Русский поп пришел на церемонию нетрезвым и устроил скандал

Липецк, 1 ноября. Поведение пьяного священнослужителя сняли на видео 29 октября у Георгиевского храма в селе Кузовлево Лев-Толстовского района.

На прощании с уважаемой учительницей, которая проработала в школе более 40 лет, Галины Кузовлевой собралось много местных жителей. По словам очевидцев, поп пришел на церемонию в пьяном виде и вел себя абсолютно неадекватно. Он обматерил собравшихся, после чего произошел скандал, который едва не дошел до драки. Люди восприняли его поведение как оскорбление памяти педагога и потребовали разобраться с попом.

В пресс-службе Елецкой епархии пообещали разобраться и обсудить поведение священника в понедельник, после чего будут приняты меры.

В Киевской епархии УПЦ (Московского Патриархата) централизованно проводится сбор информации об активных мирянах, готовых организованно выступить на «защиту православия». Соответствующие распоряжения распространялись среди приходов УПЦ (МП) в украинской столице накануне праздника Сретения Господня, сообщает корреспондент портала «Религия в Украине».

Настоятелей приходов просят в ближайшее время предоставить списки активных мирян, готовых при необходимости выйти на «крестный ход» или собраться для «молитвенного стояния». Ожидается, что на подобные мероприятия удастся оперативно собирать несколько сотен человек.

Известно, что сбор информации с благословения священноначалия УПЦ (МП) проводится под руководством протоиереев Валентина Макарова и Виталия Бойко.

Напомним, протоиерей Валентин Макаров — председатель Отдела религиозного образования и катехизации Киевской епархии МП, настоятель храмов святителя Луки Крымского и преподобного Агапита Печерского в Киеве, воспитанник и единомышленник пророссийски настроенного протоиерея Андрея Ткачева, которого сменил на посту настоятеля.

Протоиерей Виталий Бойко — благочинный 2-го Шевченковского благочиния Киева. Священник является также «уполномоченным УПЦ по защите прав верующих». В его компетенцию входит организация автобусов с «паломниками», которые выезжают в места межконфессионального противостояния для защиты интересов УПЦ МП. Как «уполномоченный» о. Виталий напрямую подчинен прокремлёвски настроенному митрополиту Онуфрию и действует независимо от Синодального юридического отдела УПЦ.

По теме:

Співробітники ФСБ працюють у структурах Московської Патріархії — Митрополит Епіфаній

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Патриархи четырех старейших Церквей мира указали РПЦ (КГБ), что Украина не является ее канонической территорией

«Церква Московського Патріархату в Україні як перебувала, так і досі перебуває в тісній залежності від російських церковних і світських структур», — наголошує Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній.

«По церковній лінії її життя контролюється і спрямовується на догоду кремлівський владі як особисто патріархом Кирилом (Гундяєвим), так і структурами Московської Патріархії – Відділом зовнішніх церковних зв’язків, Інформаційним відділом та Відділом взаємодії Церкви та суспільства.

В тему:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Патриархи четырех старейших Церквей мира указали РПЦ (КГБ), что Украина не является ее канонической территорией

Чому в УПЦ розчарувались у патріархові Кирилові?

РПЦ  втрачає вплив у православному світі 

Паломников к Патриарху Кириллу согнали фотошопом (фото). О том как врут попы из сатанистской секты МП (КГБ)

РПЦ (КДБ). Московські попи-бариги все тугіше набивають капшук

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Добрая новость для гламурных истинных верующих: патриарх Кирилл Гундяев плавает на яхте за 4 млн долл (с фотографиями)

Для набожних лохів: народ злидарює, а житомирський піп УПЦ МП їздить на богослужіння на "Лексусі" за 1,5 млн ФОТО

Навіжений Агафангел лякає росіян страшною «українською» загрозою

Мордвин Гундяй кожним своїм візитом
Читать

Изучение жизни по новостям СМИ — это попытка определить сорт пармезана по вкусу кала того, кто этот пармезан съел.

По всей вероятности, это непростой, но увлекательный процесс. Мы слышим, как население РФ все громче чавкает новостями, вникая в тайны войны и мира. Оно так увлеклось дегустацией, что начисто забыло о своей первоначальной задаче. То есть о своей попытке все же узнать сорт пармезана.

Просмотр новостей в РФ превратился в гражданский обряд, стал важнейшей частью пещерно-черносотенного культа. Пережеванность информации, ее обработанность кислотами и желудочными соками идеологии, ее странствие по извилистому кишечнику СМИ уже не играют никакой роли. Продукт прекрасно употребляется и пользуется огромной популярностью.

К тому же массмедиа России научились начинять его газами чистой духовности. Это придает моменту выхода продукта к потребителю характерную, легко узнаваемую звучность.

В данной метафоре нет ни драматизации, ни натяжки. Изготовление медиапродукта и не может быть иным, нежели это прописано в «третьем законе» профессора Гитлера. (Да-да, того самого. Помимо всего прочего, Гитлер, разумеется, был почетным профессором девяти университетов только в одной Германии.) Третий закон гласит: «Всякая пропаганда должна быть доступна для массы: ее уровень должен исходить из меры понимания, свойственной самым отсталым индивидуумам из числа тех, на кого она хочет воздействовать. Чем к большему количеству людей обращается пропаганда, тем элементарнее должен быть ее идейный уровень» (А. Гитлер. Моя борьба).

Все СМИ во всем мире (в той или иной степени) следуют этому закону. Особенно в сложные времена. Если рейтинг новостей запредельно высок, то это означает, что «дно тупости» уже достигнуто. Ведь публика обожает однозначность. Особенно российская. Она умеет быть благодарной тому, кто избавляет ее от мерзкой необходимости думать. Уже избавлено порядка 88%, и эта цифра все растет. Виртуальный пещерно-черносотенный мир оказался для них очень уютным местечком.

Во всем этом нет никакой трагедии и никакого посягательства на личность. Ведь если мировоззрение человека сформировано телевизором, это значит, что его никогда у него и не было.

Конечно, все это мешает населению осознавать реальность, но она интересует народ примерно так же, как вкус пармезана. То есть вообще никак. Более того, реальность по самой своей природе штука русофобская и антигосударственная. Ей и не должно быть места в России, а нетерпимость к ней должна стать обязательной чертой истинного патриота.

Смущает только то, что еще не везде и не во всем над ней одержана победа. К примеру, в вопросе об абсолютной самобытности и уникальности «русского мiра», «русской цивилизации» нет-нет да и покажется мерзкое рыло реальности, способное попортить всю красоту патриотической картины.

Конкурирующий в популярности с «Крымнашем» пещерный клич «Россия не Европа!» звучит не так красиво, как мог бы. А все потому, что реальность пока еще осмеливается о себе напоминать (разными способами).

Как известно, у идеологии «самобытной и неповторимой русской цивилизации» существует небольшая проблема. Что-нибудь «русское» (в черносотенном смысле этого слова) обнаружить в общественных пейзажах практически нереально. Абсолютно все, из чего соткана современная жизнь РФ, имеет строго западное происхождение. И никакого другого. Вторично и заимствовано все, без исключения.

Включая, кстати, и культуру. И «Евгений Онегин», и «Анна Каренина» — продукты «лицензионные», изготовленные по тем западным литературным технологиям, которые Европа вырабатывала несколько столетий.

Россия не имела ни малейшего представления даже о существовании рифм. Европа оттачивала формы поэм, романов и симфоний, она же задавала их стилистику и дизайн. Так что «русского» в «Евгении
Читать

Офіційною заявою за підписом керівника Департаменту інформації протоєрея Ігоря Яціва в УГКЦ відреагували за заклик Патріарха Кирила до Предстоятелів помісних Православних Церков «піднести свій голос на захист православних християн Східної України від «уніатів» і «розкольників».

В УГКЦ наголошують, що неприпустимими є лукаве намагання перенести здійснення природного права українського народу на свободу і незалежність своєї країни в міжконфесійну площину, що провокує нові напруження та нову смуту в українському суспільстві – цього разу в ділянці міжконфесійних відносин.

Як акцентують в УГКЦ, сьогодні  Україна потребує від церковних мужів не провокування насилля, а побудови миру,  тому намагання ствердити, що під час проведення Антитерористичної операції страждають тільки православні вірні Московського Патріархату, є небезпечним наміром протиставити все українське суспільство одній конфесії.

Текст офіційної заяви УГКЦ

1. Трагедія, яку сьогодні переживає Україна через військову агресію, є трагедією всього народу, прибічників усіх конфесій, усіх суспільних верств. Руйнуються будинки, храми, монастирі представників різних Церков, національностей і релігій. Зазнають страждань, ризикують своїм життям священнослужителі всіх конфесій, які здійснюють своє душпастирське служіння в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим.

Українська Греко-Католицька Церква впродовж усіх місяців силового протистояння закликає до пошуку шляхів його мирного врегулювання. При цьому не заперечує права і обов’язку громадян України боронити свою свободу і незалежність. УГКЦ разом із представниками інших Церков і релігійних організацій робить конкретні заходи для надання гуманітарної допомоги постраждалим мешканцям східних областей України, незважаючи на їхню конфесійну і національну приналежність.

Ми рішуче засуджуємо всяке насилля супроти мирних жителів України, зокрема її духовенства, незалежно від того, до якої конфесії, релігії чи етнічної групи вони належать. Ще раз пригадуємо заклик Всеукраїнської ради Церков і релігійних організації до негайного припинення насилля та складення зброївсіма незаконними військовими формуваннями, злодіяння яких забрало життя сотень українських військовослужбовців, правоохоронців та цивільних громадян, у тому числі жінок і дітей.

2. Намагання ствердити, що під час проведення Антитерористичної операції страждають тільки православні вірні Московського патріархату, є небезпечним наміром протиставити все українське суспільство одній конфесії. Неприпустимим є лукаве намагання перенести
Читать

В УПЦ Московського патріархату вже давно існують самостійницькі настрої, однак до відкритої конфронтації з РПЦ справа не доходила. Принаймні, досі.

Однак євроінтеграційний поворот вектора української зовнішньої політики може покласти початок процесам, що приведуть УПЦ до автокефальності.

Лист на підтримку європейського вибору України, складений главами найбільших українських церков, серед інших був підписаний і главою УПЦ МП митрополитом Володимиром (Сабоданом). Цей підпис – зрідні ляпасу Москві.

Мова перш за все про тон листа, за стриманістю і зваженістю якого прослідковується чіткий месседж: Україна йде до Європи, це доконаний факт і Москві з цим доведеться змиритися. «Сподіваємося, що російський народ і держава будуть визнавати і поважати право України як незалежної держави, вибирати свій шлях у майбутнє - так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет РФ», - йдеться у посланні.

Путіну недвозначно натякнули, що його думка більше не є визначальною. Причому зробив це той, хто керує найбільшою в Україні церквою, в назві якої навіть стоїть додаток «МП».

І Путіну доведеться мовчки проковтнути цю образу. По-перше, тому що УПЦ МП неможливо оголосити «митну війну» чи перекрити газ. По-друге, УПЦ МП має незрівнянно більший вплив на душі і серця сотень тисяч своїх прихожан, аніж Путін і його команда разом взяті. І по-третє – якщо російська влада необачно розкритикує вчинок митрополита Володимира, то тим самим вона лише підштовхне УПЦ МП до автокефалії.

Окрім тону самого листа, підпис Володимира різко контрастує з риторикою, властивою главі РПЦ Кирилу – той не приховує свого скепсису щодо євроінтеграції, виступаючи носієм перш за все російської великодержавної ідеї. «Брязкальця дуже привабливі. І не тільки в часи Миклухо-Маклая», - заявляв Кирило з приводу ЄС.

Тому позиція Володимира – це, по суті, відверте, неприховане порушення субординації. УПЦ, яка завжди йшла у фарватері російського курсу, несподівано вийшла з-під контролю.

Мотивація Володимира невідома: чи то він справді схилився до цивілізаційного вибору на користь ЄС, чи то просто бажання Януковича для митрополита важливіші за бажання Путіна і Кирила – але у дражливому питанні української євроінтеграції Росія втратила союзника, на якого розраховувала.

А для глави РПЦ Кирила додатковим ударом стало те, що підпис Володимира стоїть поряд з підписом глави УПЦ КП Філарета, якого було піддано анафемі ще у 1997 році за розкольництво. Це не просто неповага, це виклик.

І цей виклик може слугувати ще одним доказом на користь того, що в УПЦ МП посилилися автокефальні настрої. Причому потенційно мова може йти не просто про вихід УПЦ з-під влади Москви, а й про об’єднання двох українських патріархатів в єдину помісну церкву. Цю ідею у свій час відстоював Віктор Ющенко. Щоправда, протиріч і проблем на цьому шляху буде безліч, однак початок зрушенням покладено.

Але Москва не буде сидіти, склавши руки, і спостерігати, як одна з найбільших релігійних громад дрейфує у бік автокефалії і ненависного Євросоюзу. Увесь останній рік проти Володимира велася активна пропагандистська робота, але не тільки.

Користуючись хворобою глави церкви, у лютому митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел спробував скликати Синод – з тим, щоб внести зміни до Статуту УПЦ МП і надати Кирилу право затверджувати ієрархів української церкви. Не виключено, що Агафангел і сам був не проти посісти місце Володимира за підтримки Москви.

І хоче змова зазнала невдачі, все ж робота з усунення Володимира триває і далі. Це дає підстави у тяжінні Володимира до автокефалії
Читать

Газети починають дедалі активніше висвітлювати прийдешнє святкування Дня Хрещення України, вправно каналізуючи людей лише на ті заходи, які проходитимуть під патронатом Путіна – Кирила. Так в суботу регіоналіше беобахтер "Сегодня", розлого інформуючи про урочистості, навіть кривим словом не згадала про те, що свято якимось чином стосується Київського Патріархату. Сьогоднішні "Вести" в статті детально розповідають про московський сценарій відзначення річниці і лише десь у підверстці хоча б згадує, що УПЦ КП теж запланувала Літургію та Хресний ход.

РПЦ та УПЦ МП, які в попередні роки, попри потужну підтримку влади та ТБ, збирали на День Хрещення менше людей, ніж Київський Патріархат. То цього разу ставку роблять на зірок. Пишуть, що на Майдан привезуть мощі святого рівноапостольного князя Володимира, і влаштують над ними рок-концерт, що, як на мене, якось неетично чи що поєднувати. Ну а пропагувати "Русский мир" та Тайожний союз Кирило буде дуетом із самим Володимиром Володимировичем.

Український світ святкуватиме скромніше. У нас 28 липня – традиційна служба у Володимирському кафедральному соборі, а потім Хресний хід до пам'ятника князеві Володимиру. Впевнений, що і цього разу нас буде, як і раніше, настільки багато, скільки треба для того, що Кирило та Путін могли побачити, що в Україні є своя Помісна Православна Церква – Київський Патріархат.

Прошу небайдужих приходити 28 липня до Володимирського собору на бульварі Шевченка. Служба о 9-00, приблизно о 12-00 – початок Хресного ходу.

Дуже важливо проривати інформаційну блокаду і максимально поширювати цю інформацію.

Приєднуйтеся до групи Київська християнська традиція на ФБ

Олег Медведєв

Політтехнолог, віце-президент Української PR-Ліги

По-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.

По-друге, Друга світова війна розв´язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?

По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.

Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?

Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам´яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заходи під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України…

Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?

Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної аціональної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.

http://bukvoid.com.ua/digest/2013/05/08/233640.html

 Журнал РБК провел расследование с целью выяснить, чем сегодня владеет РПЦ и на что распространяются ее бизнес-интересы. В перечне оказались роскошная гостиница, банки, здания, поставки автомобилей BMW, а также крупные и малые заводы.

По информации издания, ежегодный доход РПЦ от пожертвований и из иных источников составляет 100-150 млн долларов наличными. Часть этих денег церковники инвестируют в бизнес-проекты.

Первым в списке значится храм Христа Спасителя. Журналисты установили, что на его территории работают химчистка, трапезная палата, автомойка, шиномонтаж, автосервис, платная парковка, множество торговых ларьков. Годовой оборот Фонда ХХС вместе с тремя «дочками» не превышает 40 млн руб., однако еще 372 млн руб. должны поступить в Фонд из московского бюджета.
...
Читать

Православная церковь стала действовать по принципу “быть популярной”, что намного проще, чем стать авторитетной.

Соцопросы, как правило, фиксируют высокий уровень доверия общества к церкви. Никто, впрочем, не потрудился конкретизировать, в чем именно мы ей “доверяем”. Под словом “церковь” мы понимаем то отдельно взятого “церковного чиновника”, то общину верующих, то общественный институт. Да и слово “авторитет” претерпело немало метаморфоз.

Проблема авторитета упирается в плотность информационного потока. Слово больше не “жжет глаголом сердца” — оно подчиняется общим информационным принципам. И те, кто говорит, тоже играют по законам жанра — или просто выходят из игры. Даже когда церковники выходят в медиапространство по собственному почину, а не выдергиваются репортерами в связи со скандалом, правила игры все равно одерживают над ними верх. И эти правила сводятся к наращиванию популярности. А тот, кто хочет ее обрести, должен соответствовать желаниям публики. В этом смысле одиозные медиапредставители РПЦ — просто картинки из учебника. Когда о. Всеволод Чаплин говорит, что если девушку изнасиловали — она сама виновата, потому что “вела себя вызывающе”, это, возможно, совсем не то, что он думает на самом деле. Это то, что подумает подавляющее большинство обывателей — и российских, и украинских — при виде девушки в мини-юбке. Что поделаешь? В условиях “рейтингового” отношения к сказанному, написанному или показанному “авторитетными” оказываются “топ-сториз” от “селебритиз”, хоть в рясы они будут облачены, хоть в бикини. О. Всеволод Чаплин оспаривает строчку в рейтинге у Ксении Собчак, делает это теми же методами — и это не смущает ни его, ни ее. Это правильно, ведь речь идет не об “авторитете” — речь о популярности, пиаре, рейтинге, о “нашем всем” в современной медиакультуре.

Трудно, но иногда следует осознавать, что авторитет и популярность — вещи диаметрально противоположные. “Проблема авторитета” начинается у церкви тогда, когда она пытается проповедовать христианские (или выдаваемые за таковые) принципы в повседневной жизни. Но тогда проблема “авторитета церкви” упирается не только в собственную медийную неуклюжесть, готовность “корректировать” свою проповедь согласно отнюдь не высшим интересам, но еще и в наше собственное нежелание слушать то, о чем она нам говорит. Что ж, проповедь Христа для мира никогда не была простой задачей. И сейчас — ничуть не проще, чем во времена первых апостолов. Кстати, об авторитетах — многие ли современники знали имена Двенадцати?

О пяти грехах православной церкви

Информационная закрытость

Церковь не спешит делиться своими внутренними делами с массовым читателем и зрителем. Современный человек — активный участник информационного обмена — не любит корпоративной закрытости. Примеров неуклюжих попыток церкви что-то скрыть множество — от смешных, как последняя история с отражением патриарших часов, до драматичных, как в истории с попытками Ватикана утаить факты сексуального насилия над детьми в католических приютах. Церковники в таких ситуациях оказываются в незавидном положении ответчиков, говорят что-то о “медиавойне”, но продолжают блюсти свои тайны, давая новые поводы для медиаатак. Их можно понять — им не хочется отчитываться перед “внешними” в том, что их, “внешних”, совершенно не касается. Но, во-первых, допустимо ли деление на “своих” и “чужих” для церкви, которая призвана нести Свет миру? Во-вторых, действительно ли такие вещи не касаются общества, от которого церковь, по ее собственным словам, “не отделена”? А в-третьих, немалая часть
Читать