол, пошли на продовольственные посылки русским евреям. Если вы или ваши близкие получали посылки по еврейской линии, можете быть спокойны – за них заплатили немцы, швейцарцы, французы. Евреи, конечно, славятся своей взаимовыручкой, но не настолько, чтобы за свой счет посылать шпроты тете Басе в Самару.

Скандал об украденных деньгах уже несколько лет тлеет в недрах еврейских общин, время от времени вырываясь наружу. Замечательная книга Нормана Финкельштейна «Индустрия холокоста»
Читать

Сообщение прочтено 527 раз
Робер | 2010-10-27 00:48:03

Я можу зрозуміти єврейських сіоністів, які жахаються ідеї втручання науковців-істориків у вивчення Голокосту. Я маю на увазі, що ніхто з них не хоче фігурувати в цьому питанні як відвертий брехун. Або як дурень, якого втягнули у 62-річну брехню, не дивлячись на все сильніші докази неправдивості поширюваної ними інформації про долю євреїв під час другої світової війни. Виявилося, що більшість того, про що вони нам розповідали, було неправдою, а факти були перекручені до невпізнання.

Вони самі вже відмовилися від своїх найбільш неймовірних тверджень за ці всі роки. Наприклад, про кількість загиблих. Спочатку стверджували, що в одному лише Освенцімі (Аушвіці) загинуло 9 мільйонів, згодом ця цифра була переглянута та з кінця війни постійно змінювалася. Згодом музей в Освенцімі зменшив кількість загиблих з 4-ох до 1,5 мільйонів, та за довідками Червоного Хреста навіть ця цифра є перебільшеною. Не будемо навіть здогадуватись, як можна зменшити на два з половиною мільйони жертв Освенціму, проте й далі мати загальну суму в 6 мільйонів загиблих. Навіть першокласник зрозуміє, що математика тут не працює.

Під час одного з судових засідань проти пана Ернста Цюнделя, пан Цюндель та його адвокати примусили Червоний хрест представити дані організації щодо обліку загиблих. Червоний хрест представив документ про те, що кількість загиблих по всіх таборах склала 272 тисячі. Звичайно, людська смерть від тифу, голоду та інших причин є поганою справою. Але коли війна наближалася до кінця і німецькі транспортні комунікації були знищені бомбардуваннями союзних військ, це унеможливило забезпечення продовольством. В результаті загинуло багато цивільного населення Німеччини, а що вже казати за увязнених у концтаборах.

По закінченні війни, коли світ став забувати її наслідки, свідчення про Голокост почали набувати все неймовірніших розмірів, особливо коли суспільна думка почала налаштовуватися проти Ізраїлю під час війни у 1967-му році. Пізніше деякі з неймовірних свідчень про голокост були облишені. Наприклад, «свідчення» про виготовлення мила з євреїв або абажурів з їхньої шкіри для німців були відкликані та покладені на «запорошені полички».

Брехня Елі Візеля про те, що начебто євреїв кидали живцем у палаючі печі (звідки пішла назва «Голокост») згодом була відкинута. Та й інші голокостівські фанати були спіймані на різного роду наклепах та неправдивих показах разом з такими, як Симон Візенталь, Рудольф Врба та інші.

Симон Візенталь дав багато свідчень, які конфліктують між собою. Що ж до його місцеперебування під час війни, то були навіть чутки, що він співпрацював з німцями, хоча в моїх джерелах підтвердження цьому не було.
...
Читать

Назад123...666768Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены