<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге Добрі новини з Аушвіцу искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (5)
ZOG (1)
бабло (146)
війна (12)
влада (58)
воші (2)
ГАЗ (1)
гени (4)
герої (55)
гетто (91)
гниды (95)
гої (163)
гонево (104)
гра (15)
Гроші (12)
ГУЛАГ (10)
діти (5)
євреї (116)
жиди (59)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (60)
їжа (1)
КГБ (6)
Київ (9)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (130)
масони (106)
маца (1)
міфи (102)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (7)
терор (24)
фарс (6)
ФБР (1)
фото (4)
ФСБ (2)
Хабад (72)
Хрень (123)
царь (1)
цены (1)
ЦРУ (2)
#

Календарь

 Октябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Суббота 15 января 2011

 Испанский судья Исмаэль Морено (Ismael Moreno) предъявил официальное обвинение в преступлениях против человечности 90-летнему уроженцу Украины Джону (Ивану) Демьянюку. Как передает Agence France-Presse, Демьянюка подозревают в причастности к гибели 60 испанцев в концлагере Флоссенбюрг (Flossenbuerg), в котором он предположительно служил охранником во время Второй мировой войны.

Морено также выдал международный ордер на арест Демьянюка, который направлен немецким властям. В конце 2009 года уроженец Украины предстал перед судом в Мюнхене, где его обвиняют в причастности к гибели 27900 заключенных концлагеря Собибор.

В 1981 проживавший в США Демьянюк были лишен американского гражданства, когда властям стало известно, что он скрыл сведения о своем нацистском прошлом. Он был экстрадирован в Израиль, где его обвиняли в причастности к уничтожению евреев в концлагере Треблинка и приговорили к смертной казни. В 1993 году приговор был отменен, так как выяснилось, что охранника из Треблинки по кличке "Иван Грозный" спутали с Демьянюком по ошибке.

Іван вернулся в США, однако в 2009 году был снова выдан для осуществления правосудия, на этот раз в Германию.

Демьянюк утверждает, что никогда не служил охранником в концлагере, а сам был узником лагеря для военнопленных. Никто из немногочисленных свидетелей, оставшихся в живых до начала суда, не смог опознать в обвиняемом охранника. Главным аргументом в пользу вины Демьянюка стало удостоверение охранника концлагеря, которое, по мнению адвокатов, является поддельным.

Состояние здоровья обвиняемого в силу преклонного возраста не позволяет ему активно участвовать в судебных заседаниях, которые постоянно переносятся.

==========

Недавно читал, что против немецкой армии на восточном фронте воевали еще и несколько тысяч доблесных вояк из Франции, несколько сот из которых попали в плен. Судя по тому что происходит, сверхчеловек Иван Демьянюк просто должен был уничтожить еще и всех пленных французов. Ведь наш неутомимый земляк в одиночку планомерно осуществлял геноцид евреев, испанцев - строил для них концлагеря, а затем расстреливал всех подряд. И никто не мог его остановить. Все идет к тому, что через пару лет выражение "ужасы гитлеризма" заменят "ужасами демьянюкизма".

В истории Украины в ХХ в. это уже уже второй сверхчеловек. Первый Степан Бандера - до сих пор вызывает у русских панический страх. Думаю, если бы он не погиб от руки русского киллера еврейского происхождения, такое недогосударство как РФ вряд ли существовало на карте мира.

Ситуацию с Демьянюком можно было бы назвать комичной, если бы в ней не было столько трагедии, лжи и цинизма...

Интересно, а почему бы немцам не подать в суд на США и Англию за уничтожение Дрездена и 200.000 его жителей? Слабо?

Пятница 14 января 2011

Дегенеративне мистецтво (нім. Entartete Kunst) - це авангардне антикласичне мистецтво. Німецька пропаганда часів ІІІ Рейху вважала його єврейсько-більшовицьким та антинімецьким, а тому й небезпечним для нації. Фахівці вважають дегенеративне мистецтво елементом психотерору та маніпуляції свідомістю.

Свої популярні в певних колах дегенеративні малюнки Давид Олер зробив в 1946 році через рік після закінчення війни. У концтаборі Олера (за його словами) призначили до спеціальної робочої групи (Sonderkommando), відповідальну за очищення крематоріїв та витягування трупів з газової камери, хоча насправді він декілька років працював у таборі оформлювачем наочної агітації і отрмував за це додатковий пайок. Поплічник німців Олер малював плакати і нібито спостерігав за тим, як роздягалися "жертви газових камер", "паралізовані страхом і усвідомленням швидкої неминучої смерті", як "спалювалися тисячі ворогів Третього Рейху". Давид Олер став одним із багатьох тисяч працівників Аушвіца, кому судилося увійти в приміщення крематоріїв і газових камер і дивом вийти звідти живим. Малюнки Олера вважаються єдиними існуючими
Читать

 В список стран, прилагающих наименьшие усилия в поисках военных преступников времен Второй мировой, вошли Норвегия, Швеция, Сирия, Эстония, Венгрия, Литва и Украина.

В  докладе также указываются 10 самых разыскиваемых нацистов. В прошлом докладе первым номером в таком списке значился Джон (Иван) Демьянюк, который, однако, уже предстал перед судом в Мюнхене.

Теперь список возглавляет Сандор Кепиро, обвиняемый в организации массового убийства по меньшей мере 1250 мирных жителей в сербском местечке Нови Сад в 1942 году.

Он был признан виновным в совершении этого преступления еще в 1944 году в Венгрии, но наказания так и не понес. Однако три года назад венгерские власти снова возбудили против него дело по тем же пунктам обвинения.

В ответ Кепиро обвинил Эфраима Зуроффа в клевете и инициировал встречный иск в венгерском суде.

===========

Нюрнбергский трибунал - фарс, не имеющий ничего общего с судебным процессом, судилище по типу сталинских "троек". Из-за евреев, которые выдумали Холокост, после войны засудили и убили десятки тысяч невинных людей, расстреливали даже уборщиц из немецких учреждений.

Хотя есть за что объявить преступниками все руководство Израиля начиная с 1948 года - за убийства палестинцев.

Симон Визенталь был сотрудником израильской разведки Моссад. В январе 2010 года центр Симона Визенталя резко осудил присвоение звания Героя Украины лидеру ОУН Степану Бандере.

Замечу от себя, что Визенталя неоднократно ловили на лжи - об этом можно прочитать здесь:  http://uk.wikipedia.org/wiki/Брехня_Голокосту .

В 2009 году на свет вышла книга «Охота на Зло» (англ. Hunting Evil) английского журналиста Гая Уолтерса, в которой он утверждает, что рассказы Визенталя  являются ложными, факты во всех его трех мемуарах противоречат друг другу, и не соответствуют документированным свидетельствам, что ставит под сомнение все что он написал. Британский журналист Даниел Финкельштайн в публикации на интернет-портале «Еврейские Хроники», сообщил, что Винерская библиотека (англ.), учреждение занимающееся исследованием Холокоста, поддерживает выводы, сделанные Уолтерсом. Директор библиотеки Бен Барков заявил, что "Визенталь может считаться шутом и хвастуном, и даже просто лжецом". 

«Вся репутация Симона Визенталя построена на песке. Он лжец, да и не очень умелый к тому же. С окончания Второй мировой войны и до самого конца своей жизни он будет неоднократно сообщать в прессе ложные сведения о себе, своей гипотетической охоте на Эйхмана и о других своих подвигах по выслеживанию беглых нацистов. Он также всю жизнь будет сочинять абсолютно несусветные истории о своей жизни в годы войны, лгать о полученном им образовании и сделанной им научной карьере. Очевидно, что правда казалось ему совершенно не важной, и это заставляет сомневаться во всём, что он когда-либо нам рассказывал». Так начинает свой рассказ о Симоне Визентале Гай Уолтерс.  http://www.chaskor.ru/article/simon_vizental_ohotnik_na_natsistov_19909

Визенталь пишет, что был во Львове, когда город захватили немцы в 1941 году. Визенталь утверждал, что он и его приятель Гросс были арестованы в 4 вечера в воскресенье, 6 июля, и это одна из тех редких дат, которые остаются неизменными в его вечно меняющихся историях. «Но, — пишет Уолтерс, — всякий раз, когда он столь точен в деталях, он, как правило, лжёт».

Вытолкнув их во двор тюрьмы со связанными
Читать

Среда 12 января 2011

Garaudy Les Mythes fondateurs de la politique israelienne.jpgКнигу "Основоположні міфи ізраїльської політики” французький письменник, філософ та політичний діяч Роже Ґароді опублікував в 1996 році. Він видав її за власний рахунок і у вихідних даних позначив латинськими буквами "SAMIZDAT". В цій розвідці автор переглядає офіційну історію, аналізує і викриває найбільш розповсюджені міфи політики Ізраїлю.

Роже Ґароді стверджував, що це "не історичний твір, це політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика - як інструмент американської політики - приводить до війни".

Скачати книгу  Роже Ґароді. Основоположні міфи ізраїльської політики

В книзі Роже Ґароді ставить під сумнів факт Голокосту - тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. "Я поважаю юдаїзм ... але нацистський Голокост - це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі...", - пише Ґароді. На думку автора, "історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людяності, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померли зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства".

Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою,  автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в "виправданні злочинів проти людства" заявляється: "Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу", — підкреслюється в документі.  Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його "незручних для сіоністів ідей", щоб "показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.

Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі, багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна - це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.

Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських
Читать

Вторник 11 января 2011
Сообщение прочтено 434 раз
Робер | 2011-01-11 09:47:42

Джон (Іван) Дем'янюкДжон (Іван) Дем'янюк у залі мюнхенського суду

Повільність судового процесу, який називають "останнім нацистським процесом", просто викликає агонії,- пише у своїй статті мюнхенський кореспондент британського видання Independent on Sunday Тоні Патерсон.

Автор, який побував на одному із засідань, каже, що спершу підсудний прикривав обличчя кепкою, але тепер, через понад рік від початку процесу, йому вже дозволяють надягати сонцезахисні окуляри увесь час у залі суду.

90-річного Джона (Івана) Дем'янюка звинувачують у тому, що він був наглядачем у таборі Собібор в окупованій німцями Польщі у часи Другої світової війни. Його звинувачують у співучасті у вбивстві 27900 євреїв. Судовий процес у Мюнхені розпочався у листопаді 2009-го. Очікували, що він мав завершитись наприкінці 2010-го. Як пише Тоні Патерсон, зараз ніхто взагалі не хоче прогнозувати, коли закінчиться процес.

Телевізійний фарс

Видання твердить, що процес перетворився на фарс. Десятки журналістів, які приходили в перші дні, тепер взагалі ігнорують процес. Майже всі родичі загиблих у Собіборі також не приходять на засідання.

Сам процес навіть перенесли до меншої судової зали у мюнхенському суді. Якби не серйозність звинувачень проти народженого в Україні підсудного, пише далі видання, його появу в суді можна було б розцінювати як телевізійний фарс. Пан Дем'янюк взагалі нічого не говорить, лише іноді зітхає або видає незрозумілі звуки, доволі часто просто засинає під час процесу, не зважаючи на те, що всі докази, які читають на засіданні, одразу перекладають і виголошують українською.

Стан здоров'я також викликає занепокоєння, веде далі Independent on Sunday. Лікарі дозволяють панові Дем'янюку з'являтись у судовій залі лише двічі на тиждень максимум по три години на день. Іноді засідання переривають лікарі, які кажуть, що "підсудний сьогодні вже не зможе брати участь у судовому процесі". Потім його перевозять назад до в'язниці у Мюнхені, де він залишається від часу його екстрадиції зі США у травні 2009-го року.

Завдання для обвинувачення ускладнене тим, що на процесі немає жодного очевидця, який би пам'ятав Джона Дем'янюка із Собібора.

Пан Дем'янюк не сказав жодного слова у суді сам, але в першу річницю від початку процесу у листопаді минулого року від його імені зачитали заяву, де він сказав, що в ті час був "військовополоненим", а тепер німецькі прокурори його несправедливо обвинувачують.

 Неділя, 9 січень, 2011 p.,

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/01/110109_demjanjuk_independent_ak.shtml?print=1

Суббота 1 января 2011

 "Чи дійсно загинули шість мільйонів?" - (англ. Did Six Million Really Die?) — опублікована в 1974 році книга, в якій автор Річард Харвуд стверджує, що не було шести мільйонів знищених євреїв, а було тільки 256 тисяч померлих.

Скачати  "Чи дійсно загинули шість мільйонів?" можна тут.

Цю книгу називають одним з найбільш дорогих видань, коли-небудь надрукованих англійською мовою. Мільйони слів були сказані і надруковані про цю книгу протягом двох судових процесів в Канаді над Ернстом Цунделем (Ernst Zundel) - видавцем цієї книги.  Єврейське лобі подало на нього до суду. Звинувачення проти Цюнделя спиралося на закон «Про розповсюдження неправдивих відомостей», який взагалі майже не застосовувався і сходить до англійського закону 1275 року - по ньому лицарі забороняли простолюду сміятися над собою в сатиричних віршах. Цюнделю знадобилося вісім років і сотні тисяч доларів
Читать

Пятница 31 декабря 2010

 

В Германии предан гласности доселе малоизученный факт из истории нацистского прошлого. Немецкий культуролог Роберт Зоммер впервые поведал миру о судьбе лагерных проституток в своей книге "Das KZ-Bordell" ("Бордель в концентрационном лагере"), сняв табу с запретной темы.

Табу Второй Мировой войны

На прошлой неделе в берлинском ландтаге (региональном парламенте) прошла презентация книги Роберта Зоммера "Das KZ-Bordell" ("Бордель в концентрационном лагере"). На 460 страницах исследования описана история появления, структура работы и социальная роль публичных домов, созданных нацистами в концентрационных лагерях. Согласно данным культуролога, вырученные от проституции средства поступали на счета Третьего Рейха. Однако историки старательно умалчивали о лагерной проституции. Бордели были расположены на территории Захсенхаузена, Дахау, Аушвица, Бухенвальда, Дора-Миттельбау, Равенсбрюка, Маутхаузена и Берген-Бельзена. Самый большой публичный дом, с 20 девушками, существовал на территории Освенцима.

"Между 1942 и 1945 годами нацисты организовали всего десять "специальных учреждений" в Бухенвальде, Дахау, Заксенхаузене и даже в Аушвице. Всего в них было принуждено к работе около 200 женщин. Как пишет автор, публичные дома для заключенных были организованы в качестве поощрения за хорошую работу по указанию тогдашнего рейхсфюрера СС Гиммлера. При содействии промышленников он ввел в концлагерях премиальную систему, которая поощряла примерную работу заключенных облегчением содержания, дополнительным пайком, денежными премиями, табаком и, конечно же, посещением борделя.
...
Читать
Воскресенье 26 декабря 2010
Сообщение прочтено 391 раз
Робер | 2010-12-26 23:30:10

Поскольку эта тема с одной стороны заезжена, с другой так или иначе всплывает, не мешало бы сформулировать мою собственную позицию по поводу сабжа здесь. Так или иначе, мнения историков разделились. Одни считают, что "холокост" был, другие нет. Я не собираюсь здесь доказывать абсурдность локохоста, а лишь пробегусь по поводу самого подхода к истории и поясню свою "предвзятую" точку зрения.

Во-первых, любое историческое событие так или иначе трактуется, основываясь на каком-то фактологическом материале. Во-вторых, сам материал отбирается по какому-то критерию. В-третьих, необходимо учитывать отношение к самому материалу исследователя. Хотя история не может претендовать, как гуманитарная наука, на звание полноценной научной дисциплины (см. подробнее К. Поппера, Л. Витгенштейна, И.Лакатоса или Б. Рассела, кому надо - дам полные названия соответствующих трудов), тем не менее, она все-таки имеет свою методологию, которую можно назвать научной, поскольку альтернатив нет и не предвидится. Таким образом, некоторые гносеологические критерии (верифицируемость, к примеру) к ней применимы только номинально, фактически же нередко приходится наблюдать лишь уверенность в какой-либо гипотезе. Многие факты, разумеется, сложно отрицать, поскольку методика рассмотрения различных точек зрения на одно и то же событие вполне работоспособна. Например, можно рассматривать историю становления Руси лишь из несторовских летописей, в то время как "не замечать"/"не знать" из каких-нибудь соображений историков, изучавших Русь извне, и для которых события в ней были менее значимы, и тем более не рассматривать в таком исследовании археологический материал. Те или иные фактические данные позволяют выстроить теоретическую модель взаимоотношений и сделать попытку найти причины тех или иных событий. Именно рассмотрение различных источников, в том числе заведомо ложных, дает возможность объективно подойти к изучению материала. Но поскольку науку иногда делают совершенно не сознательные лица, то и к науке они подходят безответственно, в гуманитарных науках безответственность еще может пройти, а вот в т.н. точных, такая безалаберность не проходит незамеченной (хотя есть и там свои случаи, но это выходит за рамки этого сообщения). Гуманитарные науки, правда, накладывают свой отпечаток на образ мышления, но это не должно быть оправданием фальсификации событий.

Приближаясь к теме, отмечу, что лохокост - даже не подвергаемая сомнению теория, а именно набор сомнительного фактологического материала. Именно в таком случае при неизвестности (а чрезмерная перегруженность противоречивыми деталями фактологического материала дает информативность близкую к нулю), можно строить абсолютно любые в рамках данного материала гипотезы. Их можно принимать к сведению, их можно отбрасывать, в них, в конечном итоге, можно просто верить. Последнее в науке у меня вызывает больше всего недоумения. Точнее, мне давно известно, что многие ученые (кандидаты, профессора и пр.) не особо интересуются эпистемологией (по разным причинам), поэтому для себя уже сформировали какой-то взгляд на мир, и вера в единственную трактовку факта может в формировании точки зрения играть решающую роль. Что уж говорить о гуманитарных дисциплинах? Ведь сомнение в фактах уже не позволяет сформулировать сколь угодно прогнозируемую модель. Можно что-то как-то объяснить и попытаться связать, но вот прогнозов из нее уже сделать вряд ли получится. Примеры слишком распространены, чтобы их приводить, это из той же серии, что и "предсказания" Нострадамуса, которые трактуются по факту происшествия какого-то события...

Однако спор ревизионистов и сторонников холокоста дошел уже до той стадии, когда некоторые лица с обоих сторон начинают пользоваться демагогическими приемами, не замечая спорных вопросов и с того, и с другого лагеря. Сторонники "холокоста" выдергивают из аргументационной линии в доказательстве какие-либо нюансы (например, сбивчивость показаний заключенных концлагерей)
Читать

Пятница 24 декабря 2010
Сообщение прочтено 1834 раз
Робер | 2010-12-24 23:17:40

Неизвестный Освенцим. Фоторепортаж

Фотоальбом ад'ютанта коменданта Освенціма Карла Хеккера. Цей фотоальбом колишній офіцер американської армії знайшов в квартирі у Франкфурті, де жив в 1946 році. У фотоальбомі міститься 116 фотографій, на яких зображено побут співробітників концтабору. На фотографіях німці ведуть звичайний спосіб життя - відпочивають, співають хором, веселяться, наряджають різдвяну ялинку. В альбомі є
Читать

Воскресенье 19 декабря 2010
Сообщение прочтено 3811 раз
Робер | 2010-12-19 11:52:48

Жидівська поліція - так називалась «Служба порядку» (польською - Żydowska Służba Porządkowa, в просторіччі policja żydowska,  нім. Judischer Ordnungsdienst) — органу для забезпечення порядку, який утворювався у кожному єврейському гетто під час німецької окупації.  Існувала у 1939—1943 роках.
евреи,гетто,юденрат,Еврейская полиция,миф холокоста
Велосипедна рота Жидівської поліції у варшавському гетто
Жидівська поліція підпорядковувалась юденратам — жидівським радам, які очолювали відповідні гетто і складалися з поважниї євреїв та рабинів. Зброї жидівська поліція не мала — членам полиції дозволялось носити тільки гумові кийки. На чолі поліції варшавського гетто стояв вихрест, колишній полковник польської поліції Юзеф Шерінський.
евреи,гетто,юденрат,жидівська поліція,Еврейская полиция,миф холокоста,брехня голокосту
...
Читать

Назад123456789Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены