<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Добрі новини з Аушвіцу искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (5)
ZOG (1)
бабло (146)
війна (12)
влада (58)
воші (2)
ГАЗ (1)
гени (4)
герої (55)
гетто (91)
гниды (95)
гої (163)
гонево (104)
гра (15)
Гроші (12)
ГУЛАГ (10)
діти (5)
євреї (116)
жиди (59)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (60)
їжа (1)
КГБ (6)
Київ (9)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (130)
масони (106)
маца (1)
міфи (102)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (7)
терор (24)
фарс (6)
ФБР (1)
фото (4)
ФСБ (2)
Хабад (72)
Хрень (123)
царь (1)
цены (1)
ЦРУ (2)
#

Календарь

 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Четверг 2 июня 2011
Сообщение прочтено 882 раз
Робер | 2011-06-02 11:37:08

Табачник вже більше року міністр і навіть віце-прем"єр міністр з питань освіти та культури, але жодного разу він нічого не сказав про розвиток української культури або української мови.

Цікаво, можливе таке в іншій країні? Вважаю, ні. І той хто каже, що його це не стосується, що йому головне котики та перепихнутись,  - принижує сам себе як громадянина, робить сам із себе раба, бидло.

Сообщение прочтено 303 раз
Робер | 2011-06-02 00:18:38

Я, звичайно, добре розумію, що після багатьох років активної, а за часів радянської імперії – просто таки масованої комуністичної пропаганди в дусі вимагання "негайної смерті скажених собак", які повтікали за кордон, не вельми просто добитися бодай толерантного розгляду перепитій долі таких людей, як колишній військовополонений із Вінниччини Іван Дем’янюк.

Ось почитавши першу частину моєї публікації, якась Ксенія Сергіївна з Полтавщини відверто пише: "А мені якось по-людськи Дем’янюк неприємний. Не знаю й чому…"
Та зрозуміло чому – роки масованої обробки не пройшли даремно.

...
Читать

Понедельник 23 мая 2011

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого  детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

Щоб отримати уявлення про кількість концтаборів і число ув'язнених, потрібно зазначити, що згідно з документами, які фігурували на Нюрнберзькому процесі, до початку Другої світової війни в Німеччині існувало 6 таборів, в яких знаходилося 22 400 ув'язнених. У 1940-1942 рр.. було створено ще 9 таборів. У доповіді начальника адміністративно-господарського управління Поля на ім'я Гіммлера від 15 серпня 1944 наводиться загальна кількість ув'язнених з точністю до однієї людини, які утримуються в таборах Німеччини, Австрії та Польщі - 524 тисяч 286 чол. (379 067 чоловіків і 145119 жінок).

Пропагандисти голокосту основний акцент переносять на Освенцім, де нібито загинуло не то 4, не то 5 млн. жидів. Досі  незрозуміло, чому вони продовжують мусувати ці цифри, адже на Нюрнберзькому процесі фігурувало донесення Поля на ім'я Гіммлера від 8 квітня 1944 р., в якому повідомлялося таке: "Протяжність і велика кількість ув'язнених у концтаборі Освенцім спонукали мене ще в жовтні минулого року запропонувати розділити табір на три частини. Після отримання вашої згоди це було здійснено з 10 листопада 1943 Таким чином, з тих пір в Освенцімі існує три табори. Табір 1 – чоловічий і нараховує в даний час близько 16 тисяч ув'язнених. Табір 2 знаходиться від табору 1 на відстані приблизно 3 км. У ньому розміщено 15 тисяч чоловіків і 21 тисяча жінок. Табір 3 охоплює всі наявні у Верхній Сілезії філії при промислових підприємствах і налічує близько 15 тисяч чоловік, Найбільший з цих таборів знаходиться в Освенцімі при концерні "ІГ Фарбен індустрії ". В даний час у ньому близько 7 тисяч ув'язнених". Таким чином, в районі Освенціма на 8 квітня 1944 р. в цілому перебувало всього 67 тисяч чоловік.

З осені 1944 р. почалася масова евакуація ув'язнених з Освенціма в інші табори. На час визволення Освенціма в таборі залишилося близько двох тисяч хворих. Отже ні про які мільйони ув'язнених, які нібито знаходилися в Освенцімі, не може бути мови. Тому не дивно, що згідно із документами табору, вивезеним в СРСР, загальне число загиблих і померлих своєю смертю за весь час існування табору склало близько 70 тисяч.

Незважаючи на ці факти, упорядники збірки документів Нюрнберзького процесу під керівництвом генерального прокурора СРСР Руденка запхали до збірки зміст газети "Правда" від 7 травня 1945 р. з вигаданими цифрами загиблих в Освенцімі та газовими камерами. Міністра озброєнь Німеччини А. Шпеєра, у віданні якого перебували всі хімічні заводи Німеччини, допитували представник США Джексон і представник СРСР Марк Рагінський (жид). Ні в питаннях, ні
Читать

Пятница 20 мая 2011

Він був улюбленцем жінок і товаришів по абверу, людиною, яка врятувала життя 1200 євреїв, заслужив звання "Праведник народів світу". Він став героєм "Списку Шиндлера" Спілберга ... Він же був "мерзотником", "хабарником", "зрадником", "шпигуном", "бабієм", "п'яничкою"...

Автор известных в Чехии исторических бестселлеров все о Шиндлере депутат чешского парламента Итка Грунтова добилась, что герой её книг был вычеркнут из списка уроженцев Пардубицкого края, которые вошли в сборник "Лицо Пардубицкого края". "Считаю позорным, что в Свитавах этому нацисту стоит памятник", - это, пожалуй, самое мягкое из того, что Итка Грунтова адресует бывшему выходцу из бывшего промышленного центра судетских немцев города Свитавы.

Оскар Шиндлер родился 28 апреля 1908 года в 10-тысячном городке Свитавы. Чехов среди жителей города было немногим более 100 человек, все остальные - немцы. С 1924 года после окончания средней школы Оскар начал работать в фирме своего отца. Именно в одной из своих служебных поездок Шиндлер познакомился со своей будущей женой Эмилией. Той, которая почти в 90 лет, незадолго до своей смерти, скажет, что "список Шиндлера" на самом деле был составлен человеком по имени Голдман. Он вписывал туда людей за деньги. Нет денег - нет места в списке.

Они поженились 6 марта 1928 года. В качестве приданого Оскар Шиндлер получил от своего тестя 100 тысяч крон, которые составляли по тем временам весьма приличную сумму. В своих воспоминаниях, названных "Я, Эмилия Шиндлер", вдова рассказала, что на эти средства ее муж купил роскошный автомобиль, а оставшиеся деньги растранжирил. Оскар работал на самых разных предприятиях, пытался заняться частным бизнесом, но без особого успеха.  Эмилия отмечала: "Всю жизнь он меня обманывал, потом возвращался и просил прощения..." У Шиндлера было двое внебрачных детей - сын Оскар и дочь Эдита. В браке с Эмилией детей не было.

Новая жизнь для Оскара Шиндлера началась в 1935 году, когда он вступил в Судетонемецкую партию, которую в конце ХХ века все называли не иначе как гитлеровской пятой колонной.

Архивисты, нашли документы, в которых упоминаются его тогдашние клички - "Мерзавец-агент", "Шиндлер-мерзавец" и другие, не менее ласковые. На протяжении 1931-1938 годов Шиндлер 6 раз представал перед судом. 5 раз из них он был оштрафован за драку, а в 1938 году был осуждён на два месяца заключения за угрозы, мошенничество и драку. Г-жа Грунтова утверждает, что и в 1933 году будущий герой Спилберга побывал в тюрьме - на этот раз за соучастие в хищении.

Но 1938 год стал переломным в раскрытии еще одного таланта Шиндлера. После заявления недозавербованного Оскаром полицейского Рудольфа Грушки Шиндлер был задержан и был вынужден признаться в сотрудничестве с немецкой имперской разведывательной службой - абвером. Свою измену чехословацкому государству Оскар Шиндлер пояснил желанием "подзаработать".

Его задержали 18 июля 1938 года. И тут Оскару повезло. Пока шло расследование и уничтожение созданной им агентурной сети, Европа захватывалась немцами. "Мюнхенский сговор" спас Шиндлера от смертной казни как изменника родины.

После оккупации Польши Шиндлер стал владельцем завода по производству эмалированной посуды. Ранее ею владел Авраам Банкиер, который после прихода Шиндлера остался управляющим фабрики. Привлечение еврейского труда объяснялось прежде всего его дешевизной, которая делала бизнес Шиндлера сверхприбыльным.. Дабы увеличить производительность своего предприятия, Шиндлер построил собственный небольшой концлагерь. Банкиер обеспечивал Шиндлера не только дармовой рабочей силой, но и "левой" наличностью. Пользовавшийся свободным входом и выходом из гетто Банкиер носил продукцию завода на черный рынок, где продавал ее в шесть раз дороже официально установленной
Читать

Вторник 17 мая 2011
Сообщение прочтено 375 раз
Робер | 2011-05-17 09:44:32

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Понедельник 16 мая 2011

Висновки міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова про події у Львові 9 травня є упередженими й корисливими, стверджує Львівська міська рада.

Про це йдеться у зверненні Львівської міськради до генерального прокурора та прокурора Львівської області щодо подій 9 травня, ухваленому на її позачерговій сесії 16 травня.
"9 травня у Львові відбулися безпрецедентні грубі порушення працівниками органів внутрішніх справ Конституції та законів України, які виразилися в зловживанні службовим становищем та невиконанні рішення суду", - йдеться у зверненні.
Львівські депутати нагадують, що Львівський окружний адмінсуд напередодні тих подій заборонив проводити 9 травня у Львові будь-які заходи, крім офіційних. "З метою контролю за виконанням рішення суду депутати Львівської міської та Львівської обласної рад разом із помічниками прибули до "пагорбу Слави"…", - зазначає міськрада.
За словами депутатів, там з’ясувалося, що "працівники органів внутрішніх справ, замість забезпечення виконання рішення суду та недопущення проведення політичними партіями і громадськими організаціями заборонених заходів, активно сприяли представникам ультрарадикальних проросійських партій "Родіна" та "Рускоє єдінство", які прибули до Львова з півдня України, їх провести".
"Зокрема, працівники органів внутрішніх справ забезпечили шляхом застосування сили до львів’ян доступ зазначених осіб до "пагорбу Слави", після чого надали їм можливість розправити червоні прапори, що прямо було заборонено судом, рішеннями Львівської обласної та Львівської міської рад", - обурюється Львівська міськрада.
"Крім цього, цих осіб у автобусах, які доставили їх до місця вчинення злочину, супроводжували працівники міліції", - додається у зверненні.
На вимогу депутатів припинити порушення Конституції та законів України, представники правоохоронних органів застосували до них "звірячу фізичну силу з використанням спецзасобів, що супроводжувалося принизливими і нецензурними висловлюваннями".
Львівські депутати зазначають, що прокуратура Львівської області почала перевірку, факти неправомірного застосування працівниками МВС фізичної сили зняті на відео, судово-медичні експертизи виявили на тілі потерпілих численні характерні тілесні ушкодження.
Натомість Могильов 13 травня у Верховній Раді заявив, що працівники МВС 9 травня діяли правомірно, хоча перевірка ще не завершена, обурюється Львівська міськрада. Також міністр зробив висновок про невинуватість особи, яка застосувала зброю й поранила одного з помічників депутата міськради, - хоча провадження у справі не завершено.
Такі висновки Могильова, на переконання міськради, "свідчать про його пряму зацікавленість та упередженість у результатах дослідження та перевірки, розцінюються, як спроби тиску при їх проведенні".
Львівська міська рада закликає генпрокурора і прокурора області вжити всі передбачені законодавством заходи для об’єктивного, повного, всебічного і неупередженого розслідування по вказаних фактах.

 

Воскресенье 15 мая 2011

Пропонована стаття може абсолютно змінити відношення до справи звинувачення Івана Дем'янюка, тих людей, які не хочуть вірити у його невинність. Це уривок із книги вдови адвоката Дем'янюка Елеонори Шифрін "Четвертий Вимір". Уривок опублікований на ізраїльському сайті 7kanal.com , який, до речі, чомусь блокується. Вдячний шановній Любі Раскін.

Предисловие автора

Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс, оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян.

Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом.
...
Читать

Понедельник 9 мая 2011
Сообщение прочтено 2463 раз
Робер | 2011-05-09 22:58:24

 Почему 9 мая - не праздник

              Так вот она, ваша победа!
              А. Галич

И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они - рабы.
А впрочем - зная. Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся - к датам.
А потому - любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный - все тот же раб.
Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех - все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре - новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы -
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.
Победа... Сделал дело - в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия - не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд - обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы - столетьями в плену...
На нашей улице - не праздник.
Мы проиграли ту войну.

9 мая 2002

Нестеренко Юрий Леонидович

Власно, це декілька записів, зроблених великим українцем Олександром Довженком 26 червня 1946 року. Але вони сповнені надзвичайними почуттями і музикою, яка невластива жидівським поетам (як відомо, всі пісні про війну написані жидами - і всі як одна на мотив "Мурки").  Вони актуальні і сьогодні - рівно через 65 років... Ці записи я розташував у формі білого вірша, зберегши їх послідовність.

Огні горять.

Музика грає.

Майорять кров'ю стяги Перемоги.

Гримить майдан Червоний

під тягарем

іржавої надлюдської божественної слави.

Скрегочуть танки,

виють радіо-поети панегірики

маршалам,

коням,

залізу

і знакам нагрудним великих подій.

Салюти.

Горді плани.

Міжнародний вплив.

Свято Перемоги.

А на полі,

позапрягавшись у плуг,

напруживши м'язи

і голови зігнувши від потуги,

орали вдови й корови

і тихо плакали,

вмиваючи слізьми свої права і обов'язки неухильні


Читать

Назад123456789Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены