Писатель Энгельгардт утверждал, что «нравы деревенских баб и девок до невероятности просты: «деньги, какой - нибудь платок, при известных обстоятельствах, лишь бы никто не знал, лишь бы все было шито-крыто, так делают все».

«Профессиональной проституции в российской деревне не существовало, в этом солидарны практически все исследователи, - пишет историк. - По наблюдению информаторов тенишевской программы проституцией в селе промышляли преимущественно солдатки. Про них в деревне говорили, что они «наволочки затылком стирают».

В каждой деревне было несколько женщин доступного поведения. Не стоит забывать и о том, что проститутки, промышлявшие в городах, в большинстве своем были вчерашними крестьянками.

Длительное отсутствие мужа-солдата становилось тяжелым испытанием для полной плотского желания деревенской молодухи. Один из корреспондентов этнографического бюро писал:

«…Выходя замуж в большинстве случаев лет в 17 – 18, к 21 году солдатки-крестьянки остаются без мужей. Крестьяне вообще не стесняются в отправлении своей естественной потребности, а у себя дома еще меньше. Не от пения соловья, восхода и захода солнца разгорается страсть у солдатки, а оттого, что она является невольно свидетельницей супружеских отношений старшей своей невестки и ее мужа».

По сообщению из Воронежской губернии, «на связь солдаток с посторонними мало обращалось внимание и почти не преследовалось обществом, так что дети, прижитые солдатками незаконно, пользуются такими же правами, как и законные. Сторонние заработки крестьянок, к которым были вынуждены прибегать сельские семьи, также выступали благодатной почвой для адюльтера. По наблюдениям П. Каверина, информатора из Борисоглебского уезда Тамбовской губернии, «главной причиной потери девственности и падения нравов вообще нужно считать результатом отхожие промыслы. Уже с ранней весны девушки идут к купцу, так у нас называют всех землевладельцев, на работу. А там полный простор для беспутства».

По суждениям извне, принадлежащим представителям просвещенного общества, складывалось впечатление о доступности русской бабы. Так, этнограф Семенова-Тянь-Шанская считала, что любую бабу можно было легко купить деньгами или подарком. Одна крестьянка наивно признавалась:

«Прижила себе на горе сына и всего за пустяк, за десяток яблок».

Далее автор приводит случай, когда караульный яблоневого сада, возраста 20 лет, изнасиловал 13 летнюю девочку, и мать этой девочки примирилась с обидчиком за 3 рубля. Писатель А.Н. Энгельгардт утверждал, что «нравы деревенских баб и девок до невероятности просты: деньги, какой - нибудь платок, при известных обстоятельствах, лишь бы никто не знал, лишь бы все было шито-крыто, так делают все».

Некоторые крестьяне, любители спиртных напитков, почетным гостям под выпивку предлагали своих жен, солдаток и даже сестер. В ряде сел Болховского уезда Орловской губернии существовал
Читать

Кандидат на пост уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська є родичкою міністра юстиції Олександра Лавриновича.

 Исландская министр прекрасно выглядит в 47 лет.

На фото Свандис Сваварсдоттир, министр окружающей среды Исландии, член альтинга Исландии, активистка Лево-зелёного движения. Есть муж и четверо детей. Сейчас ей 47 лет, на фото она, да, помоложе. Хочется верить в. Окружающую её среду, не так ли?

Табу Второй Мировой войны

Олексій Токар, PhD. 

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК:
СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ 

 «Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, балети, його екранізували в Голівуді – цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк». 

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку
6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими
Читать