Бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України; масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта - російської; активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної совєцько-московської ідеології. До таких дій закликає відозва Всеукраїнського об‘єднання СВОБОДА, спричинена цілеспрямованим нищенням української гуманітарної складової освіти.

Аби не дати зробити з української молоді слухняних московських рабів та яничарів, СВОБОДА закликає освітян, студентів, школярів та їхніх батьків усіма прийнятними методами боронити духовну незалежність, без якої вся інша незалежність - примарна.

"Кожна самостійна і незалежна держава освітню та наукову галузь вважає за першорядну та стратегічну. Освіта та наука є не лише ідеологічною та культурною передумовою буття нації, але її економічною основою.

З огляду на колоніяльну та холуйську ідеологію теперішньої влади, зокрема совєцько-рабський світогляд міністра освіти та науки Д. Табачніка, - ми отримали найбільшу загрозу для нашого суверенітету. Табачніки посягають на духовну основу української незалежности: мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам´ять. Без цих двох фундаментальних опор освіти та науки неможливий розвиток і побудова національної держави.

Зменшення прохідного балу з української мови під час вступу, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату, перехід на навчання іноземців з державної мови на мову ворожої держави - російську, ймовірне запровадження мови окупанта як предмету в середні школи, запровадження асиміляторського конкурсу вивчення російської мови "Лукоморьє" - все це свідчить про оголошену всередині країни війну з мовою титульної нації - УКРАЇНСЬКОЮ.

Елементом руйнації самодостатнього національного світогляду та його входження у світовий контекст є перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки.

Виняткову роль у цьому відведено переписуванню підручників з історії України, де брутально вилучено історичні факти протиборчого змагання нашої нації за право мати Незалежну Державу. Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні "помаранчеві" події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-і роки, вбивчу большевицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов´язковість знань під час вступних випробовувань життєдіяльности Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти - продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента.

1933 року Провідник нашої нації Степан Бандера під час навальної полонізації української освіти зініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини", де зауважив:

"Молоді друзі! Українські школярі! [...] не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".

Як ніколи, ці слова Провідника злободенні. Аби не дати зробити з нашої молоді слухняних московських рабів та яничарів, ВО СВОБОДА закликає Вас усіма прийнятними методами боронити нашу духовну незалежність, без якої вся інша незалежність примарна:

- бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України через принципове навчання лише за теперішніми підручниками;

- організовувати гуртки вивчення історії української державности та спецкурси "Лідери нації", "Українські перемоги",
Читать

Рига – Жителі Латвії, за виключенням тих, хто отримав освіту латиською мовою і має підтверджений сертифікат, повинні здавати іспити на знання державної мови. В залежності від рівня володіння мовою, особа отримує посвідчення, в якому вказано ступінь знання державної мови. Наявність такого посвідчення обов’язкова при влаштуванні на роботу. 
 
Відповідно до закону про державну мову в Латвії є три рівня володіння латиською мовою: «А» (основний), «В» (середній) і «С» (вищий), кожний з них ще поділяється на першу і другу ступінь. Контроль за дотриманням мовного законодавства в Латвії здійснює Центр державної мови.
 
Керівник відділу контролю Центру державної мови Антонс Курсітезазначив Радіо Свобода, що кожній професії відповідає конкретний рівень. Державні посадові особи й депутати мають мати вищу категорію знання латиської мови.
...
Читать

Уривок з книги Богдана Богослова "Сіонізм проти українців": 

Народ, про який далі піде мова, називають жидами, євреями, юдеями. Слово "жид" вживають в Руси-Україні та з усіх інших країнах світу, за винятком Московії та її колоній, де більше прийнята назва "єврей". Остання пішла від Біблії, таким чином, "євреї" мало б означати давньобіблійний народ семітського походження. На нашу мову "єврей" перекладається як "зайда", "заброда", "приблуда", що добре відповідає суті справи, бо колись одне з племен кочівників забрело у населену ханаанським народом землю Палестини. Нижче буде показано, що сучасні "євреї" до тих зайд ніякого відношення не мають. В усіх Західних країнах цей народ позначається словом, яке у нас звучить як "жид". 

Слово "жид" вживалось в усій українській класичній літературній спадщині, зокрема у наших геніальних мислителів та поетів Тараса Шевченка та Івана Франка. Образливий смисл слова "жид" в Русь-Україну принесли москвини, які познайомилися з цим народом через Біблію. Після 1917 р. колоніальним народам з Москви було наказано: для означення назви владного народу вживати слово "єврей"; слово "жид" вважати образливим (Указ керованого жидом В.Бланком-Лєніним Совєта народних комісарів від 9 серпня 1918 р.). За вказівкою Лазаря Кагановича, одного з провідників правлячої юдейської кліки, в Україні навіть був введений закон, згідно з яким за слово "жид" можна було отримати три роки в'язниці, але ще до закінчення цього строку жиди-"товаріщі" могли і розстріляти. У наш час малоросам немає чого боятися, бо цей закон уже не діє. 

Словом "юдей" (власне, від нього походить "жид") називають тих віруючих, які сповідують юдаїзм, а у більш широкому значенні також і тих безбожників, які виховувались на традиціях юдаїзма та Талмуда і вважають себе належними до жидівського народу. 

Тепер, слава Богу, ми живемо у певній мірі незалежній від Москви державі, отже можемо повернути в українську мову для широкого вживання слово "жид". Але юдеї вважають, що їх треба називати "євреями", а слово "жид" має образливий відтінок. З цим погодитись не можна, бо вважаючи слово "жид" за образливе, ми таким чином: 

- змушені підсвідоме засуджувати свою класичну літературну спадщину; 
- продовжуємо використовувати і погоджуватись з нав'язаною нам імперською термінологією; 
- у встановленні термінології і для позначення тих чи інших понять на своїй землі зважаємо на думку релігійної меншини, а не на свої 
...
Читать

До редакції Українських Видань “Інституту для вивчення СССР”.

Я довідався, що після видання моєї монографії — “Жидівська автономія на Україні” - виникли сумніви щодо уживаних мною термінів “жид” і “жидівський” замість прийнятих у Совєтській Україні “єврей” і “єврейський”.

З приводу цих сумнівів стверджую, що термін “жид” є властивий українській мові як теж іншим слов’янським мовам (наприклад: польська, чеська, білоруська), уживання його в згаданих мовах є природне і не має зневажливого характеру, як у мові російській. Уважаю, що в Совєтській Україні приписано уживати виключно слова “єврей” зі святенництва, щоб не викликати у читачів, котрі звикли до образливого сенсу слова “жид” у російській мові, запідозріння автора в антисемітизмі. Очевидно, ніхто з читачів моєї Монографії не запідозрить в антисемітизмі її національно-жидівського автора.

І справді, я уживаю послідовно цієї термінології в моїх українських творах уже з 1918 р., коли я почав говорити та писати українською мовою. Так, уже моя перша більша праця в українській мові — “Листи жидівського соціял-демократа про Україну”, котру я видав у Відні в 1921 р., уживає виключно термін “жид”.

Так само моя стаття про становище жидівства в СССР, надрукована в ч. 16 “Українського Збірника” в “Інституті для вивчення СССР” у Мюнхені, уживає термінів “жид”, “жидівський” і т. д. Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну “єврей” у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство.

Проф. д-р Соломон Ґольдельман

Єрусалим, січень 1964.

Народний депутат від партії "Свобода" Ігор Мірошниченко назвав голлівудську зірку жидівку Мілу Куніс "жидівкою". Через це в інтернетах вже декілька днів точиться дискусія - здебільшого біля питання чи є слово "жид" образливим і чому українці вперто не хочуть називати жидів "євреями".

Особисто я й надалі буду вживати слово "жид", для мене це понятт принципове, адже відмова від нього буде означати втрату частини національної ідентичності. Нехай ті кому не подобаяться це слово, поважає українську мову і українські традиції, або йдуть на х.й разом із своєю мультікультурністю і толерантністю. (нещодавно ми знову бачили цю "толерантність" в Газі)

Я не вважаю, що в слові "жид" прихована якась образа, і це підтверджує близька нам польська мова. В польсько-українському середовищі назва "жид" ніколи не мала суто образливого характеру.  

Зрозуміло це відноситься і до творчості  тогочасних українських письменників,  зокрема, Т. Шевченка. Полякам пощастило: вони відбилися від жидобільшовиків і почали жити у власній незалежній державі - без червоного терору, розкуркулювання, голодоморів та репресій. І їм ніхто не нав'язував як треба казати "жид" чи "єврей".

За Радянської влади, керівництво якої складалося переважно з жидів, в період громадянської війни слова "жид" 
Читать

Любі діти! Скоро ви підете до школи та зустрінетеся там із російськими дітьми. Раніше ви ходили до школи, де не було російських дітей. Там були наші, українські діти, які розмовляли різними мовами. Тому ви маєте запам’ятати, як виглядають російські діти, щоб їх відразу розпізнати.

Ми, українці, спілкуємося між собою кількома рідними мовами: українською, російською, деякі мадярською, румунською, ромською, грецькою, татарською, болгарською. Освічені українці розмовляють також польською, англійською, італійською, німецькою, іспанською, португальською, турецькою – або, принаймні, можуть ними лаятися.

Натомість, російські діти не хочуть вчити іншої мови, ніж матірна – вони її так і називають – «матюки». Цю мову вони засвоїли від батьків і нею спілкуються. Це дуже проста – базова мова, вона складається з 6 слів, що утворюють усі мовні конструкції, достатні для спілкування в російській родині.

Коли російські діти підростають, вони навчаються рідної мови далі. Другий рівень мови, що дозволяє спілкуватися в російському суспільстві, це так звана «феня» - мова злодіїв. Злодії – герої російського народу, як у нас козаки, а в німців ес-ес-мани. Вони ними пишаються та співають про них пісень. Це пісні називаються шансон. Вони про те, як добре красти та сидіти у в’язниці. 

Росіяни вважають матірну та феню – мовами міжнаціонального спілкування і вимагають, щоб ми їх розуміли. Батьки російських дітей навіть добилися прийняття закону, за яким в окремих областях України їм дозволили матюкатися та «ботать по фєнє» - (українською це можна перекласти як «говорити російською») привселюдно. Ми вам підготуємо невеличкий словничок, з якого ви дізнаєтеся що, як і коли слід казати російським дітям. Наприклад, англійською із такими розмовляти дуже просто – Go off! та Fuck off!

Чому не слід дружити з російськими дітьми? Тому, що російські діти не лише розмовляють злодійською мовою, але й поводяться як їхні батьки-злодії. Батьки цих дітей виховували їх дуже погано, зовсім не так, як вас виховують ваші батьки. Відповідно, російські діти не чистять зуби, не моляться, не допомагають батькам, не поважають дорослих, ламають дерева, засмічують довкілля, мучать тварин. Вони полюбляють красти мобільні телефони, тому ніколи не давайте свого молільника російським дітям. Будьте з ними обережні!

Любі українські діти! Вас більше, тому в школі ви відразу маєте показати – хто тут головний. Росіяни розуміють лише силу, їх так виховують. Герої російського народу це ті, хто вбив найбільше росіян: Батий, Олександр Невський, Іван Грозний, Петро Перший, Сталін, Гітлер. Німці назвали цей феномен – загадкова російська душа, а німецькі психіатри – мазохізм. В минулу війну німці поводилися з росіянами відповідно до порад німецьких лікарів, і росіянам це сподобалося. Вони з задоволенням грають у німців досі.

Щоб вас поважали, ви маєте поводитися з російськими дітьми, як їхні улюблені герої. Якщо на вас нападають російські діти, з ними слід битися не так, як ви б’єтеся між собою. Вони дуже підступні – тому поводитися слід, як на справжній війні. Вони б’ють в очі, по вухах, у горло, викручують та чавлять статеві органи, виламують пальці. В цьому разі робіть те саме, тільки швидше. Це злодійські діти, їхні батьки стучать мєнтам, тому й діти стучатимуть. Щоб вони на вас не настукали – приховуйте обличчя, вдягайтесь однаково, коли від когось відбиваєтесь – надівайте йому на голову великий пластиковий кульок. Коли йдете захищатися або щось підпалювати – підпалювати краще, ніж захищатися, не беріть із собою мобільні телефони.

Також, не забудьте
Читать